Поняття вільні економічні зони, їх види та класифікація

•    зони вільної торгівлі — вільні митні зони і порти, транзитні  зони;

•    промислово-виробничі зони, в т.ч.:

— експортні  промислові зони, які орієнтовані  головним чином на зовнішню торгівлю;

—  імпортно-промислові зони та зони по заміщенню імпорту, які покликані забезпечити країну, що приймає, сучасними товарами, а  місцеві підприємст ва — передовою  технологією;

•    парки технологічного розвитку —  створюються на ос нові існуючого  у країні, що приймає, науково-технічного потенціалу, з участю іноземного капіталу і з використанням зарубіжного  досвіду;

•    сервісні (зони страхових і банківських  послуг, офшорні);

•    туристичні зони та інші.

На практиці, у більшості випадів, характерне сполучення різних форм діяльності [11; С.10— 11].

Вузькоспеціалізовані  зони (за винятком зон вільної торгівлі) в наш час зустрічаються досить рідко.

По типу організації БЕЗ розподіляються, перш за все, на експортно-орієнтовані (як правило, анклавні) зони та зони імпортозаміщення.

Аналіз  статей, що відображують сучасний стан вільних економічних зон у  світовій економіці, які опубліковані у зарубіжних виданнях, дозволяє запропонувати  такі типи ВЕЗ (див. табл. 1). Ця класифікація відзначається наявністю прикладів  по кожному типу ВЕЗ і відрізняє  зони в залежності від цілей створення [5; С. 10].

За розмірами  ВЕЗ можна розподілити на крупно-, середню- і дрібномасштабні. До першого  типу можна віднести, наприклад, вільну зону Манауса в Бразилії (3,6 млн. кв. км), та ВЕЗ Китаю по декілька десятків тисяч квадратних кілометрів.

До другому  типу — частину ВЕЗ, кожна площею по декілька десятків квадратних кілометрів.

І, нарешті, третій тип становлять «мині-зони»  площею декілька десятків гектарів і  часто обмежені територією окремих  підприємств (ВЕЗ в Угорщині, підприємства «макьюладорас» у Мексиці, країнах Карибського басейну та інш.).

На території  України, згідно з законом, можуть створюватися спеціальні (вільні) економічні зони різних фун кціональних типів:

•    вільні митні зони і порти;

•    експортні, транзитні зони;

•    митні склади;

•    технологічні парки;

•    технополіси;

•    комплексні виробничі зони;

•    туристично-рекреаційні;

•    страхові, банківські та інш.

При цьому  окремі зони можуть об'єднувати в собі функції, притаманні різним типам ВЕЗ.Розглянемо основні типи СЕЗ за функціональною спрямованістю.(рис2)

Зовнішньоторговельна зона - це частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з її відстроченням. Створюються ці зони з метою активізації зовнішньої торгівлі (імпорт, експорт, транзит) за рахунок надання митних пільг, послуг щодо зберігання і перевалки вантажів, надан- ня в оренду складів, приміщень для виставочної діяльності, а також послуг щодо доробки, сортування, пакування товарів тощо. Формами їх організації є вільні порти ("порто-франко"), вільні митні зони (зони франко), митні склади.

Критеріям розміщення зон такого типу в цілому відповідають прикордонні регіони, що мають розвинуту транспортну  інфраструктуру, яка обслуговує зовнішньоторговельні вантажопотоки (Львівська, Волинська, Закарпатська, Чернівецька, Одеська  області). Тут можуть бути створені зовнішньоторговельні зони невеликої  площі. В режимі "порто-франко", з перспективою наступного розширення функцій, можуть працювати порти  Одеси, Іллічівська, Керчі, Ялти. За умови  скоординованості економічної 

політики  причорноморських держав у майбутньому  може бути створено комплекс вільних  митних зон малої площі (від 15 до ЗО га), об'єднаних у митний союз.

Нині  в Україні створені такі зовнішньоторговельні СЕЗ: "Інтерпорт-Ковель" (Волинська  область), "Яворів" (Львівська область), "Порто-франко" і "Рені" (Одеська область), "Порт Крим" (АР Крим), "Азов" (Донецька область); розроблені проекти СЕЗ "Мостиська", "Жовква" (Львівська об ласть), "Аджалик", "Антарктика" (Одеська область), "м.Севастопіль" (АР Крим), "Дніпроавіа" (Дніпропетровська область), "Закарпаття" (Закарпатська область), "Бердянський морський торговий порт" (Запорізька область).

