Прояви тривожності в середньому дошкільному віці

Також під час заняття для подолання дистанції між дітьми ми використовуємо такі вправи:

Вправа 1. «Ласкаве ім’я»

    Кожній дитині пропонується ласкаво назвати сусіда праворуч, а той повинен подякувати за приємні слова. Після завершення першого кола вправа виконується в інший бік (тобто ласкаво назвати тепер сусіда ліворуч).

Вправа 2. «Я люблю…»

    Вчитель. Для того, щоб ми могли краще пізнати один одного, я пропоную вам пограти в гру «Я люблю…». Той, у кого опиниться м’ячик, повинен кинути його будь-кому із учасників і сказати при цьому, що саме він любить робити, чим гратися. Наприклад, я кидаю м’ячик Валі та кажу: «Я люблю кататися на велосипеді».

Вправа 3. «Равлик»

У дітей запитують: «Як ви думаєте, чому равлик боїться жабки? Що робить равлик, коли йому загрожує небезпека?». Потім діти стають за дорослим «потягом» – кожен обіймає того, хто стоїть попереду, за талію, утворюючи одного великого равлика. За командою «Жабка!» равлик закручується спіраллю та завмирає: не рухається, не ворушиться. За командою «Жабка пішла!» діти, не розчеплюючи рук, походжають класом і хором промовляють: «Знов гуляти равлик хоче, він радіє та регоче».

Також, щоб задіяти всіх дітей використовуємо такі ігри:

Гра у котика і мишки

Втікай Мишко до Нори Золотої Комори

Гурт стає в коло і вибирає дівчину-Мишку та парубка-Котика.

Між двома хлопцями утворюються ворота для Котика,

а між двома дівчатами для Мишки.

Користуються тільки своїми ворітьми.

Як Котик зловить Мишку, то вибирають нову пару.

При цьому співають пісеньки:

    Втікай Мишко до Нори

    Золотої Комори

    Он Білий Котик Кругленький Ротик

    Зловить Тебе Сіренький

    За той Хвостик Тоненький

    Біда буде-гей біда буде

Або, в іншому варіанті:

Дітлахи беруться за руки й стають у коло ("танок"), а двоє: "кіт" (хлопець) і "миша" (дівчина) - усередині. Коли "танок" піднімає руки вгору, "миша" тікає від "кота". А коли "кіт" намагається проскочити за "мишею" - руки опускають.

А до нори, миша, до нори.

А до золотої комори.

Мишка у нірку,

А котик за ніжку.

- Ходи сюди -

А що ж то за мишка -

Не втече:

А що ж то за котик,

Не дожене.

Мишка у нірку,

А котик за ніжку;

- Ходи сюди, ходи сюди.

Якщо "котові" вдається спіймати "мишку", - міняються ролями.

А є Миші в Стозі

Гравці стають в ряд, один за одним, беруть один одного за пояс і ходять у різному напрямку: і прямо, і колом, і в'ються.

В цей час між одним з гравців, Сірим Котом, який стоїть першим і водить усіх, — і тими, що стоять у ряду за ним і звуться Мишами, відбувається така розмова:

А є Миші в Стозі? — Є!

А не бояться Кота? — Ні!

Ой як Кіт поворушить

То всіх Мишей подушить!

або, що майже те саме:

- А є мишi в копицi?

- Є! - вiдповiдають "мишi".

- А не бояться кота?

- Нi!

- Ой, як кiт хвостом поворушить, то всiх мишей подушить!

З цими словами всі розбігаються, Кіт ловить Мишей: кого зловить, той стає Котом.

Гра починається спочатку.

Дитяча гра - Гуси

Купка, що представляє гусей, іде в "поле". „Мати” прогонить їх криком: "гай-гай, гуси у поле", лишається на місци. „Вовк” стоїть в сторонї.

Мати: гуси додому!   

Гуси: не имієм.   

М.: Чого?   

Г.: Вовк за горою.   

М.: Що він робе?

Г.: Гуску скубе.

М.: Яку?

Г.: Сиру та билу.

М.: Гуси додому!

