Недійсність договору в міжнародному договірному праві

Міністерство  освіти і науки України

Волинський  національний університет імені  Лесі Українки

Юридичний факультет 
 
 

Кафедра конституційного, адміністративного

 та  фінансового права 
 
 
 
 
 

Індивідуальне науково-дослідне завдання

з Міжнародного публічного права

на тему: 
 

Недійсність договору в 

міжнародному  договірному праві 
 
 
 
 
 
 

Виконала;

Студентка 35 групи

Кондратюк Надія 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Луцьк-2010

З М І С Т

 

Вступ

1. Поняття договору,  дія договору. Тлумачення договору.
2. Припинення міжнародного договору за Віденською конвенцією про право міжнародних договорів:
0.       2.1.Абсолютна недійсність;
0.       2.2.Відносна недійсність.

  3.Призупинення і припинення міжнародного договору.

Висновки

Список використаних джерел

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    ВСТУП

 

     Зростаюча роль держав у міжнародному суспільстві у XVIII та у XIX сторіччях, вплив позитивістських та волюнтаристських доктрин у ці часи були причиною того, що договори посідали дуже важливе місце серед джерел міжнародного права, для волюнтаристів міждержавні угоди є єдиним джерелом цього права. До того ж договори мають (або так здається) певні переваги технічного порядку: їх можна обговорювати та укладати у короткий термін, на норми, які вони диктують, можна легко посилатися, без проблем доведення, вони є ясними та точними. У 60-ті та 70-ті роки, під впливом країн, що розвиваються, та за підтримки соціалістичних країн були укладені численні багатосторонні договори з тим, щоб кодифікувати, а також спробувати змінити існуючі звичаєві норми у більш сприятливому для цих країн напрямку. Через усе це договори посідали дедалі важливіше місце серед інших джерел міжнародного права.

       Одним з двох основних джерел міжнародного права є міжнародний договір. Одразу ж слід зауважити, що міжнародний договір є родовим поняттям та включає будь-який міжнародно-правовий акт — конвенції, декларації, пакти, хартії, власне міжнародні договори, угоди, протоколи та всі інші найменування міжнародних документів. Міжнародний договір - це угода між двома й більше державами або іншими суб'єктами міжнародного права, що встановлює, змінює або припиняє їхні взаємні права й обов'язки.

     Слід  зазначити, що міжнародний договір  є настільки важливим джерелом, що в системі міжнародного права  існує окрема галузь, яка має назву  «право міжнародних договорів». Ця галузь регулює порядок укладання, дії, розірвання міжнародних договорів, його форми, а також всі інші питання, якимось чином пов’язані з міжнародними договорами. Право міжнародних договорів є кодифікованою галуззю та її найважливішим міжнародно-правовим актом є Віденська конвенція 1969 р. про право міжнародних договорів. Міжнародний договір - основне й головне джерело міжнародного права ( це відбито в Уставі ООН і в Статуті Міжнародного Суду ООН).

     Слова «договір означає міжнародну угоду» відбивають юридичну сутність міжнародного договору, його погоджувальну природу. На відміну від інших державних актів, міжнародний договір допускає наявність у ньому волевиявлень принаймні двох суб'єктів міжнародного права, причому ці волевиявлення в договорах не існують ізольовано одне від одного, а є взаємно узгодженими, тобто однаково й одночасно спрямованими на досягнення певної єдиної мети.

     Метою донаго індивідуально науково- дослідного завдання є дослідити що таке міжнародний договір, хто може бути стороною договору, його чинність, припинення.

     Проблему  права міжнародних договорів  досліджували: Мицик В.В., Задорожній О.В., В.Г. Буткевич, Баймуратов М.О., Покрещук О.О., Г.О. Анцелевич, М. В. Буроменський, Лукашук І.І..  Г. В. Ігнатенко, О. И. Тіунов, Ю.А. Іванов та ін.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Поняття договору,  дія  договору. Тлумачення договору.

 

    Відповідно  до ст. 2 Віденської конвенції 1969 p., міжнародний  договір - це "міжнародна угода, яка  укладена державами у письмовій формі і регулюється міжнародним правом".[1]

    Відповідно  до міжнародного порядку, держави можуть укладати договори і в усній формі ("джентльменські угоди"). У таких  випадках за взаємною згодою на них  можуть поширюватися положення Віденської конвенції 1969 р.

     Найбільш важливими універсальними конвенціями, що регулюють відносини у зв'язку з укладанням і застосуванням міжнародних договорів, є:

• Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 р., що докладно регламентує порядок укладення міжнародних договорів між державами, набуття ними чинності, тлумачення, використання та скасування, а також умови їхньої дійсності;
• Віденська конвенція про правонаступництво держав стосовно договорів 1978 р.;
• Віденська конвенція про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р. (Конвенція ще не набула чинності, але її норми мають силу звичаєвих),
• ряд міжнародних звичаїв.

     Зокрема не отримали договірної регламентації питання впливу війни на міжнародні договори і це регулюється звичаєм. Існує велика кількість спорів стосовно ст.38 Статуту Міжнародного суду, яка приписує керуватися звичаєм під час тлумачення самого міжнародного договору.

   Види  міжнародних договорів:[6]

   1.) За об'єктами регулювання договори поділяються на політичні, економічні, науково-технічні й ін.

   2.) За кількістю учасників міжнародні договори поділяються на двосторонні та багатосторонні. Основну кількість договорів складають двосторонні, що укладаються з урахуванням специфіки міждержавних відносин. Багатосторонні договори часто виступають як основний засіб кодифікації та прогресивного розвитку міжнародного права.

