Типологія конфліктів та сфери їх прояву

     Природно, що у житті не можна уникнути розбіжностей, протиріч і конфліктів. Проте в дійсності найчастіше не самі конфлікти руйнівно діють на людей і ускладнюють їхнє спільне життя, а наслідки деяких форм поведінки в конфліктній ситуації — страх, ворожість, погрози. Якщо ці переживання надмірно інтенсивні та тривалі, у людей може виникнути і закріпитися оборонна реакція, тобто тип поведінки, що вплітається в структуру особистості та спотворює характер мислення, вчинків і почуттів.

     Внутрішньоособистісний конфлікт може виявлятися у вигляді міжрольового конфлікту. Він виникає у випадку створення ситуації протиріччя між вимогами різних соціальних ролей, що виконуються особистістю. Прикладом такого конфлікту може бути випадок, коли до якоїсь людині висуваються суперечливі вимоги з приводу того, яким повинний бути результат її роботи чи, наприклад, коли виробничі вимоги не узгоджуються з особистими потребами чи цінностями. Дослідження показують, що такий конфлікт може виникнути при низькій задоволеності роботою, малій впевненості в собі й в організації, а також у зв'язку з посиленням стресу.

     Міжособистісний конфлікт — зіткнення особистостей у процесі їх взаємин, причиною якого є несумісності, наявність взаємовиключаючих потреб, інтересів, цінностей, цілей чи особисті антипатії. Це є найпоширеніший тип конфлікту. В організаціях він виявляється по-різному. Можна навести як приклад конфлікт керівників різних підрозділів, філій підприємства, що виявляється як боротьба за обмежені ресурси, капітал чи робочу силу, час використання устаткування чи схвалення проекту. Колений з них вважає, що оскільки ресурси обмежені, він повинний переконати вище керівництво виділити ці ресурси саме йому, а не іншому керівнику. Міжособистісний конфлікт також може проявлятися і як зіткнення особистостей. Люди з різними рисами характеру, поглядами і цінностями іноді просто не можуть жити у злагоді один з одним. Як правило, погляди і цілі таких людей докорінно розрізнюються.

     Чинником, що охороняє (чи, навпаки, що підштовхує) людину від конфлікту з оточенням, стає його самооцінка (чи оцінка своєї  діяльності, статусу, престижу, соціальної значущості). Якщо ж взаємовідносини з колегами і сприйняття своєї частки участі у спільній праці мають високий ступінь значущості, то збережеться позитивна внутрішня налаштованість на конструктивну діяльність у даному колективі, групі, суспільстві.

     Конфлікт між особистістю і групою. Між окремою особистістю і групою може виникнути конфлікт, якщо ця особистість стане на позицію, що відрізняється від позицій групи. Хоч людина, думка якої відрізняється від думки групи, може занадто перейматися інтересами трудового колективу чи підприємства, її все одно можна розглядати як джерело конфлікту, тому що вона йде проти думки групи.

     Міжгруповий конфлікт. Організації складаються з безлічі формальних і неформальних груп. Навіть у найкращих організаціях між такими групами можуть виникнути конфлікти. Неформальні групи, які вважають, що керівник ставиться до них несправедливо, можуть міцніше згуртуватися і спробувати "розрахуватися" з ним зниженням продуктивності. Яскравий приклад міжгрупового конфлікту — конфлікт між профспілкою й адміністрацією.

     Конфлікти серед різних соціальних шарів. До конфліктів можуть призвести різні типи соціальних відносин, наприклад, серед різних груп городян: відносини між зайнятими в державному і недержавному секторах економіки; між управлінською ланкою і зайнятими безпосередньо на виробництві; між міськими і сільськими жителями і та ін. Причому найважливішим об'єктом назріваючих конфліктів виступає прагнення людей до здобуття високого соціального статусу і досягнення ліпших умов життя. Нині у нашому суспільстві соціальна диференціація поглиблюється, тому молена очікувати, що напруженість зберігатиметься і проявлятиметься в невдоволенні й осуді більш "багатих" співгромадян.

     10. Залежно від часових  параметрів конфлікти  бувають одиничні, періодичні, часті.

