Міжнародна спеціалізація та кооперування виробництва.

     Спільне виробництво зводиться до того, що дві сторони (або більше) із різних країн об'єднуються при виконанні  певних робіт чи програм. Наприклад, декілька фірм з різних країн виконують роботи з відновлення нафтодобувних комплексів у Кувейті, що потерпіли від військових дій.

     Договірна спеціалізація, як ще один із способів налагодження коопераційних зв'язків, полягає в розмежуванні видів діяльності між суб'єктами різних країн, щоб не дублювали один одного, а взаємодоповнювали. При цьому вони часто розбивають загальну програму на підпрограми, які виконують роздільно, але в межах загальної програми. Договірна спеціалізація передбачає й об'єднання вже апріорно спеціалізованих суб'єктів для виконання складних програм. Договірна спеціалізація, як і всяка інша форма кооперації, згладжує конкурентне протистояння фірм з різних країн.

2. Форми міжнародної  спеціалізації та  кооперації

     За  сучасних умов можна виділити наступні форми міжнародної кооперації :

     - підрядна кооперація;

     - поставки у рамках ліцензійних угод;

     - доповнення виробничих потужностей партнера;

     - поділ виробничих програм (спеціалізація);

     - організація спільних підприємств.

     Згідно  з класифікацією ЄЕК (Європейська  економічна комісія) ООН формами  виробничої кооперації можна вважати:

     - поставку комплектних підприємств  та обладнання з наступною  оплатою їх вартості продукцією, що має бути виготовлена на  їх основі;

     - надання ліцензії та (або) виробничого досвіду і знань з наступною оплатою їхньої вартості поставками продукції, отриманої з їх використання;

     - підряд;

     - спільне виробництво, включаючи  науково-дослідні і дослідно-конструкторські  роботи (НДДКР);

     - організацію спільних підприємств;

     - запровадження спільних проектів;

     На  відміну від цього у класифікації ЮНКТАД виділяються такі виробничо-коопераційні форми:

     - спільне виробництво;

     - підряд (це договір, за яким  одна сторона зобов'язується виконувати  завдання іншої сторони (замовника));

     - поставки в рамках ліцензійних  угод;

     - взаємне доповнення виробничих  потенціалів;

     - розподіл виробничих програм  у вигляді спеціалізації;

     - організація спільних підприємств.

     Міжнародна  спеціалізація виробництва розвивається за двома напрямами - виробничим і територіальним.

     У свою чергу, виробничий напрям поділяється  на міжгалузеву, внутрішньогалузеву спеціалізацію  та на спеціалізацію окремих підприємств (компаній).

     У територіальному аспекті міжнародна спеціалізація виробництва припускає  спеціалізацію окремих країн, груп країн і регіонів на виробництві певних продуктів та їх частин для світового ринку.

     Основними видами міжнародної спеціалізації  виробництва є предметна (виробництво  продуктів), подетальна (виробництво  частин, компонентів продуктів) і технологічна, чи стадійна, спеціалізація (здійснення окремих операцій або виконання окремих технологічних процесів, наприклад складання, фарбування, зварювання, термічна обробка тощо). Міжнародна спеціалізація виробництва - динамічна форма міжнародного поділу праці. Вона перебуває під впливом технологічних змін через внутрішню логіку свого руху та дією зовнішніх чинників, які визначають її розвиток. На всіх історичних етапах, а на сучасному особливо, для міжнародної спеціалізації виробництва характерними є динамічність процесу, що протікає, безупинна зміна її видів, напрямів, перехід до більш складних форм, породжуваних глибинними змінами в суспільному виробництві, зрушеннями в структурі всесвітніх потреб, впливом НТР.

