Поняття вільні економічні зони, їх види та класифікація

 В  економічній літературі зустрічаються  різні формулювання її сутності. Наведемо визначен ня, яке дали  експерти ООН [11; С. 10—11]: це обмежені регіони, які характеризуються такими основними рисами:

•    в них відсутнє мито (або воно фіксується на мінімальному рівні), на ввіз та вивіз устаткування, вихідних і проміжних матеріалів, а також  готової продукції на експорт  при максимальному спрощенні  всіх процедур, обу- мовлених експортно-імпортними операціями;

•    існує пільговий режим оподаткування  і вільний обіг конвертуємої валюти в умовах загальної свободи міжкраїнових фінансових трансакцій;

• держава  надає загальні гарантії від конфіскації  іноземної власності і надає  зареєстрованим у зоні фірмам широке коло пільг та привілеїв.

У Законі України «Про загальні засади створення  і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» наводиться таке визначення: «Спеціальна (вільна) економічна зона уявляє собою частину території  України, у якій встановлюються і  діють спеціальний правовий режим  еко- номічної діяльності і порядок  застосування та дії законо давства  України. На території спеціальної (вільної) еконо мічної зони впроваджуються пільгові, митні, валютно фінансові, податкові та інші умови економічної  діяльності національних і іноземних  юридичних та фізичних осіб»  Разом  з тим, визначається, що статус, строк  і територія спеціальної економічної  зони встановлюються Верховною Радою  України, шляхом прийняття окремого закону для кожної спеціальної (вільної) економічної зони.

Слід  зауважити: фактор залучення зовнішніх  фінансових та інших ресурсів - визначальний і не може не враховуватись у процесі  аналізу. Це принципово, адже світовий господарський досвід свідчить про  використання форм особливих територіальних утворень, що мають спеціальний режим  сприяння окремим видам підприємницької  діяльності, незалежно від орієнтації на іноземний капітал або таких, що гтрямо стимулюють національних виробників. Як підтверджує практика, цс важлива  та ефективна форма стимулювання підприємницької діяльності в пріоритетних галузях (сферах) діяльності, а також засіб економічного "оживлення" депресивних районів. Мова йде про такі особливі територіально-господарські утворення. як зони підприємництва і партнерства, території пріоритетного розвитку зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності тощо. Але якщо детально проаналізувати процеси, що відбуваються в рамках подібних утворень, то можна визначити, що вони врешті-решт також будуть поступово підключатися до системи міжнародного поділу праці та науково-технічного обміну і, таким чином, - до процесів міжнародного руху капіталів. Зокрема, подолання регіональних проблем у деяких країнах відбувалось за спеціальними програмами, орієнтованими лише (або переважно) на використання внутрішніх фінансових та інших ресурсів. Маються на увазі програми розвитку старопромислових районів у Франції та Німеччині. Подібні територіальні ■ програми були спрямовані на створення нових або збереження існуючих робочих місць, відновлення традиційних галузей промисловості, розвиток підприємництва,   експортного   виробництва,   активізацію інноваційних процесів, захист навколишнього природного середовища тощо. Території, задля яких готувались такі програми, весь час залишались "відкритими" для зовнішньоекономічного співробітництва.

Спеціальна    (вільна)    економічна   зона    - це обмежена частина території держави, на якій встановлюється особливий (митний, податковий, фінансовий, організаційно-правовий) режим діяльності суб'єктів підприємництва, спрямований на активізацію економічного розвитку та інтеграцію у світове господарство.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. ФУНКЦІЇ ВЕЗ. МАКРОЕКОНОМІЧНІ  ЦІЛІ ТА ЛОКАЛЬНІ ЗАДАЧІ

Після визначення сутності ВЕЗ слід перейти до розгляду цілей і задач їх формування, що проявляється в їх функціях.

При формуванні зон важливо визначити, якими  показниками можна вимірювати їх досягнення. Це можуть бути показники  експорту, зайнятості, створення підприємств, передачі технології чи модернізації промисловості (Схема І) [6].

Але треба  мати на увазі, що на практиці багато зон  не виправдали сподівань своїх засновників, подекуди все закінчилось цілковитим провалом.

