Логика Гегеля

 

План

  Вступ

1. Особливості формальної логіки

2. Таємниця діалектичної логіки

3. Загальне і відмінності формальної і діалектичної логіки

4. Загальна філософія   Гегеля

4.1 Головне у філософії  Гегеля

5.Діалектичний метод

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Мова це знакова система  або засіб виразу людської думки. Природна мова це основа мови і засіб  спілкування людей. Штучна мова більш  формалізована і однозначна, використовується в різних науках.

Семіотика як загальна теорія знаків і знакових систем вивчає принципи побудови різних мов. Семіотичними категоріями логіки є: знаки, як матеріальні предмети і явища, представляючи інші предмети і службовці для придбання, зберігання, переробки і передачі інформації.

Немовні знаки це показники, символи і сигнали. Мовні або  описові терміни використовуються в цілях спілкування і позначення імені і значення предмету. Ім'я  цей мовний вираз для позначення предмету. Ім'я предмету може бути простим (туризм, ринок), складним (грошова система), власним, загальним (туристична компанія).

Кожне ім'я має значення - денотат і значення імені - концепт. Терміном називається слово або  словосполучення, яке точно позначає певний предмет. Значення імені це що позначається даним ім'ям предмет (менеджер, турист). Значення імені це спосіб позначення імені предмету, більш точна фіксація його змісту. Денотату туризм відповідає концепт: подорож з метою відпочинку. Пропозиції це граматично цілісні одиниці  людської мови і оболонки логічних думок. Вони несуть певну інформацію.

Мета роботи - визначити  співвідношення формальної логіки і  діалектичної логіки.

Задачі роботи - розглянути особливості формальної логіки; вивчити  таємницю діалектичної логіки; позначити  загальне і відмінності формальної і діалектичної логіки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Особливості формальної  логіки

У формальній логіці семіотичною категорією є думка (вислів) - оповідна пропозиція. Пропозиція виказує думку по своєму логічному значенню істинну або помилкову.

Для виявлення предмету логіки важливу роль придбаває формалізоване  мислення, в рамках якого у об'єктів, що вивчаються, виявляються стійкі властивості і відносини. Формалізація реалізується в природних і штучних  мовах. Використовування арифметичних знаків і мов програмування привело  до виникнення символічної або математичної логіки, в рамках якої формальний аналіз з опорою на математичні методи став основою рішення складних економічних  і технологічних задач. Їх рішення  вимагає:

- змістовних способів міркувань на природній мові;

- виявлення самих загальних властивостей і відносин між предметами і явищами;

- фіксації властивостей і характеристик самих думок і відношенні між ними.

Відносини між думками  також вивчаються логікою і виражаються  логічними термінами: суть (є, є); все (кожний, жоден); деякі (якщо... ... ., то...; і; або) і т.д. В ході змістовних міркувань  і оцінці конкретних даних, основи наших  висновків, разом з безумовними  дедуктивними висновками використовуються індуктивні і продуктивні (аналогічно) висновки. Останні, не дивлячись на свій характер вірогідності, вельми істотні для доказу і аргументування спірних положень.

Логіка вивчає саме цей  раціональний ступінь пізнання і  мислення, його опосередковану здатність  переходу від старих знань до нових, не звертаючись кожного разу до досвіду. Для цього використовується вивідне  знання, отримане шляхом міркувань  із старих знань. Якщо відомо, що "де дим, там і вогонь". На горбі - дим. То висновок: "на горбі - вогонь" - істинний, якщо істинно початкове  знання і дотримані вимоги логіки.

Студент повинен з'ясувати, що утворення вивідного знання підкоряється певним законам, як і всі явища  в світі. Тому головне призначення  логіки полягає у вивченні специфічних  розумових законів і правил досягнення істинного вивідного знання.

Яким чином робить це логіка? Перш за все, вивчаючи форми, структуру  і правила мислення у відволіканні їх від конкретного змісту. При  цьому термін "логіка" використовується в двох основних значеннях.

По-перше, для позначення уміння, навику, мистецтва ясно, чітко, переконливо і послідовно міркувати, доводити і спростовувати різні  положення. Наприклад, сюди входять  навики точного вживання слів і пропозицій, що надає мові ясну і зрозумілу форму. Логіка показує, що при правильному міркуванні висновок цей логічно необхідне слідство з посилок. Тому загальна схема даного міркування набуває форму логічного закону. Нарешті, логіка допомагає майстерно доводити і спростовувати положення, формулювати і дозволяти значення задачі, бачити істоту помилок і прийомів в суперечці, уникати софістичних хитрувань.

По-друге, логіка це особлива наука, яка вивчає форми мислення з погляду їх структури, а також  закони і правила отримання вивідного  знання. При цьому логіка стає інструментарієм  пізнавальної дії. Визначаючи межі і  єство предмету логіки, слід зазначити  її значення в рамках критичного мислення і раціонального аргументування для ухвалення і розробки управлінських  рішень. Оскільки логіку цікавить форма  побудови думок, і вона відволікається від конкретного змісту, укладеного в них, даний розділ називається  формальною логікою.

