Особливості соціально-педагогічної діяльності і модель особистості соціального педагога

 

2.4. Соціально-педагогічна робота з сім'єю

Сім'я є тією школою, де людина навчається, як жити у суспільстві; отримує досвід стосунків серед  близьких людей, для яких вона є найвищою цінністю. І тільки після цього  особа готова до налагодження об'єктивних стосунків з іншими людьми. Ця соціальна функція робить сім'ю стійкою. Саме вона вводить людину в світ соціальних функцій. Але, на жаль, не кожна сім'я готова та й у змозі виконати цю функцію. Часто їй необхідна психологічна, моральна, правова, економічна, медична та інша допомога.

Найбільш поширеними проблемами, з якими стикається соціальний педагог у роботі з сім'єю, є  нестабільність шлюбу, нестійкість  сім'ї, неповні сім'ї, сім'ї неповнолітніх; руйнація традицій сімейного виховання, розрив вікових, духовних та інших рівнів сім'ї; дефіцит чоловічого впливу на виховання дітей, високий рівень завантаженості жінки; педагогічна та психологічна неосвіченість дорослих; дестабілізуючий вплив пияцтва та алкоголізму, цинізму та бездуховності на стійкість сімейних стосунків, на формування сімейного мікроклімату; значне скорочення міжсімейних, міжособистих, внутрісімейних контактів, зниження здатності до комунікації; невміння організувати сімейне дозвілля.

У зв'язку з цим основними  напрямами соціально-педагогічної роботи з сім'єю є:

а) соціально-педагогічний захист сім'ї та її членів;

б) зміцнення, гармонізація та розвиток духовних (моральних, психологічних, естетичних тощо) процесів життя сім'ї, внутрісімейних стосунків, зв'язків  з соціальним оточенням;

в) активізація педагогічної функції сім'ї, надання допомоги у вихованні дітей, онуків тощо, нейтралізація негативного впливу сімейного середовища на людину, в першу чергу, на дитину;

г) робота з сім'ями "соціального  ризику";

д) організація сімейної громадськості задля впливу на формування державної політики стосовно сім'ї, для діяльності з підвищення ролі, престижу і відповідальності родини у соціальному вихованні.

Серед форм роботи соціального  педагога з сім'єю є сімейні (родинні) клуби, батьківські школи, центри соціалізації, прогулочні групи, дошкільні виховні центри мікрорайону та інші. Комплексну допомогу надає територіальний центр допомоги сім'ї та дітям.

 

2.5. Соціально-педагогічна  робота в школі

Школа є тим центром, який може надати кваліфікаційну та своєчасну  допомогу дитині. Це у змозі зробити соціальний педагог, заступник директора з виховної роботи, психолог, класні керівники, керівники гуртків, клубів, секцій, бібліотекар, медичний працівник представники учнівського органу самоуправління, представники батьківського комітету.

Основні напрями соціально-педагогічної роботи в школі:

• захист та охорона прав дитини. Захист дитини від негуманного ставлення вчителів, співробітників школи, від негуманних міжособових відносин дітей у школі, захист дітей, що опинилися в кризовій ситуації. Консультації для вчителів щодо їх прав стосовно дитини, розповсюдження Декларації ООН про права дитини серед школярів, педагогів, батьків; допомога в адаптації у школі;

• організація виховного середовища в школі. Створення виховних взаємин у навчально-виховному закладі через самоуправління школярів ("справедливі товариства", шкільні кооперативи тощо), через одухотворення шкільного життя ідеями, що поєднали б учнів та вчителів (концепція "культурного плюралізму"); контроль за відповідністю засобів навчання його меті; створення системи позакласних клубів за інтересами, підтримка дитячих ініціатив, як умова позитивної самореалізації особистості; розширення та поглиблення соціального досвіду через участь дітей у походах по історичним та культурним місцям регіону, через організацію допомоги людям похилого віку, біженцям, хворим; допомога дітям в організації їх змістовного дозвілля та їх участі в організації дозвілля малечі; залучення батьків, громадських організацій, культурно-просвітницьких закладів до виховного процесу школи;

• профілактика девіантної поведінки.

 

2.6. Соціально-педагогічна  робота за місцем проживання

Соціально-педагогічна  робота за місцем проживання спрямована на організацію взаємодії у соціальному  вихованні всіх факторів соціалізації визначеного соціального середовища, на розкриття позитивного та нейтралізацію негативного впливів факторів мікрорайону; на активізацію виховного потенціалу сімейно-сусідських спільнот, їх моральної відповідальності за умови життя та розвитку дитини, родини в даному мікросоціумі.

