Педагогическое общение, стили. Роль воображения

 
1. Спілкування як основа педагогічної  діяльності. 
2. Пед. спілк., його ф-ії, види. 
3. структура пед. спілк. 
4. Стилі п. с. 
5. Поняття діалогічного п. с. 
6. Контакт у пед. діалозі. 
7. Пед. такт, його ф-ї та особливості. 
8. Роль уяви в процесі навчання (у д-сті учнів та вчителя), засоби активізації уяви. 
9. Уява як форма психічної д-сті людини (визначення, ф-ї, види, основні властивості). 
10. Спостережливість та засоби її розвитку.

1.. Педагогічна  діяльність нероздільно зв'язана  з спілкуванням. Власне це та  діяльність, яка будується за  законами спілкування. Під педагогічним спілкуванням розуміється система взаємодії вчителя і класу, змістом якого є обмін інформацією, здійснення навчально-виховного впливу, організація стосунків, а також "трансляція" вчителем своєї особистості учням і сприймання ним учня. Педагогічне спілкування становить основу професійної діяльності учителя.

Основні форми  навчальної роботи проходять в умовах спілкування. Змістом спілкування  виступають, передусім, обмін інформацією, організація вчителем взаємодії  та взаєморозуміння з учнями з  допомогою різноманітних комунікативних засобів. Щоб зрозуміти роль вчителя у характері його спілкування з учнями, розглянемо, що таке педагогічне спілкування.

Педагогічне спілкування  – це процес спілкування вчителя  і учнів на уроці і поза ним, який має певні педагогічні функції і спрямований на створення сприятливого психологічного клімату. Як професійне за змістом і сферою функціонування, спілкування вчителя може бути професійним і непрофесійним за якісними ознаками. Професійне педагогічне спілкування – комунікативна взаємодія педагога з учнями, батьками, колегами, спрямована на встановлення сприятливого психологічного клімату, на психологічну оптимізацію діяльності і стосунків. Уміння налагодити спілкування з учнями – професійна риса вчителя.

Звідси  і особливості педагогічного  спілкування – те, що відрізняє вчителя у спілкуванні з учнями від його спілкування з людьми поза професійною діяльністю.

- Учителю в процесі спілкування  належить провідна роль. Саме від нього залежить, як складуться взаємини з учнями, успішність чи неуспішність цього процесу.

-Вплив учителя на учнів завжди є виховуючим, тобто таким, що сприяє формуванню в учнів тих чи інших якостей і рис.

-Професійний  характер спілкування вимагає  постійного аналізу побудованої  системи взаємин з учнями для  запобігання помилок у здійсненні педагогічного впливу. Суб’єкт-суб’єктний характер педагогічного спілкування полягає у рівності психологічних позицій, взаємній гуманістичній установці, активності педагога та учнів, взаємопроникнення їх у світ почуттів і переживань, готовності взаємодіяти з співрозмовником.

222222222222222

Виділяють такі ознаки педагогічного спілкування:

• Особистіша орієнтація співрозмовника - готовність бачити і розуміти співрозмовника. Враховуючи право кожного на вибір, ми повинні прагнути не нав’язувати думку, а допомогти іншому обрати свій власний шлях розв’язання проблеми.

• Рівність психологічних позицій співрозмовника. Хоча викладач і студент не є рівними соціально (різний життєвий досвід, ролі у взаємодії), для забезпечення активності студента, яка, безумовно, сприяє розвитку його особистості, слід уникати домінування викладача і визнавати право студента на власну думку, позицію, бути готовим самому також змінюватись. Студенти хочуть, щоб з ними радились, зважали на їхні міркування, і завдання викладача -врахувати цю потребу.

• Проникнення у світ почуттів і переживань, готовність стати на точку зору співрозмовника, спілкування за законами взаємної довіри.

• Нестандартні прийоми стикування як наслідок відходу від суто рольової позиції викладача 

 

Педагогічне спілкування  як соціально-психологічний процес характеризується такимифункціями:

• пізнання особистості;

• обмін інформацією;

• організація  діяльності;

• обмін ролями;

• співпереживання;

• самоствердження.

