Автор: Пользователь скрыл имя, 16 Декабря 2012 в 22:16, реферат
Для Веделя музика — найприродніший спосіб самовираження. Створюючи хорові концерти, він вкладає в них усю силу почуттів, внутрішніх помислів і переживань. Більшість концертів написані на тексти благальних псалмів, співзвучних Веделевому світогляду. Головною темою творів є протистояння добра і зла, творення і руйнації.
1.Вступ
2.Ранні роки
3.Робота в Москві
4.Повернення в Україну
5.Переслідування і ув’язнення
6.Творчість
7.Висновок
8.Використана література
Наприкінці весни того ж року було знайдено книжку «Служба Нилу Столбенскому», де на порожніх сторінках начебто Веделевою рукою у символічній формі було написано пророцтво про вбивство чинного царя Павла І та названо його вбивцею. Проти Веделя негайно порушили «секретну справу». Саме через «секретність» справи все, що відбувалося в той період, вкрито таємницею: через 200-літню відсутність архівних документів, знайдених лише нещодавно, поширилися легенди, вигадки та відверті наклепи, зокрема про «долгое странствие по Малороссии», під час якого композитор «присоединился к секте илюминатов».
Невідомо, де насправді було знайдено «Службу» прп. Нілу — чи в Києво-Могилянській академії, чи в Лаврі; оскільки він вважав, що “Бог не в церкві, а в серці”, він залишив монастир.Але насправді невідомо, чи залишав Ведель Лавру, чи його вихід було сфальсифіковано керівництвом монастиря задля уникнення особистої відповідальності за послушника.
Митрополит і архімандрит Києво-Печерської лаври Ієрофей (Малицький) 25 травня 1799 року оголосив Веделя божевільним і передав київському коменданту Ф. Л. Вігелю під варту. «Документи справи, — пише відомий веделезнавець Василь Кук, — свідчать лише про те, як проходила розправа над композитором та як його, врешті, без вини, без суду замучено. Суті справи вони не розкривають, за що і чому знищили саме його, Веделя, не висвітлюють… За документами формально Веделя ніхто не арештовував… немає акту звинувачення, ні протоколів допиту звинуваченого. Усе відбувалося без участі „сумасшедшего отставного капитана” і без нього вирішується його доля. Але, що дуже дивує, для того, щоб помістити „хворого” в лікарню, Київський губернатор Мілашевич просить дозволу на це у Малоросійського губернатора Беклєшова, який радить направити справу до генерал-прокурора Росії, а останній представляє відповідний документ на санкцію цареві».
Поки в Петербурзі вирішували справу, Веделя, який тяжко захворів на гауптвахті та був близьким до смерті, віддали під опіку батька. 10 липня 1799 року надійшло розпорядження генерального прокурора Санкт-Петербурга, де зазначалося: цар «повелеть соизволил: буде он Ведель выздоровел, взять его от отца, отослать в дом сумасшедших в Киеве й держать без выпуску».
1 серпня 1799 року київський губернатор П.І.Салтиков рапортував, що капітан Ведель «в дом сумасшедших для содержания без випуску отдан». Наступник імператора Павла I імператор Олександр I на справі Веделя 15 травня 1802 написав: «…оставить в нынешнем полонении».
“Будинок божевільних” розташовувався на Подолі на перехресті сучасних вулиць Костянтинівської (6/8) і Хорива. Тут у часи Артемія Веделя тримали разом усіх, кого належало втихомирити — п’яниць, хуліганів і психічно хворих. Тісні палати нагадували тюремні камери. Гамівних сорочок ще не винайшли — буйних просто зв’язували. На їжу щодня витрачали 5 копійок — третину заробітку маляра. Артемій Ведель гроші, котрі йому передавали, роздавав тим, хто жив із ним у божевільні, або солдатам з охорони. У 1803 році “гамівний будинок” на Подолі ліквідували. Споруда зажила серед киян такої поганої слави, що її вісім років не могли продати. Пацієнтів перевели в новостворену богадільню на території колишнього Кирилівського монастиря на Куренівці. Там уперше розділили хуліганів і душевно хворих. Для останніх створили спеціальне відділення на 25 осіб. А втім, з палати їх не випускали, була страшенна духота. Хоча відвідувачам туди дозволяли заходити. Тут композитор промучився 9 років. З божевільні він писав Турчанінову: "Я знаю, що Ви тут перебуваєте, і не можу повірити тому, щоб Вас що-небудь могло втримати відвідати мене, але думаю, що Вас не пускають навмисно, чекаючи з хвилини на хвилину моєї вічної смерті... Я не знаю ні убивць, ні спасителів моїх, але сподіваюся тільки на обіцянку мені двох осіб ... років бути в тілі. І я не думаю, щоб я інакше з ним розлучився, як хіба хтось розділить мене з ним, як розділили з Богом і Церквою і Христом її, про що я нині поняття не маю, та й мати не хочу". В 1808 році Лук’яну Ведельському дозволили забрати сина додому. У батьківському домі він опинився посеред друзів і, за свідченням архимандрита Мефодія (Піснячевського), здивував усіх присутніх тихою передсмертною бесідою про необхідність бути «лагідним, смиренним, не самовпевненим, благочестивим й особливо щедрим в любові до ближніх». Прийнявши Таїнства Сповіді й Причастя, праведник тихо відійшов до Господа під час молитви, стоячи на колінах. Сталося це 14 липня 1808 р. (можливо за старим стилем – Авт.).
