Основні тенденції розвитку систем освіти та освітніх технологій у світовій педагогічній практиці

                                                         

                                                    План:

 

 

Вступ:

1. Основні тенденції розвитку систем освіти та освітніх технологій у світовій педагогічній практиці;

2. Освіта в сучасній Україні.;

3. Утвердження демократичних державно-громадських засад освіти й

     виховання молоді;

 

4. Реформування освіти на сучасному етапі розвитку українського               

    суспільства;

 

5. Утвердження шляхів та засобів національного виховання дітей та молоді;           

6. Аспекти педагогіки;

7. Напрями сучасної зарубіжної педагогіки;

 

Висновок.

Використана література.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                         Вступ

Освіта - це наука і мистецтво  озброїти людей різного віку знаннями про труднощі і проблеми, з якими  їм, імовірно, доведеться зіткнутися, та засобами подолання труднощів і  розв'язання проблем. Вищого рівня професійної освіти  -творчої майстерності - неможливо досягти без загальної гуманітарної освіти і без інноваційних підходів до розв'язання будь-яких проблем (соціально-економічних, виробничо-технологічних, економічних та ін.). Орієнтація на ці стратегічні напрями прийнятна, але консерватизм, властивий вищій школі, перешкоджає рухові вперед.

Головна мета інноваційної освіти - збереження і розвиток творчого потенціалу людини. Проте сьогодні недостатньо творчості та проектування. Освіту потрібно сприйняти як загальнолюдську цінність. Для цього насамперед необхідно зробити так, щоб вона розвивала гармонійне мислення, побудоване на поєднанні внутрішньої свободи особистості та її соціальної відповідальності, а також терпимості до інакомислення.

Сьогодні мисляча людина зобов'язана  спостерігати, аналізувати, вносити  пропозиції, відповідати за ухвалені рішення й уміти долати конфлікти й суперечності. А для цього вона повинна мати культуру, багатокритерійну установку розв'язання завдань, а також розуміти, що ніхто не може претендувати на істину в останній інстанції і жодну теорію не можна вважати універсальною і вічною.

Сучасна зарубіжна педагогіка охоплює різноманітні течії, які узагальнено можна звести до філософського, психолого-педагогічного, соціального напрямів.

Ознайомлення  з теоретичними доробками зарубіжних педагогів і з практикою організації  навчально-виховного процесу в  інших країнах дає змогу виявити прогресивні здобутки в зарубіжному досвіді, творчо використовувати їх у навчально-виховній практиці національної школи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Основні тенденції розвитку систем освіти та освітніх технологій у світовій педагогічній практиці.

 Нині в Україні відбувається становлення нової системи освіти, яка зорієнтована на входження в єдиний світовий освітній і інформаційний простір. Цей процес супроводжується істотними змінами в педагогічній теорії і практиці навчально-виховного процесу.

Широко відомий американський  педагог І. Гудлед так висловлюється  щодо ролі школи в сучасному постіндустріальному  суспільстві: "Школа і тільки школа  створюється для того, щоб забезпечити  систематичний, постійно підтримуваний  процес освіти, суть якої полягає в  передачі знань, умінь, відношень (ставлень), цінностей, відчуттів та почуттів". І. Гудлед обгрунтовує дванадцять пріоритетних цілей, які відповідають сучасним вимогам  до школи. Серед них - "оволодіння учнями базовими навичками і фундаментальними процесами (читання, письмо, мова, математичні  поняття і дії); інтелектуальний  розвиток (розвиток мислення, вміння розв'язувати  проблеми, задатків до самостійного судження і прийняття рішень); підготовка до вибору професії і подальшої освіти. Інші цілі включають у себе: громадянське виховання; формування позитивної Я-концепції  і навичок міжособистих взаємин; розвиток творчих задатків; емоційний  і фізичний розвиток; моральне виховання".

Визначення стратегічних напрямків розвитку систем освіти хвилюють практично все світове співтовариство. У книжці "Школа ХХІ століття. Пріоритети реформування освіти" американський педагог Філіп С. Шлехті, посилаючись на опитування багатьох бізнесменів, працедавців, шкільних функціонерів, підкреслює, що на запитання: "Що ви хочете від школи?" отримував, як правило, одну й ту саму відповідь: "Нам потрібні люди, які вміють учитися самостійно". Це і зрозуміло, розмірковує автор, якщо учень знає, як учитися, здатний досягати мети, якщо він уміє працювати з книжкою, одержувати знання від учителя, шукати і знаходити необхідну інформацію, щоб розв'язати ті чи інші проблеми, використовувати найрізноманітніші джерела інформації для розв'язання цих проблем, тоді йому буде легше підвищити свій професійний рівень, перекваліфікуватися, отримати будь-які додаткові знання, - а саме це і потрібно в житті. Зрозуміло, домогтися цього значно важче, ніж навчити учнів читати, писати, рахувати, засвоювати суму різноманітних знань з різних предметів. Навіть якщо школа впорається з таким завданням, дуже добре, для інформаційного суспільства, яким стає США, і багато інших країн сучасного світу, цього зовсім не достатньо. На думку одного із провідних економістів світу Ластера Туроу знання стає єдиним джерелом довготривалої стійкої конкурентної переваги, оскільки все інше випадає із рівняння конкуренції, але знання може бути використане тільки через кваліфікацію індивідів.

