Система фінансування інноваційної діяльності

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4.Особливості фінансування інноваційної діяльності підприємств в Україні

Вихідними принципами, на основі яких має будуватися система фінансування інновацій, є:

1) ув’язка системи із задачею швидкого та ефективного науково-технічного досягнення;

2) обгрунтованість та  юридична захищеність прийомів та механізмів;

3) множинність джерел  фінансування;

4) адаптивність та гнучкість  реакцій системи фінансування  на змінні умови зовнішнього  середовища з метою максимальної  підтримки ефективності.

Цілі фінансування інноваційної діяльності:

1) необхідність збереження  наукової бази і кадрового  потенціалу;

2) збереження відповідного  рівня проведення наукових досліджень;

3) розробка і освоєння  наукоємної конкурентної продукції,  випуск якої може підвищити експорт чи понизити імпорт аналогічної продукції.

Відповідно до ст. 18 Закону України “Про інноваційну діяльність”  джерелами фінансової підтримки інноваційної діяльності є:

1) кошти державного бюджету України;

2) кошти місцевих бюджетів  і кошти бюджету Автономної  Республіки Крим;

3) власні кошти спеціалізованих державних і комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ;

4) власні чи запозичені  кошти суб’єктів інноваційної  діяльності;

5) кошти (інвестиції) будь-яких  фізичних і юридичних осіб;

6) інші джерела, не заборонені законодавством.

 

Фінансування інноваційної діяльності підприємств виступає основою науково-технічного прогресу й технологічної модернізації виробничих потужностей і зміцнення їх конкурентних позицій на вітчизняному та світовому ринку.

Виділяють такі види фінансування інноваційної діяльності підприємств:

1) самофінансування (включає  накопичений прибуток, накопичений  амортизаційний фонд і поточні  амортизаційні відрахування, резервний  фонд, власний капітал у вигляді  статутного фонду);

2) позикові кошти (банківські  кредити, комерційні кредити,  лізинг, кошти, що отримуються  підприємством від розміщення на фондових ринках облігацій підприємства);

3) залучені кошти (кошти  отримані від реалізації акцій  серед акціонерів, кошти від додаткового  другого випуску акцій);

4) кошти урядових регіональних  фондів і програм (кошти державного  інноваційного фонду, кошти, що  виділяються на державні та  галузеві науково-технічні програми, кошти фонду фундаментальних  досліджень та науково-технічних програм, кошти міжнародних фондів).

Держава має забезпечувати  бюджетне фінансування наукової та науково-технічної  діяльності в розмірі не менше 1,7% ВВП України. Проте встановлені нормативи бюджетного фінансування цих напрямів діяльності не дотримуються.

Так, для підприємств, які тільки розпочинають або відроджують інноваційну діяльність, повинна бути впроваджена система специфічних заходів різнобічної підтримки і, насамперед, поліпшення фінансового забезпечення. Однак, в умовах економіки України розраховувати на значне бюджетне фінансування інноваційної діяльності неможливо. Тому для більшості вітчизняних підприємств основним джерелом стимулювання нововведень є власні кошти та іноземні інвестиції.

На жаль, в Україні корпоративний  сектор досить повільно і неохоче  включається у фінансування інноваційних проектів. Водночас обмеженість бюджетних  коштів для суттєвої підтримки інноваційної діяльності господарюючих суб’єктів детермінує необхідність створювати привабливі умови для потенційних вітчизняних та іноземних інвесторів. Але деякі представники промислового бізнесу, не розраховуючи на державу, активно працюють над залученням інвестицій у радикальне оновлення виробничих процесів власних підприємств.

В Україні спостерігається  дефіцит фінансових ресурсів для  забезпечення наукових досліджень і впровадження інноваційних розробок. Суттєвим недоліком системи національного регулювання розвитку інноваційної сфери є те, що вона, на відміну від законодавства більшості країн світу, не лише не сприяє розширенню джерел фінансування інноваційного розвитку, але й протидіє залученню небюджетних коштів та виключає можливість формування спеціальних, в тому числі відомчих фондів фінансування інноваційних проектів і програм.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Серед основних проблем фінансування інноваційної діяльності підприємств в Україні можна виділити:

1) недостатню державну  фінансову підтримку інноваційних проектів різного масштабу, які реалізуються у промисловості;

2) недостатні обсяги фінансування  з боку приватного сектора;

3) “неінноваційна” спрямованість  чи незначна активність створених  інноваційних (державних) і венчурних  фондів, а також їх незначні фінансово-інвестиційні можливості;

4) відсутність механізмів  перерозподілу інвестиційних ресурсів населення на користь інноваційного сектора;

5) комерціалізація інноваційної  продукції (доведення інноваційних  розробок до практичного використання потребує додаткових коштів на великий проміжок часу);

6) надвисокі ризики інноваційної  діяльності;

7) нецільове використання  та неефективне використання  фінансових ресурсів, спрямованих  на підтримку інноваційної діяльності (насамперед, державними установами).

Саме на вирішення цих  проблем повинні бути спрямована державна політика у сфері фінансування інноваційної діяльності підприємств.

На сучасному етапі інноваційна діяльність підприємств потребує збільшення державної участі як фінансового, так і організаційного характеру. Напрямки розширення фінансового забезпечення інноваційної діяльності підприємств мають бути максимально диверсифікованими як з погляду механізмів реалізації, так і з позицій пошуку відповідних джерел ресурсів. З огляду на це важливим є визначення умов та обмежень, які впливають на вибір джерел фінансування інноваційної діяльності, що може бути предметом подальших досліджень.

Використана література

1. Белякова Г.Я., Петрова О.А. Инновационное замещение в промышленности Украины: факторы влияния / Г.Я. Белякова, О.А. Петрова. –М.:2007. – 243с.
2. Давідов М.В. Шляхи організаційно-фінансового забезпечення інноваційного процесу на підприємствах України/ М.В. Давідов.-К.:2008.–178с.
3. Денисюк В.М. Інноваційна активність національної економіки: вдосконалення методології, показники промислових підприємств, державна підтримка / В.М. Денисюк.-К.:2005.–649.
4. Дорофиенко В.В. Инновационный менеджмент и научно-техническая деятельность/ В.В.Дорофиенко, В.П. Колосюк.-М.: 2008- 234 с.
5. Кирина Л.В. Стратегия инновационной деятельности предприятия / Л.В.Кирина, С.А.Кузнецова.-К.:– 2008. – 491 с.
6. Ковалев Г.Д. Основы инновационного менеджмента / Г.Д.Ковалев.-М.: 2007 – 218 с.
7. Лапко О.Н. Інноваційна діяльність в системі державного регулювання/О.Н.Лапко – К.:2007. – 386 с.
8. Морозов Ю.П. Инновационный менеджмент/ Ю.П. Морозов– М.:2007. – 321 с.
9. Семенов І.П. Розвиток інноваційної діяльності на підприємствах України / І.П. Семенов.-К.:2008. –108с.
10. Федулова Л.В. Развитие национальной инновационной системы Украины / Л.В. Федулова.-К.:2005. –567с.
11. Шарко М.М. Модель формирования национальной инновационной системы Украины: основные приоритеты развития / М.М. Шарко.-К.: 2005. –410с.