Види непрямих податків, їх переваги та недоліки

організації,  що  не  мають  імунітету  та  дипломатичних  привілеїв  і

здійснюють підприємницьку діяльність в Україні.

            Національний  банк  України   і  його  установи(за  винятком

госпрозрахункових) сплачують  до  державного  бюджету  суму  перевищення

валових доходів над видатками  згідно з кошторисом витрат,  затвердженим

Верховною Радою України.

            Акцизний  збір-це  непрямий  податок   на  високорентабельні

товари, що включається до ціни цих товарів.

            Податок на добавлену  вартість-це  непрямий  податок,  який

сплачується до  державного  бюджету  на  кожному  етапі  виробницт-  ва

продукції,  товарів,  виконання  робіт,  надання  послуг,  при  імпорті

товарів до або під час  митного оформлення.

             Непрямі  податки-це  податки,  які  стягуються  у  вигляді

надбавки до ціни товару і сплачуються споживачами при  його  купівлі.До

них належать, зокрема, податок  на добавлену вартість і акцизний збір.

 

 

 

 

2. Класифікація  податків залежно від об`єктів оподаткування.

За об’єктом оподаткування  податки поділяють на доходи, на споживання  (сплачуються  не при отриманні, а при використанні) і на майно.

Податок на доходи, на споживання та на майно включаються до загальнодержавних  податків.

Одним з ефективних фіскальних важелів для різних подат­кових  систем є оподаткування фізичних осіб. Основною метою введення податку  з доходів фізичних осіб є забезпечення бюд­жетних надходжень та створення  рівно напруженого податкового  тиску на основі прямого визначення доходів платника податків.

Законом «Про податок з  доходів фізичних осіб» в основу розмежування усієї сукупності платників  цього податку покладено критерій резидентства. При цьому не має  першочер­гового значення, чи є фізична  особа громадянином України, громадянином іноземної держави чи особою без  громадянства.

Законом «Про податок з  доходів фізичних осіб» передбаче­но кілька підстав визначення резидентства платника податку:

• по-перше, фізичною особою—резидентом є фізична особа, яка має місце проживання в Україні;
• по-друге, у разі, якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні;
• по-третє, якщо особа має місце постійного проживання та­кож в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життє­вих інтересів) в Україні;
• по-четверте, у разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протя­гом періоду або періодів податкового року;
• по-п'яте, якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи за попередніми підставами, фізична особа вва­жається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Якщо всупереч закону фізична  особа—громадянин Украї­ни має також  громадянство іншої країни, то з  метою оподатку­вання цим податком така особа вважається громадянином Ук­раїни, який не має права на залік  податків, сплачених за кор­доном, передбаченого  Законом «Про податок з доходів  фізичних осіб» або нормами міжнародних  угод України.

Відповідно до п. 2.1 ст. 2 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб» платниками податку є:

—резиденти, які отримують  як доходи з джерелом їх по­ходження  з території України, так і іноземні доходи;

—нерезиденти, які отримують  доходи з джерелом їх похо­дження з території України.

Винятком є нерезиденти, що отримують доходи з джерелом їх походження з території України  і мають дипломатичні при­вілеї  та імунітет, встановлені на умовах взаємності міжнарод­ним договором, згоду  на обов'язковість якого надано Верхов­ною Радою України, щодо доходів, одержуваних  ними безпо­середньо від такої дипломатичної  чи прирівняної до неї таким міжнародним  договором іншої діяльності.

Закон «Про податок з доходів  фізичних осіб» передбачає розмежування об'єктів оподаткування залежно  від резидентсь­кого статусу  платника податку.

Об'єктом оподаткування резидента є:

• загальний місячний оподатковуваний дохід;
• чистий річний оподатковуваний дохід, який визначаєть­ся шляхом зменшення загального річного оподатковуваного до­ходу на суму податкового кредиту такого звітного року;
• доходи з джерелом їх походження з України, які підля­гають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті;
• іноземні доходи.

Об'єктом оподаткування  нерезидента є:

• загальний місячний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з України;
• загальний річний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з України;
• доходи з джерелом їх походження з України, які підля­гають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті.

Загальний річний оподатковуваний  доход складається з суми загальних  місячних оподатковуваних доходів  звітного року, а також іноземних  доходів, одержаних протягом такого звітно­го року.

 

Ознаками платоспроможності  є не тільки доходи, майно та його приріст, а й загальні особливості  витрат платника. На ідеї, що розмір та види споживання служать показниками  платоспроможності, базується вся  система непрямого (посереднього) оподаткування. Якщо прямі податки подоходні, по майнові, то непрямі – повитратні, залежать від обсягу споживання. 

Вплив податків на загальний  рівень цін – одне з найактуальніших  питань. З точки зору загальної  рівноваги запровадження непрямих податків (ПДВ, акциз, мито) викликає в  економіці неоднозначні наслідки. При  взаємодії на ринку продавців  і споживачів додатковий тягар податку, створений для одних, тут же обертається  додатковою вигодою для інших (10. С 237).

Податок примушує платників  обмежувати своє споживання чи нагромадження  або і те, й інше разом. Прямі  податки не ведуть безпосередньо  до підвищення цін, якщо тільки висота податку не змушує виробників скорочувати  виробництво. У цьому випадку  дія прямого податку на кон’юнктуру  цін опосередкована через зменшення  товарної маси.

