Теория Золотого Миллиарда

Опозиція  півночі та півдня - емпіричне поділ світу на багаті північні і бідні південні країни.

Глобальна нерівність

Розрив світу на передовій «багатий Північ» і  відсталий «бідний Південь» був  усвідомлений як глобальна проблема тільки в останній третині XX століття. [1]

Середньодушові доходи в 20 найбільш багатих країнах світу  в 37 разів перевищують відповідний  показник у 20 найбідніших країнах, причому  за останні 40 років цей розрив подвоївся. За оцінками аналітиків Програми розвитку ООН, на початок XXI ст. сукупне багатство 225 найбагатших людей планети  перевищувало 1 трлн доларів, що дорівнювало  щорічного доходу 2500 млн бідняків, складових 47% населення світу. Доходи 500 найбагатших людей у ​​світі з переліку журналу «Форбс» перевищують загальний дохід 416 млн найбідніших людей світу.

За оцінками Програми розвитку ООН, частка найбагатших країн  у світовому ВВП становить 86%, частка середніх - 13%, а на частку найбідніших  припадає лише 1%. Різні значення темпів економічного зростання призводять до збільшення розриву між багатими і бідними країнами. Наприклад, в 1960-і рр.. рівень середнього доходу в  середньостатистичній латиноамериканській  країні становив приблизно одну третину  доходу середньостатистичної розвиненої країни, сьогодні він становить менше 20%. У 1960-і роки дохід типової країни, що розвивається становив приблизно 12% від доходу типовою розвиненої країни, зараз цей показник наближається до 5%.  

Наслідки  глобальної нерівності

Нерівність у рівні  розвитку «Глобального Півночі» і «Глобального Півдня» призводить до того, що основним напрямком трудової міграції у світі  є міграція з Півдня на Північ.

Нерівність у рівні  розвитку «Глобального Півночі» і «Глобального Півдня» багато дослідників називають  як причину зростання антиамериканізму й ненависті до західної цивілізації в цілому, причини популярності ісламського фундаменталізму і поширення ісламістського тероризму.  

Розрив  між північчю і  півднем усередині  деяких країн 

Розрив між північчю і півднем часто спостерігається  усередині окремих країн. Типові приклади:

Південна Італія і Паданії.

Фландрія і Валлонія.

Каталонія, Країна Басків і решта Іспанії.

Північна Киргизія і Південна Киргизія.

Нова Англія і  південно-східні штати США.

Розрив між північними і південними регіонами помітний також у Мексиці, Франції, Іраку  і т. д. У Південній півкулі  «навпаки» ці відмінності помітні  всередині ПАР, Аргентини, Австралії  і т. д.

Є і протилежні приклади - Китай, Парагвай, Бразилія, Австралія  та Канада, в кожній з цих країн  східна частина більш населена і  економічно розвинена. 

«Золотий  мільярд» — вираз-термін, яким позначають населення розвинутих країн з достатньо високим рівнем життя в умовах обмежених ресурсів. Чисельність даного населення в мільярд пов'язана з чисельністю сумарного населення таких країн і регіонів, як США (310, 5 млн.), Канада (34, 3 млн.), Австралія (22, 5 млн.), Євросоюз (27 країн, у сумі 500 млн. чол.), Нова Зеландія (4,4 млн.), Ізраїль (7, 5 млн.), Ліхтенштейн (35800 чол.), Монако (33000 чол.), Люксембург (0, 5 млн.), , Ватикан (920 чол.), Мальта (0, 4 млн.), Андорра (84000 чол.) до початку третього тисячоліття. 
 
 

Поява

У статті «Якщо деградує середовище мешкання. Мрія про "золотий  мільярд"» Рудольф Баландін писав:«.. Так вже вийшло, що про цей самий  мільярд обраних я почув в  кінці вісімдесятих, працюючи в одній  із наукових груп, яка готувала екологічну концепцію доповіді тодішньому керівнику  СРСР до наради у Ріо-де-Жанейро. На одному із засідань виступив академік Нікіта Моісеєв. Він... повідомив, що вихід із глобальної екологічної кризи, яка насувається, перш за все в обмеженні народжуваності і доведення числа землян до одного мільярду.

