Шпаргалка по "Міжнародне приватне право"

9. Види норм в міжнародному приватному праві.

Інсує 3 види норм: 1) матеріально-правові –(норми пряммої  дії) – спеціально встановлюються державою в односторонньому порядку або шляхом укладення міжнародного договору, -є норми загального характеру, призначені спеціально для регулювання міжнародних відносин (обов. присутн іноз елемента).

Поділ на: - встановлені  державною (в одностор порядку), - унівіковані (зафіксовані в міжнар договорі). Більш доступні і заздалегіть відомі учасниками відносин. Немає потреби у застосуванні більш складного двоступеневого регулювання.

2) процесуальні  – регламентують вирішення окремих  процесуальних питань при розгляді  спорів, що виникли з міжнар-прав відносин. Поділ на: - уніфіковані – приймаються МД, на його основі держави приймають внутрішні норми, - встановлені в одностор порядку.

3) колізійні  – вказують, право якої держави  підлягяє застосуванню до міжнар-прив  відносин. Безпосередньо не встановлюють прав і обов`язків суб`єктів, а лише відсилають до компетентного правопорядку. Мають особливу структуру : обсяг (гіпотеза) – визначає коло відносин, до яких норма застосовується, прив`язка – форма прикріпленя, яка вказує право, що підлягає застосуванню. 

10. матеріально-правові  норми.

Матеріально-правовими у міжнародному приватному праві вважаються норми, які безпосередньо регулюють відповідні правовідносини. Пділ на встановлені в односторонньому порядку та уніфіковані. Внутрішні норми держава розробляє і створює самостійно. Договірні  норми створюються на основі міжнародних угод, але їм надається сила національного права. Уніфіковані матеріально-правові норми є прямими, вони регулюють відносини прямо, без колізійної стадії. У попередній темі було показано, як матеріально-правова норма міжнародного договору трансформується у норму національного законодавства.

До матеріально-правових норм у міжнародному

приватному праві  належать:

1) уніфіковані норми міжнародних договорів;

2) норми національного  законодавства, які регулюють правовідносини з "іноземним елементом";

3) міжнародні  й торговельні звичаї;

4) судова та  арбітражна практика (в державах, де вона визнається джерелом права). 
 
 
 

11. уніфіковані норми

1)За предметом правового регулювання норми поділяють на 3 види:

o      уніфіковані матеріальні норми – певна поведінка (права та обов’язки), яка закріпляється найчастіше у Конвенціях [–Конвенція про міжнародну купівлю-продаж товарів (1980); Всесвітня Конвенція про авторське право 1952р., Інкотермс 1990р].

o      уніфіковані процесуальні норми. Задача: усунути різницю та прогалини, які є у нормах національного процесуального права і, таким чином, полегшити діяльність суду\арбітражу, посилити захист майнових прав та юридичних осіб за кордоном. Європейська Конвенція про зовнішньоторгівельний Арбітраж 1961р., Конвенція про вирішення Арбітражів, шляхом цивільно-правових спорів 1972р.]

o      уніфіковані колізійні норми – створення єдиної форми відсилання;[Женевська Конвенція, яка має на меті вирішення деяких колізій законів про перевідні та прості векселя.]

2) за характером дії:

- імперативні   – є обов’язковими для усіх  держав, наприклад, Конвенції щодо  транспорту;

- диспозитивні  – передбачають згоду сторін  про відхилення від них. [Конвенція  про купівлю-продаж товарів].

- відносно імперативні  - Вибір правила поведінки, які  містяться у нормі. Від них  можна відступати лише за певних  виключних умов. [закон У. Про  міжнародне приватне право.]

3) за територіальною дією:

- універсальні;[ Конвенція про договір міжнародних  дорожніх перевезень вантажів (КДПГ) 1956 року; Конвенція про дорожній  рух та Протокол до неї про  дорожні знаки та сигнали від  19 вересня 1949 року.]

