Провідні діячі Академії

2.3. Поезія

Прилучення до загальноєвропейських засад літературного життя сприяло  появі в Академії багатомовної поезії різних стилів. Проза й поезія творилися українською, польською, латинською мовами. Український силабічний вірш поступово стає панівним (Феофан Прокопович, Митрофан Довгалевський, Ґедеон Слонимський та ін.).

У стінах Академії народилося чимало творів, що стали народними. Це дума «Всі покою щиро прагнуть» й пісня «Ой, горе тій чайці», творцем яких вважається Іван Мазепа, «Дума козацька про Берестейську битву», пісня «їхав козак за Дунай» та багато інших. Літературна творчість і теоретичні праці могилянців справили вплив на літературне й культурне життя не лише України. Досить пригадати творчість Єпіфанія Славинецького, Симеона Полоцького, Стефана Яворського, Теофана Прокоповича в Росії, Георгія Кониського в Білорусі, Стефана Почаського і Паїсія Величковського в Молдавії, Михайла Козачинського в Сербії тощо.

2.4. Малювання і музика

Неабияку вагу в гуманітарній освіті студентів Академії, їх прилученні до світових культурних надбань мали класи малювання і музики. Тут сформувалася графічна школа, відомості про яку маємо завдяки збереженим студентським конспектам, славнозвісним конклюзіям (тезам) академічних диспутів та книг, оформлених такими майстрами, як Досифій Ґауяховський, Іларіон Мигура, Інокентій Ширський, Михайло Карновський, Григорій Левицький. А скільки митців, що вийшли з Академії, залишилися безіменними. Чи не вони виконували розписи алтарної частини Успенської церкви Києво-Печерської лаври, де зображено 85 історичних осіб? Або — розпис Покровської церкви в Переяславі, де увічнені славетні діячі Академії — Йоаникій ґалятовський, Інокентій Ґізель, Лазар Баранович, Дмитро Туптахо й інші?

В Академії сформувалася своя вокально-хорова, композиторська і виконавська школа, за духом глибоко національна, з помітним впливом музичного мистецтва Європи, найперше Німеччини й Італії. Музика була органічною частиною духовного життя Академії, яка дала світові таких композиторів, як Максим Березовський та Артемій Ведель.

2.5. Філософія та історія

Особлива роль в історії  вітчизняної освіти й науки належить академічним курсам філософії та історії. За порівняно короткий термін професори Академії переосмислили світові філософські здобутки від античності до Нового часу й виробили власні концепції, уґрунтовані на національній філософській спадщині та ментальності українського народу. Філософія в Академії сформувалася в певну систему знань: раціональна, моральна, натуральна філософія, логіка і психологія.

Філософські та історичні  знання формувати світогляд студентів, сприяли осягненню новітніх світових знань, культури, політичної і правової думки. В уроках світової й вітчизняної історії шукали могилянці відповіді на суспільно-політичні проблеми, які ставило перед ними саме життя. Розв'язувати їх доводилося вихованцям Академії, коли, полишивши рідні стіни, вони залучалися до служби в державних та військових установах, дипломатичних посольствах тощо, де так чи інакше повинні були проявляти свою громадянську позицію, своє ставлення до долі України.

Архімандрит Золотоверхого  Михайлівського монастиря Теодосій Софонович, учень Академії, з приводу громадянської відповідальності українців писав у передмові до своєї «Хроніки» (1672): «Кожній людині необхідно знати про свою Вітчизну і іншим, які питають, розповісти, бо людей, котрі не відають свого роду, за дурнів вважають» [7].