Інформаційна функція спілкування, забезпечуючи процес обміну матеріалами і духовними цінностями, створює умови для розвитку позитивної мотивації навчально-виховного процесу, ситуації спільного пошуку і роздумів.

Створюючи соціальне поле діяльності особистості, спілкування через ролі, які виконує особистість, програмує в неї той чи інший шаблон соціальної поведінки – викладач та студент. Зміна соцішіьних ролей сприяє як багатостороннім проявам особистості, так і можливості ввійти в роль іншого, сприяючи процесу сприйняття людини людиною.

Функцією спілкування  виступає і самоствердження особистості. Задача викладача -сприяти усвідомленню студентом свого “Я”, відчути свою особисту значимість, формуванню адекватної самооцінки і перспектив особистості.

Реалізація такої  важливої функції спілкування, як співчуття, забезпечує умови для розуміння почуттів іншої людини, для формування здатностей стати на точку зору іншого, що нормалізує взаємовідносини в колективі.

2222222222222222222222

Педагогічне спілкування становить основу професійної  діяльності учителя.

  Педагогічне спілкування – це  процес спілкування вчителя і  учнів на уроці і поза ним, який має певні педагогічні функції і спрямований на створення сприятливого психологічного клімату.

Особливостями професій-ного педагогічного спілкування  є те, що:

а) учителю в процесі спілкування  належить провідна роль;

б) вплив учителя на учнів завжди є виховуючим, тобто таким, що сприяє формуванню в учнів тих чи інших  якостей і рис;

в) професійний характер спілкування  вимагає постійного аналізу побудованої  системи взаємин з учнями.

 Суб’єкт-суб’єктний  характер педагогічного спілкування  полягає у рівності пихологічних позицій, взаємній гуманістичній установці, активності педагога та учнів, взаємопроникнення їх у світ почуттів і переживань, готовності взаємодіяти з співрозмовником. Залежно від того, реалізовано принцип суб’єкт-суб’єктної чи суб’єкт-об’єктної взаємодії, спілкування постає як функціонально-рольове або особистісно-орієнтоване. Говорячи про функціонально-рольове спілкування вчителя слід визначити можливі позиції спілкування. У процесі спілкування можливі три основні рольові позиції: батька, дорослого і дитини.

 

Педагогічне спілкування характеризується наступними функціями: пізнання особистості; обмін інформацією; організація діяльності; співпереживання; самоутвердження; обмін ролями.

Бар’єри спілкування – це перешкоди, що заважають  ефективному спілкуванню і зумовлюють опір партнера впливові співрозмовника. Бар’єри можуть бути

-фізичні (простір, дистанція та час, якими учитель віддаляє себе від учнів, намагаючись "сховатися” за стіл, стілець), ----соціальні (постійне підкреслення своєї позиції згори, своїх переваг; виникають в результаті різного соціального статусу вчителя і учня),

-гностичні (недоступність  пояснення матеріалу вчителем; педагог  не адаптує своє мовлення до  рівня розуміння школярів, висловлюється довгими реченнями, надто швидко,

-естетичні (несприйняття  співрозмовником естетики зовнішнього  вигляду, особливостей міміки), емоційні (негативні емоції, невідповідність настрою),

-психологічні (неспівпадання  інтересів, страх учителя перед  класом, перед можливістю допустити  фактичну чи методичну помилку,  негативна установка на клас  та ін.), фонетичні, стилістичні, семантичні, логічні та ін. Нейтралізувати, усунути ці бар’єри допомагає психологічне настроювання вчителя на взаємодію.

