Лекции по "Стратегическому управлению"

Головні відмінності  стратегічного управління від стратегічного планування:

• інформаційне наповнення – в стратегічному менеджменті збільшується міра невизначеності зовнішнього середовища при одночасному послабленні сигналів про зміни, і відповідно, зменшується інформаційне наповнення системи управління. Це приводить до розвитку більш чуткіших систем інформаційного спостереження за зовнішнім середовищем;
• стратегічний менеджмент характеризується швидкою реакцією на зміну зовнішнього середовища всередині планових періодів. Створюються системи збору, аналізу інформації та прийняття стратегічних рішень в реальному масштабі часу;
• реакція стратегічного менеджменту на зовнішні зміни є двоякою: довготерміновою та оперативною одночасно. Довготермінова реакція закладається в стратегічні плани, оперативна – реалізується поза планового циклу в реальному режимі часу;
• в стратегічному менеджменті зовнішнє середовище не розглядається як дещо незмінне, до чого фірма повинна адаптуватися. Швидше розглядаються способи та стратегії зміни зовнішнього оточення;
• стратегічний менеджмент включає елементи всіх попередніх систем управління, тобто передбачає складання бюджетів, використання екстраполяції для оцінки відносно стабільних факторів, застосування елементів стратегічного планування, а також удосконалення, необхідні для адаптації стратегічних рішень, що реалізуються в реальному масштабі часу.

Часто стратегічне управління називають ринковим стратегічним управлінням. Включення у визначення слова  “ринок” означає, що стратегічні  рішення повинні в більшій  мірі враховувати розвиток ринку та зовнішнього оточення, ніж внутрішні фактори. Фірма, що застосовує стратегічне управління, повинна мати зовнішню орієнтацію (на споживачів, конкурентів, ринок). Це так званий маркетинговий, чи ринковий, підхід до організації управління на відміну від виробничого підходу, який орієнтований на внутрішні можливості підприємства.

Стратегічне управління означає також, що процес управління повинен бути попереджувальним, а не реактивним. При попереджувальній стратегії  менеджери намагаються впливати на події у зовнішньому оточенні, а не просто реагувати на них. Необхідність такого впливу визначається двома причинами:

• для швидкої  реакції на зміни зовнішнього середовища важливо приймати участь в їх створенні;
• зміни можуть бути наскільки значними, що важливо, по можливості впливати на них.

Названі фактори пояснюють  намагання крупного бізнесу впливати на прийняття політичних, економічних, законодавчих та інших змін на макро- та мікрорівні.

Еволюція систем загальнофірменного управління наведена в табл. 1, складена за даними І.Ансоффа.

Порівняльна характеристика систем управління

З таблиці видно, що системи управління, що змінювали одну одною були орієнтовані  на зростаючий рівень нестабільності і все меншу передбачуваність майбутнього. З цієї точки зору І.Ансофф дає наступну класифікацію систем управління.

1. Управління на основі контролю виконання (постфактум)
2. Управління на основі екстраполяції, коли темп змін прискорюється, але майбутнє ще можна передбачити шляхом екстраполяції тенденцій минулого.
3. Управління на основі передбачення змін. Темп змін прискорився, однак є можливість передбачити шанси і небезпеку зовнішнього оточення і врахувати їх при розробці стратегічного плану;
4. Управління на основі гнучких екстрених рішень, коли багато важливих завдання виникають настільки швидко, що їх неможливо вчасно передбачити.

Таким чином, еволюція систем управління можна розглядати як реакцію на ускладнення управлінських завдань.

3. Суть та значення стратегічного управління

Стратегічний менеджмент - це програмний спосіб мислення і управління, що забезпечує узгодження цілей, можливостей підприємства і інтересів працівників. Він передбачає не тільки визначення генерального курсу діяльності (поведінки) підприємства та організацію справи на його основі, але і підвищення мотивації, зацікавленості всіх працівників в його реалізації.

Зародження стратегічного менеджменту пов'язано з перспективним плануванням крупномасштабних військових компаній з участю різних родів і видів військ, в союзі з арміями інших країн. Однак його подальший вельми бурхливий розвиток відбувся внаслідок посилення динаміки соціально-економічного розвитку, конкуренції, науково-технічного прогресу, підвищення ролі людського чинника в управлінні та виникнення нових методологій передбачення і моделювання тенденцій соціально-економічного розвитку.

Сьогодні область застосування стратегічного менеджменту надзвичайно різноманітна. Він дає величезні переваги організаціям, що функціонують в різних сферах життєдіяльності сучасного суспільства. Ці переваги полягають в раціональному використанні обмежених ресурсів і головним чином часу. Крім того, стратегічний менеджмент народжує почуття впевненості персоналу та менеджерів в організацій, сприяє послідовній розробці і реалізації управлінських рішень та орієнтує на стійкий розвиток в умовах ринку.

Стратегічний менеджмент - не тільки розробка програми розвитку, але й прийняття і виконання стратегічних рішень. Це також комплекс процесів, явищ і характеристик, що відображають пріоритетність цілей і динаміки розвитку, своєчасність прийняття рішень і дій, передбачення майбутнього, аналіз наслідків управлінського впливу та інновацій. Стратегічний менеджмент відображається в методології та організації управління в умовах нестабільності середовища, в технологіях, моделях, парадигмі і концепції управління.

На думку деяких дослідників, суть стратегічного менеджменту полягає у відповіді на три найважливіших питання:

• де зараз знаходиться організація;

• в якому напрямі, на думку вищого керівництва, вона повинна розвиватися  в майбутньому;

• яким чином вона має намір  досягти того стану, про який мріє її керівництво.