Похорон композитора був велелюдним і урочистим. Весь Київ прийшов прощатися. Труну з покійником для відспівування несли до Києво-Братського монастиря студенти і професори Києво-Могилянської академії. Поховали Веделя на Щекавицькому кладовищі. Нині воно повністю зруйноване, й де була могила Веделя — невідомо.
Творчість
Через сто років по смерті Артемія Веделя саме у стінах Київської духовної академії розпочався процес повернення до його спадщини. Хор академії під орудою Олександра Кошиця поставив собі на меті (за його словами) "воскресити в академії нашого славного Веделя". Майже всі хорові концерти композитора були проспівані колективом, яким диригував О. Кошиць.
З 1902 р. почалося опрацювання й видання творчого доробку Веделя.
У травні 1901 р. в Конгрегаційній залі Духовної академії відбулася перша лекція, присвячена Веделю. З доповіддю виступив видатний знавець церковного співу та його історії, регент хору академії, дослідник життя і творчості Веделя В. Петрушевський. Тоді ж про свої спостереження за впливом музики Веделя на слухачів розповів відомий психолог (психіатр), професор Київського університету І. Сікорський. Хор під керівництвом О. Кошиця виконував фрагменти творів митця.
З музикою Артемія Веделя до нас повертається й дух цієї неординарної, величної, талановитої особистості, яка й нині лишається загадкою, феноменальним явищем в історії української культури.
Трагічна доля Артемія Веделя вплинула на подальшу долю його творів — їх у ХIХ сторіччі не виконували в храмах. Твори Веделя тривалий час були заборонені і поширювалися в рукописах, їх знали й виконували, незважаючи на заборону. На сьогодні відомо близько 80 музичних творів. Серед них 31 хоровий концерт, 6 тріо, серед яких «Покаянія отверзи ми двери», 2 літургії Іоана Златоустого, Всеношна та один світський кант.
Зникло і багато його творів, хоча більшість нот таки збереглася. 28 духовних концертів, дві літургії, Всенічна, Різдвяні, Пасхальні і Богородичні співи та 20 окремих творів. Музика його вирізняється, при повному підкоренні пануючому тоді «італійському» стилю, глибинною щирістю, молитовним піднесенням і сентиментальністю, пройнятими живим диханням української мелодики. Найбільш відомим серед його творів є чоловіче тріо «Покаянія отвірзи мі двері», що у різних редакціях ще й досі співається у багатьох наших храмах.
Для хорової капели "Почайна" Національного університету "Києво-Могилянська академія" відновлення творчості видатних українських композиторів, випускників КМА Артемія Веделя та Максима Березовського, стало основним доробком, такою собі візитівкою. Керівникові хору Олександрові Жигуну вдалося за автографічною партитурою відновити "Літургію св. Іоана Златоуста". З літургії до наших часів дійшли тільки окремі номери: "Милость миру", "Іже херувими", "Тобі поєм", "Достойно єсть", "Отче наш", "Да ісполнятся уста наша" (інші частини втрачено). На диску є концерт № 11 "Боже, законопреступниці" за автографічною партитурою Артемія Веделя.
Артемій співав надзвичайним голосом, чудово грав на скрипці. Він керував московським та іншими губернаторськими церковними хорами, готував співаків для Петербурзької капели. Був військом офіцером… Мав усі умови для успішної кар’єри та безбідного життя, одружитися із вродливою дівчиною, але обрав інший шлях, який і досі залишився незрозумілим для розумних світу цього.
Доля композитора була трагічною - Веделя було заарештовано і, за наказом царя Павла I, ув'язнено в так званому інвалідному домі з суворою забороною - не давати йому "ні пера, ні чорнила". До творчого життя композитор так і не повернувся. Артемій Ведель прожив усього сорок один рік.
Чи
був Артемій у дійсності
За словами Аскоченського, регента хору академії, де вчився композитор, Артемій, керуючи хором, ніколи не сердився, помилки хористів виправляв лагідно, з усмішкою. Таким «божевільний Ведель» і залишиться до останнього подиху. «Чи не змінив Бог мудрість цього світу на безумство?» (Рим. 1.20).
Використана література