     11. За тривалістю: швидкоплинні, тривалі та затяжні.

     12. За сферами прояву:

• каналізуючі конфлікти, що передбачають обмеженість суперництва й активності учасників;
• ескалуючі конфлікти, що характеризуються необмеженим і зростаючим обсягом конфліктної взаємодії, коли сфера конфлікту постійно розширюється. Конфлікти такого виду погано піддаються управлінню і спричиняють найруйнівніпіі наслідки.

     13. За характером  основних вимог,  що висуваються  залежно від сфер  громадського життя,  у яких відбуваються  конфлікти, розрізнюють такі їх види.

Соціальні конфлікти. Їх учасниками є дві особи і більше, у тому числі різні об'єднання людей. Залежно від мотивації розрізнюють три блоки соціальних конфліктів, що виникають:

     1) у зв'язку з розподілом владних  повноважень і позицій;

     2) з приводу матеріальних ресурсів;

     3) на ґрунті найважливіших життєвих  установок.

     Для соціальних конфліктів характерною  особливістю є конкуренція, яка може виступати як конфлікт, метою якого є одержання прибутку, надприбутку, доступу до дефіцитних ресурсів, благ і та ін.

     Помітне місце в сучасному житті посідають міжнаціональні конфлікти — конфлікти на ґрунті боротьби за права й інтереси етнічних і національних груп. Найчастіше це є конфлікти, пов'язані зі статусними чи територіальними претензіями з приводу території проживання певного народу чи етнічної групи. Вони викликаються причинами, пов'язаними із соціально-економічним розвитком, рівнем життя в різних регіонах, політичною обстановкою в них. Ігнорування культурної специфіки народів, а тим більше репресії та дискримінація нарощують внутрішнє невдоволення і протест. Постійне відкладання вирішення проблем, що нагромадилися, збільшує потенціал майбутніх конфліктів.

     Дослідники  підкреслюють, що в міжнаціональних  конфліктах є чимало стихійного, вибухового, пов'язаного з імпульсивною поведінкою великих мас людей, об'єднаних  однією ідеєю, настроєм, спрямуванням. Неприйняття людей іншої національності у складних соціально-економічних умовах, коли зростають дефіцит, інфляція, безробіття, — "міна уповільненої дії", що може призвести до раптового загострення. Спочатку цей конфлікт має характер боротьби за перерозподіл влади між центральними органами державної законодавчої та виконавчої влади, центром і регіонами. Значну роль у цьому конфлікті відіграє проблема культурного самовизначення тих чи інших національних спільнот. Ці види конфліктів можуть проявлятися у вигляді боротьби за владу, матеріальні та духовні цінності між корінним населенням і мігрантами, між етнічною більшістю і меншістю.

     Політичний  конфлікт — це є конфлікт із приводу розподілу влади, владних відносин, домінування, впливу, авторитету. Прикладом такого виду конфлікту можна назвати конфлікт між виконавчою і законодавчою владою, що існує в деяких країнах. При цьому слід зазначити, що в протистоянні даних гілок влади немає нічого протиприродного. Існуючі протиріччя між ними пов'язані з наявністю в них різних, нерідко протилежних цілей та інтересів. Проте ці протиріччя переходять у серйозний конфлікт лише у разі певного збігу об'єктивних і суб'єктивних чинників.

     Вертикальний  політичний конфлікт — конфронтація проходить на лінії «влада-суспільство». Існують два види таких конфліктів:

     1) статусно-рольові, в основі яких  лежить боротьба за підвищення  особистісного і групового статусу  і ролі в політичній структурі;

     2) режимні, метою яких є скинення  чи радикальна зміна існуючого  політичного устрою.

     Горизонтальний  політичний конфлікт — при цьому виді конфлікту відбувається боротьба за владу і владні повноваження в умовах існуючого режиму (наприклад, конфлікт між законодавчою і виконавчою владою).

     Конфлікт  політичних культур — зіткнення різних політичних цінностей, норм, традицій, звичаїв, способів політичної поведінки і цілей політичного розвитку.

     Соціально-політична  криза — різке загострення соціально-політичних протиріч, у результаті якого порушується стабільність і нормальний розвиток у суспільстві.

