Бродяжництво та бездоглядність дітей як соціально-педагогічна проблема

                   Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України

           Луганський національний університет імені Тараса Шевченка

                              Старобільський  факультет

 

 

 

 

 

                                                                             Кафедра соціальної педагогіки

 

 

 

 

Бродяжництво  та бездоглядність дітей як соціально-педагогічна проблема

 

                                                                                           Курсову роботу 

                                                                      Виконала студентка 3-го курсу

                                                                      Денного відділення 

                                                                      Спеціальності«соціальна педагогіка»

                                                                      Порхун Наталія 

                                                                      Перевірила 

                                                                      Бєлєцька І.В.

                                            

 

 

 

 

                                        Старобільськ, 2011

                                          ВСТУП

 

Становище бездомних  дітей особливо обтяжує. У тому числі  є діти-втікачі, діти які втекли з дома чи виховної установи внаслідок розриву зв’язку з батьками, виниклого важкого конфлікту з вчителями, вихователями, однолітками,деформування ціннісних орієнтації й інших причин, що призвели до кризи відносин. Рідше причина втеч неповнолітніх- наявність психічних захворювання. Доставлені до притулків,інші установи соціальної реабілітації, подібні діти нерідко роблять рецидивні втечі.

   Серед силу-селенних причин, що обумовлюють втрату сімейних зв’язків – конфліктні ситуації в сім’ї,що супроводжуються насильством, агресивністю, жорстоким поводженням їз боку батьків. Причиною втеч дітей з родин часто є розлучення або одруження самотнього батька чи матері,що мешкав колись з неповнолітньою дитиною.

   Додатковим чинником  ризику стає і позиція школи, яка дистанціюється від підлітків з тяжкими долями. Згортання позакласної роботи в освітніх установах,зникнення дитячих безкоштовних громадських організацій, здрібнює досудову діяльність дітей.їх розвиток та виховання.

    Аналіз наукової  літератури показує, що проблема бродяжництва ще недостатньо вивчена. На сторінках наукових видань з’являються статті практиків буквально з воланням про допомогу. Слід констатувати,що  в наукових та методичних виданнях цій проблемі практично не приділено уваги. Нерозробленість її посилює актуальність детального вивчення, оскільки, виникнувши в пострадянський час, проблема маленьких бродяжок і безпритульних дітей стала новою й не схожою на проблему безпритульності в наш час.

Метою данної роботи є  аналіз підходів до визначення понять безпритульність, бродяжництво, та механізмів виникнення цих явищ, виявлення чинників,що сприяють існуванню таких явищ.

    Проблемою  безпритульності та бродяжництва  в контексті важковихуваності  займалися В.Оржеховська, Г. КАшкарьов, Л.Грищенко та інші. Спрбу пояснити її з психологічної точки зору,а саме як порушення потягів, знаходимо у З.Фрейда, Н.Максимової, К.Малютіна та інші. Соціально-психологічний аспект проблеми розкривається в працях О.Змановської, М.Ратера та інші.(16,17,18)

При підході до визначення поняття «безпритульність» з погляду соціального явища увага акцентується на середовищі,соціальних умовах,які, власне і формують це явище. Отже,поняття «безпритульність» має охоплювати низску обставин,характерних рис середовища, у яких дитина опинилася. Тоді відповідно,види безпритульності визначаються залежно від певних причин,чинників. У такому випадку безпритульні діти,це діти,які:

• залишилися без батьківського піклування та помешкання:
• мають сім’ю,але тимчасово втратили з нею зв’язки;
• мають житло і сім’ю, але впродовж дня перебувають на вулиці.

Таким чином категорію  безпритульних дітей розглядають  у загальному плані. Головною ознакою, за якою дитину відносять до цієї категорії, є факт її перебування на вулиці більшу частину доби. За соціальним тлумаченням поняття категорії №безпритульності» першим показником, за яким класифікують дітей є відсутність певних умов для розвитку дитини.

Метою роботи:дослідити бродяжництво та безпритульність дітей як соціально-педагогічну проблему.

Об’єкт дослідження: ,tpghbnekmys lsnb

Предмет дослідження: бродяжництво та безпритульність літей як соціально-педагогічна проблема.

Задачі  дослідження:

• проаналізувати періодичні видання та визначити частоту прояву в сучасному українському суспільстві таких соціальних явмищ,як бродяжництво та бездоглядність.
• виявити основні причини таких проявів в сучасному суспільстві
• дослідити бродяжництво та безпритульність дітей як соціально-педагогічну проблему
• соціальний захист бездомних громадян та безпритульних дітей

Гіпотеза  дослідження: полягає у припущенні про те,що бродяжництво та безпритульність дітей є серйозною соціально-педагогічною проблемою

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ПРОБЛЕМИ асоціальної поведінки особистості

1. Поняття і форми асоціальної поведінки
2. Сім’я найважливіший фактор у вирішенні проблеми та соціальні технології профілактики  бродяжництва та безпритульності дітей.

