Формування організаційної структури підприємства, пошук шляхів її удосконалення

 

    Формування  організаційної структури підприємства, пошук шляхів її удосконалення –  одне зі складних і актуальних питань у менеджменті.

    У даній роботі була обрана для дослідження  тема «Організаційна структура управління підприємством», оскільки саме структура організації повинна забезпечити реалізацію ії стратегії, взаємодію організації із зовнішнім середовищем та ефективне вирішення основних задач організації. І в широкому розумінні задача менеджерів при цьому полягає в тому, щоб обрати ту структуру, яка найкраще відповідає цілям і задачам організації, а також внутрішнім і зовнішнім факторам, що впливають на неї.

    Правильно побудована організаційна структура дозволяє підприємству ефективно функціонувати, ефективно керувати всіма підрозділами підприємства, і в кінцевому рахунку визначає фінансові результати, тому що правильно побудоване управління неминуче веде до зниження витрат, збільшенню ефективності.

    "Найкраща" структура - це та, яка найкращим  чином дозволяє організації ефективно  взаємодіяти із зовнішнім середовищем, продуктивно і цілеспрямовано розподіляти і спрямовувати зусилля своїх співробітників, і таким чином, задовольняти потреби клієнтів і досягати своїх цілей з високою ефективністю.

          Дана тема є актуальною для кожної організації адже за умов адміністративно-командної економіки проблема відповідності організаційної структури управління цілям і задачам організацій, а також внутрішнім та зовнішнім факторам, які впливають на неї не вивчалася.

          За умов ринкової економіки  підприємствам і організаціям необхідно швидко реагувати на зміни зовнішнього середовища і адаптувати ці організаційні структури до цих змін.

    Метою роботи є дослідження організаційної структури підприємства, принципів формування оргстуктур управління та можливе їх удосконалення.

    Поставлені задачі:

• охарактеризувати основні елементи побудови організаційних структур ;
• ознайомитися з типами організаційних структур;
• запропонувати та оцінити заходи по вдосконаленню організаційної структури підприємства.

 
 

     Згідно  з останніми досягненнями теорії та практики менеджменту структура організації повинна забезпечити реалізацію її стратегії. Оскільки з часом стратегії змінюються, то виникає необхідність у відповідних змінах організаційних структур.

     Категорія „структура” відображає будову та внутрішню форму системи. Зв’язок елементів у структурі підпорядкований діалектиці взаємовідношення частини і цілого. Наявність структури — невід’ємний атрибут всіх реально існуючих систем, бо саме структура надає їм цілісності. Категорія „структура” означає відносно стійкі зв’язки, які існують між елементами організації. Структура сприяє збереженню стійкого стану системи. Стосовно системи структура є показником її організованості.

     Існує велика кількість визначень організаційної структури управління виробництвом, і відрізняються вони за рівнем деталізації досліджуваного предмета. Наведемо кілька з них.

     Структура, яка відображає синтез взаємозв’язків різних елементів, що функціонують для досягнення встановленої мети, називається організаційною. Отже, організаційна структура будь-якої системи пов’язана з досягненням її глобальної мети.

     Згідно  з іншим визначенням, організаційна  структура — це конструкція організації, на основі якої здійснюється управління фірмою. Ця конструкція має або формальний, або неформальний вираз і охоплює два аспекти:

     вона  охоплює канали влади та комунікації  між різними адміністративними  службами та працівниками;

     інформацію, яка передається цими каналами.

     Організаційну структуру управління визначають також  як категорію менеджменту, яка відображає організаційний бік відносин управління і становить єдність рівнів і ланок управління у їх взаємозв’язку.

     Ланка управління — відокремлений орган (працівник), наділений функціями  управління, правами для їх реалізації, визначеною відповідальністю за виконання  функцій та використання прав.

     Рівень  управління — сукупність ланок управління на певному щаблі ієрархії управління. Рівні управління, поєднуючи різні  ланки, характеризують рівень концентрації процесу управління і послідовність підпорядкування одних ланок іншим зверху донизу.

     Організаційна структура управління визначається також як склад, взаємозв’язки та супідрядність організаційних одиниць (підрозділів) апарату управління, які виконують різні функції управління організацією (підприємством).

     Згідно  з цим визначенням основними елементами організаційної структури управління є:

     1) склад та структура функцій  управління;

     2) кількість працівників для реалізації  кожної управлінської функції;

     3) професійно-кваліфікаційний склад  працівників апарату управління;

     4) склад самостійних структурних підрозділів;

     5) кількість рівнів управління  та розподіл працівників між  ними;

     6) інформаційні зв’язки.

     Отже, кожне з визначень вносить  свій вагомий внесок у розуміння  суті організаційних структур управління підприємством (організацією). Зрозуміло, що чим досконаліша організаційна структура управління, тим ефективніший вплив управління на процес виробництва (надання послуг). Для цього організаційна структура повинна відповідати певним вимогам:

     адаптивність (здатність організаційної структури пристосовува­тися до змін, що відбуваються у зовнішньому середовищі);

     гнучкість, динамізм (здатність чітко реагувати  на зміну попиту, вдосконалення технології виробництва, появу інновацій);

     адекватність (постійна відповідність організаційної структури параметрам керованої системи);

     спеціалізація (функціональна замкнутість структурних  підрозділів, обмеження та конкретизація сфери діяльності кожної керуючої ланки);

     оптимальність (налагодження раціональних зв’язків між рівнями та ланками управління);

     оперативність (недопущення безповоротних змін у керованій системі за час  прийняття рішення);

     надійність (гарантованість достовірності передачі інформації;

     економічність (відповідність витрат на утримання  органів управління можливостям організації;

     простота (легкість для персоналу розуміння та пристосування до даної форми управління та участі у реалізації мети організації).