Основні напрями соціально-педагогічної роботи за місцем проживання:

а) організація громадськості  на формування здорового образу життя  та усвідомленого виховання в  мікрорайоні через застосування ідей народної, козацької педагогіки, педагогічних інновацій стосовно соціального виховання в умовах різних етнічних культур, через організацію змістовного спілкування, через організацію сімейно-сусідської взаємодопомоги;

б) організація громадськості  на суспільно-корисну діяльність за місцем проживання.

в) створення у мікросередовищі  системи культурно-дозвіллєвих колективів, закладів (можливо на громадських  засадах) та координація їх діяльності відповідно до потреб мікрорайону;

г) організація роботи з соціального виховання в  канікулярний та літній час.

 

2.7. Соціально-педагогічна  робота з людьми, що мають психофізичні  вади

Вона спрямована на надання, перш за все, психологічної та моральної  допомоги інваліду; підтримки його планів, бажання виконувати певну  роботу, відчуваючи себе членом мікро- та макросоціуму.

Особливість роботи соціального  педагога з інвалідами полягає у  створенні таких соціально-педагогічних умов, які сприятимуть внутрішньому управлінню інваліда, досягненню ним  своїх цілей, реалізації різних типів  поведінки, гнучкої адаптації. Треба створити атмосферу безпеки, ситуації, в якій відсутнє зовнішнє оцінювання. Але соціальний педагог не може вирішувати за інваліда його проблеми, він повинен допомогти особистості визначити особисту позицію, сформувати незалежність від зовнішнього впливу; навчити спиратися на себе, тобто допомогти самоактуалізуватись у подоланні перешкод. Інвалід, що при-мирюється зі своїм становищем і усвідомлює свою самоактуалізацію, досягає душевного і психічного здоров'я, стає соціальне повноцінною особистістю

 

3. ПРОФЕСІЙНИЙ ПОРТРЕТ  СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА

Існує декілька визначень  поняття "соціальний педагог", що окреслюють об'єкти та сфери діяльності цього фахівця. Соціальний педагог  забезпечує інтеграцію цілеспрямованих  і середо-вищних впливів на особистість, що розвивається, а також стимулює розвиток суб'єктної позиції людини в цьому процесі, що регулює взаємини в системі "особистість-сім'я-суспільство".

Соціальний педагог - професійний працівник соціуму, фахівець з виховної роботи з дітьми, їх батьками, дорослим населенням у сімейно-побутовому мікросередовищі та його оточенні; з підлітками, молодіжними групами та об'єднаннями, з організації культурно-дозвіллєвої, фізкультурно-оздоровчої, трудової, ігрової та інших видів діяльності, групового спілкування, технічного, художнього та інших видів творчості дітей і дорослого населення в соціумі.

Соціальний педагог- спеціаліст, зайнятий у сфері соціальної роботи або освітньо-виховної діяльності, здійснює посередницьку роль між  освітніми закладами, сім'єю, трудовими колективами, громадськістю, організовує їх взаємодію, об'єднує зусилля з метою створення в соціальному середовищі умов для всебічного розвитку дітей, підлітків, молоді як особистостей, їх благополуччя в соціумі.

Чи входять до об'єкту діяльності соціального педагога дорослі, люди похилого віку? Молодість, як правило, завершує період духовного становлення і соціальний педагог приділяє особливу увагу дітям, молоді, дбаючи про соціальні засади майбутнього суспільства, про превенцію соціальних відхилень. Але періоди життя, коли реалізується накопичена духовність у соціумі теж мають "цікавити" соціального педагога. Не кажучи вже про те, що реалізована духовність дорослих є взірцем для молоді. Інша річ, що засоби впливу на дорослих людей мають відповідати їх віку. Тому вважаємо доцільним таке визначення: соціальний педагог - фахівець з соціального виховання, який здійснює посередницьку роль між людиною та соціальним середовищем з метою їх духовного розвитку та гармонізації їх відносин на особовому, міжособовому та надособовому рівнях.

Важливе місце посідає  сукупність особистих якостей соціального  педагога: особлива екстравертна розгорнутість  до клієнта, комунікативність, емпатійність, гуманність, високий рівень духовної, загальної культури, організаторські  здібності, відчуття такту.

