Совместное предприятие (на примере ООО "Полпак")

1.2 Передконтрактна робота

Договір або угода, контракт (англ. agreement; contract) — домовленість двох або більше сторін (громадян або юридичних осіб), спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договір нерідко називають також зобов’язаними правовідносинами, що виникли із Договором, або сам документ, в якому вони виражені. Суб’єкти господарювання у фармацевтичній галузі (виробничі, оптові, аптечні, науково-дослідні, навчальні тощо) у процесі організації та здійснення господарсько-фінансової та соціальної діяльності вступають у різноманітні правовідносини з іншими суб’єктами, які потребують оформлення зобов’язань у формі Договору. До сфери господарських відносин належать господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини. Є відносини, в які вступають фармацевтичні та аптечні підприємства постійно (напр. Договір купівлі-продажу або поставки як готових лікарських засобів, так і основних допоміжних речовин та матеріалів для їх виробництва, Договір оренди приміщень для аптек, транспорту для перевезень фармацевтичних товарів, Договори колективні та трудові, Договір про матеріальну відповідальність окремих осіб або групи (колективу) тощо. Деякі господарсько-правові відносини у фармації використовуються лише окремими підприємствами або вкрай рідко (напр. Договір зовнішньоекономічний при експорті або імпорті лікарських препаратів, Договір на одержання кредиту (позички), Договір лізингу, Договір міни, Договір прокату, Договір юридичного обслуговування тощо). При цьому фармацевтичні та аптечні організації виступають одночасно як споживачі та як виробники та постачальники продукції, товарів і послуг, використовуючи не заборонені законодавством види договірних зобов’язань.

Установлення, зміна або припинення прав та обов’язків суб’єктів діяльності у фармації базується на використанні діючих загальних норм законодавства. Договори можуть бути односторонні, двосторонні, багатосторонні та змішані, відплатні або безвідплатні, а за формою — прості, що завіряються нотаріально, або такі, що підлягають державній реєстрації. Зміст Договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони (оферти) укласти Договір і прийняття пропозиції (акцепта) другою стороною. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги до нього не встановлені законом. Ціна є істотною умовою господарського Договір і встановлюється за домовленістю сторін або з урахуванням регулювання уповноваженими органами державної влади чи органами місцевого самоврядування й зазначається у гривнях. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті зі сплатою його у гривні за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу. Ціни у зовнішньоекономічних Договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін. Зміна ціни в договорі після його підписання не допускається. Договір набуває чинності з моменту його укладення й підписання сторонами або нотаріального його посвідчення, або державної реєстрації тощо. Договір є укладеним за місцем проживання фізичної особи або за місцезнаходженням юридичної особи, яка зробила пропозицію укласти Договір. Він може укладатися на біржах, аукціонах, конкурсах тощо. Терміном його дії є час, протягом якого сторони можуть реалізувати свої права і виконати обов’язки, визначені Договором. Він є обов’язковим для виконання сторонами. Виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, поручительством, гарантією, заставою, завдатком або іншими видами забезпечення виконання зобов’язань. Закінчення терміну Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії Договору. Зміна або розірвання Договору допускається лише за згодою сторін, судом або у випадках, установлених Договором чи законом. Зміна або розірвання Договору відбувається в тій формі, що й підписання Договору, якщо інше не встановлено Договором чи законом. Договір або окремі його пункти, які не відповідають нормам законодавства, визнаються зайвими, недійсними. Спори вирішуються сторонами шляхом переговорів або в судовому порядку за участю державної виконавчої служби. Розрізняють публічний Договір, в якому одна сторона взяла на себе зобов’язання здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля лікарськими препаратами, перевезення транспортом загального користування, послуги зв’язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). При цьому забороняється надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення Договору, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Якщо умови Договору встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, Договір може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого Договору в цілому, такий Договір називається Договір-приєднання. Друга сторона не може запропонувати свої умови. Попереднім вважається Договір, сторони якого зобов’язуються протягом певного терміну укласти Договір у майбутньому (основний Д.) на умовах, установлених попереднім Договором. Д. про наміри (протокол про наміри тощо) не вважається попереднім. Договір на користь третьої особи є Договором, в якому боржник зобов’язаний виконати свої обов’язки на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена в Договорі (напр. Договір страхування життя, Договір вкладу на ім’я третьої особи тощо).

Міжнародні Договори поділяються на двосторонні та багатосторонні, відкриті та закриті. Можуть мати преамбулу та додатки. Міжнародні Договори підписуються, парафуються, ратифікуються та вступають в дію після опублікування (промульгації) або обміну ратифікаційними грамотами, або передавання на зберігання депозитарію чи ООН. 

Дія міжнародного Договору закінчується згідно з його умовами, достроково — при погодженні сторін, денонсацією або анулюванням. Діяльність суб’єктів господарювання, яка в процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону України майном та/або робочою силою, називається зовнішньоекономічною, а Договір - зовнішньоекономічним Договором або контрактом. Договір письмовий між власником підприємства (уповноваженим ним органом) та трудовим колективом підприємства називається колективним Договором. Угода між працівником та власником підприємства (уповноваженим ним органом) чи фізичною особою щодо прав та обов’язків сторін у процесі виконання робіт називається трудовим Договором.