— Одного мільярду кого? — спитав я.

— Одного мільярду самих  гідних людей. Саме стільки може існувати в біосфері, не знижуючи її... Але це будуть найкращі люди, золотий мільярд...» 

Публіцист А. К. Цикунов (під псевдонімом А. Кузьмич) у 1990 році використав фразу "золотий мільярд" у запропонованому ним трактуванні причин майнової нерівності. Трактування Цикунова є різновідом теорії заговору. Інші трактування зустрічаються і до 1990 року, в 1999 термін популяризований. Також існує варіація словосполучення — "ситий мільярд". 

Концепція

За словами Сергія Кара-Мурзи, золотий мільярд споживає левову частку всіх ресурсів на планеті. Якщо хоча б половина людства почне  споживати ресурси в такій  кількості, їх очевидно не вистачить.

Перший закон народонаселення  сформулював Томас Мальтус (англ. вчений XVIIIст.) у книзі “Досвід про закон народонаселення у зв’язку з майбутнім удосконаленням суспільства” (1798), де показав загрозу зростаючого населення, що збільшується у геометричній прогресії та ресурсами продовольства, які зростають в арифметичній прогресії (відповідно до цієї теорії зростання населення значно перевищує зростання виробництва продуктів харчування, внаслідок чого неконтрольоване зростання населення неминуче призведе до голоду). Він розрахував максимально можливу кількість населення Землі, стверджуючи, що для підтримки комфортного рівня життя окремої людини населення планети повинно становити 1,4 млрд. чол. Сучасні “мальтузіанці” скоротили цю цифру до мільярда, який назвали “золотим”. Станом на 1 січня 1990 року на Землі проживало 5,5 млрд. чол., на 2009 рік – понад 6,5 млрд. За даними ООН, сировини й енергії вистачить (за оптимального використання) лише на 1 млрд. чоловік. Не випадково, що до золотого фонду "одного мільярда" належать такі країни, як США, Японія, країни ЄС та ін., в той час як 4/5 населення Землі з Азії, Африки, пострадянського простору, Латинської Америки, що володіють основною масою сировини й енергії, витіснені з "місця під сонцем" і насправді є сировинними колоніями зазначених країн. Американський дослідник Ф. Фукуяма поділяє народи на історичні і постісторичні. Якщо для других можливі конфлікти і голод, то перших можуть тривожити лише теми нудьги і духовної порожнечі постісторичного буття. Теоретик “відкритого суспільства” включає в обрані – історичні народи. До постісторичних відносяться чотири мільярди людей, що живуть на грані існування, тобто 2/3 населення планети. Під егідою ООН за останні десятиліття розроблена різностороння концепція сталого розвитку суспільства і економіки. Для ефективного функціонування цієї системи достатньо 20% найкваліфікованіших працівників, вчених та спеціалістів планети. Вони, в основному, уже інтегровані країнами “золотого мільярда”. 
 

У ХХ столітті відбулося  багатократне зростання продуктивності у сільському господарстві (правда, за рахунок колосального збільшення витрат енергії), було розроблено багато нових матеріалів, які зменшили потребу  у сировині, за рахунок технічного прогресу також знижена матеріаломісткість у тих виробництвах, в яких замінити натуральну сировину на синтезовану не вдалося. В той же час відбувався швидкий ріст розвіданих запасів корисних копалин. Однак ще в середині ХХ століття був передбачений пік нафти. На думку С. Кара-Мурзи, за терміном "золотий мільярд" стоїть певна цілісна геополітична, економічна і культурна концепція: розвинені країни, зберігаючи для свого населення високий рівень споживання, будуть політично, військово та економічно утримувати інший світ в промислово нерозвинутому стані в якості сировинного додатку, зони зберігання шкідливих відходів і джерело дешевої робочої сили.

