Основні тенденції розвитку систем освіти та освітніх технологій у світовій педагогічній практиці

Представники педагогіки неотомізму пропагують ідею головної ролі церкви в організації шкільної справи. Так, французький філософ Жак Марітен (1882—1973) вважав, що формування в громадянина  моральної свідомості неможливе без релігійного виховання, адже релігія є основою моралі.

Психолого-педагогічний напрям. Його репрезентує експериментальна педагогіка. Її представники - німецькі педагоги Вільгельм Лай (нар. 1926), Ернст Мейман (1862—1915) та ін.- запропонували спиратися переважно на експериментальні методи дослідження. Це дало змогу по-новому подивитися на проблему співвідношення педагогічної теорії та практики; розширити зв'язки педагогіки з іншими науками, зокрема з психологією і соціологією; перенести акцент з особистісних на соціально-економічні чинники виховання і навчання дитини.

Соціальний напрям. До цього напряму належить педагогіка ноосфери, або нового мислення (французькі філософи П'єр Тейяр де Шарден (1881 - 1955) та Андре Леруа-Гуран (нар. 1911), російський учений - енциклопедист Володимир Вернадський (1863-1945)). Головними завданнями педагогіки ноосфери є:

- гуманістичне виховання, що передбачає формування загальнолюдських цінностей на основі національних;

- екологічне та економічне виховання як підготовка до екологічного та економічного виживання;

- розвиток творчих здібностей кожної людини відповідно до її потенційних можливостей;

- виховання у процесі ознайомлення з шедеврами світової культури;

- інтенсивне вивчення іноземних мов з метою вільного спілкування у світовому масштабі;

- комп'ютеризація освіти.

Ознайомлення з теоретичними доробками  зарубіжних педагогів і з практикою  організації навчально-виховного  процесу в інших країнах дає змогу виявити прогресивні здобутки в зарубіжному досвіді, творчо використовувати їх у навчально-виховній практиці національної школи.



                                                        Висновок:

Отже освіта не є чимось зовнішнім стосовно інших сфер життєдіяльності  людини. Процеси, що відбуваються в  освіті, мають розглядатися лише в  комплексі проблем людства, важливішою з яких є забезпечення добробуту  людей, виживання і стійкого розвитку людської спільноти. На думку вітчизняних і зарубіжних фахівців, система освіти є реальним засобом розв'язання цієї проблеми. На темп і рівень цих позитивних зрушень, вважає І. Зязюн, впливають такі основні тенденції змін у сфері освіти:

  - світова тенденція зміни основної парадигми освіти;                                                           

  - світова тенденція гуманізації освіти;                                                                 

  - світова тенденція інтеграції;

Сьогодні мисляча людина зобов'язана  спостерігати, аналізувати, вносити  пропозиції, відповідати за ухвалені рішення й уміти долати конфлікти й суперечності. А для цього вона повинна мати культуру, багатокритерійну установку розв'язання завдань, а також розуміти, що ніхто не може претендувати на істину в останній інстанції і жодну теорію не можна вважати універсальною і вічною.

Отже, головний принцип інноваційної освіти полягає в тому, що вона скерована  на формування світогляду, основаного на багатокритерійності рішень, терпимості до інакомислення й відповідальності за свої дії.

Принцип розвитку - розвиток міждисциплінарних зв'язків, формування системи узагальнених понять - передбачає таку організацію інформаційного простору знань, яка дозволила б науці уникнути роздроблення й вузької спеціалізації.

І ще один принцип - принцип поліхромантичності мислення, або "бінокулярності інтелектуальної діяльності". Цільове призначення цього принципу подібне до призначення бінокулярного зору.

 Використана  література:

1. Левківський М.В. Історія педагогіки. Житомир, -2002.
2. Закон України "Про освіту" //Голос України. - 1996. - 25 квітня.
3. Державна національна програма "Освіта" ("Україна XXI століття") //Освіта. - 1993. -№ 44, 45, 46.
4. Положення про середній загальноосвітній навчально-виховний заклад // Освіта. - 1993 - 3 вересня.
5. Положення про дошкільний виховний заклад України //Освіта. - 1993. - 10 вересня.
6. Положення про професійний навчально-виховний заклад України //Освіта. - 1993. - 17 вересня.
7. Концепція середньої загальноосвітньої школи України. // Інформаційний збірник Міністерства освіти. №№ 1-2, 1992.
8. Концепція національного виховання //Освіта. - 1996. - 7 серпня.
9. Концепція виховання у національній системі освіти //Освіта України, 1996.
10. Концепція, і позакласної виховної роботи загальноосвітньої школи. //Початкова школа. - 1992. - № 5-6.
11. Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті .-К.,2001.
12. Закон України " Про вищу освіту" // Освіта України , 2002.
13. Історія педагогіки /за ред. М. В. Левківскього, О. А. Дубасенюк/. - Житомир.- 1999.
14. Любар О. О. та ін. Історія української педагогіки /за ред. М. Г. Стельмаховича. - К.: ІЗМН, 2000.
15. Сбруєва А. А., Рисіна М. Ю. Історія педагогіки у схемах, картах, діаграмах: Навчальний посібник. - Суми: СумДПУ, 2000.