Види непрямих податків, їх переваги та недоліки

грошової оцінки земель та доведення її до відома власників  земельних

ділянок і землекористувачів.

Юридичні   особи   самостійно   обчислюють   суму   земельного   податку

та встановленою Державною  податковою Адміністрацією формою щороку за

станом на січня і до 1 лютого подають дані відповідній  державній

податковій інспекції.

По ново відведених земельних  ділянках розрахунки розмірів податку

подають юридичними   особами   протягом   місяця   з  дня   виникнення 

права  власності користування земельною ділянкою.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває  у

користувачів (або спільної власності) кількох юридичних осіб або

громадян, земельний податі нараховується кожному з них  пропорційно тій

частині будівлі, що знаходиться  в; користуванні ( або пропорційно  їх

частці у власності  на будівлю).

Для правильності нарахування  та обчислення земельного податку важливим є

розподіл земель за їх категоріями.

З гідно Земельного кодексу землі України за основним цільовим

призначенням поділяються  на ряд категорій. Віднесення земель до певних

категорій здійснюється на підставі рішень органів державної  влади та

місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Слід зазначити, що при  оподаткуванні земельної ділянки, ставки

земельного податку будуть залежати віл таких чинників:

• напрямку використання земельної ділянки (цільове й нецільове

використання); сгорії земель;

• пального використання та місцезнаходження земельної ділянки та ін.

Категоріями землі поділяються  на:

• сільськогосподарського призначення; ,
• землі житлової та громадської забудови;
• землі природно - заповідного та іншого природоохоронного призначення;
• землі оздоровчого призначення;
• землі рекреаційного призначення;
• землі історико - культурного призначення;
• землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого

призначення;

• землі лісового фонду;
• землі водного фонду;

Земельні   ділянки   кожної   категорії   земель,   які   надані   у 

власність   або користування Громадян чи юридичних осіб , можутьперебувати у запасі.

Ставки  земельного   податку   з   одного   гектарасільськогосподарських  угідь установлюються у відсотках  від їх грошової

оцінки у таких розмірах:

• для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,1 ;
• для багаторічних насаджень — 0,03.    

Для земельних ділянок, наданих  для потреб сільськогосподарського

виробництва, в межах населених  пунктів, які зайняті виробничими,

культурно-побутовими та господарськими будівлями і спорудами,

законодавством установлено  сплату податку в розмірі 3% до суми

земельного податку (сума земельного податку визначається як добуток

площі земельної ділянки  на ставку земельного податку за землі  населених

пунктів).

Плата за землю не справляється:

• за сільськогосподарські угіддя зон радіоактивне забруднених територій

і хімічно забруднені сільськогосподарські угіддя, на які запроваджено

обмеження щодо ведення сільського господарства;

• за землі, що перебувають у тимчасовій консервації або у стадії

сільськогосподарського  освоєння;

• за земельні ділянки державних, колективних і фермерських господарств,

які молодими садами, ягідниками та виноградниками до вступу їх у пору

плодоношень також   гібридними   насадженнями,   гено фондовими 

колекціями   та   розсадний багаторічних плодових насаджень та інше.

У населених пунктах, грошову  оцінку земель яких проведено, при

обчислюванні земельного податку застосовується ставка у  розмірі 1 % від

їх грошової оцінки, якої також залежить від місця розташування земельної

ділянки, функціонали використання землі та виду діяльності платника і

розміру індексації у поточному  Розмір орендної плати за землю

визначається місцевими  органами влади у договорі оренди земельної

ділянки, але згідно із ст. 5 Закону України "Про оренду землі" він може

бути меншим за розмір земельного податку. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4.Що слід розуміти під терміном «податковий кредит»?

Податковий кредит - це сума (вартість) витрат,

понесених платником податку - резидентом у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення суми його

загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками

такого звітного року.

Відповідно до Інструкції, платник податку – резидент, який має

ідентифікаційний номер, має право на нарахування податкового  кредиту за

наслідками звітного податкового року.

Для того, щоб отримати право  на податковий кредит громадянин повинен

подати до 1 квітня року, наступного за звітним, до податкового органу

річну податкову декларацію із зазначенням підстав для його нарахування.