Висновок до розділу 1

РОЗДІЛ 2 Бродяжництво та безпритульність дітей як соціально-педагогічна проблема.

2.1 Соціальний захист  бездомних громадян та безпритульних дітей

2.2 Соціально-педагогічнв підходи до вирішення проблеми безпритульності.

Висновок до розділу 2.

Висновки.

Спосок ви користаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.1 Поняття і причини асоцільного поведінки

У літературі часто зустрічається поняття «важкий» юнак або молода людина. Що значить важкий? Оцінка будь-якого поведінки передбачає його порівняння з якоюсь нормою.

Соціальні норми - це правила, що виражають вимоги суспільства, соціальної групи до поведінки особистості, групи в їхніх взаєминах один з одним, соціальними інститутами, суспільством в цілому [7, с.127].

Соціальні норми виконують  функції:

-оцінки і орієнтації особистості, спільності;

-регулюють поведінку і здійснюють соціальний контроль за поведінкою. Соціальні норми дають моделі, еталони належного. Норми виникають внаслідок потреби в певному поведінці. Різноманіття соціальних потреб породжує і різноманіття норм, класифікація яких представлена ​​нижче.

Нормативні системи  суспільства не є застиглими. Вони змінюються самі й змінюється ставлення до них. Повний прийняття норми - конформізм, а відхилення від неї - девіація.

Джерелами підтримки  нормативної поведінки можуть бути:

-«Соціальний інстинкт» - слідування без роздуми деяким загальним правилам дії;

-«Позитивне моральне розташування» - почуття боргу;

-страх зовнішнього примусу, покарання;

-божественна влада [8, с.195].

    Ці фактори діють тоді, коли ефективні соціальний контроль і закони, система виховання, яка формує у людей почуття обов'язку, і члени товариства мають високий рівень релігійності. Якщо дія зазначених чинників слабшає, в суспільстві зростає кількість осіб, поведінка, яких не відповідає соціальним чи правовим нормам.

При оцінці поведінки, що відхиляється існують дві концепції:

 -відносна;

-абсолютна.

 Прихильники першої (відносної)  вважають, що моральні та деякі  правові норми можуть аналізуватися  тільки у зв'язку з конкретним  суспільством, його соціальною організацією  і культурою. Прихильники абсолютної  позиції стверджують, що повинні  бути знайдені і зафіксовані загальнолюдські моральні цінності і норми. Норми - правила поведінки, цінності - абстрактні поняття про добро і зло, про правильне і неправильне, про належне і не належне.

Причини асоціальної  поведінки знаходяться в різних напрямках:

-в недосконалості людської природи і різних вадах людей (егоїзм, прагнення виділитися, заздрість і т.д.);

-в біологічних і психологічних особливостях (особливі властивості окремих організмів, генетична схильність деяких індивідів до девіантності, розумові дефекти, психопатія ...);

-в соціальних умовах життя (виховання, освіта, людське оточення, можливість працювати, культурно відпочивати ...). \

Соціальні норми можуть виникати стихійно (мораль, звичаї, традиції і т.д.) або свідомо, відповідними державними органами (норми вдачі). Залежно від сфери регулювання суспільних відносин вони складаються в нормативні системи. Існує досить велика кількість нормативних систем. Це звичаї і традиції, норми релігійні, естетичні, політичні, і т. д., проте в сучасному суспільстві, на відміну від архаїчного (традиційного), провідними нормативними системами та основними регуляторами соціальних відносин є право і мораль. Право являє собою систему загальнообов'язкових правил поведінки (норм), встановлених або санкціонованих державою.

Мораль - це система принципів і правил поведінки, що виражають прийняті в суспільстві погляди на добро і зло, честь і совість, борг і справедливість. Дотримання моральних норм здійснюється авторитетом громадськості, і в першу чергу диктується малої соціальною групою. Санкція за порушення моральних норм виявляється у вигляді громадського осуду.

Як правило, члени суспільства  беруть соціальні норми і в  своїй діяльності слідують їм, що в  чималому ступені зберігає його як систему. Нормативне поведінка відображає ефективність процесу соціалізації індивіда стосовно домінуючих стандартів культури. Разом з тим в суспільстві також досить поширене неприйняття і невиконання соціальних норм. Така поведінка індивідів або соціальних грунт визначається як неконформне, або ненормативне. Воно може носити позитивний характер, що сприяє встановленню в суспільстві більш прогресивних норм поведінки, діяльності (мистецтво, науково-технічне та соціальне творчість), або мати негативний, деструктивний характер, що веде до руйнування прогресивних тенденцій. Така поведінка індивідів прийнято називати відхиляється, або девіантною. Девіантна поведінка можна розглядати в широкому і вузькому розумінні цього поняття.