Податок з доходу діє як дифлятор за умови, що вилучені кошти  знову не спрямовуються через  бюджет на фінансування споживання.

Податки на споживання безпосередньо  пов’язані з ринковим механізмом. Тільки саме скорочення грошового обігу  спричинене оподаткуванням широкого товарного  асортименту, навіть за тієї ж суми доходів населення здатне викликати  рух цін.

Ці спостереження і  висновки одержані на основі аналізу  взаємодії ринкових відносин і державної  системи податків у період НЕПу, а частково такі ж результати дали емпіричні дослідження західних економістів.

Одержані в різні часи й у різних країнах вони перегукуються  між собою, бо закономірності інтеграції податків на споживання у природні процеси ринку є універсальними.

Ніколи не зникала роздвоєність суспільної та наукової думки щодо податків на споживання та податків на доходи.

Марксизм виступив із беззаперечним  осудженням податків на споживання як податків на бідних. Негативне ставлення  до цієї групи податків простежувалось і в інших течіях.

Податки на споживання нічим  не гірші і не кращі за податки  на доходи, вони – інакші.

Податки не протистоять один одному лише тому, що для непрямих податків витрати попередній спосіб визначення платоспроможності за обсягом витрат на споживання.

Середній рівень податків на споживання по групі країн Організації  економічного співробітництва й  розвитку становить 9% ВНП, а прибуткових  податків – 15%, при загальному обсязі податкових надходжень, еквівалентному 37% ВНП.

Податки на споживання мають  в повній мірі переваги. Доходи зазнають циклічних коливань, витрати як об’єкт оподаткування значно стабільніші. Особисті доходи контролювати важко, а  видатки – набагато легше. Тому податки  на доходи більше пристосовані до ухилення, ніж податки споживання.

Платниками податку є:

• особи, обсяг оподаткування яких за будь-який період 12-ти останніх місяців перевищує 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, і вони повинні зареєструватися не пізніше 20-го дня після закінчення місяця, починаючи з якого сума доходів буде перевищувати встановлену.
• особи, що здійснюють торгівлю за готівку на митній території України, крім осіб, які здійснюють торгівлю на умовах сплати ринкового збору в порядку встановленому законом.
• особа, яка ввозить товар на митну територію України.
• особа, що надає послуги пов’язані з транзитами пасажирів чи вантажів на митній території України.

    Об’єктами оподаткування є такі операції:

• продаж товарів (робіт, послуг) на митній території України;
• завезення товарів на митну територію України;
• вивезення товарів для їх споживання чи використання за межами території України.

Отже, об’єктом оподаткування  є операції, пов’язані з продажами  товарів (робіт, послуг) всередині держави, за їхнього експорту, чи імпорту.

Не вважаються об’єктами  оподаткування такі операції:

• обмін цінних паперів на інші цінні папері;
• передача майна в оренду та його повернення після закінчення терміну договору оренди, сплата орендних платежів відповідно до договору;
• надання послуг з страхування, перестрахування;
• виплати заробітної плати, інших грошових виплат;
• оплата вартості фундаментальних досліджень, науково-дослідних робіт, що здійснюються за рахунок бюджету.                            

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.Порядок обчислення та сплати податку на землю.

Плата за землю - це податок  на володіння та користування  землею,який

стягується з юридичних  та фізичних осіб. Плату за землю  в Україні введено з 1 липня 1992 року відповідно до

Закону України від 03.07.92 р. № 2535-ХП "Про плату за землю". 31 січня

1997 року набрала чинності  нова редакція Закону України  "Про плату за

землю" від 19.09.96 р. № 378 ВР, яким  було змінено ставки земельного

податку та порядок справляння цієї плат пільги щодо оподаткування  землі

та відповідальність платників, а також визначено,» використання землі в

Україні є платним.

Об'єктом плати за землю  є земельна ділянка, а земельна частка (пай),

перебуває у власності  або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Платником є власник земельної  ділянки і землекористувач, у  тому числі

оренда;

Плата за землю справляється у двох формах:

-    земельний податок;

-   орендна плата.

Земельний податок сплачують  власники земельних ділянок та

землекористувач   ( крім орендарів та інвесторів - учасників  угоди про

розподіл продукції.

За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата  за

землю.

Відносини,   пов'язані   з   орендою   землі,   регулюються   Законом 

України 06.10.98р. №161-XIV "Про  оренду землі", який визначає правові

засади оренди землі, об'єкти, орендодавців та орендарів землі, їх

відповідальність і права, порядок набуття права на оренду земельних

ділянок, у тому числі  права третіх осіб на орендовану земельну ділянку,

умови та порядок укладення  договорів оренди землі, їх змін припинення,

розірвання й поновлення тощо.

Розмір земельного податку  не залежить від результатів господарської

діяльності власників  землі та землекористувачів і  обчислюється, виходячи

з площі земельної ділянки, переданої у власність або  наданої у

користування, ставки земельного податку та розміру грошової оцінки

земель.

Ставки земельного податку  встановлюються Законом України "Про  плату за

землю" окремо для кожної категорії земель, визначених Земельним  кодексом

України. Грошова оцінка земельних ділянок провадиться  органами

Державного комітету України  по земельних ресурсах за методикою

затвердженою постановою Кабінету Міністрів України. Грошова  оцінка землі

застосовується з метою  економічного регулювання земельних  відносин при

укладанні цивільно-правових угод, передбачених законодавством України.

Законодавством передбачено  єдиний порядок проведення щорічної індексації