3. Тенденції розвитку  міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва

     У 30-і роки XX ст. у світі переважали міжнародна міжгалузева спеціалізація виробництва та відповідний обмін продукції однієї комплексної галузі (наприклад, обробної промисловості) на продукцію іншої (видобувної промисловості і/чи сільського господарства). У 50-60-і роки провідне місце продовжувала займати міжнародна спеціалізація виробництва, але вже на рівні первинних галузей (автомобіле- й авіабудування, виробництво пластмас, підшипників, радіоапаратури тощо). В 70-80-і роки на перший план виходить і закріплює своє положення внут-рішньогалузева міжнародна спеціалізація виробництва і відповідний обмін товарами-аналогами з різними споживчими характеристиками (наприклад, колісних тракторів на гусеничні машини, шкіряного взуття на гумове й т.ін.). Значущість міжнародної спеціалізації виробництва як фактора підвищення ефективності національних виробництв і інтенсифікації міжнародного обігу стало зростає. Так, у 70-80-і роки темпи приросту світової торгівлі продукцією машинобудування на 40 % (у 60-і роки - на 4 %) забезпечувалися за рахунок комплектуючих виробів. За 1960-1990 роки частка деталей і вузлів в якості комплектуючих у зовнішній торгівлі економічно розвинутих країн продукцією машинобудування зросла більше ніж удвічі, нині - перевищує 40 %.

     Найповнішого  розвитку усі види спеціалізації  виробництва набули в машинобудуванні, що пояснюється так. По-перше, його продукція  має конструктивні особливості - машини, устаткування, механізми - складаються  з великого числа компонентів (агрегати, вузли, деталі), виробництво яких вимагає свого відособлення, тобто спеціалізації. По-друге, продукція машинобудування має багато кількісних і якісних особливостей. Вона включає вироби сотень тисяч найменувань, які випускаються у різних масштабах (одиничне, дрібно та великосерійне, поточно-масове виробництво). Через конструктивну складність виробництво багатьох з них вимагає кооперованої роботи десятків, сотень і навіть тисяч підприємств різних країн. З особливістю машинобудівних виробів пов'язана і концентрація випуску найбільш складних з них на обмеженому числі підприємств у вузькому колі країн. По-третє, для машинобудування характерні технологічні особливості продукції, що випускається, через які одні й ті ж заготовки та деталі виробляються із застосуванням різних технологічних процесів, у тому числі тих, які припускають масове спеціалізоване виробництво. При цьому межі національного ринку зазвичай стають тісними для такої продукції.

     Інший аспект якісної сторони міжнародної  спеціалізації виробництва пов'язаний із широтою номенклатури (асортименту) товарів, що поставляються на зовнішні ринки. Швидке розширення номенклатури експорту є в цілому свідченням міжнародної деспеціалізації країни і, навпаки, скорочення номенклатури робить більш чітким експортний профіль. Такий висновок, однак, є занадто загальним і потребує уточнення. Так, якщо розширення номенклатури експорту в цілому відбувається за рахунок міжнародно спеціалізованих виробів і частка останніх у вивозі зростає, то фактично відбувається підвищення рівня міжнародної спеціалізації виробництва; розши-рення номенклатури за рахунок неспеціалізованих видів виробів викликає зворотні результати. Отже, розширення асортименту саме по собі ще не свідчить про погіршення міжнародної спеціалізації виробництва країни.

     Спеціалізація, що поглиблюється, лежить в основі розвитку конкурентних виробництв. Промислово розвинуті країни експортують усі  види продукції, але не кожну модель і різновид товару. В кожній підгалузі  компанії вибирають певні групи  виробів, вузлів і деталей, у виробництві яких вони концентрують свої зусилля. Ці вироби експортуються, а інші необхідні їм вироби тієї ж галузі імпортуються. Завдяки зниженню витрат виробництва, пов'язаному зі зростанням масштабності та серійності випуску виробів, компанії одержують велику масу прибутку. Це явище в розвитку виробни-чих сил одержало назву "економія масштабу".

     Міжгалузеві зіставлення динамічних рядів виробничих витрат, продуктивності праці та торгових потоків за такими видами продукції, як автомобілі, побутова електротехніка, показують, що економія на масштабах виробництва - вирішальний фактор у підвищенні їх конкурентоспроможності. Підраховано, що в галузях обробної промисловості подвоєння випуску в середньому забезпечує зниження питомих витрат на 10 % і зростання ефективності на 40 %. Це досягається за рахунок нагромадження досвіду, навчання працюючих, більш ощадливого використання матеріалів, послуг, по-ліпшення технології, прискорення окупності капіталовкладень в устаткування, витрат на НДДКР при розширенні розмірів випуску.