 

Педагогічне спілкування характеризується стилем. Стиль педагогічного спілкування – це цілісна система операцій педагогічного спілкування, що забезпечує ефективну взаємодію вчителя з учнями, опосередковану цілями, завданнями педагогічної діяльності та властивостями різних рівнів індивідуальності педагога. В основі стилю спілкування учителя – його загальне ставлення до дітей і професійної діяльності в цілому. Таке ставлення може бути активно-позитивним, пасивно-позитивним та негативним. Залежно від ставлення до учнів педагог обирає стиль керівництва діяльністю учнів: авторитарний, ліберальний або демократичний. Виділяють наступні стилі педагогічного спілкування: спілкування на підставі захоплення спільною творчою діяльністю, спілкування на основі дружнього ставлення, спілкування-дистанція, спілкування-залякування, спілкування-загравання.

 

Педагогічне спілкування  може мати різну орієнтацію і відрізнятися активністю учасників. Залежно від зазначених факторів воно може бути монологічним або діалогічним. У монологічному педагогічному спілкуванні відбувається поляризація за активністю: вчитель інструктує, наказує, диктує, учні – пасивно сприймають цей вплив. У діалогічному педагогічному спілкуванні активні всі, хото бере участь у конструктивному співробітництві. Діалог будується через контактну взаємодію. Ознаками наявності контакту у спілкуванні між педагогом і учнями є: взаємне особистісне сприйняття, відкритість у стосунках і відвертість у висловлюваннях; згода з головними змістовими положеннями взаємодії, сприйняття думок педагога та учнів як значущих; єдність оцінних суджень; наявність емоційного резонансу; збереження інтересу до подальшої взаємодії; високий рівень візуального контакту у бесіді; узгодженість поз, міміки та інтонації у діалозі.

УЗАГАЛЬНЕННЯ

Спілкування –  найважливіший професійний інструмент педагогічної діяльності. Повноцінне педагогічне спілкування є поліфункціональним. Аналіз свого стилю спілкування  слід розпочинати із визначення ставлення  до спільної з дітьми діяльності, а  також готовності до виявлення активно-позитивного  ставлення. Оптимальне педагогічне  спілкування - це таке спілкування між вчителем і учнями в процесі навчання, яке створює найкращі умови розвитку учня як повноцінного суб’єкта навчальної діяльності, як особистості.

 

33333333333333333333333333

СТРУКТУРА ПЕДАГОГІЧНОГО  СПІЛКУВАННЯ 
 
Для того щоб навчитися професіонального спілкування, треба чітко уявляти структуру цього процесу, знати, які вміння забезпечують його здійснення, яким чином можна удосконалювати виховний вплив на дітей. За В. Кан-Каликом¹, є чотири етапи комунікації, що становлять структуру педагогічної взаємодії. 

1.  
   ^ Моделювання педагогом майбутнього спілкування (прогностичний 
   етап). Це перший етап, у якому закладаються обриси майбутньої взає 
   модії: планування й прогнозування змісту, структури, засобів спілкування. 
   Зміст його містить визначення мети взаємодії (для чого?), аналіз стану 
   співрозмовника (чому він такий?) та аналіз ситуації (що сталося?). Пла 
   нуються можливі способи та тональність комунікації, прогнозується сприй 
   мання співрозмовником змісту взаємодії. Цільова установка має вирішаль 
   не значення. Саме тут має бути визначальною зосередженість на спільній 
   роботі з учнями, на розвитку їх. Учитель має передусім думати про те, як 
   залучити вихованця до взаємодії, зацікавити його, як створити творчу 
   атмосферу, щоб виявилася його індивідуальність. Для цього педагогові 
   потрібна уява, здатність сприймати та адекватно оцінювати людину.
2.  
   ^ Початковий етап спілкування. Його мета — встановлення емоцій 
   ного і ділового контакту в педагогічній взаємодії. В. Кан-Калик називає 
   цей етап «комунікативна атака»; у цей час здобувається ініціатива, що 
   дає змогу керувати спілкуванням. Важливо оволодіти технікою швид 
   кого включення у взаємодію, прийомами самопрезентації та динамічно 
   го впливу. Ініціатива необхідна вчителеві на цьому етапі для того, щоб 
   організовано передати її в наступному періоді спілкування.
3.  
   ^ Керування спілкуванням. Це свідома і цілеспрямована організація 
   взаємодії з коригуванням процесу спілкування відповідно до визначе 
   ної мети. Здійснюється обмін інформацією, оцінками з приводу цієї 
   інформації, взаємооцінювання співрозмовників. Створюється атмосфе 
   ра доброзичливості, щоб дати учневі змогу вільно виявляти своє «Я», 
   діставати задоволення від спілкування, підтвердження своїм соціальне 
   значущим потенціям. Передаючи ініціативу учневі, педагог представляє 
   матеріал для аналізу, щоб роздуми, оцінювання фактів школяр здійсню 
   вав сам за допомогою старшого. Саме тут учитель мусить вміти виявляти 
   інтерес до учня, сприймати інформацію від нього (активно слухати), ви 
   словлювати судження з того чи того приводу, транслювати учням свій 
   оптимізм і спокійну впевненість в успіхові, ставити перед ними яскраві цілі і вказувати на шляхи їх досягнення. 
    
