Артем Ведель

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Артем Ведель

 

 

 

                                                                                                               

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

м.Миколаїв 2011

 

 

План

1.Вступ

2.Ранні роки

3.Робота в Москві

4.Повернення в Україну

5.Переслідування і ув’язнення

6.Творчість

7.Висновок

8.Використана література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Для Веделя музика — найприродніший спосіб самовираження. Створюючи хорові концерти, він вкладає в них усю силу почуттів, внутрішніх помислів і переживань. Більшість концертів написані на тексти благальних псалмів, співзвучних Веделевому світогляду. Головною темою творів є протистояння добра і зла, творення і руйнації.

В особі Артемія Веделя українська духовна музична культура сягнула зоряних висот. Понад 30 духовних концертів, дві "Літургії", "Всеношна", 40 окремих хорів і вокальних  тріо на канонічні тексти — це лише те, що відомо нині з доробку митця.

Вершин композиторської майстерності Ведель досяг у жанрі духовного  концерту. Його ім'я завжди згадують поруч імен Максима Березовського  і Дмитра Бортнянського. Всі вони українці за походженням. Однак життєвий шлях повною мірою був пов'язаний з Україною лише у Веделя.

 

Композитор жив у  добу складних, здебільшого трагічних  історичних перетворень, за Катерини II та Павла І, коли українські землі, як і українська церква, остаточно втратили автономні права. 1764 р. було ліквідовано  гетьманство, 1775-го зруйновано Запорозьку Січ, 1783-го юридично запроваджено кріпацтво в Україні. Не менш драматичною, сповненою фатальних обставин була й доля митця. Композитор і хоровий диригент Олександр Кошиць писав: "Вогнистим метеором промайнув над Україною талант Веделя, полишивши загадку психологам і тайну біографам...".

Розповісти про життя Веделя було б неможливо без спогадів двох його учнів і близьких друзів — співака й композитора, протоієрея Петра Турчанінова та півчого  Василя Зубовського, пізніше — ієромонаха Києво-Печерської лаври Варлаама. Ці спогади дійшли до нас у викладі професора Києво-Могилянської академії, журналіста, колишнього регента хору академії Віктора Аскоченського, котрий написав біографічні статті про Веделя, присвятив йому розділ праці "Київ з його найдавнішим училищем — Академією", опублікував автобіографічні нотатки П. Турчанінова, додавши до них листи Веделя.

На жаль, не збереглося жодного  художнього портрета композитора. П. Козицький  у книзі "Спів і музика в Київській  академії за 300 років її існування" наводить свідчення В. Зубовського, що Ведель був вродливим юнаком, з чудовими променистими очима на задумливому обличчі, вирізнявся шляхетними манерами й надзвичайною скромністю. Суттєвими рисами його вдачі були "глибока й щира релігійність та надзвичайна ніжність і лагідність душі, завше пройнятої дещо сумним і скорботним почуттям".

Ранні роки

Народився в сім'ї київського міщанина Лук'яна Власовича й  Олени Григорівни Ведельських, можливо, у квітні, бо цього місяця, 13 і 29 числа  за старим стилем, церква відзначає великомучеників Артемона й Артемія. Садиба родини Ведельських містилася на Подолі у парафії Різдво-Предтечинської (Борисоглібської) церкви. Хата з городом і садком стояла на розі сучасних вулиць Братської та Андріївської. Тут Ведель жив до 1788, з квітня 1792 до весни 1796 та з літа 1798 до серпня 1799. Тут і закінчив свій земний шлях. Батько Веделя Лук'ян Власович Ведельський (1730—1815) був художником-різьбярем, мав власну майстерню, виготовляв іконостаси. Прізвище композитора Ведель — вірогідно, скорочена форма від Ведельський. Так композитор підписував власноручно написані листи, на прізвище Ведель виписані його військовим документом. Батько ж композитора в листі до київського генерал-губернатора пише: «Маю однородного в себе Артема Ведельського» і підписується: «Київський міщанин Лук'ян Ведельський».

Ведель навчався в Києво-Могилянській Академії до 1787, пройшов курс до класу філософії включно, де здобув ґрунтовну гуманітарну й музичну освіту. В Києво-Могилянській Академії Ведель почав компонувати свої перші музичні твори, диригував студентським хором та оркестром, виступав як соліст і скрипаль. За красивий голос його рано прийняли в академічний хор, там став солістом, скрипалем. Співак з хору, яким керував Ведель у Академії, розповідав згодом дослідникові В. Аскоченському: «…це був красивий юнак з очима, що випромінювали світло, мав ніжний голос, спокійний характер і надзвичайно тактовний». За хорошу гру на скрипці товариші прозвали його Веделем (так називався один з видів старовинного струнного інструмента — попередника сучасної скрипки).