Приклади  класичних невдач на етапах планування і роз робки проекту:

>   невдалий  вибір місця для зони (наприклад,  слабко розвинений регіон з  поганими дорогами та авіаційним  сполученням);

>   недостатня  увага до базової інфраструктури, наприклад, телекомунікації та  забезпечення електроенергією;

> слабкі  організаційні зв'язки між керівництвом  зони та різними державними  органами (Міністерством фінансів, Митним управлінням та інш.) підтримка  яких необхідна для розвитку  зони.

Якщо  врахувати всі зауваження зони можуть мати такі довгострокові переваги [1; С. 10—14]:

•    модернізуючий вплив їх на господарство приймаючої країни;

•    можливість експериментувати з політичними  інструментами, які не використовувались  в інших секторах еко номіки;

•    їх здатність полегшувати перехід  від закритої до відкритої економіки.

Будь-яка  держава, що йде на утворення ВЕЗ  на своїй території визначає законом  порядок утворення і ліквідації, а також механізм функціонування ВЕЗ.

При цьому  переслідуються, перш за все загальнонаціональні, макроекономічні цілі: економічні, науково-технічні і соціальні (Схема 2). Це особливо характерно для країн, що розвиваються, у яких ВЕЗ покликані  сприяти прискоренню темпів економічного зростання, освоєнню нових технологій, насиченню внутрішнього ринку високоякісними товарами, тощо.

 

 

 

В індустріально  розвинутих країнах створення ВЕЗ  спрямовано на подолання застою в  окремих галузях промисловості, банківської і страхової справи.

Поряд з  макроекономічними цілями створення  ВЕЗ покликано вирішувати і локальні задачі окремих регіонів:

•    сприяти розвитку відсталих у  економічному відношенні регіонів;

•    забезпечувати більш повну зайнятість робочої сили у ВЕЗ та прилеглих  регіонах;

•    залучення іноземних інвестицій;

•    організацію у ВЕЗ таких виробництв, продукція яких могла б йти  на експорт, не ущемляючи місцеві  підприємства;

•    спільна підготовка фахівців;

•    спільна діяльність у галузі рекреації  і туризму тощо.

В економічний  літературі пропонуються деякі концептуальні  підходи до формування вільних економічних  зон у нових державах Східної  Європи. Виділяються два концептуальні  підходи:

а) вільні економічні зони як конкретно означені території, на які поширюється певний режим («територіальний підхід»);

б) режим  якій надає певні переваги фірмам, розташованим у будь якій місцевості приймаючої країни, якщо вони відповідають певним критеріям («режимний підхід»).

Аргументи на користь територіального підходу полягають в тому, що він дозволяє:

•    концентрувати постачання дефіцитної високоякісної інфраструктури, якої немає у приймаючій країні;

•    можливість забезпечення дефіцитними  ресурсами;

•    створювати адекватні адміністративні  одиниці із залученням висококваліфікованого  персоналу, що нелегко забезпечити  при застосуванні режимного підходу.

З іншого боку, режимний підхід до ВЕЗ надав можли вість:

•    сприяти окремим видам економічної  діяльності незалежно від місць  їх здійснення;,

•    забезпечувати тісний зв'язок з місцевою економікою,

оскільки  фірми, що отримують користь від  такого режиму, уже діють переважно  в місцевих умовах;

•    надавати іноземним фірмам право  вибору місця розташування для своєї  діяльності.

Враховуючи  сьогоднішній стан економіки країн  Східної Європи, видається, що територіальний підхід до ВЕЗ більш доцільний, ніж  режимний. На користь територіального  підходу існує третій аспект, а  саме величезна технічна складність організації та розподілу різноманітних  фінансових та адміністративних переваг режиму ВЕЗ серед великої кількості підприємств, що діють в різних місцях і в різних умовах.

Територіальний  та режимний підходи можуть співіснувати поряд [1; С. 23—24].

