Звітність і показники СВБ

  МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

“КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ  ІНСТИТУТ УКРАЇНИ”

ФАКУЛЬТЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ  ТА МАРКЕТИНГУ

КАФЕДРА ЕОНОМІКИ ПІДПРИЄМСТВА

 

 

Реферат

з дисципліни: «Менеджмент»

 

на тему: “Звітність і показники СВБ”

 

 

Київ 2011

 

 

Зміст

 

 

 

Вступ

Соціальна відповідальність бізнесу (СВБ) - це концепція залучення соціальних і екологічних аспектів у діяльність бізнесу на засадах добровільності та взаємодії між різними зацікавленими сторонами (групами впливу) (Green Paper EC “Promoting a European Framework for CSR”):

• СВБ покриває як соціальні, так і екологічні аспекти - це внесок бізнесу у досягнення цілей сталого розвитку, який передбачає збалансованість економічних, соціальних та екологічних цілей суспільства, інтеграцію іх у взаємовигідні приписи та підходи
• СВБ не є і не повинна бути відділена від бізнес-стратегії компанії - це не надбудова чи додаток до бізнесу, а спосіб покращити ефективність роботи компанії як у короткостроковому, так і довготривалому періодах
• Соціальна відповідальність є добровільною
• Для реалізації СВБ важливо як компанії взаємодіють з внутрішніми та зовнішніми групами впливу (працівниками, клієнтами, громадами, громадськими організаціями, державними структурами тощо).

 

1. Соціальний звіт

 

Одним з принципів  соціально відповідального бізнесу є підзвітність. Кращим інструментом, який інформує заінтересованих сторін про вплив компанії на сталий розвиток суспільства та демонструє її прихильність принципам соціальної відповідальності, є соціальна звітність.

На сьогоднішній день існує цілий ряд авторитетних методик, які визначають поняття «соціальна звітність» та принципи її складання.

Всесвітня бізнес-рада зі сталого  розвитку (WBCSD) називає соціальною звітністю добровільну презентацію інформації про соціальну, економічну та екологічну результативність компанії, яка стандартизує цю інформацію відповідно до однієї з систем показників результативності та надає її в публічному доступі всім заінтересованим сторонам.

Деякі країни перетворили  корпоративну соціальну відповідальність та звітність в ефективний інструмент державної політики. Відповідне законодавство існує в Данії, Швеції, Норвегії, Голландії, Франції, Великобританії, Канаді, де великі компанії зобов’язані щорічного оприлюднювати свої соціальні звіти. Понад 3000 великих європейських корпорацій щорічно оприлюднюють соціальні звіти про те, що вони зробили впродовж року на користь своїх заінтересованих сторін. 

Керівництво Російського  союзу промисловців та підприємців, прийнявши Соціальну хартію російського  бізнесу, рекомендує всім компаніям започаткувати щорічне оприлюднення соціальних звітів. Крім того, в Росії існує національний Регістр корпоративних нефінансових звітів.

Російська асоціація менеджерів дала таке визначення соціальному звіту:

Корпоративний соціальний звіт – це публічний інструмент інформування акціонерів, працівників, партнерів, клієнтів та громадськості про те, в який спосіб, як і якими темпами компанія реалізує закладені у своєму стратегічному плані цілі щодо економічної та екологічної стабільності, а також соціального добробуту, про реалізовані протягом року внутрішні та зовнішні соціальні проекти.

В Україні з розвитком  та поширенням питань соціальної відповідальності процеси соціальної звітності набувають  особливої цінності та  все більшої значущості. За 2007 рік біля 10 компаній оприлюднили звіти з корпоративної соціальної відповідальності.

Звіти, в яких компанії представляють  свої досягнення від впровадження принципів  соціальної відповідальності, інформують заінтересованих сторін про проведення соціальних програм і проектів та про ефективне управління нематеріальними активами, можуть називатися по різному: соціальний звіт, нефінансовий звіт, звіт про прогрес, корпоративний соціальний звіт, корпоративний звіт в галузі сталого розвитку. Головне те, що компанія має свою соціальну позицію та вимірює свою роль у сталому розвитку.