До складу податкового  кредиту включаються тільки фактично понесені

витрати, підтверджені документально, а саме: фіскальним або товарним

чеком, касовим ордером, товарною накладною, іншими розрахунковими

документами або договором, які підтверджують продавця товарів (робіт,

послуг) та визначають суму таких витрат.

Загальна сума нарахованого податкового кредиту не може перевищувати суми

загального оподатковуваного доходу платника податку, одержаного протягом

звітного податкового  року у вигляді заробітної плати. Якщо платник

податку не скористався правом на нарахування податкового кредиту  за

наслідками звітного податкового  року, то таке право на наступні

податкові роки не переноситься.

До складу податкового  кредиту платник податку –  резидент має право

включити такі витрати  фактично понесені ним протягом звітного податкового року:

- частину суми процентів,  сплачених ним за іпотечним  кредитом (з

01.01.2005 р.);

- суму коштів або вартість  майна, переданих у вигляді  пожертвувань або

благодійних внесків неприбутковим  організаціям, зареєстрованим в

Україні, у розмірі, що перевищує  два відсотки, але не є більше п’яти

відсотків від суми його загального річного оподатковуваного доходу

такого звітного року;

- суму власних коштів, сплачених громадянином на користь  закладів

охорони здоров’я для компенсації  вартості послуг з його лікування  або

лікування члена його сім’ї  першого ступеня споріднення, у  тому числі з

придбання ліків, донорських компонентів, протезно-ортопедичних

пристосувань, у розмірах, що не покриваються виплатами з фонду

загальнообов’язкового медичного  страхування (набере чинності з початку

року, наступного за роком  набрання чинності Закону про загальобов’язкове

медичне страхування);

- суму коштів, сплачених  платником податку на користь  закладів освіти

протягом звітного податкового  року, яку платник податку або  члени його

сім’ї першого ступеня  споріднення мають право включити до податкового

кредиту, яка не перевищує  суми місячного прожиткового мінімуму для

працездатної особи, встановленого  на 1 січня звітного податкового  року,

помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень (в 2003 році

така сума становить 510 гривень), помноженої на кількість місяців

(повних або неповних) навчання протягом такого звітного  податкового

року;

 

- суму витрат платника  податку на сплату за власний  рахунок страхових

внесків, страхових премій страхувальнику-резиденту за договорами

довгострокового страхування  життя та недержавного пенсійного страхування

як такого платника податку, так і членів його сім'ї першого  ступеня

споріднення, що не перевищує (у розрахунку за кожний з повних чи

неповних місяців звітного податкового року, протягом яких діяв договір

страхування):

а) при страхуванні платника податку – суму, визначену у  пункті 6.5.1.

пункту 6.5 статті 6 Закону України  від 22.05.2003 р. №889-ІУ “Про

податок з доходів фізичних осіб”, тобто розміру, що не перевищує  суми

місячного прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого  на

1 січня звітного податкового  року, помноженої на 1,4 та округленої  до

найближчих 10 гривень;

б) при страхуванні члена  сім’ї платника податку першого  ступеня

споріднення – 50 відсотків  суми, визначеної в частині “а”  цього

підпункту.

Однак слід зауважити, що до податкового кредиту можуть включатися тільки

фактично понесені платником  податку витрати, підтверджені документально,

а саме: фіскальним або товарним чеком, касовим ордером, товарною

накладною, іншими розрахунковими документами або договором, які

ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та визначають суму таких

витрат. Ці документи не потрібно надсилати податковому органу, але  їх

слід зберігати протягом строку, достатнього для проведення податківцями

перевірки правильності нарахування  податкового кредиту (1095 днів).

Підстави для нарахування  податкового кредиту із зазначенням  конкретних

сум відображаються платником  податку у річній податковій декларації, яку

платник подаватиме до податкового  органу за своєю адресою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література.

1.Климко Г.Н. Основи економічної теорії.-Київ.”Вища школа”-“Знання”,1997.

2.Головна державна податкова  інспекція  України.Основи  оподаткування  в

Україні.-Київ.”Укртиппроект”,1998.

3.Ткаченко  Т.:”Податок  на  прибуток  підприємств і   прямі   зарубіжні

інвестиції”//Економика  України №4.-Київ.”Преса України”,1998.

4. Закон України «Про  розрахунок та сплату земельного  податку»

5. Податковий вісник.

6. Журнал «Все про бухгалтерський  облік»