   3.) За характером регулювання міжнародні договори можуть бути універсальними (загальними) та регіональними.

   4.) За способом приєднання:

   а) відкриті — до міжнародного договору мають можливість приєднатися всі заінтересовані держави.

   б) напіввідкриті — до договору можна приєднатися тільки за згодою його учасників.

   в)закритий — у договорі беруть участь тільки держави, що його уклали.

   5.)Залежно від того, які органи представляють державу в міжнародних відносинах, розрізняють міждержавні договори (укладаються на вищому рівні та від імені держави), міжурядові (від імені уряду) та міжвідомчі (від імені міністерств і відомств).

     6.)За юридичним характером: міжнародні договори можуть бути правомірними та неправомірними. [3]

   Міжнародний договір — це родове поняття, що об'єднує всі міжнародні угоди, які  можуть мати різні найменування та форми: договір, угода, пакт, статут, конвенція, декларація, комюніке, протокол та ін. Чіткого визначення тих або інших найменувань не існує. Незалежно від найменування всі договори мають однакову юридичну силу. У той же час існує певна міжнародна практика вибору найменування міжнародного договору.

   Договорами називають основоположні акти, що регулюють найбільш важливі сфери міжнародних відносин (політичні, економічні договори).

   Угоди зазвичай укладають стосовно менш важливих питань, ніж договори.

   Пакт  — сторони договору намагаються  підкреслити його особливе морально-політичне значення.

   Конвенції укладаються для врегулювання певних міжнародних проблем економічного, технічного, юридичного або гуманітарного  характеру.

   Статутами називають договори, що засновують і регулюють діяльність міжнародних  міжурядових організацій (Статут Ради Європи, Статут СНД тощо).

   Протоколами часто називають додаткові міжнародні угоди, що змінюють або доповнюють основний міжнародний договір (протоколи  до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р.). [7]

         Дотримання міжнародних договорів ґрунтується на давньому принципі, котрий, мабуть, більш відомий латинською, ніж будь-якою іншою мовою: pacta sund servanda — договори мають бути дотримані. Він закріплений у багатьох міжнародно-правових актах, проголошено ст. 26 Віденської конвенції 1969 р. У ній сказано: "Кожний чинний договір обов'язковий для його учасників, і вони повинні сумлінно його виконувати". Таким чином, ми стикаємося з двома характеристиками цього принципу: неухильне дотримання і сумлінне виконання міжнародного договору.

  Сумлінне  виконання міжнародного договору означає "точне виконання договору щодо його мети, змісту, термінів, якості, місця  виконання, щоб те, що передбачено  у договорі, дійсно було виконано".

  Неухильне дотримання міжнародного права означає, що договір має виконуватися, незважаючи на обставини зовнішнього або внутрішнього фактора. "Учасник не може посилатися на положення свого внутрішнього права як виправдання для невиконання ним договору" (ст. 27 Віденської конвенції 1969 р.). При виконанні принципу неухильного дотримання договору держава не має права укладати договори, що суперечать раніш прийнятим зобов'язанням за іншими договорами. Забороняється також в односторонньому порядку припиняти дію міжнародного договору або змінювати його зміст.

  Застосування  міжнародних договорів включає  в себе такі поняття: зворотна сила міжнародних договорів, територіальна  сфера їхньої дії, конкуренція міжнародних  договорів, деякі інші питання.[6]

  Конвенція 1969 р. запровадила, що положення нового укладеного договору не мають зворотної сили — "не обов'язкові для учасника договору стосовно будь-якої дії чи факту, які мали місце до дати набрання договором чинності". Але це не перешкоджає учасникам за взаємною згодою розповсюджувати дію договору на ті "дії чи факти", які мали місце до набрання договором чинності.[1]

  Якщо  з того самого питання послідовно укладено декілька договорів (два чи більше), то для визначення договору, котрим слід керуватися, виходять з  таких положень:

  а) якщо в договорі указано, що він обумовлений попереднім або наступним договором, то слід керуватися (віддавати перевагу) попередньому або наступним договорам;

  б) якщо всі учасники попереднього договору є учасниками наступного і дія попереднього не припинена або не зупинена, то застосовуються положення попереднього, але лише тією мірою, якою він не суперечить новому договору

  Територіальна дія договору — це сфера його територіального застосування. Звичайно виходять з того, що договір розповсюджує свою дію на всю територію держави-учасниці. Разом з тим міжнародному праву відомі договори, які стосуються території, що не є державною територією учасників. Прикладами таких договорів служать договори про Антарктику, про відкрите море, про район морського дна, про космічний простір та ін.

  За  часом дії розрізняють договори термінові, невизначено термінові, безтермінові й особливі.

  Терміновими є договори, в яких визначений термін їхньої дії: десять років, п'ять, три  тощо. Так, Договір між Україною і Республікою Грузією про правову допомогу і правові відносини з цивільних і кримінальних справ, підписаний 9 січня 1995 р., укладений терміном на п'ять років. Звичайно договори укладаються на достатньо тривалі терміни — десять чи двадцять років.

  Невизначено-терміновими йменуються договори, які хоча й мають встановлений у самому договорі термін дії, але передбачають його автоматичне продовження у разі, якщо жодний з учасників договору не заявить про бажання його припинити.

  Безтерміновими  називаються договори, в яких або  не вказаний термін їхньої дії, як, наприклад, у договорах про мир (мирних договорах), або їхній безтерміновий характер прямо обумовлений договором. Таким, наприклад, є Договір між Україною і КНР про правову допомогу з цивільних і кримінальних справ, підписаний у Пекіні 31 жовтня 1992 р. (ст. 34).