Кримінальне та процесуальне право за Салічною правдою

Окружні збори  скликалися періодично –  раз у шість тижнів, сотенні  – за спеціальним склаканням. Розглядалися ни них різні за значимістю справи: в окружних – найбільш важливі (про  свободу , про злочини, пов’зані зі смертю, проти королівської влади або королівських людей і т.д.),  у сотенних – про рухоме майно, про борги, про штрафи. За часів правління Карла Великого окружні стали збирати тричі на рік, а основними стали сотенні, що згнходилися вже під контролем графів і складалися зі скабинів – частини общинників.

Дійсна  судова влада опинилася в руках  колегії, яка складалася з семи обраних  народом рахнбургів.

Процес  за Салічною Правдою носив змагальний характер, основними рисами якого були: 
а) здійснення цивільного і кримінального процесу в однакових формах;

б) порушення  справи лише з ініціативи позивача або постраждалого; 
в) рівні права сторін і проведення процесу у вигляді змагання сторін; 
г) суворе дотримання встановлених процесуальних форм (формалізм).

Розгляд починався з вислуховування обвинувачувача, який повинен був висловлювати обвинувачення  в суворо встановленій формі, що дозволяло  обвинувачуваному відповідати тільки «так» або «ні». У випадку позитивної відповіді обвинувачуваного суд  відразу виносив рішення. У протилежному випадку, суддя вирішував питання про порядок надання доказів. 
Судді – рахінбурги приймали на себе перед кожним процесом  зобов’язання дотримуватися доказів і «проголошувати право». Позивач мав право вимагати від суддів висловити рішення (тобто розглянути справу); за відмову від цього рахінбургів, за Салічною правдою, приписувалося штрафувати. Давні звичаї германців, як і інших народів, вимагали, щоб судова справа порушувалася не інакше, як за заявою потерпілої сторони. Вона ж мала сформулювати звинувачення і надати докази. Такий процес отримав назву обвинувального.

Процес  в усіх справах був позовим, порушення  скарги або обвинувачення було приватною  ініціативою общинника. Виклик до суду відбувався при свідках. За відмову  від явки без поважних причин загрожував штраф. [9, c.234]. Поважними причинами вважалися королівська служба, хвороба смерть родичів, пожежа в будинку. 
Явка в суд позивача й відповідача, обвинувача й обвинуваченого повиння була бути особистою , суть скарги або обвинувачення формулював сам позивач (можливо, навіть латинською). Після заперечень відповідача власне вершився суд. Суд відбувався у дві умовні стадії: спочатку рахінбурги проголошували звичаї (право) до справи, потім виносили судження (вирок або рішення), яке зборами підтверджувалося криком. Судження можна було заперечувати, але відразу, «не переминаючи ноги».

Наявність або відсутність реальних доказів  істотно впливала на хід розгляду. Були безумовні докази, що не підлягали  запереченню (наприклад, королівська грамота при земельних суперечках). Злодію, схопленому на гарячому,

прив’язували  вкрадене на спину і так вели на суд. Тільки в 560 році злочинцям, захопленим на місці злочину, стали надавати слово в суді, до того їх карали на смерть (якщо мова йшла про тяжкі дії) без заперечень.

Були  також і умовно-об’єктивні докази: жереб або присяга (співприсядництво). Співприсяжники – це звичайно родичі, друзі або сусіди обвинувачуваного, які на відміну від свідків не були очевидцями факту, а лише «свідками доброї слави» обвинувачуваного. За Салічною Правдою таких співприсяжників повинно було бути дванадцять.

Своєю присягою, яка здійснювалася в  суворо визначеній формі, порушення  якої вело до програвання справи, вони підтверджували, що обвинувачуваний  у силу властивих йому якостей не міг вчинити приписуваних йому діянь, і що не може бути сумнівів у чесності і правдивості його присяги. 
Неправдиві свідчення, а також як і відмова свідка з’явитися в суд, каралися штрафом у розмірі 15 солідів. 
 