Особливо активізувалася історична думка після поразки гетьмана Івана Мазепи, коли западала зневіра у можливе визволення від російського поневолення, а за нею повзла байдужість, згасав інтерес до долі Вітчизни. Праці випускників Академії Теодосія Софоновича. Романа Ракушки-Романовського (Самовидця), Самійла Величка, Григорія Граб'янки нагадували українцям про славні сторінки їхньої історії, не давали згинути національній українській ідеї і державницькій думці. “І щоб звершення ці не пішли у забуття, я замислив історію сію написати на незабудь нащадкам”,— зазначав у «Слові до читача» свого Літопису Григорій Граб’янка [3]. Навіть без вступних настанов їхні твори були зрозумілі й відігравали належну роль. Праці могилянців звеличували гетьманів, народних героїв, здобуті ними зольності, нагадували українцям, що була у них воля. була своя держава і що не довіку носити чуже ярмо. Таким чином, саме Києво-Могилянська академія та її вихованці продукували суспільно-політичну думку, формували національну свідомість українців, їхні патріотичні настрої.

2.6. Державно-правова думка  в Україні

Києво-Могилянська академія зробила значний внесок у розвиток державно-правової думки в Україні. На лекціях професорів, у багатій академічній бібліотеці студенти знайомилися з державними теоріями великих мислителів — Платона, Аристотеля, Жана Бодена, 70-маззо Кампанелли, Ніколо Макіавеллі, ранньобуржуазних учених — Томаса Гоббса, Самуеля Пуффендорфа, Гуто Греція, Франка Буддея, з творами французьких енциклопедистів (вперше у Східній Європі перекладені могилянцями). Добре знали в Академії й доробок у цій галузі Станіслава Оріховського-Роксолана, могилянських вчених Петра Могили, Теофана Прокоповича, Якова Козельського, Григорія Политики, Федора Туманського, переклади Гавриїла Бужинського, Григорія Козицького та інших. Теоретична думка, вироблена в Академії, стала однією з підвалин політичного мислення українців. Без неї не можна уявити діяльність таких вихованців Академії, як соратники Богдана Хмельницького дипломати Силуян Мужиловський, Іван Кравченко, Федір Вешняк, Іван Чорнота; мазепинці Іван Максимович, Григорій Герцик; церковні діячі Сильвестр Косов, Йосиф Тризна, Mелегій Дзик, Інокентій Гізель, Діонисій Балабан, Йосиф Нелюбович-Тукальський; гетьмани Іван Виговський, Петро Дорошенко, Іван Мазепа, Пилип Орлик, кошовий Кость Гордієнко, їхнє державно-політичне мислення й дії, спрямовані на становлення незалежної Української держави, засвідчені у відносинах з Росією, в угодах з Польщею, Туреччиною, Швецією, “Конституції» й «Виводі прав України» Пилипа Орлика.

Значний вплив на українське суспільство мав знаменитий «освічений стан» військових канцеляристів, що складався з вихованців Академії. Службу вони розпочинали в канцеляріях  сотенного, полкового управління, у  Генеральній військовій канцелярії, Генеральному суді й інших установах.

Із стану військових канцеляристів вийшло чимало письменників, дипломатів, літописців, зокрема Самійло Величко, Григорій Граб'янка, поет і перекладач Семен Дівович, письменник, громадський діяч Афанасій Аобисевич. У їхніх творах — віршах, літописах, хроніках, діаріушах — знайшли відображення події вітчизняної історії, найбільш пов'язані з виборюванням суверенності України.

Варто додати, що майже всі  майбутні гетьмани України — Іван Виговський, Юрій Хмельницький, Павло Тетеря, Іван Брюховецький, Петро Дорошенко, Дем'ян Многогрішний, Михайло Ханенко, Іван Самойлович, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Іван Скоропадський, Павло Полуботок (наказний), Данило Апостол, переважна більшість полкової, сотенної старшини, провідники Запорожжя — Кость Гордієнко, Іван Глоба, Володимир Сокальський і багато-багато інших — вихованці Києво-Могилянськоі академії".

2.7. Розвиток автономістичних  ідей

В умовах посиленого наступу російського царизму на суверенність України після поразки Івана Мазепи, коли відбувалось нищення її державних установ, козацько-адміністративного устрою, війська, руйнування Запорозької Січі, коли гинула на очах завойована великими втратами незалежність, у суспільно-політичному русі зароджується автономістичний напрямок, провідниками якого були знову ж таки вихованці Академії.