Частіше за все в якості орієнтирів для складання соціальних звітів використовуються такі міжнародні стандарти:

–          Стандарт ISO 14000. В 1992 році Британський інститут стандартизації розробив стандарт в галузі систем екологічного менеджменту, який у 1996 році став основою для впровадження Міжнародною організацією із стандартизації (International Organization for Standardization) серії стандартів екологічного менеджменту. Ця серія стандартів допомагає компаніям ефективно вирішувати екологічні питання, проводити моніторинг та впроваджувати процедури виміру прямого чи непрямого впливу на оточуюче середовище;

–          Стандарт SA 8000  був розроблений в 1997 році Агентством з акредитації Ради з економічних пріоритетів (Council on Economic Priorities Accreditation Agency). Цей стандарт встановлює нормативи поведінки роботодавця відносно до своїх працівників;

–          Стандарт AA 1000 (AccountAbility) був розроблений в 1999 році Інститутом соціальної та етичної звітності (Institute of Social and Ethical AccountAbility).  Дотримання цього стандарту передбачає взаємодію всіх заінтересованих сторін – інвесторів, кредиторів, співробітників, постачальників, споживачів, експертів, громадських організацій та державних структур з компанією, яка в свою чергу враховує їх думки при аналізі своєї діяльності. Згідно вимог цього стандарту основними етапами процесу соціальної звітності є планування (ідентифікація заінтересованих сторін, уточнення цінностей та завдань компанії), звітність (з’ясування актуальних питань, визначення індикаторів оцінки, збір та аналіз інформації), підготовка звіту та проведення аудиту зовнішньою організацією;

–          Стандарт GRI (Global Reporting Initiative) – Некомерційна організація «Глобальна ініціатива зі звітності» в 2000 році підготувала першу версію «Рекомендацій зі звітності в галузі сталого розвитку» ("Sustainability Reporting Guidelines") на базі стандарту, який був розроблений Коаліцією за екологічно відповідальний бізнес (1997). Стандарт GRI весь час удосконалюється. Зараз діє третя його версія G3. В основу Рекомендацій покладена концепція сталого розвитку. Рекомендації містять набір критеріїв, на яких будується звітність з економічної, екологічної та соціальної результативності компанії.

Вибір компанії найбільш підходящого  стандарту звітності залежить від  її потреб. Рекомендації GRI сприяють підвищенню конкурентоспроможності компанії в  галузі залучення інвестиції та участі в тендерах міжнародних організацій. Стандарт АА 1000 носить універсальний характер і підходить більше для компаній, діяльність яких суттєво впливає на суспільство. Стандарт SA 8000 орієнтований на дотримання трудового законодавства та більш підходить для компаній, які хочуть получити державне замовлення. Всі ці системи стандартів рухаються до взаємної згоди та уніфікації.

Спочатку в США та Європі соціальна звітність народжувалася  як рух на користь інвесторів для  запевнення їх в підвищенні вартості компаній та вміння управляти ризиками. Інвестиційні фонди США та Великобританії при формуванні своїх портфелів стали враховувати рівень соціальної відповідальності компаній-емітентів цінних паперів. З’явилися фондові індексі для соціально орієнтованих компаній. Серед них: 

 

Індекс  сталого розвитку Доу Джонса

В міжнародній практиці з 1999 року застосовується  цільовий орієнтир в галузі розрахунку вартості акціонерного капіталу для оцінки фінансової діяльності компаній, що є міжнародними лідерами сталого розвитку – це індекс глобальної сталості  Dow Jones Sustainability World Index (DJSI). Річний огляд компаній, які відповідають критеріям цього індексу, базується на ретельній оцінці економічних показників, показників впливу на навколишнє середовище та соціальної діяльності, враховують питання корпоративного управління, зміну ділового клімату, стандартів в галузі поставки та умов праці. 

 

Індекси FTSE4Good

Серія індексів із соціально  відповідального інвестування FTSE4Good, які розробили спільно Лондонська фондова біржа та британська газетаFinancial Times отримали велике світове визнання. Вони охоплюють такі сфери діяльності: забезпечення екологічної стійкості, створення позитивної взаємодії з заінтересованими сторонами та захист і підтримка прав людини. 

«Корпоративна соціальна відповідальність розповсюджується з такою швидкістю, що стає схожим на вірусне захворювання», – так висловився Тобіас Вебб (Tobias Webb), засновник та головний редактор журналу «Етична корпорація» (Ethical Corporation), один з керівників Інституту етичної корпорації (Ethical Corporation Institute).

В Україні зростання  популярності корпоративної соціальної відповідальності та соціальної звітності  експерти пов’язують поки що з прагненням компаній вийти на ІРО. Причиною недостатнього  розповсюдження системи підготовки соціальної звітності є відсутність досвіду та необхідних знань. Але «вірус» соціальної відповідальності вже охопив українські компанії. Від вивчення питань з соціальної відповідальності вони поступово переходять до розбудови  системи корпоративної соціальної відповідальності та соціальної звітності. Вже намітилися компанії-лідери цього процесу, до яких поступово приєднуються інші, які розуміють, що реалізація соціальної відповідальності  дає реальні переваги та можливості компаніям працювати на користь своєї сталості та робити внесок в економічне зростання країни, в збереження оточуючого середовища, в формування цінностей та розвиток суспільства.