- регіональні. [Європейських  конвенцій про розмітку доріг від 1953; Мінська Конвенція].

В залежності від способу правового регулювання приватноправових відносин, ускладнених іноземним елементом. Двом способам регулювання: колізійно-правовому і

матеріально-правовому - відповідає уніфікація колізійного права й уніфікація

матеріального приватного права. За цим критерієм можна виділити і третій вид

уніфікації - змішана, коли один міжнародний договір передбачає уніфікацію і

колізійних, і  матеріальних норм.

За  предметом уніфікованих норм: зобов’язального права, права власності, інтелектуального права, спадкового

права, сімейного  права, транспортного права і  т.д.

За  суб`єктивним складом  міжнаодних відносин: універсальну – для всіх держава,

Регіональну – обмеженого кола держав, двосторонню. 

14. Поняття та структура колізійної норми в міжнародному приватному праві

 Колізійна норма – правило, що встановлює, право якої держави повинно бути застосованим або принцип за яким шукати застосовне право щодо відповідного право відношення, ускладненого іноземним елементом. Такі норми, відомі законодавству будь-якої держави світу й існують у міжнародних договорах. Колізійна норма складається з двох частин: · об’єм колізійної норми – зазначає правовідносину або правовідносини, до яких застосовується дане правило поведінки. Об’єм вказує на зміст відносин, які мають міжнародний характер, для врегулювання яких необхідно обрати застосовне право. Об’єм робить однорідними відносини = статут правовідносин; · прив’язка (формула прикріплення) – формулює принцип вибору застосовного права. Указує на право, яке підлягає застосуванню. Види колізійної прив’язки за побудовою: - Односторонні. Прив’язка може точно зазначати законодавство, яке підлягає застосуванню. Наприклад, пункт 2 статті 1611 проекту Цивільного кодексу говорить: "Спадкування нерухомого майна регулюється правом країни, в якій знаходиться це майно, а майна, внесеного до державного реєстру України – правом України”. - Двосторонні. Не називають конкретний правопорядок, а лише формулюють загальний принцип, за яким буде обрано відповідне матеріальне право. Норми називають двохсторонніми умовно, не за кількістю вказаних у прив’язці правових систем, а як протиставлення значенню терміна одностороння колізійна норма. Якщо правило поведінки потребує застосуванню точно названого права (України, Росії, Ф.), прив’язка буде односторонньою, коли ж право відповідної держави не названо, а законодавчий припис відсилає до конкретного закону (Закону "Про громадянство”, Закону "Про місце проживання” й так далі), то така колізійна норма називається двосторонньою.

 За формою виразу волі законодавця поділяються на: -    імперативні (жорсткі) – містять категоричні приписи, які не можна змінити вибором сторін правовідносин. -   Диспозитивні – встановлюючи загальне правило вибору права, надають сторонам можливість відмовитися від нього та замінити іншим правилом. [...якщо сторони не домовилися про інше, ... сторони можуть...], -   Альтернативні – передбачають декілька правил для вибору застосовного права, залишаючи вибір за сторонами цивільних відносин або правозастосовчими органами. Альтернативні прив’язки поділяються на прості(усі прив’язки рівнозначні між собою)та складні (прив’язки підпорядковані між собою, так є основна або головна та субсидіарна). 
 
 
 
 

15. Типи колізійних  прив`язок

 Формули прикріплення – найбільш типові, максимально  узагальнені правила, які найчастіше використовуються для побудови колізійних норм. Їх називають колізійні принципи, колізійні критерії або типи колізійних прив’язок.

 Двосторонні колізійні прив’язки бувають (типи):

 1) особистий закон ("lex personalis” – відноситься до фізичної особи) має два види:

 -Закон  громадянства ("lex patria”) – відсилка йде до права держави, до якої особа належить за своїм громадянством;

 -Закон  місця проживання ("lex domicilii”) –  відсилка йде до права держави,  на території якої особа вважається  такою, що має постійне місце проживання (оседлость).  За наявності в особи двох або більше громадянств ї особистим законом вважається право країни, з якою особа має найбільш тісний зв’язок. Особистим законом особи без громадянства вважається право країни, в якій ця особа має місце проживання, а за його відсутності – звичайне місце перебування. Особистим законом біженця вважається право країни, в якій він має звичайне місце перебування.