Світовий  досвід свідчить про певні вимоги щодо створення інфраструктури зовнішньоторговельних  зон. Передусім необхідна наявність  розвиненої мережі транспортних шляхів - морських, залізничних, автомо більних  та ін. Тому рішення щодо створення  зовнішньоторговельних зон до цільно розглядати у взаємозв'язку з питаннями  щодо створення та розвитку міжнародних  транспортних коридорів. Так, транспортний коридор Балтика - Чорне море та Євро-Азійський  транспортний коридор як єдине ціле залу чать в Україну потужні транзитні  потоки, включаючи зв'язки Південної, Середньої Азії, Близького Сходу, Африки з Європою та створять одну з найперспективніших для України  транспортних артерій міжконтиненталь  ного значення. У складі цих коридорів  можуть бути розташовані декілька вільних  економічних зон. Зокрема це стосується проектів створення СЕЗ "Інтерпорт-Ковель" на Волині, "Порто-франко", "Аджалик" та "Антаркти ка" на Одещині.

Ряд транспортних коридорів, затверджених на конференції  міністрів транспорту на Кріті (Крітські коридори) в рамках програми розвитку

 

транспорту  ЄС, також проходить через територію  України. У їх складі роз ташовані декілька вільних зон, зокрема "Мостиська", "Жовква", "Яворів", "Закарпаття".

Комплексна  виробнича зона - це частина території держави, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валіотно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємництва, залучення інвестицій у пріоритетні галузі господарства, розширення зовнішньоекономічних зв'язків, запозичення нових технологій, забезпечення зайнятості населення. Вони можуть мати форму експортних виробничих зон, де розвивається насамперед експортне виробництво, орга нізоване на переробку власної сировини та переважно складальні операції, та імпортоорієнтованих зон, головна функція яких - розвиток імпортозамінних виробництв.

Структура та галузева спрямованість основних виробництв, розташо ваних у зонах  такого типу, залежить від рівня  компромісу, що досягається інвесторами, засновниками зон та приймаючою державою. В результаті формуються райони з  високим ступенем концентрації переважно  виробництв легкої, харчової, електронної, електротехнічної, машинобудівної (у  виключ них випадках - металургійної  та ювелірної промисловості) з високою  част кою прямих іноземних інвестицій. Характерна риса зон цього типу-форму  вання багатосерійних та трудомістких виробництв, орієнтованих на експорт. В процесі покращання загальноекономічної  ситуації в приймаючій країні, зміни  структури господарства, ситуації із зайнятістю та якістю робочої сили, відбувається процес переростання експортоорієнтованих зон у імпортоорієнтовані (націлені на внутрішній ринок) чи технологічні (науко во-технічні).

Нині  в Україні створені такі комплексно-виробничі  СЕЗ: "Сиваш" (АР Крим), "Яворів" (Львівська область), "м. Миколаїв" (Миколаївська область), "Порт Крим" (АР Крим), "Донецьк", "Азов" (Донецька область), "Славутич" (Київська область); розроблені проекти СЕЗ "м. Севастополь" (АР Крим), "Закарпаття" (Закарпатська область), "Кременчук" (Полтавська область), "Кривбас" (Дніпропетровська область).

Науково-технічна зона - це частина території держави, спеціальний правовий режим якої орієнтований на розвиток наукового і виробничого по тенціалу, досягнення нової якості економіки через стимулювання фундамен тальних і прикладних досліджень з подальшим впровадженням результатів наукових розробок у виробництво. Вони створюються з метою максималь ного зближення науки та виробництва, підвищення ефективності викорис тання досягнень науково-технічного прогресу, підсилення комерціалізації науки, стимулювання позитивних структурних змін господарства, розвитку безвідходних технологій, використання чистих матеріалів та джерел енергії, сприяння зростанню конкурентоспроможності продукції на світовому ринку тощо.

Умовами створення науково-технічних зон  є високий науково-техніч ний  потенціал навчальних і дослідних  інститутів, центрів, лабораторій і  конструкторських бюро, що здійснюють перспективні науково-технічні розробки, мають у своєму доробку відкриття  та новітні технологічні рішення; висока концентрація підприємств, спроможних реалізувати у виробництві результати науково-дослідних і конструкторських розробок; сприятливі умови життєдіяльності та відпочинку науково-технічного персоналу; перспективи залучення фінансових ресурсів для обслуговування розвитку зони тощо. Зазначеним умовам за своїм інтелектуальним, кадровим і виробничим потенціалом відповідають міста Київ, Харків, Львів, Одеса.

Найбільш  перспективними формами науково-технічних  СЕЗ в Україні є інноваційні  та інженерні центри, техно- та агропарки, технополіси, інтегровані територіальні  аграрно-індустріальні комплекси  тощо.