Коли девіантну поведінку  набуває помітні масштаби і перетворюється на соціальне явище, в даному випадку застосовується термін «соціальні відхилення» чи «соціальна патологія».

Аналізуючи види поведінки, що відхиляється, слід провести їх класифікацію. Одним з перших таку класифікацію запропонував у 60-і рр.. XX ст. американський соціолог Г. Беккер [11, с.169]. Він розділив відхилення на первинні та вторинні. Первинне відхилення - поведінка, що відхиляється особистості, яке в цілому відповідає культурним нормам. У даному разі відхилення незначні і не завдають помітної шкоди суспільству і особистості, хочуть і можуть бути широко поширені. Девіація залишається в рамках соціальної ролі (наприклад, перехід вулиці у недозволеному місці). Вторинні завдають помітний шкоду соціальним відносинам і суспільству як системі і тому однозначно кваліфікуються як девіації. Така поведінка вимагає застосування санкцій.

Вторинні відхилення, у свою чергу, можна класифікувати за типом порушуваною норми:

а) Відхилення, пов'язані  з порушенням правових норм, тобто, правопорушення.

Правопорушення - це винна поведінка дієздатної особи, що суперечить нормам права і тягне за собою юридичну відповідальність. Вони поділяються на проступки (цивільні, дисциплінарні, адміністративні) і злочини. Правонарушника (зокрема, злочинна) поведінка індивідів і груп іноді позначається терміном «делінквентну поведінку».

б) Відхилення у сфері  суспільної моралі:

-пияцтво та алкоголізм;

-наркоманія;

-проституція;

-жебрацтво, або жебрацтво;

-самогубство або суїцид;

-бродяжництво.

Де бродяжництво розглядається  як систематичне переміщення особи протягом тривалого часу з однієї місцевості в іншу або в межах однієї місцевості (наприклад, міста) без постійного місця проживання з існуванням при цьому на нетрудові доходи.

Категорії населення, які  більше за інших схильні здійснювати асоціальні або делінквентні вчинки, - називають групами ризику. Зокрема, це підлітки з неблагополучних сімей, особи, які зловживають алкоголем та наркотичними речовинами, ведуть аморальний спосіб життя, що потрапили під негативний вплив оточуючих.

Висновок до розділу 1: соціальні норми дослідниками трактуються по різному,тому «важкими» підлітками називають дітей,які не соблюдають соціальні норми в суспільстві та вдома.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 Сім'я як найважливіший фактор у вирішенні проблеми

Сім'я - це мала соціальна група суспільства, заснована на подружньому союзі і родинних зв'язках, на спільному веденні спільного господарства і взаємної моральної відповідальності [2, с.256].

Внаслідок несумлінного виконання батьками своїх обов'язків  виникають групи дітей бездоглядних, дітей безпритульних, дітей-втікачів.

Бездоглядні діти - це діти, позбавлені нагляду, уваги, турботи, позитивного впливу з боку батьків. Бездоглядна дитина живе під одним дахом з батьками, зберігає свої зв'язки з родиною, у нього ще є емоційна прив'язаність до якого-небудь члена сім'ї, але зв'язки ці тендітні і знаходяться під загрозою атрофії і руйнування [10, с.321].

Безпритульні  діти - це діти, які не мають батьківського або державного піклування, постійного місця проживання, відповідних віку позитивних знань, необхідного догляду, систематичного навчання і розвивального виховання [10, с.322].

Серед цих дітей відзначається  різке зростання соціальної дезадаптації. Діти та підлітки нюхають клей, вживають алкоголь, приймають наркотики, бродяжать, здійснюють протиправні дії. Здоров'я бездоглядних дітей сильно підірвана різними хронічними захворюваннями, вони відстають у психічному, фізичному, інтелектуальному розвитку, мають схильність до суїциду. Вчинки дітей з «сімей ризику» досить часто вступають в суперечність із загальноприйнятими правилами і нормами поведінки. Вони проявляють агресивність у спілкуванні зі своїми однолітками, зухвалість і заперечення авторитетів по відношенню до старших. Вирісши, ці діти все частіше порушують норми закону. Проаналізувавши витоки деформації в сім'ї, можна зробити один важливий висновок, що коріння цього явища лежать і в спотвореному розумінні цілей виховання, і в прояві або відсутності батьківського авторитету, а також у методах виховання. При цьому негативно впливає сила на виховання та розвиток дітей укладена в подружніх конфліктах і невірно побудованих дитячо-батьківських відносинах. Адже, з одного боку, сім'я може бути джерелом емоційної підтримки, фізичного та психологічного відновлення дитину від життєвих навантажень, а з іншого - джерелом психологічних стресів, нервових розладів і різного роду відхилень у розвитку дітей.