Професійні базові характеристики (незалежно від профілю):  
- психологічна освіченість;  
- вміння аналізувати соціальні явища та процеси;  
- бачення свого місця і ролі в суспільному житті країни;  
- здатність забезпечити допустиме та доцільне посередництво між особистістю, сім'єю, з одного боку, і суспільством, різними державними та громадськими структурами, з іншого боку;  
- вміння працювати в умовах неформального спілкування, залишаючись "поза спиною", в позиції неформального лідера, радника, який стимулює, збуджує ініціативу людини до тієї чи іншої діяльності;  
- вміння впливати на спілкування, стосунки між людьми, на ситуацію в мікросоніумі, сприяти позитивному вирішенню конфліктів;  
- активізувати зусилля індивідів, груп, общин на вирішення своїх проблем, вміння обговорювати "гострі" теми в позитивному емоційному настрої, без висловлювання погроз;  
- вміння виявляти інформацію, збирати факти необхідні для підготовки "Соціальної історії клієнта", "Історії розвитку дитини", інших документів;  
- вміння виявляти потреби і проблеми людей, груп, общин і розробляти новаторські ідеї щодо їх вирішення;  
- вміння організовувати дослідження , інтерпретувати та використовувати наслідки досліджень, опублікованих в професійній літературі;  
- вміння забезпечити міжінституційні зв'язки в суспільстві;  
- вміння виявляти соціальні потреби і доводити їх до громадськості, законотворчих інститутів, фінансових закладів тощо.

4. ОСНОВНІ СКЛАДОВІ  МОДЕЛІ ОСОБИСТОСТІ СОЦІАЛЬНОГО  ПЕДАГОГА  

Стиль. Співробітник соціальної служби має підтримувати високі моральні стандарти своєї поведінки, повністю виключаючи нечесні дії; чітко розрізняти заяви і дії, зроблені ним як приватною особою і представником своєї професії.

Компетентність  і професійне вдосконалення. Соціальний педагог (працівник) мусить докласти всіх зусиль до тою, щоб бути і залишатися спеціалістом — експертом у професійній практиці та виконанні професійних обов'язків. Він має право вести роботу лише у межах своєї компетентності або тоді, коли має намір набути її. Співробітник соціальної служби повинен нести персональну відповідальність за як/ :ть роботи, яку виконує. Соціальний педагог і працівник повинні діяти так, щоб попередити можливість негуманної або дискримінаційної поведінки щодо особи або групи людей.

Чесність. Соціальний педагог і працівник повинні вимірювати свої вчинки за вищими стандартами професійної чесності:

а) не піддаватися негативному  впливові на шляху професійної діяльності, бездоганно виконувати свої професійні обов'язки;

б) не використовувати свої професійні стосунки в особистих цілях.

Навчання і  дослідницька робота. Спеціаліст у сфері соціальної роботи має постійно підвищувати професійні знання, майстерність, залучатися до системи навчання і дослідницької роботи.

Він мусить:

а) чітко усвідомлювати, які наслідки може мати ця робота для людини;

б) обов'язково переконатися в тому, що всі учасники дослідження  об'єднані на основі добровільності, інформованості, з повним додержуванням особистої  свободи і гідності;

в) захищати учасників  від незаконного фізичного або душевного дискомфорту, розладу, небезпеки або приниження;

г) обговорювати дослідницьку роботу лише з професійною метою  і лише стосовно тих, хто безпосередньо  або професійно має до них відношення;

д) розглядати інформацію, отриману щодо учасника дослідження, як конфіденційну;

є) приймати платню тільки за реально виконану роботу, яка  сто-суєгься наукових або дослідницьких  результатів і лише таку, яка пропонується добровільно і на законних підставах.

Права, прерогативи, першочерговість інтересів клієнтів. Соціальний педагог і працівник мають докласти максимум зусиль, щоб виховати і розвинути самостійність клієнта.

Основні вимоги до соціального  педагога і працівника стосовно клієнта:

а) не використовувати  відносини з клієнтами у власних інтересах;

б) не практикувати, не сприяти  або не брати участі у будь-яких формах дискримінації, спрямованої  на національність, сексуальні орієнтації, вік, віросповідання, сімейний статус, політичну орієнтацію, розумові чи фізичні вади або будь-які переваги, привілеї, персональні характеристики; навпаки — всіма доступними засобами боротися з такою дискримінацією;

в) уникати зв'язків  або відносин, шкідливих для клієнтів;

г) не вступати в сексуальні стосунки з клієнтами за будь-яких обставин;

д) повідомляти клієнтів про ризик, права, можливості, обов'язки, пов'язані для них із соціальною службою;

е) додержувати порад  і консультацій колег і наставників, якщо ці поради служать інтересам  справи;

є) завершити роботу і  професійні відносини з клієнтом, коли вони більше не є необхідними і, більше того, не служать потребам та інтересам цієї людини, сім'ї;