2. Соціальна відповідальність у менеджменті

 

 

 Менеджмент політичних і ділових організацій несе перед суспільством і юридичну і соціальну відповідальність.

 Юридична – це додержання законів і норм регулювання, які визначають, що дозволено, а що не дозволено робити організації.

Соціальна відповідальність – це певний рівень добровільного реагування організації на соціальні проблеми.

Прикладами такого реагування є вкладення 350 млн. дол. Ендрю Карнегі у соціальні програми і будівля 2000 публічних бібліотек. А Джон Рокфеллер пожертвував 550 млн. дол. до свого фрнду з розв’язання соціально значущих проблем у сфері економіки, науки, культури. Але до 50-тих років ХХ ст. такі приклади були винятковими, красивими дивацтвами.

Але починаючи з 60-их років громадськість усіх країн почала активно домагатись у розв’язання чотирьох болючих і до сьогодні проблем:

1. захист навколишнього середовища;

2. національна оборона;

3. захист інтересів споживачів;

4. боротьба за громадянські права.

Ставлення організації до соціальної відповідальності може бути різним: від сприятливого до ворожого і передбачає такі ступені: протидія, оборона, пристосування та сприйняття її соціальної відповідальності як складової її менеджменту.

Ці зусилля привели до створення в 70-х роках концепції соціальної відповідальності ділових організацій, яку називають концепцією корпоративної соціальної відповідальності, і що вона охоплює п’ять ключових положень:

1. Органи державної влади мають створювати умови і показувати приклади турботи про соціальну відповідальність.

2. Бізнес має діяти як двосторонньо відкрита система: - з одного боку враховувати потреби суспільства, а з іншого – бути відкритим перед суспільством у своїй діяльності для громадськості.

3. Соціальні витрати мають бути ретельно обчислені й розглянуті з метою обгрунтування правомірності їх віднесення до собівартості виготовлення того чи іншого продукту, надання послуг.

4. Соціальні витрати, що розподіляються за кожним продуктом, послугою, видом діяльності, в кінцевому підсумку оплачуються споживачем.

5. Ділові організації, як і населення, залучаються до відповідальності за розв’язання поточних соціальних проблем, які перебувають за межами сфер їхньої діяльності. На цих результатах створився «Залізний закон відповідальності», за яким фірми, які його порушують, у довгостроковій перспективі чекає фіаско через втрату іміджу в районі своєї діяльності.

Отже, соціальна відповідальність вносить чимало змін у менеджмент організацій, оскільки потребує змін у сферах діяльності: виробництві, маркетингу, комунікаціях, корпоративній філософії. 
За цих умов і на їх вимогу у розвинутих країнах сформувалися три сучасні філософські концепції політичного й бізнесового менеджменту:

1. утилітаризм;

2. дотримання прав людини і справедливість;

3. нова модель бізнесу.

Утилітаризм – правильними є ті рішення, які приносять найбільшу користь більшості людей.

Концепція дотримання прав людини грунтується на зобов’язаннях менеджменту захищати права інших людей і уникати таких рішень, які ці права порушують (релігійні, конфесійні, партійні…). Сюди належить і захист рослин, тварин, землі вод, повітря.

Концепція справедливості зобов’язує менеджмент ставитися однаково до всіх людей, невідворотно виконувати всі правила, забезпечувати рівні права під час розподілу благ, відповідальність у відшкодуванні збитків тими, хто завдає шкоди іншим тощо.

Ситуаційний підхід до управління, що випливає з такого мислення, нова управлінська парадигма, за якою вся внутріфірмова побудова системи управління є відповіддю на різні за своєю природою впливи з боку зовнішнього середовища та деяких інших її характеристик, зокрема технології виробництва та якості її людських ресурсів, що привело до життя концепцію підприємства як соціальної системи [7, с. 65].

Культура є своєрідним сприятливим мікрокліматом в організації, який дає змогу персоналу продуктивно розв’язувати завдання організації як соціальної системи.

Наприклад, відомий український академік В. І. Вернадський 2 листопада 1941 року у своєму щоденнику зробив останній запис: «Великі невдачі нашої влади – наслідок послаблення її культури». [8, с.333]

Головним фактором формування тієї чи іншої культури є ті цінності, які сповідує персонал і насамперед вищі керівники організації.

Основними складовими культури організації є наступні [7, с. 67]: 
1. історія; 
2. церемонії; 
3. святкування; 
4. ритуали; 
5. злодії; 
6. герої; 
7. табу (заборони); 
8. норми; 
9. цінності.