Місце управління у розвитку економічних відносин у суспільств

 

Міністерство  науки і освіти України

ОНАХТ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

На  тему: «Місце управління у розвитку економічних відносин у суспільстві»

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

Студентка ФЕБ – 331

Багузова  Дю В.

Перевірила:

Левчук  Ю. С.

 

 

 

 

 

 

 

Одеса 2010

 

 

 

ПЛАН

 

 

Вступ

 

1. Сутність державного  управління економікою 

 

2. Функції та завдання  державного управління 

 

економікою 

 

3. Методи державного управління  економікою 

 

Висновки 

 

Список нормативно-правових актів та використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Останні роки характеризуються для України тим, що певних змін зазнає характер управлінського впливу на економічні відносини. Все більше цей вплив  з боку держави на економіку та її галузі набуває характеру загального регулювання.

 

Питання про співвідношення державного управління і державного регулювання має свою історію. Насамперед, вона пов'язана з тим, що в науці  існують два протилежних підходи  до участі держави в регулюванні  процесів — класична і кейнсіанська теорії.

 

З погляду класиків, ринковий механізм автоматично забезпечує рівність попиту і пропозицій, а відтак унеможливлює тривалі порушення в економіці, зокрема інфляцію, безробіття, спад виробництва Теорія Дж. М. Кейнса, на відміну від класичної, обґрунтовує  об'єктивну необхідність і велике практичне значення державного регулювання  економікою.

 

Однак слід зазначити, що у  розвинених країнах практично відсутніми є «чисті» моделі державного управління економікою. Як показує світовий досвід, без участі держави ринкові відносини  не можуть бути ефективними, соціально-орієнтованими. І тому основним завданням є визначення функцій держави з регулювання  економічними процесами, методів, за допомогою  яких воно відбувається, і меж втручання  держави у ринкове господарство.

 

Співвідносячи поняття державного управління і державного регулювання, визначимось, перш за все, з поняттями.

 

Державне управління економікою передбачає пряме втручання органів  державної виконавчої влади в  діяльність господарюючих суб'єктів, безпосереднє керівництво нею шляхом оперативно-розпорядчих дій, яке  виражається в тому, що держава  перебирає на себе функцій прогнозування, планування, організації господарської  діяльності суб'єктів та контроль за її ефективним здійсненням.

 

У такому значенні державне управління економікою було притаманне СРСР — авторитарній державі, економіка  якої ґрунтувалася на державній власності  на засоби виробництва і переважну  кількість виробленої продукції, на праці, де економічне стимулювання затьмарювалося малоефективним ідеологічним. У таких  умовах керування господарською  діяльністю підприємств, що базувалися на державній та квазідержавній (так  званій колгоспно-кооперативній) формах власності, цілком покладалося на відповідні органи державної влади, а саме —  органи управління економікою. Намагання  здійснювати централізоване управління економікою, недовіра до самостійності  й ініціативності (вірніше, недопущення  такої самостійності та ініціативності) власне суб'єктів господарської  діяльності призводило до створення  громіздких загальносоюзної та республіканських систем управління економікою з дублюванням  управлінських функцій ланками  системи як у горизонтальній, так  і у вертикальній площинах. Це тягло  неефективність управлінських рішень, зволікання з їх прийняттям, багаторазову «перестраховку» тощо. Все це негативним чином впливало на економіку в  цілому.

 

У такий спосіб органи державного управління економікою здійснювали  комплекс дій, які практично визначали  базові параметри функціонування підприємства. За таких умов керівництво підприємства діяло безініціативно, постійно намагаючись  перекласти відповідальність на керівні  органи і уникаючи новаторських рішень у стратегії та тактиці роботи підприємства.

