Прояви тривожності в середньому дошкільному віці

Необхідність активізації інтелектуальних ресурсів нашого суспільства одна із найважливіших умов подолання пережитого нині кризи. Зокрема, вона передбачає розв'язання проблеми розвитку соціального інтелекту, під яким на увазі стійка здатність людини розуміти іншим людям й себе, свої взаємини із оточуючими, і навіть прогнозувати міжособистісні відносини.

Сучасне наукове знання демонструє зростаючий інтерес до проблеми тривожності особистості. Цей інтерес відбивається у наукових дослідженнях, де то цієї проблеми займає центральне ситуацію і аналізується в психологічному й у багатьох інших аспектах.

Становлення емоційно – вольовий сфери, з якою тісно пов'язані формування особистості – складний і тривалий процес, що характеризує психічний розвиток. Воно протікає під впливом із боку оточуючих, насамперед дорослих, які виховують дитину. Без знання особливостей емоційної сфери дітей, важко вірно реагувати з їхньої вчинки, вибирати відповідні осуд чи заохочення, цілеспрямовано керувати вихованням.

Тривога – дуже найпоширеніший психологічний феномен сьогодення. вона є частим симптомом неврозів і функціонального психозу, і навіть входить у сондромологію інших захворювань або сам є пусковим механізмом розлади емоційної сфери особистості. Значення тривоги як соціально - обумовленого чинника відзначалося одному з перших, щорічних симпозіумів, що проводяться Американської асоціацією психологів і психопатологів. Саме це стало основою вибору теми дослідження та його проведения.

Мета дослідження: вивчення особливостей прояву тривожності у дітей середнього дошкільного віку.

Предмет дослідження: прояв тривожності в середньому дошкільному віці.

Об'єкт дослідження: особливості прояви тривожності в такому віці..

Основні завдання:

1.      Визначити основні причини тривожності у дітей;

2.      Визначити особливості тривожності у дітей середнього дошкільного віку;

3.      Знайти шляхи подолання тривожності у дітей;

4.      Запропонувати конкретні методи та пропозиції вирішення проблеми тривожності у дітей середнього дошкільного віку;

5.      Зробити висновки про доцільність і реальність запропонованих методів вирішення проблеми тривожності у дітей середнього дошкільного віку.

Ключові поняття: дошкільний вік, дошкільна освіта, тривожність, прояви тривожності, тривожна дитина, страх, подолання страху.

План заняття:

1.      Теоретична частина( історія досліджень проблеми, виклад проблеми, теоретичні аспекти її вирішення);

2.      Практичні рекомендації, ігри та вправи;

3.      Висновки.

Емоції і почуття є відбиток реальної буденної дійсності у вигляді переживань. За класифікацією запропонованої Д. Ізардом, у його «теорії диференціації емоцій», виділяються емоції фундаментальні і похідні.

З сполуки фундаментальних емоцій виникає комплексне, емоційний стан, як тривожність, яка може поєднувати у собі страх, і гнів, і провину, й інтерес – порушення. Отож – ж таке тривожність? Різні автори дають різні визначення цьому емоційного стану. Словник практичного психолога визначає тривожність, як схильність індивіда до переживання тривоги, що характеризується низьким порогом виникнення реакції тривоги: одна з основних параметрів індивідуальних реакций.

У. У. Суворова, у своїй книжці «Психофізіологія стресу» визначає тривожність, як психічний стан внутрішнього занепокоєння, неврівноваженості і на відміну зі страху то, можливо безпредметної і залежати від суто піддається, які одержують значення у тих індивідуального досвіду. І відносить тривожність до негативному комплексу емоцій, у яких домінує фізіологічний аспект.

А. М. Парафіян, визначає тривожність, як стійке особистісне освіту, збереження протягом досить тривалого часу. Вона має власну спонукальну силу і константні форми реалізації поведінки щодо переваженням у останніх компенсаторних і захисних проявляннях.

Як і будь-яке комплексне психологічне явище, тривожність характеризується складною будовою, яка мають когнітивний, емоційний, і операційний аспекти, за домінування емоційного.

Слід зазначити, що тривожність може виникнути вже у новонародженого один із складників тривожності – страх.

«Страх – це емоція, що виникає у ситуаціях загрози біологічному чи соціальному існуванню індивіда спрямована на джерело дійсною чи уявлюваного небезпеки»

У цілому нині, тривожність – це суб'єктивне прояв неблагополуччя особистості, її дезадаптації. Тривога як переживання, емоційний дискомфорт, передчуття прийдешньої небезпеки, є вираженням невдоволення значимих потреб людини, актуальність при ситуативній переживанні тривоги й стійко домінуючих по гіпертрофованого тілу при постійної тривожності.

Отже, тривожність – це риса особистості, готовність до страху. Цей стан доцільного підготовленого підвищення уваги сенсорного і моторного напруги у кризовій ситуації можливої небезпеки, що забезпечує відповідну реакцію на страх.

