ЗМІСТ 

 

ВСТУП

 

     Міжнародний поділ праці (МПП) – це найвищий ступінь  розвитку суспільно-теориторіального поділу праці між країнами, основою якого є економічно вигідна спеціалізація окремих країн і обмін випущеною продукцією визначеної кількості та якості.

     У країнах, які широко використовують можливість брати участь в МПП, як правило, вищі темпи економічного розвитку. Яскравим прикладом є розвиток Японії, Німеччини, “Нових індустріальних країн” _ Гонконгу, Тайваню, Сінгапуру та Південної Кореї. І навпаки, в країнах, які не зуміли знайти своє місце у МПП, - нижчі темпи розвитку або навіть спостерігається згортання виробництва.

     Серед чинників розвитку МПП треба відзначити:

     1) природно-географічні умови;

     2) технічний прогрес;

     3)соціально-економічні умови.

     Раніше  головну роль відігравали природно-географічні  умови: клімат, природні ресурси, розміри  території, чисельність населення, економіко-географічне розташування. Довгий час різниця в розподілі природних багатств була основною причиною МПП.

     Розвиток  технічного прогресу призвів до зменшення  значення природно-географічних умов, надавши можливість використати  переваги науково-технічних досягнень, розвитку науки і техніки. Нова модель економічного розвитку набула таких характерних рис:

     1) почав переважати інтенсивний тип економічного зростання;

     2) з’явилися нові галузі промисловості та швидко модернізувалися діючі;

     3) скористався виробничий цикл;

     4) розширилася сфера послуг (особливо банківських і страхових).

     Паралельно  з НТП у МПП значну роль почали відігравати і соціально-економічні умови:

     досягнутий  рівень економічного і науково-технічного розвитку;

     механізм  організації національного виробництва;

     механізм  організації зовнішньоекономічних відносин.

     На  сучасному етапі вплив перших –х чинників на МПП вирівнявся, а  відмінності в соціально-економічних  умовах різних країн набувають вирішального значення. Грандіозні економічні, політичні  та соціальні процеси останніх десятиліть суттєво вплинули на МПП. Головним напрямком його розвитку стало розширення міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва. Вони є формами МПП і виражають їх суть.

     Розвиток  МПП обумовлює необхідність підвищення продуктивності праці і зниження витрат виробництва.

     Реалізація  переваг МПП забезпечує країні в  процесі обміну отримання різниці  між міжнародною і внутрішньою  ціною експортованих товарів  та послуг, а також економію внутрішніх витрат від скорочення національного  виробництва внаслідок використання дешевого імпорту. Важливою передумовою розвитку МПП є міжнародний поділ інших факторів виробництва – землі, капіталу, технології. Будь-яка країна виробляє той чи інший товар, якщо вона має такі фактори виробництва, які дають їй змогу виробляти цей товар з більшою ефективністю, ніж іншій. Земля, праця, капітал, технологія є однаково важливими факторами для виробництва будь-якого товару.

 

1 ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ МІЖНАРОДНОГО ПОДІЛУ ПРАЦІ

 

     Безперервно розвиваючись, МПП набув певних тенденцій та особливостей.

     До  них належать такі:

     1. У світовому господарстві зберігається  і навіть поглиблюється розрив  між промислово розвинутими країнами  і країнами і країнами, що розвиваються. На розвинуті країни припадає  близько 25% населення і 80% сукупного національного продукту.

     Країни, що розвиваються у світовому господарстві є, в основному, постачальниками  сировини і споживачами готової  продукції. Але останнім часом встановлюється нова галузева спрямованість країн, що розвиваються.

     Між розвинутими країнами та країнами, що розвиваються, швидкими темпами зростає внутрішньогалузевий обмін продукцією обраної промисловості. Збільшується виробництво працемістких, матеріаломістких, стандароизованих виробів на експорт для задоволення потреб насамперед промислово розвинути країн. Провідні ролі в цьому відіграє четвірка так званих “драконів” – Гонконг, Сінгапур, Тайвань і Південна Корея, а також Китай, Таїланд, Туреччина, Бразилія, Мексика, Індія та деякі інші країни, що належать до “нових індустріальних країн”.

     2. Основним в МПП став внутрішньогалузевий  поділ праці на основі предметної, а особливо по детальної та  технологічної спеціалізації.

     3. Внаслідок нерівномірності соціально-економічного розвитку продовжуються зміни в розстановці політичних і економічних сил в групі промислово розвинутих країн, насамперед між 3-ма основними центрами – США, Японією і Західною Європою. Це викликає необхідність частої перебудови в системі МПП.

     4. Змінилася участь в МПП колишніх  країн соціалістичного табору. Відбувається  переорієнтація їхніх економік та залучення їх до участі у МПП на іншій основі.

     5. Постійно зростає роль ТНК  у міжнародному економічному  обміні та МПП. ТНК контролюють  майже половину світового промислового  виробництва та світової торгівлі.

     6. Посилюються інтеграційні процеси, інтеграціоналізація господарської діяльності. Відзначається тенденція до об’єднання зусиль провідних країн для колективного регулювання та зменшення наслідків економічних та валютних потрясінь. Зростає роль міжнародних організацій – МВФ, МИРР тощо.