     Зовнішня  торгівля в умовах масштабу виробництва  в рамках галузі, чи зовнішня економія, не обов'язково взаємовигідна для  всіх країн-учасниць. Більш низькі витрати має країна, яка може дешево продати якийсь товар, що, як правило, випускає його у великій кількості. Економія на масштабі на рівні галузі, чи зовнішня еконо-мія, закріплює напрям зовнішньої торгівлі. Країни, що спершу були великими виробниками того чи іншого товару, залишаються таки-ми майже постійно, тому що весь час мають низькі витрати виробництва. Історично сформована спеціалізація може відтворюватися, навіть якщо нові виробники могли б виробити товар дешевше.

     Торгівля  на основі масштабу виробництва здійснює більш сильний ефект на добробут країни, ніж торгівля на основі порівняльних переваг. Концентрація певних галузей у декількох країнах дає змогу збільшити масштаб виробництва та підвищити його ефективність. Вона може призводити до погіршення добробуту інших країн. Ціна давнього виробника зазвичай нижча витрат початківця, що блокує початок цього виробництва в іншій країні в умовах відкритої економіки. Цьому сприяє не тільки ефект накопиченого обсягу виробництва, а й нагромадження досвіду та знань. Економія на ма-сштабі виробництва на рівні галузі закріплює історично сформова-ну міжнародну спеціалізацію країн у тих чи інших галузях.

     На  посилення процесу спеціалізації, зміну її структури величезний вплив  здійснює відновлення номенклатури продукції, що випускається, під впливом  НТП. Нова якість науки виявляється у скороченні періоду між створенням наукових розробок і їх практичним застосуванням, у швидкому моральному старінні промислових виробів. У передових сучасних галузях (ЕОМ, напівпровідники) цикл життя продукції складає 3-5 років, у всіх галузях обробної промисловості він фактично не перевищує 8-9 років.

     У зв'язку з нерівномірним розвитком  НТП у світовому господарстві з'являються нові виробники, що створюють  собі нові "ніші" чи тіснять конкурентів. Цей процес приводить не тільки до поглиб-лення спеціалізації, але  і до змін у соціальній структурі господарства.

     Багатостороння  кооперація в умовах сучасного науково-технічного прогресу, особливостей соціально-економічного розвитку стає ключовою передумовою  підвищення ефективності окремих національних відтворювальних комплексів, зокрема й нашої держави.

     Ефективність  участі національної економіки в  процесах виробничої кооперації значною  мірою залежить від правильності її макроекономічного регулювання.

     Технічно  міжнародна кооперація у вигляді  спільного виробництва виражається  передусім у поставках (взаємних чи односторонніх) субпродуктів, вузлів та деталей, із подальшою доробкою, доведенням та збиранням кінцевої продукції на підприємствах партнерів або одного з партнерів.

     Очевидно, що для реалізації цілей такого співробітництва  потрібне узгодження не тільки на мікро-, а й на макроекономічному рівні численних підходів до питань метрології та стандартизації, уніфікації технічних правил та нормативів, типізації або включення до числа прийнятих стандартів окремих параметрів готових виробів, агрегатів, вузлів та деталей. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновок

     Нині  жодна країна, навіть маючи багаті природні ресурси, розвинуту економіку, науку, кваліфіковані трудові ресурси  і ємний внутрішній ринок, не може залишатися осторонь від потужних загальносвітових інтеграційних процесів. Сфера міжнародного виробництва як елемент глобальної економіки викристалізовується нині на основі взаємодії трьох найголовніших процесів: міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва, спільної інвестиційної діяльності й спільного підприємництва. Найвиразніше тут проявляється роль ТНК, спільних підприємств, вільних економічних (експортних) зон тощо. Відносини у сфері міжнародного виробництва визначають зміст, динаміку і структуру господарської взаємодії в інших підсистемах світової економіки. У процесі посилення глобалізації господарського життя органічно поєднуються національні та інтернаціональні форми виробництва. На цій основі розвивається міжнародне (багатонаціональне) виробництво внаслідок взаємодії в єдиному виробничому процесі різноманітних за своїм походженням ресурсів і факторів. Найяскравіше це проявляється в діяльності ТНК, спільних підприємств, при реалізації міжнародних інвестиційних проектів, у межах вільних економічних зон тощо. У цілому на вказані форми міжнародного виробництва тепер припадає від 30 до 50% матеріального, фінансового й технологічного обороту світової економіки.