Оскільки, страх – найголовніша складова тривожності, вона не має свої особливості. Функціонально страх служить попередженням про майбутньої небезпеки, дозволяє зосередити на її джерелі, спонукає шукати шляхи його запобігання. Що стосується, що він сягає сили афекту, він може нав'язати стереотипи поведінки – втеча, заціпеніння, захисну агресію. Якщо джерело небезпеки невизначений чи невпізнаний виникає стан, який називається тривогою. Тривога – це емоційний стан, що у ситуаціях невизначеною небезпеки, і що виявляється чекаючи несприятливого розвитку подій.

Л. І. Божович, визначила тривогу, як усвідомлювану, що була у минулому досвіді, інтенсивну хворобу, чи передбачення хвороби.

М. Д. Левітів, дає таке визначення: «Тривога – це психічний стан, яке викликається можливими чи ймовірними неприємностями, несподіванкою, змінами у звичної обстановці, діяльності, затримкою приємного, бажаного, і полягає в специфічних переживаннях (побоювання, хвилювання, порушення спокою та інших.) і реакціях»

Психодинамічний підхід розглядає тривожність так. Відповідно до З. Фрейду: «страх – цей стан афекту, тобто, об'єднання певних відчуттів низки «задоволення – невдоволення з відповідними іннерваціями розрядки напруження і сприйняття, і навіть, можливо й відбиток певного значимого події». Страх виникає з лібідо, відповідно до З. Фрейду, і є самозбереження, є сигналом нової, зазвичай зовнішньої небезпеки.

З. Фрейд виділив 3 типу тривоги: реалістичну, невротичне й моральну. Він вважав. Що тривога ж виконує функцію сигналу, що попереджав «Его» про насування небезпеки, що йде від інтенсивних імпульсів. У відповідь «Его» використовує ряд захисних механізмів, включаючи: витіснення, проекцію, заміщення, раціоналізацію та інших. Захисні механізми діють несвідомо і спотворюють сприйняття реальності індивідом.

Представниця того – ж напряму, Д. Хорні, стверджує, вирішальним чинником у розвитку особи є соціальні відносини між дитиною та дорослим. У соціальній теорії особистості До. Хорні виділяє дві потреби, які притаманні дитинства: потреба у задоволенні (тут таки вона погоджується з З. Фрейдом) і потребу безпеки, яке вважає головною потребою, мотив якої бути мобільним, бажаним й захищеним від небезпеки чи ворожого світу. Можливі 2 шляхів розвитку такій харизматичній особі: якщо забезпечують цю потребу, результат якої здорова особистість і друге шлях, якщо захисту немає, то формування особистості йде патологічним шляхом. Проте основним результатом подібного поганого звернення з боку батьків є розвиток в дитини установки базальної ворожості. Дитина, з одного боку, залежить від своїх батьків, з другого, відчуває стосовно ним образу, обурення, що цілком природно призводить до захисним механізмам. Через війну поведінку дитини, не відчуває безпеку батьківської сім'ї, іде почуттями безпеки, страху, кохання, і провини, які виконують роль психологічного захисту, мету, якої придушення ворожих почуттів стосовно батькові чи матері, щоб вижити, усе це веде до базальної тривозі.

Що ж базальна тривога? І це «інтенсивне і всепроникаюче відчуття відсутності безпеки – є одним із основних відчуттів Д. Хорні»

Відповідно до Д. Хорні, аби здолати кривду від базальної тривоги, дитина змушена вдаватися до захисних стратегій, які Д. Хорні, назвала «невротичними потребами». Усього виділила 10 таких стратегій. Всі ці стратегії вона поділила на 3 основних категорії. Інакше висловлюючись, кожна з цих категорій спрямовано зниження тривоги.

Відповідно до, Ч. Д. Спилбергеру, розрізняють тривогу - як стан і тривожність – як властивість особистості. Концепція Ч. Д. Спилбергера перебуває під впливом психоаналізу, переоцінюючи вплив батьків на дитинстві виникнення тривожності, недооцінюючи роль соціального чинника. Відмінність оцінці, рівних практичних ситуацій люди з різною тривогою, приписують, передусім, впливу досвіду та дитинства і ставленням батьків дитині.

Подібну думку має функціональний підхід до вивчення стану тривоги. У. М. Астапов, стверджує, для розвитку загальної теорії тривоги, як прихожого гніву й особистісного властивості, необхідно виділити й проаналізувати функції тривоги.

Функціональний підхід дає змогу розглядати стан тривоги, як ряд реакцій, характеризуючих стан, а й як суб'єктивний чинник, впливає на динаміку перебігу діяльності.