Сучасний і майбутній  роботодавці зацікавлені в такому працівникові, який уміє думати самостійно і розв'язувати різноманітні проблеми; володіє критичним і творчим мисленням, багатим словниковим запасом, який грунтується на глибокому розумінні гуманітарних знань.

За переконанням Ф.С. Шлехті, ті учні, які успішно засвоять базовий  курс шкільної програми, навчаться  застосовувати свої знання у знайомій ситуації, отримають дипломи, але  не будуть спроможні самостійно працювати  з інформацією і отримувати знання, не зможуть розраховувати на успіх  в інформаційному суспільстві США  ХХІ століття.

Отже випускник сучасної школи, який буде жити і трудитися  в наступному тисячолітті, постіндустріальному суспільстві, повинен володіти певними якостями, а саме:

- гнучко адаптуватися до життєвих ситуацій, які постійно змінюються, самостійно отримувати необхідні знання, вміло застосовувати їх на практиці для розв'язання різноманітних проблем, щоб упродовж усього життя мати змогу знайти своє місце;

- самостійно критично мислити, вміти бачити труднощі, що виникають у реальному світі і шукати шляхи раціонального їх розв'язання, використовувати сучасні технології; чітко усвідомлювати, де і яким чином отримані ними знання можуть бути використані у практичній діяльності; бути здатним генерувати нові ідеї, творчо мислити;

- грамотно працювати з інформацією (вміти збирати необхідні для дослідження певного завдання факти, аналізувати їх, висувати гіпотези розв'язання проблем, робити необхідні узагальнення, співставляти з аналогічними або альтернативними варіантами, які розглядаються, встановлювати статистичні закономірності, формулювати аргументовані висновки і на їх основі виявляти і розв'язати нові проблеми);

- бути комунікабельними, контактними в різноманітних соціальних групах, уміти працювати спільно в різноманітних галузях, попереджувати конфліктні ситуації або вміло виходити із них;

- самостійно трудитися над розвитком власної моральності, інтелекту, культурного рівня.

Отже освіта не є чимось зовнішнім стосовно інших сфер життєдіяльності людини. Процеси, що відбуваються в освіті, мають розглядатися лише в комплексі проблем людства, важливішою з яких є забезпечення добробуту людей, виживання і стійкого розвитку людської спільноти. На думку вітчизняних і зарубіжних фахівців, система освіти є реальним засобом розв'язання цієї проблеми. На темп і рівень цих позитивних зрушень, вважає І. Зязюн, впливають такі основні тенденції змін у сфері освіти:

  - світова тенденція зміни основної парадигми освіти;                                                           

  - світова тенденція гуманізації освіти;                                                                 

  - світова тенденція інтеграції;

  - тенденція повернення до традицій вітчизняної освіти і культури, в яких спостерігається потужна методологія і методика», добре оганізована гуманітарна освіта на єдності вітчизняної і світової культур.

Розвиток освіти з другої половини ХХ ст., який називають «вибухом освіти», підвищення середнього рівня освіти населення планети єоднією із суттєвих змін загальносвітового значення. Ця тенденція повною мірою відповідає потребам суспільства і напрямам його розвитку. Особливо високими були темпи розвитку вищої освіти, що істотно вплинуло на прогрес освіти загалом і надзвичайний прогрес знань. Проте вища школа стикається з численними парадоксами, на яких наголошується в документах Всесвітньої конференції з проблем вищої освіти (5-9 жовтня 1998 р., Париж).

  Найбільш глибокими з них вважаються суперечності між:

- підвищенням масовості освіти і скороченням фінансових, матеріальних і людських ресурсів, які виділяються на її розвиток;

- необхідністю підняття рівня освіти населення і збільшенням розмірів безробіття;

- потребою в інтернаціоналізації освіти і необхідністю відповідності вищих навчальних закладів локальним умовам;

- розвитком новітніх інформаційно-комп'ютерних технологій завдяки дослідженням, що здійснювались на базі університетів, і слабким попитом на окремі з них, оскільки система викладання спирається на традиції, засновані на передачі знань з основних напрямів, незалежно від типу завдань, які стоять перед підготовкою.