Ідеями осібного місця  України в складі Російської імперії керувалися могилянниці — члени Кодифікаційної комісії (1728—43), укладаючи Кодекс «Права, по которым судится малороссійскій народ», депутати від українських полків, готуючи накази до Комісії зі складання проекту Нового Уложения законів Російської імперії (1767), створеної для вироблення й впровадження єдиного законодавства на всій території імперії.

Ці автономістичні настрої  обстоювали при підготовці роботи Комісії і на її засіданнях могилянці Володимир Золотницький, Яків Ковельський, Григорій Политика. У кінці XVIII — на початку XIX ст. у Чернігові й Новгород-Сіверському виникають культурно-мистецькі гуртки, які стають осередками автономістичних ідей. До Новгород-Сіверського гуртка входили відомі представники української культури, вихованці Академії Варлаам Шишацький, Опанас Лобисевич, Олекса Дівович, Гаврило Рачинський, Тимофій Калинський, Григорій Политика, Архип Худорба, Іван Туманський, Петро Симоновський, Павло Коропчевський та інші. Члени гуртка працювали в різних галузях суспільного життя, мали різні покликання, але їх об’єднали патріотичні почуття й спільні суспільно-політичні погляди, основи яких було закладено ще в Києво-Могилянській академії,— бачити Україну вільною державою.

Автономістичні ідеї підтримувало також культурно-мистецьке товариство, що мало осідок в с. Кибинці на Полтавщині (1812—14 та 1822—25) у маєтку могилянця, відставного міністра юстиції Росії Дмитра Трошинського. Василь Гоголь-Яновський, Василь Ломиковський, Василь Капніст, Михайло Трохимовський, Павло Коропчевський, а також князь Микола Рєпнін, котрий поділяв настрої, що панували серед провідної інтелігенції України, й інші збиралися тут на музично-театральні вечори до господаря, де могли вільно обговорити проблеми, які хвилювали українське суспільство.

Суспільно-політична й  творча думка вихованців Києво-Могилянської академії стимулювала піднесення духовної культури, сприяла збереженню української ідентичності й не давала згаснути національній свідомості. Це мало особливо велике значення в другій половині XVIII ст., коли політичні умови складалися зовсім не на користь незалежності України.

Проблемами культурного  й політичного життя України, її майбутнім переймалася також українська інтелігенція, вихованці Києво-Могилянської академії, що жили і працювали в Росії.

Василь Рубан видає  кілька історичних пам'яток, власних  праць, зокрема «Краткие географическия, политическия и историческия известия о Малой России...» (1773), «Краткую летопись Малой России с 1506 по 1776 год» (1777) та ін. Разом з Олександром Безбородьком добирає матеріали для видання повної історії України. Михайло Антоновський оприлюднює перше історико-етнографічне дослідження про українців. Олександр Безбородько надає великі кошти на відкриття в Ніжині елітарного вищого навчального закладу (згодом Ліцей імені кн. Олександра Безбородька). Численні вихованці Академії передають їй свої бібліотеки, надсилають кошти на стипендії студентам тощо. Цей рух не піднявся до виразності ідеї незалежності України. Але всі його учасники, схиляючись бодай до автономістичних ідеалів, прагнули зберегти ідентичність українців, вирізнити їх із загальної російської історії, вибороти повернення Україні її давніх привілеїв, українцям — осібного життя.

Передаючи сучасникам і нащадкам ідеали України-Гетьманщини, могилянці і в Україні, і в Росії не давали згаснути українській ідеї, національній пам'яті про волю, власну державу, про себе, народ, націю, їхня діяльність стала ґрунтом для нового українського відродження XIX ст. Ця пам'ять не дає й сьогодні розсипатись підвалинам, на яких вибудовується нова Українська держава.