    На  побудову організаційних структур управління впливає система факторів, яка  стосується і об’єкта, і суб’єкта управління. Серед факторів є група регульованих і нерегульованих, а також таких, що виявляють безпосередній або опосередкований вплив. До найбільш вагомих факторів належать: розміри виробничої діяльності фірми (середня, мала, крупна); виробничий профіль фірми (спеціалізація на виробництві одного виду продукції або широкої номенклатури виробів різних галузей); характер продукції, що виробляється, та технологія її вироб­ництва (продукція видобувних чи обробних галузей, масове чи серійне виробництво); сфера інтересів фірми (орієнтація на місцевий, національний чи зовнішній ринок); масштаби зарубіжної діяльності і форми її здійснення (наявність дочірніх підприємств за кордоном, в т. ч. виробничих, збутових тощо); характер об’єднання (концерн, фінансова група тощо).

 

     Бюрократичні (механістичні) організаційні структури характеризуються високим рівнем розподілу праці, розвинутою ієрархією управління ланцюгом команд, наявністю численних правил і норм поведінки персоналу, підбором кадрів за діловими та професійними якостями.

     Концепція бюрократії (від французького „бюро, канцелярія” або грецького „влада, панування”, букв. — панування канцелярії) була сформульована німецьким соціологом Максом Вебером на початку XX ст. і в ідеалі є однією з найкорисніших ідей в історії людства (табл. 2.1.1). Теорія М. Вебера не охоплювала опису конкретних організацій і розглядала бюрократію як деяку нормативну модель, ідеал, до якого повинні прагнути організації. Більшість сучасних організацій є варіантами бюрократії. Причина такого тривалого та широкомасштабного використання бюрократичних структур полягає у тому, що їх характеристики ще досить добре підходять для більшості промислових фірм, організацій сфери послуг, усіх видів державних установ (об’єктивність прийняття рішень, просування працівників на основі їх компетентності, концепція соціальної рівності тощо).

     Таблиця 2.1.1. Характеристики раціональної бюрократії

     Теорія  та практика менеджменту виробила велику кількість варіантів побудови бюрократичних організаційних структур управління.

     

     Рис. 2.1.1.Лінійна організаційна структура управління об'єднанням підприємств

    Лінійна структура (рис. 2.1.1) базується на зосередженні всіх виробничих та управлінських функцій у керівника. Тут усі повноваження є прямими (лінійними), вони спрямовані від вищої ланки управління до нижчої.

    Суть  лінійного управління полягає в  тому, що очолює кожен виробничий підрозділ керівник (орган), який здійснює всі функції управління. Кожен працівник підрозділу безпосередньо підпорядковується тільки цьому керівнику (органу). В свою чергу, останній є підзвітним вищому органу. Підлеглі виконують розпорядження тільки свого без посереднього керівника. Вищий орган (керівник) не має права віддавати розпорядження робітникам, минаючи їх безпосереднього керівника (тобто реалізується принцип єдності керівництва). На цій основі створюється ієрархія даної системи управління (наприклад, майстер дільниці, начальник цеху, директор підприємства). Окремі спеціалісти допомагають лінійному керівникові збирати та обробляти інформацію, аналізувати господарську діяльність, готувати управлінські рішення, але самі вказівок та інструкцій керованому об’єкту не дають.

    Ця  структура характеризується простотою, чіткістю і зрозумілістю взаємин ланок і працівників управління. Лінійна структура управління вимагає високої компетенції керівника з усіх питань. Вона може використовуватися за умови відносно простої системи організації з постійними умовами, завданнями й функціями менеджменту. Переваги та недоліки лінійних організаційних структур наведено у табл. 2.1.2. 

    Таблиця 2.1.2 Переваги та недоліки лінійних організаційних структур управління

      

     У практиці управління лінійна організаційна  структура використовується рідко, як правило, малими та середніми фірмами, які здійснюють нескладне виробництво (однорідної продукції) при відсутності широких зв’язків у кооперації.

    Функціональний  тип організаційної структури (рис. 2.1.2) управління передбачає, що кожен орган управління спеціалізується на виконанні окремих видів управлінської діяльності (функцій). Виконання вказівок функціонального органу в межах його компетенції є обов'язковим для виробничих підрозділів. Функціональна організація існує поряд з лінійною, що створює подвійне підпорядкування для виконавців. Подвійне підпорядкування ставить за мету інтегрувати функції на кожному рівні управління та спеціалізувати їх за окремими ланками. Переваги та недоліки функціональних структур управління наведено в табл. 2.1.3. 

Таблиця 2.1.3  Переваги та недоліки функціональних структур управління

    Спроба подолати недоліки лінійної і функціональної структур привела до виникнення комбінованих структур управління.