Термін “стратегічний менеджмент” був введений на межі 60-70-х років для того, щоб відмежувати поточне управління на рівні виробництва та управління, що здійснюється на вищому рівні. Необхідність такого розмежування була викликано в першу чергу змінами в умовах ведення бізнесу. Провідною ідеєю, що відображає суть переходу від оперативного управління до стратегічного, стала ідея необхідності переміщення центру уваги вищого керівництва на оточення, для того щоб відповідним чином і своєчасно реагувати на зміни, що в ньому відбуваються.

Можна привести декілька конструктивних визначень, які були запропоновані  авторами теорії стратегічного менеджменту.

Шенднл і Хаттен розглядали його як “процес визначення і встановлення зв’язку організації з її оточенням, зміст якого складається в реалізації визначених цілей і в намаганні досягти бажаного стану взаємовідносин з оточенням через розприділення ресурсів, що дозволяє ефективно і результативно функціонувати організації та її підрозділам”.

За Хіггенсом “стратегічний менеджмент – це процес управління з метою здійснення місії організації через управління взаємодією організації з її оточенням”.

Пірс та Робінсон визначають стратегічний менеджмент “як набір рішень та дій по формуванню та виконанню стратегій, що розроблені для досягнення мети (цілі) організації”.

За Томпсоном “стратегічний менеджмент - це діяльність пов’язана з постановкою цілей та завдань організації із підтримкою взаємовідносин між організацією та оточенням, що дозволяє їй досягти своєї мети, відповідає її внутрішнім можливостям та дозволяє залишатись сприятливою до зовнішніх вимог"”

Узагальнюючи наведені визначення можна дати йому таке трактування: “Стратегічний менеджмент – це таке управління організацією, яке спирається на людський потенціал, як основу організації, орієнтує виробничу діяльність на запити споживачів, гнучко реагує та проводить своєчасні зміни в організації, що відповідають зовнішньому оточенню і дозволяють досягти конкурентних переваг, що в сукупності надає можливість організації вижити в довгостроковій перспективі, досягаючи при цьому своїх цілей”. Більшість авторів визначають стратегічний менеджмент як діяльність, що базується на економічно ефективному досягненню перспективних цілей організації на основі втримання конкурентних переваг та адекватного реагування на зміни зовнішнього середовища. 

Суть стратегічного  менеджменту полягає в тому, що на підприємствах існують чіткі стратегічні плани розвитку, сформовані відповідно до них структури управління, системи і механізми взаємодії окремих планів, спрямованих на забезпечення довгострокової стратегії, на перемогу в конкурентній боротьбі і створення управлінського інструментарію для реалізації цих стратегій. Крім того, сутність характеризується специфічними цілями та ефективністю, пріоритетним врахуванням зовнішнього середовища, а завоювання та утримання конкурентних переваг розглядається як засіб досягнення стратегічних результатів діяльності організації.

Стратегічний менеджмент передбачає:

• визначення головних ринкових позицій на перспективу в залежності від пріоритетності цілей;
• виділення ресурсів організації під стратегічні цілі;
• створення центрів керівництва кожною стратегічною ціллю;
• оцінка та стимулювання виробничих підрозділів та їх керівників по мірі досягнення стратегічних цілей.

Використання стратегічного  менеджменту орієнтовано на наступні фактори:

• перспективне мислення керівників та спеціалістів підприємств;
• управління через постановку цілей, а не шляхом видання завдань;
• чітку інформованість кожного про цілі підприємства;
• активну позицію та взаємодію всіх співробітників підприємства.

Значення стратегічного  менеджменту для кожного підприємства зумовлюються багатьма факторами. Насамперед, воно дає змогу виявити і розвинути ринкові переваги, що є ключовими в конкурентній боротьбі і налагодити правильні взаємовідносини з конкурентами.

Суть теорії стратегічного менеджменту полягає у використанні концепції “від майбутнього до сучасного”, а не “від минулого до майбутнього”.

В цілому стратегічний менеджмент гармонізує діяльність організації, робить її більш підготовленою до раптових змін. Однак, його застосування потребує безперервної аналітичної оцінки потенціалу, можливостей його використання та постановки цілей.

В основі стратегічного  менеджменту покладені стратегічні  рішення. Стратегічні рішення – це управлінські рішення, які:

1. орієнтовані на майбутнє і закладають основу для прийняття оперативних управлінських рішень;
2. пов’язані з відповідною невизначеністю, оскільки враховують неконтрольовані зовнішні фактори, які впливають на підприємство;
3. пов’язані із залученням значних ресурсів і тому можуть мати надзвичайно важливі, довгострокові наслідки для підприємства.

До числа стратегічних рішень можна віднести:

• реконструкцію підприємства;
• впровадження інновацій (нова продукція, нова технологія);
• організаційні зміни (зміни організаційно-правової форми підприємства, структури виробництва та управління);
• вихід на нові ринки збуту;
• придбання, злиття підприємств.

Стратегічні рішення характеризуються тим, що вони:

• інноваційні по своїй природі, а оскільки людині та організації властиво відкидати все нове, то потрібні особливі заходи по переборенню відхилення. такі рішення повинні бути відкритими і зрозумілими співробітниками, що може бути реалізовано на основі використання внутрішнього маркетингу;
• направлені на перспективні цілі підприємства, на можливості, а не на завдання, на майбутнє, а не теперішнє;
• відрізняються від тактичних рішень тим, що багато альтернатив не визначено;
• направлені в майбутнє і є, відповідно, невизначеними по своїй природі;
• потребують знань - результат, як правило, більш залежить від якості рішення, ніж від швидкості чи своєчасності його прийняття.
• суб’єктивні по своїй природі, не під власні, як правило, об’єктивній оцінці;
• безповоротні і мають довгострокові наслідки.