Колишній радник президента Франції Ф. Міттерана Ж. Аргалі в своїй книзі "Тисячоліття. Переможці і переможені в прийдешньому світовому порядку. Лінія горизонту" (1990), переведеною в Росії в 1993 році під назвою "На порозі нового тисячоліття", вказує, що планета перенаселена за рахунок країн "третього світу". Відомий своєю безпосередньою причетністю до глобального проекту депопуляції Г. Кісінджер. Головною метою створеного ним Управління (Бюро) у справах народонаселення стало “скорочення народонаселення до 2 млрд. чоловік шляхом розпалювання воєн, голоду, хвороб і інших необхідних засобів”. Відтак постає необхідність обмежити зростання населення в межах достатності природних ресурсів. Немає потреби говорити про те, що еліта не дозволить поставити власне існування під загрозу бурхливому зростанню кількості “зайвих ротів”, а отже, слід розпочати практику відбору. Тому демографи вважають, що людство у ХХІ ст. перейде від нерегульованої високої до низької регульованої народжуваності.

На думку С. Кара-Мурзи  Золотий мільярд, як концепція, пропонує маніпулювання суспільною свідомістю, для збереження стійкого зросту у країнах золотого мільярду - і відключення сировинних придатків від можливості незалежного розвитку, самостійного проникнення на капіталістичний ринок, від інформаційних, технологічних та фінансових можливостей так званого "цивілізаційного світу". 

Відгуки та критика

Супротивники концепції  часто посилаються на ефективність капіталістичного ринку — вільна торгівля для того і існує, щоб  зробити будь-кого багатим.

Прихильники заперечують, що теперішній процес відтоку дешевих  людських ресурсів із бідніших країн  у багатші для обслуговування інтересів транснаціональних корпорацій не компенсує нерівність.

У одній із своїх  книг Джуліан Саймон висловлює думку, що брак матеріальних ресурсів можна подолати за допомогою науки. Наприклад, аргументу браку нафти можна протиставити певні стратегії енергетичного розвитку, таких як використання синтетичного палива. 

У ХХ столітті відбулося  багатократне зростання продуктивності у сільському господарстві (правда, за рахунок колосального збільшення витрат енергії), було розроблено багато нових матеріалів, які зменшили потребу  у сировині, за рахунок технічного прогресу також знижена матеріаломісткість у тих виробництвах, в яких замінити натуральну сировину на синтезовану  не вдалося. В той же час відбувався швидкий ріст розвіданих запасів  корисних копалин. Однак ще в середині ХХ століття був передбачений пік  нафти. На думку С. Кара-Мурзи, за терміном "золотий мільярд" стоїть певна  цілісна геополітична, економічна і  культурна концепція: розвинені  країни, зберігаючи для свого населення  високий рівень споживання, будуть політично, військово та економічно утримувати інший світ в промислово нерозвинутому стані в якості сировиного додатку, зони зберігання шкідливих відходів і джерело дешевої робочої сили. 

Колишній радник президента Франції Ф. Міттерана Ж. Аргалі в своїй книзі "Тисячоліття. Переможці і переможені в прийдешньому світовому порядку. Лінія горизонту" (1990), переведеною в Росії в 1993 році під назвою "На порозі нового тисячоліття", вказує, що планета перенаселена за рахунок країн "третього світу". Відомий своєю безпосередньою причетністю до глобального проекту депопуляції Г. Кісінджер. Головною метою створеного ним Управління (Бюро) у справах народонаселення стало “скорочення народонаселення до 2 млрд. чоловік шляхом розпалювання воєн, голоду, хвороб і інших необхідних засобів”. Відтак постає необхідність обмежити зростання населення в межах достатності природних ресурсів. Немає потреби говорити про те, що еліта не дозволить поставити власне існування під загрозу бурхливому зростанню кількості “зайвих ротів”, а отже, слід розпочати практику відбору. Тому демографи вважають, що людство у ХХІ ст. перейде від нерегульованої високої до низької регульованої народжуваності. 