Технопарки (наукові, промислові, екологічні, конверсійні, інноваційні, бізнес-парки та ін.) - це форма територіальної інтеграції науки, освіти та виробництва у вигляді  об'єднання наукових організацій, проектно-конструкторських бюро, навчальних закладів, виробничих підприємств або їх підрозділів, що створюються з метою прискорення розробки та застосування науково-технічних досягнень завдяки зосередженню висококваліфікованих фахівців та використанню сучасної виробничої, експериментальної, інформаційної бази. 

Технополіси - одна із фо; ,.і СЕЗ, що створюється  для активізації інно ваційних процесів, сприяння швидкому та ефективному застосуванню тех-ніко-технологічних нововведень. Ядро технополіса утворює регіональний центр розробки та освоєння виробництва  високотехнологічної продукції  сві тового рівня. Програма діяльності технополіса звичайно об'єднує проведення фундаментальних та прикладних наукових досліджень з наступним впровад  женням їх результатів у виробництво. Основою створення технополісів є державна інноваційна політика, що заохочує капітал і високі технології довготерміновими фінансовими та податковими  пільгами.

Технополіси, технопарки, інноваційні центри у  поєднанні з науковою та виробничою інфраструктурою утворюють регіони  науки і технологій.

Важливою  формою розміщення продуктивних сил  науково-технічного типу є інтегровані  територіальні аграрно-індустріальні  комплекси (ІТАІК), або агротехнічні комбінати. Вони базуються на основі світових агропромис-

лових технологій вирощування, зберігання, промислового виробництва продовольчих і непродовольних продуктів, комплексної переробки  вторин ної сировини і відходів, сучасної системи маркетингу та збуту  продукції. В територіальному відношенні ІТАІК - міжрайонні утворення, що включати-муть територію не більше трьох адміністративних районів. їх ядрами по винні бути відповідні міські поселення (обласні і міжрайонні центри) з їх соціальними умовами  проживання населення, об'єктами зберігання, промис лової обробки і переробки  сільськогосподарської сировини та локальною системою, енергозабезпечення технологічних процесів.

Нині  в Україні створені такі науково-технічні СЕЗ: ТЩ "Броди", "Яворів" у  Львівській області, технопарки "Ін-т  напівпровідників", "Ін-т електрозварювання  ім. Є.О. Патона" у Києві, "Ін-т  монокристалів" у Харкові; розроблені проекти "Агротехполіс Святополь" (Київська область), "Технокрай" (Харківська область); розглядається проект створення у Києві технополіса під базові галузі мікроелектроніки та обчислювальної техніки.

Туристсько-рекреаційна зона - це частина території держави із знач ним природним, рекреаційним та історико-культурним потенціалом, на якій вводиться спеціальний правовий режим з метою ефективного його викорис тання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності у сфері рекреаційно-туристського бізнесу. Характерна риса таких СЕЗ - створення сприятливих умов для інвестування (у тому числі іноземного) у сферу режи-

му в'їзду-виїзду для іноземних громадян; надання  пільг в оподаткуванні, фі нансуванні тощо.

Нині  в Україні створені такі туристсько-рекреаційні  СЕЗ: "Порт Крим" та "Курортополіс Трускавець"; розроблені і впроваджуються проекти "Ярем-че" (Івано-Франківська  область), "Буковина" (Чернівецька  область), "Рахів" (Закарпатська область), "Курорт Бердянськ" (Запорізька область).

Банківсько-страхова (офшорна) зона - це частина території держави, на якій запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським та страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України. Для офшорних зон характерне звільнення від обмежень у зовнішній торгівлі та жорсткого валютного регулювання в країні походження капіталу, зниження митного збору, а також (що відрізняє цей тип зон від інших) - високий рівень конфіденційності ведення бізнесу. Анонімність власників підприємств є ду- же важливим фактором діяльності офшорних зон. Вона забезпечується відповідним загальним законодавством країни, на території якої створено офшор, а також можливістю довірчого (трастового) управління майном.

Відносно  новим типом СЕЗ с інформаційна зона, що характеризується концентрацією новітніх інформаційних технологій та високим рівнем роз- витку інформаційно-комунікаційних систем, за допомогою чого здійснюється комп'ютерне, маркетингове, інформаційне, консалтингове та інше обслуго- вування населення, а також надання у користування спеціалізованих об'єктів соціальної та бізнесової інфраструктури. Для створення подібної зони утворюється сучасний телепорт з конкурентоспроможними міжнародними каналами звукового та електронного зв'язку.