 

За умов зміни суспільного  ладу, а отже переходу до іншої системи  господарювання — економічної сфери  сталися серйозні зміни, що спричинили її ускладнення. Плюралізм та рівноправність форм власності на засоби виробництва, свобода підприємницької діяльності, вільний рух товарів, послуг та фінансових коштів на території України і  нові можливості для здійснення зовнішньоекономічної діяльності, приватизація значної частини  державного сектору економіки спричинили появу і динамічне зростання  приватного сектору економіки, пожвавлення  товарообігу, появу конкуренції, вільне ринкове ціноутворення, ускладнення  економічної інфраструктури, значної  інформатизації економічної діяльності. Зміна структури власності призводить до зміни структури державного управління. Це вимагає поступового переходу від державного управління економікою до державного регулювання економічних  процесів.

 

Яким повинно бути державне регулювання економікою в умовах ринкових відносин у нашій державі, який зміст вкладати в це поняття, які його методи, функції та межі? Знайти відповіді на ці запитання  – основна мета цієї наукової роботи.

 

1. Сутність державного управління  економікою

 

Під державним регулюванням розуміють лише загальне впорядкування  суспільних відносин в конкретній сфері  економіки, що провадиться відповідно до вимог законодавства шляхом прямого  впливу на господарську діяльність суб'єктів  економічних відносин — встановлення загальних правил, нормативів, стандартів того чи іншого виду діяльності, що їх повинні дотримуватися рівною мірою  всі учасники суспільних відносин у  даній сфері, так само як і правових засад відповідальності за їх порушення, контролю за їх виконанням і реального  притягнення порушників до відповідальності; розміщення державних замовлень  на засадах рівноправної конкуренції  суб’єктів державного і недержавного секторів економіки, створення та забезпечення ефективного функціонування фінансової та податкової систем, тарифного і  позатарифного регулювання товарообігу, обмеження монополізму, залагодження конфліктів і т. ін. — з метою  забезпечення стабільного функціонування та послідовний розвиток тієї чи іншої  регульованої сфери економіки у  напрямку розширення виробничих потужностей, впровадження новітніх технологій та інформатизації виробничого процесу, створення позитивних гарантій здійснення соціально-економічних прав людини (як такі виступають, наприклад, збільшення кількості робочих місць та забезпечення гідних умов праці) — і найсуттєвіше — більш широкого і якісного задоволення  потреб споживачів продукції — товарів, робіт, послуг.

 

У межах системи конкурентної економіки ринок має менше  обмежень, ніж за планової економіки. Виробництво товарів відповідає споживчому попиту і вимірюється  спроможністю громадян платити за них  гроші, які є безособовим посередником за будь-якого обміну. В умовах ринкової конкуренції в економічних операціях  бере участь величезна кількість  покупців і продавців. І жодна  з фірм не має влади, яка дозволила  б їй диктувати ціну товару або  вирішувати, у якій кількості його виробляти.

 

Але складна, багатоукладна  економіка містить у своєму складі і державний сектор, який відіграє у її функціонуванні не останню роль. Перебування майна у державній  власності передбачає необхідність існування відповідної розгалуженої системи органів державного управління, на які покладаються виконавчі і  розпорядчі функції щодо використання цього майна, управління ним. Тут  держава реалізує всі свої повноваження, як власник майна, застосовуючи як економічні, так і позаекономічні, адміністративні  методи.

 

Але і тут, у цьому секторі  економіки є відмінності між  казенними і іншими підприємствами.

 

Казенним підприємством  є таке підприємство, що не підлягає приватизації і відповідає одній  з умов:

 

провадить виробничу або  іншу діяльність, яка відповідно до законодавства може здійснюватися  лише державним підприємством;

 

головним споживачем продукції  підприємства (більш як 50 відсотків) є держава;

 

підприємство є суб'єктом  природних монополій.

 

Підприємства, які орієнтовані  переважно на державний попит  або на виконання суспільне значущих функцій, повна комерціалізація  яких або неможлива, або недоцільна, мають перебувати у безпосередньому  веденні відповідних міністерств  та інших центральних органів  державної виконавчої влади. Це підприємства базисної інфраструктури, що мають  загальнонаціональне значення і  працюють у режимі переважно фіксованих цін, підприємства оборонної промисловості  та деякі інші, їхній характер є  некомерційним, соціальна значущість — високою, тому контроль державних  органів за ними є постійним.