Роль  ВЕЗ у східноєвропейських країнах  виявляється в таких сферах:

•    перехід від високо централізованої  економіки, що базується на централізованому розподілі вкладень та розподілі  результатів діяльності до економіки, більше орієнтованої на ринок;

•    підвищення незалежності економічних  суб'єктів країни, які у довгостроковому  плані перетворяться на підприємницькі організації, що самостійно приймають  рішення ( на відміну від їхньої нинішньої  функції агентів державної бюрократичної  машини);

•    урізноманітнення форм власності підприємств, а також видів організаційних структур;

•    поступова ліквідація монополії  зовнішньої торгівлі у міру надання  доступу до зовнішньоторговельних  операцій всім господарським організаціям країни;

•    більш повне задоволення потреб споживачів у високоякісних товарах  та промислових потреб у новій  техніці і більш якісних товарах  виробничого призначення;

•    активніше входження самостійних  країн у світову економіку  та міжнародний розподіл праці. В  цьому плані ВЕЗ можна розглядати як сполучний механізм чи засіб полегшення переходу до конвертованості грошової одиниці.

ВЕЗ можуть розглядатися як один із інструментів, спрямованих на досягнення стратегічних цілей цих країн.

ВЕЗ можуть допомагати у вирішенні більш  конкретних завдань [1; С. 27-29]:

>   їх  можна розглядати як джерело  нових товарів і техніки;

>   вони  можуть виробляти нові знання  і виконувати освітню функцію;

>   вони  можуть виконувати важливу функцію  випробувального полігону перед  широкомасштабним впровадженням  окремих реформ;

>   вони  можуть бути механізмом для  зосередження досить обмежених  ресурсів (технічних, фінансових, управлінських,  організаційних) та їх концентрованого  спрямування на досягнення певної  мети;

>   зони  можна розглядати як засіб  сприяння розвитку певного регіону.

В Україні  згідно з Законом «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон», цілі їх створення полягають:

1)  у залученні  іноземних інвестицій та сприяння  їм;

2)  активізації  спільно з іноземними інвесторами  підприємницької діяльності для  нарощування експорту товарів  та послуг, поставок на внутрішній  ринок високоякісної продукції  та послуг;

3) у залученні  і впровадженні нових технологій, ринкових методів господарювання;

4)  у розвитку  інфраструктури ринку;

5)  покращанні  використання природних і трудових  ресурсів;

6) у прискоренні  соціально-економічного розвитку  України.

У відповідності  з цілями свого функціонування БЕЗ  можуть мати різні назви. Різноманітність  вільних економічних зон в  світі обумовлюється як самим  процесом їх еволюції, так і підвищення рівня економічного розвитку країни, посилення експортного і науко'во-виробничого  потенціалу регіону, покращанням стану  інфраструктури (транспорту, соціально-побутової  сфери та інш).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Класифікація видів  ВЕЗ

У міжнародній  практиці нараховується понад трьох  десятків різновидностей вільних економічних  зон. За матеріалами ООН зустрічаються  такі їх види: митна, безмитна, зовнішньоторговельна, торговельна, безмитна торговельна, особлива економічна, спеціальна, вільна, відкрита, промислово-торговельна, виробнича, промислова, промислово-експортно-виробнича, експортно-виробнича, експортна, привілейована підприємницька, сприяння інвестиціям, спільного підприємництва, спільна, «Макьюладорас» (мексиканський  термін зони), економічного і науково-технічного розвитку, техніко-впроваджувальна, науково-технічна, страхових і банківських послуг та інш. При всій цій різноманітності, мова йде, по суті, про одне і теж  явище — створення господарських  анклавів, які мають безмитний  або пільговий режим ввезення і вивезення товарів, певну відособленість у торговельному і валютно-фінансовому відношенні від решти території приймаючих країн, тісний зв'язок зі світовим ринком та активне залучення іноземного капіталу. Найбільш характерним для західної економічної літератури сучасного періоду є визначення ВЕЗ, яке дає відомий японський економіст Т.Сі-мадзакі: «райони, в яких припинено дію окремих статей національного законодавства з метою сприяння прискореному розвитку, збереженню або підвищенню існуючого рівня зайнятості» [9; С. 14].

Досвід  функціонування БЕЗ дозволяє провести їх класифікацію по видам (Схема 3) [6]:

•    комплексні спеціальні економічні зони виробничого характеру. Такі зони доцільно створювати на порівняно обмежених  територіях, які мають сприятливе географічне положення на перехрестях  міжнародних транспортних систем. Це безмитні зони, в яких створюються умови для широкого залучення іноземного капіталу і де можна створити для цього необхідну інфраструктуру;