Сутність такого принципу управління як справедливість

Заохочення працівників до вироблення незалежної думки в рамках їх повноважень та виконування робіт - вирішальний фактор успіху підприємства.

Принцип№14 Корпоративний дух (принцип єдності працівників).

Союз - це сила а вина - результат гармонічної єдності персоналу. Такий колектив - сімя з єдиними радощами, проблемами. Гармонія інтересів працівників забезпечує єдність зусиль організації, що дозволяє досягти більш високих результатів в роботі. Корпоративний дух сприяє створенню та розвитку іміджу фірми. В поведінці кожного керівника проявляється дія принципів управління, яким він підпорядковується:

             чи вимушено

             чи інстинктивно

              чи з повною свідомістю.

Ефективність управління у всіх цих випадках буде різною. Для практичної діяльності в сфері управління важливо, щоб, правила, норми, нормативи, основні положення витікати з принципів управління, але вони повинні мати

гнучкий характер.

Наводячи перелік цих принципів, Файоль указував, що він не прагнув дати вичерпний їхній виклад, а спробував описати лише ті з них, що йому доводилося найчастіше застосовувати, оскільки навіть незначна кодификація принципів є необхідною у всякій справі. Вважаючи запропоновані ним принципи універсальними, Файоль, проте, вказував, що їхнє застосування повинне носити гнучкий характер і враховувати ситуацію, у якій здійснюється управління. Він відзначав, що система принципів ніколи не може бути довершена, напроти, вона завжди залишається відкритою для доповнень, змін, перетворень, заснованих на новому досвіді, його аналізі, осмисленні, узагальненні. Тому число принципів управління необмежено. Відзначимо, що деякі приведені принципи звернені до людського фактора. Файоль показав, що менеджмент, призначений головним чином для інтенсифікації виробничих процесів, заснований на знанні психології і що облік людського фактора в управлінні украй важливий.

Важливу роль у розвитку ідеї цієї школи зіграли Л. Урвік, Д. Муні та ін., що розглядають діяльність організацій з погляду широкої перспективи і які намагаються визначити загальні характеристики і закономірності організацій у цілому. Значний внесок у розвиток концепції адміністративних принципів управління зробила Мері Паркер Фоллет (1868 - 1933), яка розглядала проблему взаємодії етики, влади, лідерства. Вона досліджувала проблему впливу постановки реальних цілей в організації на кількість конфліктів. Основні її концепції - наділення владою, надання робітникам допомоги, а не здійснення жорсткого контролю, право співробітників працювати згідно з ситуацією - відкрили новий етап у теоретичних дослідженнях.

Адміністративна школа менеджменту сформувала основу для дещо ширшого вивчення можливостей підвищення ефективності управління організаціями, які крилися у сфері людських стосунків. Перші кроки у цьому напрямку зробила М.П. Фоллет, яка застосувала у своїх дослідженнях рекомендації соціальної психології. Саме М.П. Фоллет належить вислів: «Менеджмент – це забезпечення виконання роботи за допомогою інших осіб». Вона запропонувала свою концепцію лідерства, яка започаткувала новий напрямок у менеджменті – гуманістичний. Прихильники цього напрямку приділяли основну увагу аналізу поведінки людей у процесі виконання роботи, їхній соціальній взаємодії. У межах цього напрямку сформувалися три школи: школа людських стосунків, поведінкова школа і концепція людських ресурсів. Остання концепція є надбанням сучасного менеджменту Розробки М.Фоллет продовжив Честер Бернард (1896 - 1961). Найважливіше досягнення Ч. Бернарда - концепція неформальної організації, яка існує усередині будь-якої організації і яку створюють природним чином сформовані соціальні групи. Неформальні відносини необхідно використовувати з метою підвищення ефективності організації. Інтерес викликає теорія прийняття влади, згідно якою будь-яка особистість самостійно вирішує, виконувати або не виконувати накази менеджменту. І тому менеджери зобов'язані належним чином поводитися з робітниками, оскільки прийняття ними влади може стати критичним фактором успіху організації у відповідних ситуаціях.