А. Реан., Н. Бордовська, С. Розум, аналізуючи розвиток освіти вищої школи, визначають кілька парадигм. «Академічна  парадигма» визнає пріоритет в освіті теоретичних знань і розвиток фундаментальних наук. Систематичне і поглиблене вивчення їх основ, вважають прихильники цієї парадигми, є академічною традицією освіти і передбачає безпосередню участь студентів у наукових дослідженнях. «Професійна» парадигма розширила зміст освіти. На думку вчених, які репрезентують цю парадигму, наука є не лише засобом пізнання і пояснення світу. Вона виконує функцію виробничої сили, що розвиває техніку і виробництво. Як наслідок, крім спектра наукових знань, освіта концентрує і розширює соціокультурну і професійну діяльність людини. Розвиток вищої професійної освіти пов'язується з соціальним замовленням держави і суспільства. «Культурно-ціннісна» парадигма спирається на засвоєння універсальних елементів культури і цінностей минулих поколінь завдяки систематичному і поглибленому вивченню праць великих мислителів. Культура в широкому розумінні відображує досконалість у будь-якій галузі суспільної практики: політиці, педагогіці, науці тощо. Тому практичне втілення цієї парадигми у навчально-виховному процесі у вищих навчальних закладах орієнтує студентів на різнобічне пізнання світу. Важлива роль у розумінні гуманізації сучасної освіти відводиться парадигмі стійкого розвитку суспільства. У 1992 р. в Ріо-де-Жанейро (Бразилія) на екологічній сесії ООН, у роботі якої взяли участь 179 країн, було прийнято низку важливих документів, серед них — «Порядок денний на ХХІ століття», яку слід розглядати як програму нової моделі суспільного розвитку . Цей документ висвітлює базові ідеї розвитку суспільства та особистості, в основу яких покладено цінності сучасного людства — цінності природи і людини; ідеї співпраці людей на планеті в напрямі гуманізації їхнього співіснування.

Гуманізація освіти - це відображення в освітньому процесі тенденцій гуманізації сучасного суспільства на засадах духовності людини, відповідальності за свої вчинки. За українським педагогічним словником (С. Гончаренко; Київ, 1997) гуманізація освіти — центральна складова нового педагогічного мислення, яка передбачає перегляд, переоцінку всіх компонентів педагогічного процесу в світлі їх людинотворної функції. Гуманізація освіти означає повагу до особистості, довіру до неї, прийняття її особистісних цілей, запитів і інтересів; створення максимально сприятливих умов для розкриття й розвитку її здібностей і обдарувань, повноцінного життя на кожному з вікових етапів для її самовизначення.

Гуманістатичною суттю педагогічного  процесу вважається розвиток особистості. 
Шляхи гуманізації освіти: формування відносин співробітництва між усіма учасниками педагогічного процесу; виховання в учнів морально-емоційної культури взаємовідносин; формування у тих, хто навчається, емоційно-ціннісного досвіду розуміння людини; створення матеріально-технічних умов для нормального функціонування педагогічного процесу, що виховує гуманну особистість: щиру, людяну, доброзичливу, милосердну, з розвиненим почуттям власної гідності й поваги до іншої людини. 
У контексті цих ідей комісіями та конференціями розробляються рекомендації щодо розвитку вищої освіти. Наприклад, Міжнародною комісією з освіти для ХХІ століття; 44 та 45-ю сесією Міжнародної конференції з освіти (Женева, 1994, 1996); Всесвітньою конференцією з освіти для всіх (Джомтьєн, Таїланд, 1990); Міжнародним конгресом з освіти та інформатики (Москва, 1996); Всесвітнім конгресом з вищої освіти і розвитку людських ресурсів для ХХІ століття (Маніла, 1997); Всесвітньою конференцією з вищої освіти (Париж, 1998).

 Основна мета - продекларувати зростаюче значення вищої освіти для майбутнього світу, накреслити шляхи розвитку системи вищої освіти в умовах цивілізованого оновлення, сформувати цілісне сприйняття освітнього простору в складній системі світової спільноти.

Гуманістичну спрямованість  вищої освіти характеризують:

- універсальність гуманістичних ідей, яка зумовлена їх застосуванням до всіх осіб і соціальних систем попри національні, економічні, релігійні, расові, ідеологічні розбіжності;

- відкритість вищої освіти, яка розширює межі взаємодії системи цінностей людини і нової інформації. Створення глобальної системи дистанційної освіти, що дає змогу на основі нових інформаційних технологій налагодити безпосереднє спілкування між викладачем і студентом (це завжди було перевагою і головною рисою очного навчання);