 

Інші підприємства державного сектора можна віднести до комерційних  і вони мають працювати за тими ж критеріями, що і підприємства недержавного сектору, самостійно забезпечуючи своє існування в умовах ринкової конкуренції. Держава надає їм власність  у повне господарське відання. Фонд державного майна здійснює управління часткою державного майна і не має права втручатися у господарську діяльність підприємств.

 

Щодо інших секторів економіки, держава, в особі її органів та посадових осіб, здійснює регулювання, але це не означає, що держава при  цьому втрачає свій владний характер.

 

Регулювання з боку держави  застосовується для забезпечення безпеки  громадян від можливих несприятливих  наслідків ведення господарської  діяльності, захисту прав споживачів від неправомірних дій комерційних  організацій, стабілізації макроекономічних процесів, формування матеріального  державного резерву.

 

Можливість вільного використання своїх здібностей і майна для  підприємницької та іншої, не забороненої  законом, економічної діяльності, має  межі своєї реалізації, визначені  необхідністю забезпечення прав інших  суб'єктів права. Якщо взаємовідносини  у межах приватноправових зв'язків  виникають для задоволення окремих  матеріальних потреб особистості, а  інтереси суб'єктів пов'язані з  отриманням прибутку, то, з іншого боку, у соціумі завжди існують публічні інтереси, що мають забезпечити цілісність, стабільність і нормальний розвиток організацій, держави в цілому.

 

Тому всі засоби, що використовуються при реалізації адміністративно-правового  впливу на економічні відносини, мають  певну специфіку. Ці засоби:

 

використовуються органами державної виконавчої влади;

 

застосовуються на основі правових норм;

 

пов'язані з визначенням  меж господарської діяльності;

 

їх призначенням є визнання статусу суб'єктів підприємницької  діяльності і підтвердження можливого  для них виду поведінки;

 

контроль за здійснюваною діяльністю, своєчасність застосування засобів забезпечення і примусу  у випадку ухилення від виконання  встановлених обов'язків і заборон;

 

вони часто пов'язані  з встановленням реєстраційного, повідомлювального або дозволяючого адміністративно-правових режимів;

 

формою їх вираження, як правило, є індивідуальні правозастосовчі  акти виконавчої влади, адміністративні  договори, акти реєстрації тощо;

 

засоби захисту публічних  інтересів в економічній сфері (визначають) певні правила за посередництва  встановлення загальних (спільних) для  всіх суб'єктів комерційної діяльності економічних параметрів.

 

Роль держави в регулюванні  економіки при побудові ринкової економіки значно відрізняється  від тієї, яку вона має в умовах функціонування вже добре відрегульованої  ринкової економіки. Самоорганізація  — а ринок є класичним зразком  самоорганізації — характерна для  досить усталених систем. Коли ж  відбуваються перехідні процеси, трансформація  однієї економічної системи в  іншу, самоорганізація може виконувати консервативну, захисну функцію, повертаючи систему до її попереднього стану, уникаючи зовнішніх перешкод.

 

На стадії формування ринкової економіки можна виокремити кілька напрямків активної державної економічної  політики.

 

Перший — формування нової  системи відносин власності, що притаманна багатоукладній економіці. На цьому  етапі держава має створити всі  умови для швидкої і всеохоплюючої  приватизації державного майна.

 

Другий — становлення  малого підприємництва, у тому числі  фермерських господарств. Цей процес потребує державної підтримки, застосування таких заходів, як пільгові ставки кредитів, тимчасове звільнення від податків тощо.

 

Третій — за активного  сприяння держави відбувається формування основних елементів ринкової економіки, зокрема фінансовий і фондовий ринки, інститути регулювання ринку  праці і зайнятості — інфраструктури ринкової економіки взагалі.

 

Об'єктом державного регулювання  в даному випадку є економіка  або економічні відносини.

 

У найбільш загальному вигляді  економіка визначається як системний  господарський комплекс, що містить  у собі взаємопов'язані і взаємозалежні  ланки, по-перше, суспільного виробництва, по-друге — розподілу і по-третє  — обміну виробленого продукту в  масштабах усієї держави.