Будівельно конструкційні ігри

      Статутний капітал акціонерного товариства утворюється за рахунок реалізації акцій власної емісії і має дорівнювати сумі, зареєстрованій в установчих документах. Збільшення (зменшення) статутного капіталу акціонерного товариства може відбуватися в результаті збільшення (або зменшення) номінальної вартості акцій, їх кількості (додаткової емісії або анулювання частини акцій, викуплених у акціонерів). Всі зміни статутного капіталу акціонерного товариства вносять до державного реєстру.

      Пайовий капітал утворюється за рахунок пайових внесків членів спілок та інших підприємств (колективного сільськогосподарського підприємства, споживчого товариства, житлово-будівельного кооперативу, кредитної спілки тощо), що передбачені установчими документами, для здійснення господарсько-фінансової діяльності.

      Додатковий  капітал утворюється за рахунок дооцінки необоротних активів, вартості безоплатно одержаних від інших юридичних і фізичних осіб активів тощо.

      Резервний капітал створюється для усунення можливих в майбутньому тимчасових фінансових затруднень і забезпечення нормальної роботи підприємства.

      Нерозподілений  прибуток - сума чистого прибутку, яка залишилася в обороті підприємства після сплати податків до бюджету та інших обов'язкових платежів і розподілу прибутку між власниками (учасниками) підприємства.

      Доходи  майбутніх періодів - джерело коштів, одержаних підприємством в поточному або попередніх звітних періодах, але належать до доходів наступних звітних періодів (одержана в рахунок майбутніх періодів орендна плата від орендарів тощо). Вони підлягають зарахуванню до доходів того звітного періоду, до якого належать.

      До  джерел залучених (позикових) коштів належать зобов'язання по розрахунках, які виникають у підприємства в процесі господарської діяльності і є тимчасовим джерелом утворення певної частини ресурсів (активів) підприємства.

      Під зобов'язаннями розуміють заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

      Підприємства, організації та особи, перед якими  дане підприємство має заборгованість по розрахунках, називаються кредиторами, а сама заборгованість - кредиторською.

      Зобов'язання поділяються на: довгострокові зобов'язання і поточні зобов'язання.

      До  довгострокових зобов'язань належать:

• довгострокові кредити банків - заборгованість підприємства банкам по отриманих від них кредитах, строк погашення яких не припадає на звітний період;
• інші довгострокові фінансові зобов'язання - сума довгострокової заборгованості підприємства щодо зобов'язання із залученням позикових коштів (крім кредитів банків), на які нараховуються відсотки;
• інші довгострокові зобов'язання (заборгованість по довгострокових векселях, по фінансовій оренді, відстрочених податкових зобов'язаннях тощо).

      До  складу поточних зобов'язань належать зобов'язання, що підлягають погашенню на вимогу кредиторів, а також та частина зобов'язань, яка буде погашена протягом операційного циклу або протягом 12 місяців, починаючи з дати балансу. До таких зобов'язань належать:

• короткострокові кредити банків - сума поточних зобов'язань перед банками за отримані від них короткострокові кредити; ,
• кредиторська заборгованість за товари, роботи і послуги - сума заборгованості постачальникам і підрядчикам за одержані матеріальні цінності та надані послуги;
• поточні зобов'язання по розрахунках з бюджетом та позабюджетних платежах, по оплаті праці, по страхуванню (по соціальному страхуванню, пенсійному забезпеченню, страхуванню майна тощо), з учасниками по нарахованих дивідендах та інших операціях;
• інші поточні зобов'язання (по векселях виданих, одержаних авансах, внутрішньовідомчих та інших розрахунках).

