Провідні діячі Академії

2.10. Церква

В іншій царині, церковній, до 70-х років XVIII ст. всі вищі ієрархічні посади в Росії посідали також  переважно могилянці. Це митрополити: Тобольський і Сибірський — Філофей  Лещинський, Іоан Максимович, Павло  Конюшкевич, Арсеній Мацієвич; Ростовський  і Ярославський — Дмитро Ростовський (Туптало); єпископи та архієпископи: Псковський і Нарвський — Теофан Прокопович, Рафаїл Заборовський; Рязанський і Муромський — Стефан Яворський, Гавриїл Бужинський; Астраханський і Костромський та Санкт-Петербурзький — Сильвестр Кулябка; Смоленський і Дорогобузький — Гедеон Вишневський; Великоновгородський і Великолуцький — Стефан Калиновський; Вологодський і Великоустюзький — Теофілакт Слонецький; Мстиславський, Оршанський і Могильовський — Георгій Кониський; архімандрити: Троїце-Сергієвський — Амвросій Дубневич, Якутський — Іларіон Лежайський, Слуцький (Білорусь) — Михайло Козачинський, Московського Донського монастиря — Варлаам Лящевський, Московського Заіконоспаського монастиря — Ґедеон Слонимський, всі архімандрити Троїце-Сергієвого монастиря від 1722 до 1766 р. та інші.

Перші посланці з Києво-Могилянської академії, відбуваючи до Росії, керувалися високими ідеями просвітницького характеру. Частина з них їхала добровільно, тяжіючи до центрів митрополії в пошуках можливості застосування своїх знань. Починаючи від часів Петра І, до Росії з Академії забирали практично всіх її талановитих вихованців. Втрачаючи їх, Академія працювала з великою напругою. Не втішали й високі оцінки її діяльності найвищими посадовими особами Росії, такими, як міністр народної освіти Петро Завадовський або ректор Московської слов'яно-греко-латинської академії архієпископ Смоленський Ґедеон Вишневський.

Відірвані від України, часом  поневірялися в тузі численні могилянці в Іркутську, Тобольську, Архангельську, Холмогорах, Астрахані, Владимир, Смоленську, Севську, Рязані, Казані, Воронежі, Новгороді, Суздалі, Пскові, Устюзі, Костромі, та інших містах.

ВИСНОВКИ

Поглинання Росією розумових  сил України неухильно зменшувало її освічений стан, інтелектуальну еліту. Україна дедалі виразніше  набирала рис колоніальної країни. Ті вихованці Академії, які залишилися на Батьківщині, усвідомлювали це й  примножували зусилля, спрямовані на визволення України, принаймні, на обстоювання її автономних прав. До цих прав вони відносили й збереження Академії, надання їй урядової підтримки й перетворення на сучасний університет, їхні зусилля підтримувала свідома громадськість Києва й України. Але марно. Царський уряд послідовно знищував в Україні все, що могло б стати хоч якимсь ґрунтом живлення національної свідомості, думки про незалежність. Тож чи мала право на життя Києво-Могилянська академія, яка протягом двох століть поширювала знання, готувала наукову, освітню, церковну, мистецьку інтелігенцію, державних і військових провідників України, формувала суспільно-політичне мислення й духовність українців, впливала на утвердження їхньої національної свідомості? За наказом Синоду від 14 серпня 1817 року Академію було знищено.

Але незнищенним залишається  дух нації і його джерела. 24 серпня 1992 року, в першу річницю незалежності України, гостинно відчинив свої двері новим поколінням українців Національний Університет «Києво-Могилянська Академія».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бичко А.К. Феномен української інтелігенції / А. К. Бичко, І. В. Бичко. – Дрогобич, 1997. – 61 с.

2. Величко С. Літопис: у 2 т. / [пер. з книжної української мови, комент. Шевчука В. О.; відп. ред. Мишанич О. В.] / Величко С. – К.: Дніпро, 1991.

         Т. 2. – 1991. – 136 с.

3. Граб’янка Г. Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки. / Г. Грабянка ; [пер. із староукр. Р. Г. Іванченка]. – К.: Т-во «Знання» України, 1992, — 192 с.

4. Києво-Могилянська академія в іменах, ХVII-XVIII ст.: [енциклоп. вид. / упоряд. З.І.Хижняк; ред. В.С. Брюховецький]. – К.: Вид. дім “КМ Академія”, 2001. – 736 с.

5. Києво-Могилянська академія і розвиток української лінгвістики XVII-XIX ст. // Роль Києво-Могилянської академії в культурному єднанні слов’янських народів: зб. наук. праць / наук. ред. В. В. Німчук. К., 1988. – 170 с.

6. Прокопович Ф. Духовный регламент : [хрестоматия по истории педагогіки] / Ф. Прокопович. – М., 1936. – 45 с.

7. Софонович Ф. Хроніка з літописців стародавніх. / Феодосій Софнович. – К.: Наук. думка, 1992. – 336 с. – (Пам'ятки укр. літописання).