Логічним завершенням адміністративної школи менеджменту стала концепція "раціональної бюрократії" німецького вченого Макса Вебера (1864-1920 рр.), яка має наступні основні характеристики: глибокий поділ праці по функціональному принципу; чітка побудова за ієрархічним принципом; система правил і норм, формальних процедур, які визначають права і обов'язки працівників, їх поведінку в конкретних ситуаціях; підбір кадрів за формальними ознаками на конкурсній основі з наступним просуванням в залежності від стану роботи і досягнутих результатів.Цей підхід міг в деякій мірі з успіхом застосовуватися в той час в окремих великих підприємствах і державних органах, але в системі ринку він став непридатним, так як, сковував свободу дій підлеглих і не дозволяв їм повністю реалізовувати свої можливості.

Наприкінці ХІХ ст.. більшість європейських компаній управлялися на «особистій», сімейній основі, тобто робітники працювали на конкретну людину, а не на організацію. Така практика мала ряд негативних особливостей: організаційні ресурси використовувалися скоріше для задоволення особистих бажань, ніж цілей компанії (обслуговування покупців). Макс Вебер відстоював думку про те, що компанії повинні управлятися на безособовій, сугубо раціональній основі, та визначив цю організаційну форму як бюрократію. Ним були визначені основні принципи бюрократичної організації:

1. Поділ праці здійснюється згідно з повноваженнями і відповідальністю робітників, які розглядаються як офіційні обов'язки.

2. Посади формуються в ієрархічну структуру відповідно до формальних повноважень і кожна посада знаходиться у підпорядкуванні до вищестоящої посади.

3. Відбір і просування співробітників здійснюється згідно з їх кваліфікацією, рівень якої визначається на екзамені або згідно з досвідом і навчанням.

4. Всі адміністративні акти і рішення оформлюються письмово.

5. Менеджери не є власниками організації.

6. Менеджери працюють згідно з правилами і процедурами, що гарантує надійність, передбаченість їх поведінки.

7. Правила є безособовими і відносяться до всіх робітників.

М. Вебер вважав, що засновану на раціональній владі (поділ праці, ієрархія влади, правила організації, професійна компетентність) організацію характеризують висока ефективність, гнучкість, швидке пристосування до змін, тому що вона не залежить від волі і бажання конкретної людини.У поняття бюрократизму М. Вебер не вкладав негативного значення, а розглядав його як ідеальний тип організації, що дає змогу досягти максимальної ефективності. Згідно з цією теорією, бюрократична організація управління повинна ґрунтуватися на системі чітко визначених правил поведінки об'єктів управління, обов'язків, компетенції працівників, регламентації їх праці аж до докладного опису окремих управлінських операцій. У нашій країні в цей період було закладено, основи наукової організації управлінської праці, що багато в чому відповідало поглядам Вебера. Однак адміністративно-командна система управління економікою спотворила в цілому обґрунтовані погляди «класиків» надмірною централізацією і регламентацією управління. Бюрократична система, як з'ясувалося, має примітну особливість - «кількість службовців і обсяг роботи цілком не зв'язані між собою».

Надалі багато дослідників займалися вивченням і теоретичним описом принципів управлінської діяльності, однак усі вони були тільки послідовниками Файоля, що розвивали, доповнювали і конкретизували його навчання.

Недоліками адміністративної школи управління є помилковість пошуків універсальних принципів управління та ігнорування соціальних аспектів управління.

Модель, запропонована адміністративною школою, була відірваною від реального управління, тому що не враховувала проблем людського фактору. Була здійснена спроба підняти ефективність організації в обхід людини, за рахунок виконання адміністративних процедур, розроблених на основі наукових принципів управління. Основним недоліком адміністративного підходу є те, що статус працівника і його винагородження залежали не від результатів праці, а від займаної посади Адміністративна школа, визначаючи значення людського фактора, не ставила своєю ціллю вирішення задачи ефективної мотивації праці, що стало на заваді досягнення організацією максимальної ефективності виробництва.

Класична теорія відіграла позитивну роль у пошуках способів раціональної організації виробництва, підвищення його ефективності. Вона вперше поставила питання про дві функції управління, пов'язані, з одного боку, з регуляцією психологічного процесу, а з іншого - з регуляцією людської діяльності. Разом з тим обмеження аналізу організації роботи тільки директивними функціями спонукало до пошуку нових джерел підвищення продуктивності праці та нових засобів регуляції людської поведінки. Це пояснювалося тим, що наприкінці 20-х і початку 30-х років XX ст. у США розгорнулась жорстока економічна криза, яка перейшла в глибоку депресію.