      Класифікація  джерел формування господарських засобів (активів) підприємства узагальнена схемою, наведеною нижче :

      Класифікація  джерел формування господарських  засобів (активів) підприємства

      Розглянуті дві класифікації господарських засобів (за складом і розміщенням господарських засобів та за джерелами їх формування) характеризують майновий стан підприємства. При цьому, оскільки кожен вид засобів має відповідне джерело утворення, загальні підсумки першого і другого групування повинні бути рівні між собою. Ця рівність служить основою для складання бухгалтерського балансу. Крім того, класифікація господарських засобів та їх джерел значною мірою визначає організацію системи поточного бухгалтерського обліку і характер одержуваної інформації про стан і рух майна підприємства та складання звітності.  

3. Господарські процеси  як об'єкт бухгалтерського  обліку

      Основним  призначенням сфери матеріального  виробництва є виробництво суспільно  необхідного продукту. Створення цього продукту відбувається в процесі виробництва. Для забезпечення виробництва має здійснюватися процес постачання необхідними предметами праці (сировиною, матеріалами, паливом тощо). За виробництвом продукції відбувається процес її реалізації. Всі три процеси взаємопов'язані і взаємозумовлені, постійно змінюють один одного і на підприємстві відбувається безперервний кругообіг господарських засобів. Бухгалтерський облік, відображуючи господарські процеси, забезпечує інформацію, необхідну для управління цим кругообігом.

      Процес  виробництва належить до основної фази кругообігу господарських засобів: у ньому відбувається створення матеріальних благ. У процесі виробництва відбувається споживання предметів праці (сировини, матеріалів, палива тощо) і засобів праці (у формі їх зносу), а також живої праці робітників (у формі оплати праці). Затрати праці у вартісному вимірнику (нарахованої оплати праці) поряд з вартістю спожитих засобів праці і предметів праці включаються до собівартості випущеної із виробництва готової продукції. Отже, в бухгалтерському обліку відображається як процес виробничого споживання, з одного боку, так і процес створення продуктів праці - з іншого боку.

      Вартість  заново створеного продукту відрізняється  від вартості продуктів, з яких він створений, не тільки якістю і призначенням, а й збільшеною вартістю, оскільки крім вартості спожитих засобів виробництва до неї входить нова вартість, створена працею робітників - національний дохід.

      Об'єктами бухгалтерського обліку в процесі  виробництва є затрати підприємства на виробництво продукції, що дає змогу визначити її собівартість, а також обсяг виготовленої продукції (в натуральних і вартісному вимірниках).

      Дві інші фази кругообігу засобів (постачання виробничих запасів і реалізація готової продукції) відбуваються у сфері обігу. Обіг залежить безпосередньо від виробництва і водночас має певне самостійне значення: він є сполучною ланкою між виробництвом і споживанням.

      У процесі постачання підприємство витрачає грошові кошти, а натомість придбаває у постачальників предмети праці, необхідні для виробництва продукції. Об'єктами бухгалтерського обліку в процесі постачання є затрати на цей процес (що дає змогу визначити фактичну собівартість придбаних виробничих запасів), обсяг придбаних предметів праці (в натуральних і вартісному вимірниках), а також розрахунки з постачальниками та іншими підприємствами й організаціями, які виникають у процесі постачання.

      Процес  реалізації полягає у передачі готової продукції, створеної у процесі виробництва, споживачам (покупцям). Така передача здійснюється шляхом купівлі-продажу за укладеними угодами. Внаслідок реалізації підприємство одержує від покупців грошові кошти (виручку від продажу), але в більшому розмірі, ніж їх було витрачено на виробництво і реалізацію продукції на суму чистого доходу (прибутку), що входять до відпускної (продажної) вартості продукції. Отже, прибуток, створений у процесі виробництва, набуває грошової форми у процесі реалізації. Реалізація, завершуючи виробничий процес, забезпечує відновлення і розширення виробництва.

      Об'єктами бухгалтерського обліку в процесі  реалізації є: обсяг реалізованої продукції (в натуральних і вартісному вимірниках), витрати, пов'язані з реалізацією, фінансовий результат від реалізації (як правило, прибуток), а також розрахунки з покупцями (за реалізовану продукцію), бюджетом (за і податками), банками (по кредитах) та іншими господарюючими суб'єктами, що виникають у процесі реалізації. Отже, бухгалтерський облік відображає не тільки господарські процеси, та й їх результати.