Питання психологічних функціях часто зачіпає обговорення таких традиційних проблем, як генетичні коріння тривоги, умови й ситуації на виникнення, вплив тривоги на діяльність й ін. Від початку функціональна характеристика тривоги виділяється переважно напрямів інтерпретації цього стану. Йдеться, на думку У. М. Астапова, про затвердження, що позитивний стан тривоги передбачає той чи інший вид небезпеки, пророкує щось неприємне, загрозливе і сигналізує індивіду звідси. З. Фрейд, вбачають у характері що передбачається небезпеки ознаки для диференціації страху, викликаний конкретної загрозою і тривоги, як реакцію на дану загрозу. Тому, тривогу іноді визначають, як невизначений, безпредметний острах чи як стан, викликаного не наявністю небезпеки, а відсутністю можливості її участі уникнути, у разі, якщо вона з'явитися. Дія тривоги часто поширюється далеко за межі реальної ситуації, переносячи суб'єкта, як і майбутній, і у минулий час. Результат з цього можна побачити існування особливої, частково неадекватною тенденції у впливі тривоги, яка нав'язує суб'єкту «своє» бачення ситуації. Форма реалізації функції пошуку це й виявлення може з'явитися у цьому випадку як так званої «надситуативной активності». Суб'єкт з власної ініціативи за межі запропонованого йому завдання, сам організує процес постановки нових цілей та їх досягнення, нерідко беручи суперечність із провідними цілями і мотивами здійснюваної діяльності. Відволікання увагу пошук загрози впливає характер діяльності. Саме активно-пошукова спрямованість тривоги, як стверджує У. М. Астахов, характеризується з змістовної боку, фіксацією увагу «стресових елементах» середовища, і з динамічної – тривалістю й сталістю: може бути основою «безладного поведінки» дезорганізуючого впливу тривоги на діяльність, якої відомий як характеризується її особливість. Здійснюване тривогою спонукання для пошуку небезпеки має, по-видимому, безпосередній стосунок і до патологічним порушень, у яких спостерігається постійний пошук небезпеки, і перебування погрози на інших людей (марення шкоди), у власній тілі (іпохондрія), внаслідок власних дій (психастенія) та інших. Активність з'являється у пошукової діяльності назустріч яке загрожувало об'єкту, є шлях зменшення тривоги – умовного визначення небезпеки.

Д. Гольдштейн відрізняв, що воля здорового індивіда означає фактично очевидно: він може вибрати між альтернативами, домогтися змогу подолання негараздів нового оточуючого середовища.

Також У. М. Астапов, виділяє ще одне функцію тривоги, функція оцінки ситуації. У цьому першочергового значення має те, який сенс їй надається. Цю особливість вказує М. І. Наєнко: «…психофізіологічна специфіка стану напруженості … залежить немає від зовнішніх впливів, але від особистісного сенсу мети діяльності, оцінки ситуації, де він перебуває». Слід сказати, що може негативно забарвлені переживання тривоги виникають тоді, коли індивід оцінює ситуацію як небезпечну і має готовими і надійними, з його погляд, способами її вирішення. Отже, виходячи з функціонального підходи до вивченню тривоги можна визначити цей стан як наслідок складного процесу, що включає кількісні, афективні і поведінкові реакцію рівні цінностей особистості.

Тривога має яскраво виражену специфіку, що виявляється у її джерелах, змісті, формах прояви, компенсації та цивільного захисту. До кожного вікового періоду є певні області, об'єкти дійсності, що викликають підвищену тривогу більшості дітей незалежно від наявності реальної загрози чи тривожності як стійкого утворення.

Ці вікові піки тривожності є результатом найвагоміших соціальних потреб.

У. Р. Кисловская, вивчала з допомогою проективних тестів вікову динаміку тривожності, виявила найбільшу тривожність у дошкільнят спілкування з вихованцями дитсадка і найменшу тривожність з батьками. Молодші школярі найбільшу тривожність відчувають у відносинах дорослі люди і найменшу зі однолітками.

Розглянуті теорії неспокою та сам означник понятий«тревога» і «тривожність», дозволяє зробити висновок у тому. Що цей стан виявляють зв'язку з історичним періодом життя суспільства, що впливає не у змісті страхів, характері вікових піків тривоги, частоті і розподілу і інтенсивності переживання тривоги.

Можна коротко розділити все теорії закордонні (З. Фрейд, Д. Хорні, Д. Изард, Ч. Д. Спілбергер), які розглядають тривожність з погляду динамічного підходу, наголошуючи на несвідомі імпульси які усвідомлюються, і вітчизняних (У. У. Суворова, У. М. Астапов, І. У. Дубровіна, Л. І. Бонович, І. У. Имедадзе, М. Д. Левітів, У. Р. Кисловская та інших.), які розглядають тривожність з погляду її функцій.

Високий рівень тривожності дитини можна розглядати як варіант несприятливого розвитку її особистості. Тривожність буває ситуативною, але може стати й особистісною особливістю. Тривожність — це індивідуальна психологічна особливість, яка виявляється в підвищеній схильності почуватися занепокоєним за будь-яких життєвих ситуацій, у тому числі тих, які взагалі не можуть викликати тривоги.