1.3 Зовнішньоекономічний  договір поставки товару (куплі-продажу)

2. СТВОРЕННЯ СПІЛЬНОГО  ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Передумови створення  спільного підприємства

Харчова промисловість в  Україні має надзвичайно сприятливі умови для її ефективного розвитку, є однією з провідних структуро формуючих ланок всієї економіки, промислового та агропромислового комплексів, ефективне функціонування якої є основоположним чинником економічного і соціального зростання, головною умовою забезпечення підвищення життєвого рівня населення.

За даними Держкомстату України  у 2010 році кількість промислових підприємств з виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів становила 22 тисяч, на яких працювало близько три мільйони осіб. Питома вага реалізованої промислової продукції харчової промисловості в загальному обсязі промислового виробництва у 2010 році становила 15,5 %. Асортимент продукції налічує понад 4 тисячі найменувань.

Підприємства харчової промисловості  переважно переробляють сільськогосподарську сировину, а також видобувають  кухонну сіль та мінеральні води.

Характерною особливістю  галузі є збільшення частки сільськогосподарської  продукції, що проходить промислову переробку. Основними галузями, які  використовують продукцію рослинництва є борошномельна, олійно-жирова, цукрова, плодоовочева. Тваринницьку сировину переробляють м’ясна, молочна та рибна галузі промисловості. Молочна галузь належить до провідних у харчовій та переробній промисловості та формує привабливий за обсягами виробництва ринок. Це безпосередньо пов'язано з тим, що продукція цієї галузі займає важливе місце у споживанні населення. Частка витрат на молочні продукти становить 15 % від загальних витрат на харчування. Серед галузей харчової промисловості молочна галузь займає третє місце за обсягами виробництва після м’ясної та хлібопекарської галузей.

Молокопереробна галузь об’єднує такі основні групи виробництва, як: маслоробна група, сироробна, виробництво незбираного молока та молоко консервне виробництво. Головна роль молочної галузі пов'язана із тим, що вона робить вагомий внесок у створення матеріально-технічної основи цілого суспільного виробництва. Також ця галузь виробляє значну частину матеріальних благ, зосереджених для задоволення потреб споживачів.

Молочне скотарство — це одна із провідних галузей тваринництва, призначення якої полягає у забезпеченні виробництва молока у тих обсягах, які відповідають нормам державної продовольчої безпеки та розширенню експортного потенціалу національної економіки. Тим більше, що із вступом

України до СОТ відкрилися нові можливості для реалізації продукції  тваринництва на світових ринках за цінами світового рівня.

На жаль, в останні роки в наслідок об'єктивних та суб'єктивних причин тваринницька галузь зазнала істотних негативних змін, в наслідок чого в галузі різко скоротилося поголів’я сільськогосподарських тварин усіх видів як у господарствах приватного сектору, так і в сільськогосподарських підприємствах усіх форм власності.

Скорочення поголів’я  молочного скотарства в свою чергу  призвело до зменшення сировинної бaзи для молокопереробних підприємств, зменшення доходів від реалізації продукції, зростання рівня безробіття сільських мешканців по Україні. Вплив на зменшення обсягів виробництва мoлoчнoї продукції національними товаровиробниками мав також імпорт мoлoчної продукції з консервантами, що збільшує її термін зберігання. Протягом останніх років з торговельної мережі, відповідно, витісняється якісна національна продукція.

Також розвиток та функціонування молочних підприємств має тісний зв'язок із такими об'єктивними чинниками, як: природні умови та науково-технічний прогрес. Несприятливі умови для функціонування та розвитку молочних підприємств виникли ще на початку 90-х років. Ціна на сільськогосподарську молочну продукцію підвищилась в 5 разів. Результaтом цього стало різке зниження купівельної спроможності населення. Через це скоротились обсяги споживання молочних товарів, що призвело до штучного надлишку зазначеної групи товарів. На зменшення кількості виробництва продуктів харчування вплинуло не лише звуження внутрішнього продовольчого ринку, але й втрата зовнішніх ринків. Відповідно, утримання мoлoчнoгo стада стало не лише нерентабельним, але й збитковим.

Основним центром виробництва тваринницької продукції є Закарпаття   Виробниками тваринницької продукції в Україні є сільськогосподарські підприємства, фермери та особисті селянські господарства, які є основними користувачами землі. Зокрема, у користуванні господарств населення за станом на 1 січня 2011року знаходиться 87,0 % сільськогосподарських угідь, 93,7 - сіножатей , і 91,4% - пасовищ. Як наслідок, у господарствах населення за минулий рік вироблено 98,3% молока, 92,8% м’яса. Реформування господарств, розпаювання землі, створення фермерських-селянських

формувань спонукали до зміни у веденні тваринницької галузі, в зв’язку з цим 93,7 % поголів’я великої рогатої худоби зосереджено в господарствах населення, в т. ч. корів – 97,9, однак протягом 2010 року 20,5 % домогосподарств населення сільської місцевості не утримували жодного виду худоби, тому спостерігається тенденція скорочення чисельності поголів’я великої рогатої худоби у особистих господарствах населення у більшості областях .

Після тривалого спаду  в харчовій промисловості справи в останні роки почали покращуватись. Залучення іноземних інвестицій, роздержавлення, наявність конкурентного  середовища докорінно змінили картину  на вітчизняному харчовому ринку. Сьогодні виробниками пропонується широкий  асортимент високоякісної продукції.

Виробництво найважливіших  продуктів харчової промисловості