За словами В. Аскоченського, Ведель, керуючи хором, ніколи не сердився, помилки хористів виправляв лагідно, з усмішкою. Причина тому була не тільки в характері, а, насамперед, у свідомому виборі ним життєвих пріоритетів, базованих на перевазі духовності й моральної чистоти. Ведель буде вірний їм до останнього подиху. Зі спогадів відомо, що композитор вів майже аскетичний спосіб життя, ніколи не прагнув кар'єри, багатства, слави, співчував чужому горю...

Доки талант Веделя шліфувався в роботі з хором академії, до нього як співака й диригента придивлявся митрополит київський Самуїл Миславський, відомий тим, що дбайливо опікувався студентами, роздавав бідним одяг та гроші. Тож коли московський генерал-губернатор П. Єропкін звернувся до митрополита Самуїла з проханням прислати до нього знавця хорового співу, останній рекомендував йому саме Артемія.

Робота в Москві

1788 відряджений митрополитом Київським і Галицьким, протектором Києво-Могилянської Академії С. Миславським з малолітніми співаками до Москви, де керував капелами генерал-губернатора Москви Петра Єропкіна (до 1790), а після його відставки — Олександра Прозоровського. Ці капели за мистецьким рівнем і значенням в імперії посідали визначне місце слідом за Придворною імператорською капелою. Для керівництва ними підбирались найрізноманітніші музиканти. Отже, вже тоді талант Веделя як чудового тенора і капельмейстера був визнаний музичними колами і дістав високу оцінку. Популярність співака й диригента швидко зростала. В. Аскоченський писав, що голос Веделя був поставлений від природи, для нього не існувало вокальних труднощів. Формально Ведель був зарахований на службу й отримував зарплату на будівництві в Кремлі приміщення «Присутственных мест» (з 17 березня 1788 до 27 травня 1791), згодом він числився у штаті VI Депутатського Сенату підканцеляристом (від 28 травня 1791 до 1 грудня 1792). Під час п'ятирічного перебування в Москві композитор мав можливість познайомитися з музичною культурою Росії й Західної Європи. 1 грудня 1792 за проханням Веделя його звільнено в чині канцеляриста Сенату.

 

 

 

Повернення в Україну

З кінця 1792 Ведель повернувся до Києва і жив у батьківському домі. Деякий час знову керував хором Києво-Могилянської Академії. У Києві тоді особливо славилися церковні хори, а зі світських — хор та музична капела генерала А. Леванідова при штабі українського піхотського корпусу. На початку 1794 Ведель очолив капелу. Дуже швидко він став найкращим у місті. Водночас керував хором солдатських дітей. Леванідов високо цінував і шанував талант Веделя і всіляко сприяв його музичній діяльності. Дуже швидко просувався він і у військовій службі, 1 березня 1794 його призначено канцеляристом штабу, 27 квітня 1795 — молодшим ад'ютантом, а 24 вересня 1796 — старшим ад'ютантом штабу з капітанським рангом. Музична діяльність Веделя у цей час була дуже плідною. Цей період у житті Артемія Веделя став розквітом його композиторського таланту. За 1793-95 він написав 6 концертів, можливо, ще й низку інших композицій, які не ввійшли до відомого автографа.

У березні 1796 Артемій  Ведель переїхав до Харкова, що було пов'язано  з призначенням генерала Леванідова генерал-губернатором Харківського намісництва. Тут А. Ведель організував новий намісницький хор і оркестр, викладав спів і музику в Казенному училищі при Харківському колегіумі. Продовжував композитор і творчу працю. Написав 3 концерти: «Воскресни Боже» та «Услиши Господи глас мой» (6 жовтня 1796) та ін. В. Зубовський пригадує, як плакали люди під час виконання концерту "Спаси мя, Боже, яко внидоша воды", говорить про широку популярність концерту "Помилуй мя, Господи, яко немощен есмь", "який обійшов усю православну Русь". Хвилююче враження, за спогадами В. Зубовського, справляв і концерт "Доколе, Господи, забудеш мя" (відомий іще як концерт № 3): після його виконання хором Леванідова у Михайлівському монастирі до Веделя підійшов князь Дашков, що перебував тоді в Києві, зняв із себе золотий шарф і подарував композиторові, додавши ще 50 червінців.

Надзвичайний емоційний вплив творів Веделя сприяв їх величезній популярності. Зокрема, міністр юстиції П. Трощинський купив у композитора "Літургію" за 300 карбованців. Названо лише датовані твори, але в цей час композитор міг написати ще ряд інших композицій, зокрема двохорний концерт «Господь пасет мя».