„Гуси” біжать, „вовк” їх ловить і коли переловить всіх, до него приходить "мати" і питає:

Мати: Чи не у вас кум мої гуси?   

Вовк: Ні - нема. (Гуси шипять)   

М.: А це шо у вас шепотить?

В.: Та то горщик закіпає.

„Мати” відходить, „вовк” її кричить: "Вернись кума, щось загубила!" „Мати” вертається і повторюеться та сцена, лиш „гуси” тепер гогочать.

М.: А шо це у вас кум гогоче?   

В.:    Та   це   ложки    з   полиці падають.

За третім разом „вовк” признаеться, однак „мати” повинна кожному розжати кулака; якому розіжме, той іде до неї, інші лишаються „вовку”. Потім беруть палку і перетягаються до трьох разів. Хто перетягне, той і виграє.

Інший варіант:

Діти вибирають з-поміж себе двох - матку і вовка. Матка жене всіх останніх учасників, своїх дітей, у поле, а потім, усівшись на певній віддалі, за лінією, яка називається городом, кличе своїх дітей:

- Гуси, додому! 

- Задля чого? 

- Вовк за горою, 

- Що він робить? 

- Гуси скубе. 

- Які? 

- Сірі! Сірі!

Гуси волохаті,

Тікайте прямо до моєї хати!

Гуси біжать в город, а вовк перебігає їм , дорогу і намагається кого-небудь зловити.

Коли вовк зловить за лінією, то його гуси , б'ють крилами, і пійманого за лінією гусеняти він не бере до себе; пійманих же на шляху ДО городу забирає і садовить їх усіх разом.

Гра продовжується доти, поки вовк не переловить усіх гусей.

Вперед, назад, на місці!

У цій грі малята повинні уважно слухати і точно виконувати те, що їм говорить вихователь. Вона розвиває координацію рухів, загальну моторику, увагу, відчуття рівноваги, мовлення. Гра дуже корисна для гіперактивних дітей, тому її можна проводити як у просторій групі, так і на свіжому повітрі.

Опис гри

1. Поясніть дітям команди: почувши слово «вперед!», діти повинні стрибати на двох ногах уперед, «назад!» — на двох ногах назад. Таким же чином домовтеся і про інші команди, які означатимуть стрибки на місці, убік, на одній нозі, стрибки «жабкою» тощо.

2. Потренуйтесь у виконанні кожної команди, не забувайте, що маленькі діти не можуть одночасно тримати в пам'яті багато команд, тому починайте гру з двох команд і поступово, коли діти опанують ці команди, запроваджуйте нові.

3. Гучно й чітко вимовляйте команди і стежте, щоб діти правильно їх виконували.

4. Пробуйте змінювати рухи все швидше й швидше, доки всі рухи не перетворяться на безладний веселий танок.

5. Розпочніть гру заново, додавши нових команд.

Можна застосовувати різні способи ходьби: великими кроками і дрібними, боком або задкуючи, підстрибуючи або не відриваючи ніг від землі, змінювати темп ходьби.

Якщо хтось із малюків не встигає або плутається, уповільніть темп гри або на якийсь час припиніть її.                                   

Дітям дуже подобається імітувати рухи різних тварин. Наслідуючи тварин, діти не лише ознайомлюються з навколишнім світом, але і вчаться управляти своїм тілом, руками, ногами, головою, виконувати рухи за заздалегідь розказаними правилами.

Комбінуючи такі різні види ігор, ми добилися поставлених цілей і змогли зменшити прояви тривожності у дітей.

Висновки

Отже, теоретичне вивчення особливості проявів у спілкуванні тривожності дітей дозволило дістатися певних висновків:

1. Тривожність – серйозний емоційний бар'єр, що ускладнює життя дитини і впливає на її психічне здоров'я. Однією з основних причин дитячої тривожності є порушення дитячо-батьківських відносин. Це в основному походить від того, що батьки недостатньо знають психологічні особливості своєї дитини, використовують методи виховання своїх батьків.