На думку С. Кара-Мурзи  Золотий мільярд, як концепція, пропонує манівпулювання суспільною свідомістью, для збереження стійкого зросту у країнах золотого мільярду - і відключення сировиних придатків від можливості незалежного розвитку, самостійного проникнення на капіталістичний ринок, від інформаційних, технологічних та фінансових можливостей так званого "цивілізаційного світу". 

Оцінки  тенденцій у динаміці співвідношення рівнів економічного розвитку

Д-р. екон. наук А. А. Пороховський зазначав, що "сам факт наявності" золотого мільярда "і решти бідного населення має для світу загрозливе, дестабілізуюче значення".

За даними доктора  соціологічних наук, професора, проректора Російського державного соціального  університету Кодіна М. І., «розрив у доходах між бідними і багатими збільшується. Бурхливий розвиток науки, технологій та передової економіки охопило лише невелике число держав, в яких проживає так званий "золотий мільярд" ». Микола Розов, керівник центру макросоціологіі НДУ, вважає, що глобалізація як ущільнення всіх зв'язків призводить до величезного зростання можливостей для сильних гравців. Одне з неминучих наслідків розвитку глобалізації - різке зростання відносної нерівності, яка підвищує соціальну напруженість. Посилення конкуренції на ринку веде до появи низки світових люмпенів (бідних верств) та об'єктивного посилення соціал-дарвіністських процесів - ринковий аналог природного відбору. Найбільш сильні держави в умовах глобалізації набувають ще більшої сили. При цьому розрив між VIP-зоною («золотий мільярд») і нижнім шаром бідної і перенаселеної периферії істотно збільшується. Директор Інституту історії СО РАН Володимир Ламін, на конференції присвяченій проблемам демографії, висловив припущення, що якщо «золотий мільярд» не почне по-справжньому ділитися з бідними країнами півдня планети, то в швидкій перспективі слід  чекати запеклих війн за ресурси. У повній мірі можна заявити, що розвинені країни нехтують станом бідних держав та бачать їх лише сировинним придатком.

У свою чергу, африканці, підтримані такою організацією, як "Лікарі без кордонів", звинувачують фармацевтичних гігантів у жадібності та егоїзмі, які призводять до смерті мільйонів людей через таких  хвороб як СНІД, гепатит, малярія. Вони заявляють, Що фармацевти не лібералізують  ввезення антівірусовіх препаратів в Африку, натомість активно фінансують нежіттєво Важливі засоби, Наприклад "Віагру". Ці хвороби стали справжнім бичем країн, що розвиваються. Тільки минулого року від СНІДу в «третьому світі» померло 3,1 млн чоловік, з них 2,2 млн у найбідніших країнах Африки, де середня тривалість життя скоротилася через епідемії з 60 до 47 років. На «чорному континенті» ВІЛ-вірус (що вважається основною причиною захворювання) вразив кілька десятків мільйонів чоловік. У деяких країнах, наприклад Ботсвані, їм інфіковано до третини населення. За оцінкою UNAIDS - комітету ООН у боротьбі з цією «нової Великої чумою», до 2020 р. в Африці від СНІДу помре до 55 млн чоловік, а в усьому світі число жертв хвороби досягне 68 млн. У той же час в зоні «золотого мільярда» - Північній Америці, ЄС, Японії - смертність від того ж СНІДу за останні десять років помітно скоротилася. Завдяки як профілактичним, просвітницьких заходів, так і новітнім антивірусних препаратів. Які дуже дороги за мірками тих же африканців і переважній більшості їх недоступні. Розробити самостійно подібні ліки і вакцини місцеві виробники не в силах (на це потрібно до 500 млн дол.)