   4. ^ Аналіз спілкування. Головне завдання цього етапу— співвіднесення мети, засобів, результатів взаємодії, а також моделювання подальшого спілкування. Це етап самокоригування. 
    
   Учителю потрібно мати педагогічну пам'ять, в якій започатковується виявлене в словах, емоціях і діях ставлення учнів. Ця інформація допоможе проаналізувати тенденції розвитку ставлення вихованців. 
    
   Стосовно кожного етапу педагог має дотримуватися певних правил, які оптимізують взаємодію: 
   

•  
  формування почуття «ми», демонстрація спільності поглядів, що 
  усуває соціальні бар'єри, протиставлення і об'єднує для досягнення 
  спільної мети;

•  
  встановлення особистісного контакту, щоб кожний учень відчував 
  зверненість саме до нього. Це реалізують і мовними засобами (найчас 
  тіше називаємо учня на ім'я, повторюємо вдало висловлене ним мірку 
  вання), і невербально (візуальний контакт);
•  
  демонстрація власного ставлення, що виявляється в тому, як ми 
  посміхаємося (відкрито, невимушено чи скептично), з якою інтонацією 
  говоримо (дружньо, сухо, тиснучи на учня), як експресивно забарвлені 
  наші рухи (спокійні, стримані чи зневажливі, нервові), яку обрали 
  дистанцію (довіри чи конфронтації);
•  
  показ яскравих цілей спільної діяльності — накреслення спільно 
  го «ми» у майбутньому, що демонструє зацікавленість у співрозмовни 
  кові, міцність єдності;
•  
  передача педагогом розуміння внутрішнього стану учнів — «зчи 
  тування» настрою співрозмовника, що сигналізує про зацікавленість у 
  взаємодії, взаєморозумінні;
•  
  постійний вияв інтересу до учнів. Це означає — слухати учнів, 
  ставити питання і дорожити їхньою думкою, співпереживати, наголо 
  шувати на позитивному, говорити компліменти, тобто робити все, що 
  підтримує учня в його позитивних намірах;
•  
  створювати ситуації успіху, потрібні для сприятливого психологіч 
  ного тла взаємодії; таке тло створюється радістю від успіху, постійним 
  підкресленням потенційних можливостей, індивідуальної значущості 
  кожного, зняттям страху перед можливою помилкою, наданням допомо 
  ги і вмінням учителя попрохати допомоги в учня.

 

 основні етапи педагогічного спілкування: прогностичний (моделювання майбутнього спілкування з класом), "комунікативна атака” (організація спілкування на початку взаємодії), управління спілкуванням в ході педагогічного процесу, аналіз спілкування.

 

 

Щоб навчитися професійному спілкуванню, треба чітко уявляти структуру цього процесу, знати, які вміння забезпечують його здійснення. В.А.Кан-Калік розглядає структуру педагогічного спілкування у відповідності з логікою педагогічного процесу і виділяє такі його основні етапи:

1. Прогностичний (моделювання майбутнього спілкування з класом).
2. “Комунікативна атака” (організація спілкування на початку взаємодії).
3. Управління спілкуванням в ході педагогічного процесу.
4. Аналіз спілкування.