Отже внесок класичної школи в науку менеджменту: визначення принципів управління; опис функції управління; системний підхід до управління всією організацією. Недоліки класичної школи менеджменту: спрощене уявлення про мотиви людської поведінки; розглядання організації як замкнутої системи.

2. Повноваження, влада, відповідальність. Делегування повноважень

Обов´язковим компонентом сучасного менеджменту є влада, вміле використання якої є важливою передумовою досягнення поставлених цілей у будь-якій діяльності. Нікколо Маккіавелі назвав владу і маніпулювання нею важелями управління державою.

Професор Й.С. Завадський дає таке визначення влади.

Влада (англ. Authority) - це можливість менеджера (або групи менеджерів) розпоряджатися ресурсами, впливати на дії і поведінку людей, за допомогою певних засобів - волі, авторитету, права, насильства (батьківського, державного, економічного тощо). Можна вести мову про пряму владу, що направлена на те, щоб вирішувати (підвищення, заохочення та ін.), і зворотну владу, яка направлена на те, щоб стримувати (влада заборони).

У більш широкому розумінні влада - це форма соціальних відносин, яка проявляється у здатності впливати на характер і напрям діяльності людей за допомогою економічних, ідеологічних і організаційно-правових механізмів, а також використання авторитету традицій, звичаїв, обрядів та ін.

Влада ґрунтується на відносинах субординації, тобто багаторівневого підпорядкування, ієрархії. Субординація встановлюється відповідно до діючої структури управління. Немаловажним є також врахування особистих якостей і рівень фахової підготовки керівників та спеціалістів.

Для реалізації владних відносин потрібен певний рівень бюрократизації системи управління, тобто необхідні правила і норми, що закріплюються у різних організаційно-правових актах, враховуючи статути, положення, стандарти, інструкції тощо.

Крім місця в ієрархії, база влади охоплює:

        умови - здійснення ролі і повноваження;

        контроль за ресурсами, інформація;

        власність або доручену власність;

        харизматичне керівництво - традиції "від Бога";

        надання повноважень вищими;

        фактори, пов´язані з підлеглими, - очікування, бажання і потреби;

        оцінки, умови контрактів;

        обумовленість генетичними схильностями - прийняття авторитарної або демократичної дисципліни;

        освіта.

У процесі функціонування системи менеджменту виникають проблеми влади, що зумовлюються силами, які діють на менеджера, на підлеглих і на ситуацію.

A. Сили, що діють на менеджера: 1) власні цінності менеджера,обумовлені самим суспільством; 2) влада обмежується затратами і пільгами, які надаються; 3) прийняття влади уміщає і відповідальність, але не всі менеджери бажають мати які-небудь обов´язки.

Б. Сили, що діють на підлеглих: 1) деякі з них (підлеглих) можуть розходитися із суспільством з ідеологічних міркувань; 2) підлеглі підкоряються владі менеджерів через свої інтереси, які залежать від мотивації; 3) люди сприймають владу інших тільки до якої-небудь межі; 4) влада може застосовуватися просто тому, що деякі аспекти ситуації здаються нездійсненими, або точно не оціненими; 5) влада може застосовуватися через те, що підлеглі не досить сильні, щоб змінити становище.

B. Сили, що діють на ситуацію: 1) влада може застосовуватися в період довготривалих історичних конфліктів; 2) економічні умови,особливо перспективи зайнятості, можуть зробити застосування влади більш-менш спокійним.

Влада знаходиться у безпосередньому зв´язку із відповідальністю. В сучасному менеджменті роль відповідальності підвищується, оскільки постійно зростає вартість ресурсів у виробництві, що використовується, і збільшується сума витрат, якщо приймаються безвідповідальні, непродумані рішення, пов´язані із застосуванням матеріальних, фінансових ресурсів і робочої сили.

Відповідальність здійснюється у різних формах контролю над діяльністю суб´єкта, з точки зору виконання ним прийнятих норм і правил, а також вирішення конкретних задач.

Відповідальність також означає і зобов´язання відповідати за свої дії і вчинки, приймати на себе вину за їх можливі негативні наслідки. Відповідальність керівників особлива: вони відповідають не лише за власну діяльність (бездіяльність), але й за вчинки і провини підлеглих.

Відповідальність особистості перед суспільством характеризується свідомим дотриманням моральних принципів і правових норм, що відображають суспільну необхідність.