     7. На МПП періодично впливають  структурні кризи, дисбаланси  в міжнародній торгівлі. Так, енергетична  криза 70-х років викликала необхідність  переходу на енергоощадні типи  виробництв, що привело до змін  в структурі й навіть географічному  розподілі світової торгівлі, а також в експортній спеціалізації багатьох країн.

     8. Зростає об’єктивна необхідність  в докорінній перебудові МПП  та МЕВ в цілому. Вони не  можуть розвиватись стихійно, тому, що це може призвести до  непередбачених наслідків.

 

2 ПОКАЗНИКИ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОЇ СПЕЦІАЛІЗАЦІЇ І КООПЕРУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА

 

     МПП нерозривно пов’язаний з міжнародною  спеціалізацією і кооперуванням  виробництва, які є формами його прояву і його елементами.

     Під міжнародною спеціалізацією виробництва (МСВ) розуміють таку форму поділу праці між країнами, за якої концентрація однорідного виробництва збільшується на базі диференціації національних виробництв, виділення в самостійні (відокремленні) технологічні процеси, в окремі галузі виготовлення продукції понад внутрішні потреби.

     МСВ розвивається в 2-х напрямках –  виробничому і територіальному. Виробничий напрямок передбачає міжгалузеву  та внутрішньогалузеву спеціалізацію, а також спеціалізацію окремих  підприємств, компаній та об’єднань.

     У територіальному напрямку виділяють  спеціалізацію окремих країн, груп країн та регіонів на виробництві певних видів продукції та їх частин для світового ринку.

     Міжгалузева спеціалізація – це взаємовідносини  між державами з обміном продуктами різних галузей виробництва. Така форма  переважала в 30-ті роки у взаємовідносинах між комплексними галузями (н-д: обробної промисловості загалом і сільського господарства). В 50-60-ті роки ця форма діяла вже на рівні первинних галузей (автомобілебудування, хімічна промисловість тощо). В 70-80-ті роки на перший план вийшла внутрішньогалузева спеціалізація, яка основана на поділі виробничих програм у межах однієї й тієї ж галузі.

     Основними формами прояву МВС є предметна, подетальна (по вузлова) та технологічна (постадійна) спеціалізації. Перша з  них передбачає спеціалізацію підприємств різних країн на виробництві та експорті повністю закінченого і готового до споживання виробу. Подетальна спеціалізація базується на кооперації виробників різних країн у випуску вузлів та деталей, а технологічна – на здійсненні окремих стадій технологічних процесів виробництва товарів у межах єдиного технологічного процесу.

     Найрозвиненіші  всі форми спеціалізації в  машинобудуванні, приладобудуванні тощо.

     З розвитком МПП в МСВ виникли  такі поняття, як “міжнародноспеціалізована  галузь” та “міжнапродноспеціалізована продукція”. Перша з них характеризує ті галузі, які беруть найактивнішу участь в МПП. Для них характерно висока частка продукції на експорт та високий рівень на експорт та високий рівень внутрішньогалузевої спеціалізації.

     Міжнародноспеціалізована  продукція – це продукція, яка є предметом двосторонніх та багатосторонніх угод про розподіл виробничих програм і за умови виготовлення в одній чи декількох країнах значною мірою задовольняє потреби світового ринку в ній.

     Основними показниками рівня міжнародної спеціалізації галузі є такі:

     коефіцієнт  відносної експортної спеціалізації

     

     де  Ек – питома ваша товару в експорті країни;

     Ес  – питома вага товару в світовому експорті.

     Якщо Kr>1, то галузь або товар вважаються міжнародно-спеціалізованими.

     експортна квота у виробництві галузі

     

     де  Е – обсяг експорту за даний  період;

     Овн – обсяг внутрішнього виробництва.

     Експортна квота характеризує значення експорту продукції певної галузі для економіки  країни.

     Міру  участі національного господарства в МПП характеризує індекс товарності, t:

     

     де  Е – річний експорт;

     І – річний імпорт;

     Р – річний валовий внутрішній продукт.

     Другим  елементом у МПП є міжнародне виробниче кооперування, тобто об’єднання зусиль виробників декількох країн  у випуску видів товарів для світового ринку.

     Коопераційні  зв’язки проявляються на всесвітньому міжгалузевому або внутрішньогалузевому рівнях.

     У міжнародній практиці виділяють 3 основні  форми кооперування:

     1) здійснення спільних програм;

     2) договірна спеціалізація;

     3) створення спільних підприємств.

     Реалізуються  спільні програми, своєю чергою у 2-х формах: підрядне кооперування. За якого виконавець за дорученням замовника  виконує певні роботи з виробництва  деталей, вузлів тощо, які є складовою  частиною продукції замовника; організація спільного виробництва об’єднання різних видів ресурсів (фінансових, матеріальних, трудових, науково-технічних тощо) партнерів та закріплення за кожним з них повної відповідальності за виробництво певної частини виробу.

     Завданням договірної спеціалізації є запобігання дублювання виробництва та прямої конкуренції на ринку між виробниками-учасниками виробничого кооперування. Суть її полягає у розмежуванні виробничих програм і закріпленні за кожним учасником певного асортименту кінцевої продукції.