За жеребом визначалися ті, хто підлягали покаранню у випадку масових злочинів (якщо когось убили під час бійки, бунту і т.п.). За Салічною правдою колективне зобов’язання обмежувалося «юрбою» до 7 чоловік, провина інших має бути конкретно доведена. Присягою можна було підтвердити або викинути різні, але не дуже значні обвинувачення; найкращим у «добрій славі й імені « обвинуваченого. У справах проти невільних або рабів докази вичерпувалися свідченнями під допитом (катуванням). Одним із найпоширеніших доказів був божий суд – головним чином у вигляді ордалій. За відсутність реальних доказів для з’ясування правоти того або іншого учасника піддавали випробуванню вогнем, водою та ін., вважаючи, що Бог побічно зазначить на правого або винного. Салічні франки, як втім і всі германці, застосовували ордалії кількох видів:

  1) «  казанок» (за допомогою кип’яченої води. Випробування полягало в тому, що руку обвинувачуваного опускали в казанок із киплячою водою і потім зав’язували, приклавши до пов’язки печатку. Після трьох днів її розв’язували, і,

якщо  на руці не було опіку, то обвинувачуваний  вважався таким, що не здійснював злочину, в якому його звинувачували) 
   2) « вогнем»

   3) «холодною водою» (випробуваного  опускали на мотузці в чан  або ріку, якщо тонув – винуватий)

   4) «хрестом» (витягнути руки на богослужінні, якщо стомившись, опусти – виходить Бог не побажав зміцнити сили)

   5) «хлібом і сиром» (устромляли  викритому в рот ячмінний хліб  із сиром, якщо давився –  винуватий)

Характер  звернення до божого суду мав і  судовий поєдинок, проте Салічна правда його не згадує.

Ніякого попереднього розслідування не було. Суддя повинен був обмежуватися доказами, які надавали сторони. При  цьому він знав, що не може покладатися  на достовірність показань свідків: що б не трапилося, родич не свідчитиме проти родича, а людина, належна до ворожого роду, не говоритиме на користь супротивника.

Судовий процес мав змагальний характер. Відшкодування  вкраденої речі, виклик до суду відповідача, свідків були обов’язком самого потерпілого.

Важливе місце в судовому процесі займали показання свідків. Свідки ділилися на випадкових (тобто судових – свідків злочину або порушення) і свідків факту, які запрошувалися, розраховуючи в майбутньому підтвердити висновок угоди, позики тощо. Свідчення вважилися громадським обов’язком. За лжесвідчення, за уникнення участі в судочинстві на свідків міг бути накладений штраф. У випадку ж навмисної відмови від свідчень, крім штрафу, свідок оголошувався поза законом і, певно, його виганяли з общини.

Виконання судового рішення було справою позивача. У випадку відмови винного добровільного виконати ухвалене судом рішення, можна було звернутися за допомогою короля. Крайнім засобом примусу було позбавлення винного «королівського заступництва»: тоді кожному, хто давав засудженому помешкання і їжу, загрожував великий штраф. Рішення з майнових справ 

(вилучення  речі і т.п.) здійснювалися графами,  що також несли особисту відповідальність  за справедливість виконання.

До кінця  правління Каролінгів варварські правди поступово вийшли з правового  вжитку. Їх поступово замінило  розгалужене королівське законодавство, орієнтоване більшою мірою на державний суд. Проте правові основи правд збереглися і їх покладено в основу пізнішого права Франції й інших країн під умовним  найменуванням Салічної пради, вимоги якої (наприклад, усунення жінок від спадкування) стали відправними навіть для майбутнього публічного права. 

 
Судовий процес за Салічною Правдою носив змагальний характер.

Давні звичаї германців вимагали, щоб судова справа порушувалася тільки за заявою потерпілої сторони. Наявність або відсутність реальних доказів істотно впливала на хід розгляду. Одним із найпоширеніших доказів був Божий суд.

Важливе місце в судовому процесі займали  показання свідків. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                    Висновок 

Салічна Правда – найважливіший правовий документ, джерело права раннього феодалізму. Розглянувши питання виникнення держави, де з’явилася Салічна Правда, проаналізувавши текст документу, розкрили відмінність між злочинами і покараннями у новому суспільстві. 
Таким чином, можна сказати, що головне з осноних завдань Салічної Правди – захист приватної власності, яка прийшла на зміну колективній. 