 2) Закон "національності” юридичної особи ("Lex sociatatis”) – вирішує правове положення іноземної юридичної особи. Вказує на належність юридичної особи до правової системи певної держави. Кожна держава по-своєму визначає приналежність „своїх” юридичних осіб. Світову практику можна звести до:

 -    за місцем управління ( в державах континентального права);

 -    за місцем створення (учреждения), місцем реєстрації (в державах загального права)

 -    за „національністю капіталів”, або учасників;

 -    місце здійснення основної діяльності.

 3) Визначення правового режиму майна

Закон місцезнаходження речі – щодо нерухомого майна. Для рухомого можуть бути вийнятки  на користь особистого закону володільці або інш.

Закон місця реєстрації нерухомого майна 

4) щодо угод та  інш юр фактів

Принцип автономії волі – сторони самі обрали закон, що регулює їх правовідносини. - Вибір права має бути явно вираєений або прямо випливати з дій сторін, умов правочину чи обставин справи; - вибір права може бути здійснений як щодо правочину вцілому, так і щодо окремих його частин, - вибір права країни ібо зміна вже існуючого може бути зроблена учасниками в будь-який час за взаємною згодою, - якщо вибір права або його зміна відублися після вчиненя правочину, то вибір має зворотний характер і є дійсним с моменту вчиненя правочину.

Закон місця вчинення акту ("Lex loci actus”) – застосування права тієї держави на території якої вчинений приватноправовий акт. Це форма встановлення статуту правовідносин, не відсилає, а встановлює форму.

5) Закон держави-продавця ("Lex venditoris”) – у випадку, коли відсутнє або не явно визначене волевиявлення сторін, зовнішньоторговельна угода,  зазвичай, підпорядковується Закону держави-продавця. Угода підпорядковується внутрішньому праву держави, в якій створено, постійно мешкає продавець або є основним місцем діяльності на момент отримання ним замовлення або знаходиться підприємство продавця, що таке замовлення отримало;

6) Закон місця вчинення правопорушення

7) Закон, за яким  дане провадження  найбільш тісно  пов’язане

8) Закон суду ("Lex fori”) – є абсолютним. Це єдина колізійна прив’язка, яка регулює застосування процесуального законодавства судом при розгляді справи. Завжди застосовується процесуальним законодавством своєї держави.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 

16. гнучке колізійне регулювання

 Також існують гнучкі колізійні прив’язки, які не мають встановлених меж.

 Сукупність  питань, які можуть виникати з конкретної правовідносини, не завжди вирішується  вищезгаданими типами колізійних прив’язок. Зустрічається така ситуація, коли права й обов’язки сторін контракту  впорядковуються за Законом однієї держави, а інші питання – за законодавством іншої держави.

 Випадки гнучкого регулювання:

1. часто є застосовним тоді ж, коли і Закон держави продавця для вирішення колізійних питань у сфері договірних зобов’язань. Застосовне право, у такому випадку, встановлюється шляхом тлумачення договору та усіх обставин, що відносяться до нього.

2.  „proper law” – використовується як загальний підхід для регулювання усіх приватноправових відносин, ускладнених іноземним елементом. НП: Закон про МЧП Австрії 1978р. „правовідносини з іноземним елементом підкоряються правопорядку з яким є найбільш тісний зв’язок.

3. Закон з яким дане правопорушення найбільш тісно пов’язане. Цей принцип найтіснішого зв’язку застосовний тоді, коли класичне жорстке регулювання не призводить до належного результату (правопорушення трапилося у відкритому морі), або викликає наслідки протилежні контракту.