      У процесі кругообігу господарські засоби постійно змінюють свою форму: у процесі  постачання вони із грошової форми  перевтілюються у виробничі запаси; у процесі виробництва предмети праці (під дієш засобів праці і самої праці) набувають форми продуктів праці; у процесі реалізації продукти праці (готова продукція) набувають знову грошової форми.

      Перехід засобів підприємства з однієї форми  в іншу називається кругообігом господарських засобів. Кругообіг господарських засобів можна показати за допомогою схеми.

      Схема кругообігу господарських  засобів

      Умовні  позначення: Г - грошові кошти; Вз - виробничі запаси; Пп - предмети праці; Зп - засоби праці; Зв - засоби виробництва; Рс - робоча сила; Пв - процес виробництва; Т - готова продукція (товар) за собівартістю; ТІ - готова продукція (товар) за ціною реалізації; Г1 - грошові кошти, що надійшли від реалізації продукції за цінами продажу. 

      З наведеної схеми видно, що господарські засоби в процесі кругообігу набувають  різних форм і водночас перебувають у всіх трьох формах. Це є обов'язковою умовою безперебійності виробництва: порушення в будь-якій ланці процесу кругообігу господарських засобів призводить до погіршення роботи підприємства. Важливе значення для підвищення ефективності використання господарських засобів має скорочення часу їх перебування у кожній стадії кругообігу, тобто прискорення їх обіговості. Збільшення обсягу виробництва і реалізації продукції зумовлює одержання більшого прибутку господарством.

      У ланках невиробничої сфери (державне управління, оборона країни, освіта, культура, охорона здоров'я тощо) до об'єктів бухгалтерського обліку належать бюджетні асигнування (виділені із бюджету кошти для здійснення їхньої діяльності) і контроль за правильністю їх використання.

      Таким чином, господарські засоби і процеси, пов'язані з виробництвом і обігом суспільного продукту, а також його невиробничим споживанням, є конкретними об'єктами бухгалтерського обліку і у своїй сукупності складають його предмет. 

4. Метод бухгалтерського  обліку

Метод бухгалтерського обліку — це сукупність спеціальних прийомів, за допомогою яких вивчають його предмет.

Бухгалтерський  облік вивчає свій предмет за допомогою  таких методів:

• хронологічного і систематичного спостереження;
• вимірювання господарських засобів і процесів;
• реєстрації та класифікації даних з метою їх систематизації;
• узагальнення інформації з метою звітності.

Перелічені  методи дають змогу формувати  бухгалтерську інформацію для зовнішніх  і внутрішніх користувачів. Облікові дані формуються за допомогою таких інструментів — елементів методу:

• документування;
• інвентаризація;
• оцінка;
• калькулювання;
• рахунки;
• подвійний запис;
• бухгалтерський баланс;
• бухгалтерська звітність.

Методу  спостереження відповідають прийоми  документування та інвентаризації; вимірювання здійснюють шляхом оцінки і калькулювання; реєстрація та класифікація (поточне групування) проводяться на рахунках за допомогою подвійного запису; узагальнення інформації з метою звітності відбувається у бухгалтерському балансі та фінансовій звітності.

Дані  інструменти забезпечують технологію облікового процесу — трансформацію  даних про окремі господарські операції в різноманітну інформацію для управління.

Документування — спосіб первинного спостереження і відображення господарських операцій у первинних бухгалтерських документах (рахунках, накладних, чеках, ордерах тощо). Це початок і основа облікового процесу, без якого бухгалтерський облік неможливий. Кожна господарська операція фіксується за допомогою документа, заповненого з дотриманням певних вимог, що надають йому юридичної сили.