Аналіз  статей Салічної Правди дозволяє виділити основні риси ранньофеодальної держави франків: відображується класове розшарування суспільства; закріплює сформовану нерівність; дає поняття злочину; замінює кровну помсту і вигнання з общини, як пережиток первіснообщинного ладу, на систему штрафів; виділяє злочини на злочини проти особи, злочини проти власності, проти порядку відправлення правосуддя, порушення приписів короля, що дозволяє розкрити процес розкладу первіснообщинної власності і виникнення приватної; зміцнення феодального ладу. 
 
 
 
 
 
 
 
 

 
                              

                              Список літератури 

1. Бостан  Л.М.Історія держави і права  зарубіжних країн: навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 672 с.
2. Дахно І.І. Історія держави і права: навчальний посібник. – К.: Центральна навчальна література, 2006.- 406 с.
3. Макарчук В.С.Загальна історія держави і права зарубіжних країн: 2001. – 624 с.
4. Неретина С.С. Верующий Разум: книга бітия и Салический закон. – Архангельськ.: 1995. – С.47 – 50
5. Страхов М.М Історія держави в права зарубіжних країн: підручник для студентів юридичних спеціальних вузів: - Харків: Право, 2001. – 416 с.
6. Хома Н.М. Історія держави і права зарубіжних країн: навчальний посібник. – Львів: Новий Світ- 2000, 2005. – 480 с.
7. Хрестоматія памятников феодального государства и права стран Європи. Под.ред. В.М.Корецкий. – М.: 1961. – С.7 – 25
8. Черниловський З.М. Всеобщая история государства и права: ученик для вузов по специальности «Правоведение». - М.:Юристъ, 2000
9. Черниловский З.М. История феодального государства и права. – М. – С.234 – 243
10. Шевченко О.О. Історія держави і прави зарубіжних країн. – К.: ТОВ «Олан», 2006. – 351 с.

 
 
 
 
 
 
 

Додатки 1. «Салічна правда» (витяги) 

І. Про виклик на суд

1. Якщо кого буде викликано на  суд (ad mallum) по законам

короля, і той не явиться, присуджується до сплати 600 динарів, що складає 15 солідів.

2. Якщо ж хто,викликавши іншого  на суд, сам не явиться, і  якщо його не затримає яка-небудь  законна перешкода, присуджується  до сплати 15 солідів на користь  того, кого він викликає на суд.

3. І той, хто визиває іншого  на суд, у супроводі свідків  повинен прийти до його будинку  і, якщо останній опиниться  у відсутності, мусить викликати  дружину або кого-небудь з його  домашніх з тим, щоб вони  повідомили його про виклик  на суд.

4. Якщо ж (відповідач) буде зайнятий виконанням королівської служби, він не може бути викликаним на суд. 

III. Про крадіжку рогатих  тварин 
1. Якщо хто вкраде молочне теля, і буде впійманим, присуджується до сплати 120 динарів, що складає 3 соліди. 
2. Якщо хто вкраде однорічну або дворічну тварину, і буде впійманим присуджується до сплати 600 динарів, що складає 15 сол. 
3. Якщо хто вкраде бика або корову з телям, присуджується до сплати 1400 динарів, що складає 35 солідів. 

Х. О краже рабов

1. Якщо хтось украде раба, коня чи упряжну тварину, присуджується до сплати 1,200 динарів, що складає 30 сол.  
 
 

ХIV. О нападах чи пограбуваннях

.3. Якщо франк пограбує римлянина,  присуджується до сплати штрафу  у 35 сол. 

6. Якщо хтось нападе на чуду  віллу, усі помічені у цьому нападі присуджуються до сплати штрафу у 63 сол.  

ХІІІ. Про викрадення вільних. 
Якщо троє людей вкрадуть вільну дівчину, вони мусять сплатити по 30 солідів кожний.. 
Ті ж, хто більше трьох, мусять сплатити по 5 солідів кожний. 
А ті, хто мав при собі стріли, платять утричі. 
З викрадників стягується 2500 динарів, що складає 63 соліди… 

ХV. Про вбивства або якщо хто вкраде чужу дружину 
Якщо хто позбавить життя вільної людини або вкраде чужу жінку від живого чоловіка, присуджується до сплати 8000 динарів, що складає 200 солідів*.