У Харкові дуже високо цінували композитора та його твори. Концерти Веделя вивчалися й виконувались у Харківському колегіумі, їх співали  у церквах. На початку 1797 за наказом імператора Павла I корпус Леванідова розформовано, Харківське намісництво ліквідовано, і Леванідов залишив Харків. Царським указом усі «не положені» за штатним розписом полкові капели було ліквідовано, і Ведель подав рапорт із проханням про відставку. Указом Державної військової колегії від 12 жовтня 1797 Ведель: «от воинской службы на собственное пропитание отставлен с тем же чином с ношением мундира».

Того часу музична культура зазнає значних утисків: повсюдно скорочують штати хорів та їх забезпечення. У церквах забороняють співати  духовні концерти (псалми, молитви), що безпосередньо не стосуються служби, забороняють поширені в те, що органічно увійшло і зрослося з нашимУкраїні канти й колядки — національним богослужінням. Розтрощену Катериною Україну добивали нищенням осередків духовної культури. Найталановитіші українські митці, які не обслуговували режим, а тим паче ті, що служили на прославу своєї Вітчизни, ставали неугодними і небезпечними…

Ведель перейшов працювати у  цивільне відомство Олексія Григоровича  Теплова, губернатора новоствореної Слобідсько-Української губернії. Теплов у молодості дістав прекрасну музичну освіту. Він ставився до Веделя якнайкраще. Композитор продовжував свою музичну діяльність, розпочату при генералові А. Леванідові: керував губернською капелою, був капельмейстером вокального класу у Казенному училищі при Харківському колегіумі, його учні посідали найперші місця у придворній капелі Санкт-Петербурга, Москви та Петербурзьких митрополичих хорах. Диригент Санкт-Петербурзької придворної капели, видатний композитор Дмитро Бортнянський відгукувався про веделівські вокальні класи як про «музичну академію». Але поступово культурно-мистецьке життя Харкова занепадає. Ліквідовано театр, губернський хор й хори у військових частинах, симфонічні оркестри, виконання творів Веделя у церквах заборонено.

Поле творчої діяльності композитора невпинно вужчає. Безвихідь, душевна втома приводять його в серпні 1798 р. в Київ до батьківського дому. Рідне місто зустрічає його такою ж ворожою, сповненою тривоги атмосферою казармених порядків, яка гнітила його в Харкові. В листопаді 1798 р. з'являються два хорові концерти, в яких відображено внутрішній стан Веделя — відчай, тривожне передчуття. В листі до П. Турчанінова він пише: "... я недавно зробив два досить сильні концерти: 1-й "Боже, законопреступницы возсташа на мя", а 2-й "Ко Господу всегда скорбити, воззвах", шо й були співані в Братському та Софійському соборах; зовсім я невдоволений, що вони мене не змогли зворушити, бо нічого того не могли виразити, що там зображено". Композитор засмучений виконанням, не відповідним творчому задуму. Для Веделя музика — найприродніший спосіб самовираження. Створюючи хорові концерти, він вкладає в них усю силу почуттів, внутрішніх помислів і переживань. Більшість концертів написані на тексти благальних псалмів, співзвучних Веделевому світогляду. Головною темою творів є протистояння добра і зла, творення і руйнації. Але можливостей застосувати свої здібності Ведель, очевидно, не бачив. Він писав своєму учневі: «Я цілком невлаштований у моїй долі. Ні се ні те, але що робити?»

Очевидно, все, що руйнувало нормальне життя, заважало творчій самореалізації, приводило Веделя до психологічних зламів: "Я не знаю, що мені робити. Мені здається, що мене Бог зовсім залишив... я вкрай не влаштований у моїй долі..." (з листа до П. Турчанінова).

 

 

 

 

Переслідування і ув'язнення

Знайти роботу, яка відповідала б його рівню, було дуже складно. Великі хори існували тільки при монастирях і церквах. Розпоряджалися ними духовні владики. Очолити будь-який із них перешкоджав військовий чин, напевно, тому він за порадою одного із владик на початку 1799 вступив послушником у Києво-Печерську лавру. У Лаврі митець, за спогадами прот. Петра Турчанинова та ієромонаха Варлаама (Зубковського), провадив подвижницький спосіб життя, бездоганно виконуючи послух читця та співця на кліросі. Він був прикладом для братії в покорі, терпеливості та сумлінності служіння. П. Турчанінов, відвідуючи друга, помітив у ньому зміни: обличчя було виснажене, заросло бородою, погляд "загадковий, палаючий", він бачився самотньою і розчарованою людиною. Ведель розповідав Турчанінову про свої "видіння й одкровення", однак той майже нічого не зрозумів, окрім того, що композитор збирається невдовзі покинути лавру, бо тут його тільки й навчають, що їсти, пити і спати. Всупереч сподіванням, Ведель не знайшов у обителі ані душевного спокою, ані творчої атмосфери.