2.8. Освіта

Провідна роль належала вихованцям Академії у справі освіти. В Україні, власне, не було жодної школи, колегіуму, семінарії, училища чи гімназії, до заснування яких вони не доклали б рук, або в яких би не трудилися. Започаткувавши свої перші «училищні колонії» в XVII ст. за Петра Могили, Академія продовжує цю справу і в XVIII ст. її випускники заснували і очолювали Чернігівський, Переяславський, Харківський колегіуми, Слов'янську семінарію у Полтаві, згодом у Новомосковську й Катеринославі, також Новгород-Сіверську гімназію, Ніжинський ліцей, працювали у Київській гімназії, Харківському університеті та інших навчальних закладах. Як священики, ігумени, настоятелі монастирів могилянці утримували численні церковне-парафіяльні та монастирські школи. Керували січовими школами, навчали у полкових, загальноосвітніх та музичних школах. За даними перепису 1740—48 років у Ніжинському полку на 202 поселення припадало 217 шкіл; в Лубенському на 247 поселень — 172; Чернігівському на 229 поселень — 154; Переяславському на 174 поселення — 119; Полтавському на 61 поселення — 98; Прилуцькому на 102 поселення — 69; Миргородському на 84 поселення

Просвітницьким ідеалам  служили також численні в Україні  приватні бібліотеки, театри, колекції портретів, старовинного одягу, зброї, посуду, музичних інструментів, фундаторами яких були здебільшого вихованці Академії. Все це приваблювало молодь, що прагнула знань, мала здібності до музики й малярства, і справляло визначальний вплив на її духовний світ. Розбуджений інтерес до інтелектуального життя спрямовував їх до Академії, куди вони приходили часом вже навіть у віці вісмнадцяти-двадцяти й більше років.

Києво-Могилянській академії були притаманні «...толерантність і відкритість... до всього світу (в тому числі і до чужих країв, а не тільки до чужих мов і вір), що сприяло налагодженню її контактів з цілим світом» [1]. Ця відкритість і разом з тим високий рівень навчання, суголосність ідеям визвольної боротьби, особливо в XVII ст., приваблювали до Академії молодь багатьох зарубіжних країн. Починаючи з 30-х років в Академії навчалися юнаки з Білорусі, Росії, Молдови, Волощини, Болгарії, Боснії, Чорногорії, Сербії, Греції. Відповідно Академія відгукувалася на культурні запити цих країн й допомагала становленню їхньої освіти й культури. Найпотужніший культурний потік з України йшов до Московської держави.

Єпіфаній Славинецький, Симеон Полоцький, Стефан Яворський, Теофан Прокопович, Теофілакт Лопатинський, Лаврентій Горка, Сильвестр Кулябка, Ґедеон Вишневський, Іоан Максимович, Іларіон Лежайський, Теофіл Кролик і найперший з них Петро Могила, який запропонував Москві послуги київських учених,— це лише частина тих могилянців, які піднімали російську культуру.

У другій половині XVIII ст. у  Москві й Петербурзі працює плеяда блискучих перекладачів, викладачів, видавців, письменників, журналістів  — високоосвічених могилянців. Серед  них: Михайло Антоновський, Григорій Брайко, Іван Ванслов, Володимир Золотницький, Яків Ковельський, Григорій Козицький, Микола Мотоніс, Василь Рубан, Лука Січкарьов. Вони розробляли політичні, філософські, правові концепції, публікували  власні й перекладні твори, поширювали просвітницьку ідеологію, «їхня  титанічна праця була вражаюча»,— так пише дослідник діяльності вихованців Києво-Могилянської академії в Росії І. Торбаков.

2.9. Медицина

У XVIII — першій половині XIX ст. кожен третій лікар Російської імперії був вихованцем Києво-Могилянської академії, всього, за підрахунками В. Плюща,— 740 лікарів. Багато хто з них після навчання за кордоном поверталися докторами медицини й займали професорські кафедри. Біля витоків епідеміології Росії стояли Д. Самойлович, П. Погорецький, К. Ягельський. Першим фізіологом вважається М. Крутень, першим акушером, фізіотерапевтом — Н. Амбодик-Максимович. Професорами Госпітальних шкіл були С. Леонтович, К. Рожалін, X. Тихорський та інші, їх походження довгий час приховувалося під назвою «вітчизняні вчені», при цьому не згадувалося, що Вітчизною їх була Україна.