2. Дослідники сучасності та минулого:

 Виховання – складна система. На нього впливають спадковість і біологічне (природне) здоров'я дітей і батьків, матеріально – економічна забезпеченість, соціальний стан, уклад життя, кількість членів сімї, відношення до дитини (Л.Д. Столяренко, С.І Самигіна).

 Основою сімейного мікроклімату, є міжособистісні відносини, що і визначають його клімат. Саме по відношенню батьків до своєї дитини, можна припустити, яким він стане в майбутньому (А.С. Макаренко, А.В. Петровського, А.И. Захарова, А.Б. Добрович).

 Взаємини в сімї можуть носити різносторонній характер. На дитячо-батьківських відносинах позначається тип сімї, позиція, що займають дорослі, стилі відносин та роль, що вони відводять дитині в сімї. Під впливом типу батьківських відносин формується її особистість.

 Діти з підвищеною тривожністю відносяться до груп ризику по неврозах, негативному поводженню, емоційним порушенням особистості. Одним з факторів, що впливають на появу тривожності у дітей, як вказують А.І. Захаров, А.М. Парафіян та інші, є батьківські відносини.

3. Аналізуючи підходи авторів можна сказати, що тривожність у дітей зумовлена їх самопочуттям у колективі та у сім,ї. Дослідники звертають увагу, що для корекції дитячо-батьківських відносин можна використовувати тренінг (когнітивно-поведінковий, психологічний, соціально-психологічний).

За результатами нашого дослідження нами були виявлені причини, що викликають тривожність у дитини:

-страх фізичного покарання;

-страх залишитися в будинку одною;

-відсутність батьківської ласки;

-лементи батьків за провини.

На наш погляд, причинами, зростання тривожності у дітей, є те, що:

- у батьків не сформоване повне уявлення про виховання дитини;

- дитина не відчуває себе затишно і комфортно в сімі (вона не задоволена своїм положенням усімї );

- діти ростуть в умовах дефіциту добра, ласки, любові; бояться покарання;

- у сімї – несприятлива обстановка; надмірна опіка.

Отримані висновки надають підставу стверджувати, що однією з причин виникнення тривожності у дітей є низький рівень знань батьків про виховання дитини підтвердилась.

Практичні рекомендації батькам

      Не поспішайте задовольняти бажання дитини;

      не намагайтеся виконувати за сина чи доньку будь-яку справу;

      давайте дитині постійні доручення. Стежте за їх виконанням;

      не виконуйте за дитину те, що їй доручено, без поважної причини (такою причиною може бути хвороба);

      навчіться вислухувати свою дитину, бути терплячими: не поспішайте закінчити за неї фрази, не перебивайте, не підганяйте;

      не нав’язуйте синові чи донці свою думку чи волю: краще аргументовано доведіть, що так, як ви пропонуєте буде краще;

      привчайте дитину до аргументації своїх вчинків: пропонуйте їй щоразу замислюватись над тим, що вона хоче робити, або що робить;

      спонукайте дитину пізнавати довкілля;

      створіть навколо маляти безпечні умови для його перебування та пізнання ;

      пояснюйте дитині зрозумілою мовою, але без сюсюкання та зайвого спрощення (призначення та користь різних речей, правила користування ними);

      вчасно привчайте дитину до самообслуговування: щоб не викликати протидії вашим домаганням, придумайте ігрові форми, зацікавлюйте, заохочуйте гарними словами, авансуйте її зусилля;

      з найменшого віку привчайте дитину шанувати й любити своїх батьків, дідусів і бабусь, братиків чи сестричок: не допускайте її самоствердження за рахунок інших;

      пам’ятайте: прикладом для дитини насамперед є її батьки;

      поважайте свою дитину, не принижуйте її гідність брутальними словами, глузування з її незграбності та не вмілості, фізичними покараннями;

      любіть дітей не сліпою, а мудрою любов’ю, яка допоможе їм вирости гарними людьми, вдячними вам і здатними до самореалізації в різних життєвих умовах.

Список  використаних джерел

1. Астапов У. М. Функціональний підхід до вивчення стану тривоги. // Психологічний журнал, 1992 р. т. 13 №5.