     14. Залежно від основних  причин, що викликали  їх появу, існують:

• емоційні конфлікти, що породжені почуттям антипатії та ворожості. У них цілі й об'єкт конфлікту формуються причинами, що склалися на цей момент — сформованими відносинами;
• ділові конфлікти, у яких цілі й об'єкти взаємодії є мотивом конфлікту.

     Слід  зазначити, що розглянуті класифікації являють собою досліджувані явища  у так званому "чистому" вигляді. У реальній діяльності колективів частіше  зустрічаються конфлікти, що являють  собою сполучення декількох із зазначених типів.

     Трудові конфлікти мають об'єктивну основу. Багато в чому вони пов'язані з  переходом народногосподарського  комплексу країни на ринкові рейки, з боротьбою за перерозподіл власності  між різними соціальними групами  населення, зубожінням широких верств населення, структурною перебудовою економіки та пов'язаним з нею прихованим чи відкритим масовим безробіттям і т.ін. Значну роль у цьому конфлікті відіграє й суб'єктивний чинник: перекоси, що трапляються при проведенні реформ, а також помилки податкової політики, бюрократичні непорозуміння.

     Трудовий  конфлікт має економічний, соціально-психологічний  і політичний аспекти. В економічному аспекті його сутність визначають взаємовідносини ринку праці та капіталу. Відомі такі три типи трудових відносин:

     1) прибуток досягається за рахунок  інтересів працівників і відносного  чи абсолютного їхнього зубожіння;

     2) прибуток формується і за рахунок  вкладання в працівників, тобто  тут вже спостерігається поєднання  інтересів працівника і роботодавця;

     3) прибуток формується за рахунок  гармонізації інтересів власника, засобів виробництва і власника  робочої сили, що досягається  за допомогою системи участі  в прибутках і прийняття рішення,  тобто самоврядування.

     Соціальний  аспект трудових конфліктів — це є насамперед взаємовідносини соціальних груп і окремих осіб. З боку власника в ньому беруть участь прошарки підприємців і управляючих, колений з яких має складну соціальну структуру. З боку працівників у конфліктах також бере участь зовсім не однорідна маса, їх суб'єктом є й окремий працівник і трудовий колектив (профспілка).

     Соціально-психологічний  аспект трудових конфліктів виражається в поведінці людей у кризовій ситуації. Для одного (власник, підприємець) — це є прагнення зберегти свою соціальну позицію навіть шляхом втрати певних цінностей (втрати робочого часу і продукції в результаті припинення роботи), для інших (працівників) — змінити свій соціальний статус. У період переходу від економічних вимог до політичних робітники поступово включаються до іншої системи соціальних відносин.

     Політичний  аспект трудових конфліктів охоплює сферу взаємовідносин робітничого руху, держави і різних політичних партій. Взаємовідносини робітничого руху з політичними партіями можуть проходити за двома сценаріями. У першому випадку партії контролюють робітники і використовують їх у своїх цілях. У другому випадку відбувається маніпуляція профспілковими лідерами, а через них — і робітничим рухом за допомогою грошей або політичного шантажу.

     Організаційний  конфлікт — різновид трудового конфлікту, що виявляється в організації як відносно самостійній цілісній системі. О.Н.Громова розглядає його як наслідок організованого регламентування діяльності особистості: застосування посадових інструкцій, впровадження формальних структур управління організацією та ін. 
 
 
 
 
 
 
 

3. Основні причини виникнення та шляхи подолання  конфліктів

Основними причинами конфлікту вважаються:

1. розподіл ресурсів (вони завжди обмежені, а претендує на їх використання кілька сторін):
2. різниця у цілях (спеціалізація, конкретизація та дроблення на підрозділи передбачає їх різну стратегічну спрямованість);
3. взаємозалежність у досягненні результату (вимагає співробітництва, хоча, реалізовуючи власні завдання, люди інколи нехтують іншими);
4. різниця в уяві та цінностях (відсутність об'єктивної оцінки ситуації):
5. незадовільні комунікації (відсутність повної та достовірної інформації);
6. різниця у досвіді та манері поведінки;
7. різка зміна подій чи умов.