2. Таємниця діалектичної  логіки

Як відомо, термін "діалектична  логіка" був введений у філософію  Г. В.Ф. Гегелем. Гегель нерідко використовував філософські терміни в значенні, відмінному від їх звичайного вживання. І "логікою" він називав не науку  про висновки і докази, а свою власну "науку" про саморозвиток абсолютної ідеї в "царстві чистої думки". Діалектична логіка Гегеля - це вчення про Логос, наука про  Бога, який "існує в своїй істинності лише в мисленні і як мислення. Проте  такі ж надзадачі Гегель приписав і традиційній, арістотелівській логіці і обрушився на неї з нещадною критикою. Традиційна логіка, згідно Гегелю, займається "зовнішнім матеріалом", "мертвими формами", не здатна проникнути в "суть речей" і повинна скоріше "зійти з сцени". Зрозуміло, ніякої нової логіки Гегель не створив, а лише звільнив свою метафізику від  всіх логічних законів і, перш за все, від закону несуперечності.

Філософські погляду До. Маркса і Ф. Енгельса склалися під  сильним впливом гегельянства. Позначався цей вплив не тільки в "заграванні" з гегелівською термінологією, про  яку одного разу обмовився Енгельс. Від Гегеля марксизм в прихованому  вигляді успадковував фаталізм і  телеологію, тобто віру в якусь "всесвітньо-історичну  необхідність", що визначає хід подій  і ведучу людство до стану досконалості. Проте ні Маркс, ні Енгельс ніколи не апелювали ні до якої особливої  логіки і термін "діалектична  логіка" не вживали. Навпаки, всі  свої твердження вони строго погоджували  з правилами логічного висновку, а у своїх опонентів прагнули знайти логічні суперечності. Тому поширене зараз переконання, ніби "ненависть  марксистів до логіки порівнянна тільки з їх ненавистю до власності", є, на мій погляд, значним перебільшенням.

Відношення марксистів до логіки стало мінятися на рубежі XIX-XX вв. В цей період висновки точних наук підірвали онтологічну базу матеріалізму марксиста, а соціально-економічний розвиток європейських країн прийшов в явну суперечність з історичними прогнозами Маркса. Тому багато теоретично мислячих соціалістів того часу (наприклад, теоретики II Інтернаціоналу або російські "легальні марксисти") прийшли до висновку, що деякі істотні положення теорії марксиста помилкові і від них необхідно відмовитися. Але, в цей же час виник і інший тип відношення до спадщини Маркса. Більшість марксистів, замість того, щоб відмовитися від тих або інших положень теорії Маркса, пере інтерпретували ці положення з метою зробити їх неспростовними. Але зробити теорію неспростовної можна тільки зробивши її такою, що не перевіряється, тобто ірраціональної, До. Поппер писав із цього приводу: Теорія "марксиста. в деяких своїх ранніх формулюваннях. давала прогнози, що перевіряються, і дійсно була фальсифікована. Проте замість того, щоб визнати це спростування, послідовники Маркса пере інтерпретували і теорію і свідоцтво з тим, щоб привести їх у відповідність. Таким шляхом вони врятували теорію від спростування, проте цього було досягнуто цінній використовування засобів, що зробили її неспростовною. і завдяки цьому прийому вони поруйнували її широко розрекламовані претензії на науковий статус" [4]. Одним із засобів подібного "порятунку" теорії марксиста стала її діалектизація, тобто внесення в її склад більшої кількості елементів гегельянства, чим це було спочатку. І найважливіша роль в цьому процесі належала В.І. Леніну.

Саме Ленін виказав  думку, що теорія марксиста спирається не на звичайну формальну логіку, а  на деяку особливу, вищу Логіку, висхідну своїми коренями до діалектичної логіки Гегеля. "Якщо Marx не залишив "Логіки" (з великої букви), то він залишив  логіку "Капіталу" - писав Ленін  в конспекті "План діалектики (логіки) Гегеля". - В "Капіталі" застосована  до однієї науки логіка, діалектика і теорія пізнання (не треба 3-і слова: це одне і те ж) матеріалізму, що узяв все цінне у Гегеля і що двинув це цінне вперед".

Справа "діалектиків" не отримала розвитку. В ті роки марксизм в нашій країні вже не потребував ні якому інтелектуальному захисті. Захист марксизму стада здійснюватися  безпосереднім фізичним насильством, причому не тільки над філософами, але і над ученими, якщо їх висновки хоч в чомусь розходилися з  офіційною ідеологією. В таких  умовах "логічні міркування" "діалектиків" показалися властям не тільки непотрібними, але і шкідливими, що відводять  від актуальних задач класової боротьби і партійно-державного будівництва "Боротьба за дійсну, а не уявну  розробку ленінської філософської спадщини - писав зведений в 30-х роках в  ранг офіційного ідеолога М.Б. Мітін - означає  боротьбу не за. формалістичну теорію діалектики, а за конкретну діалектику". Під "конкретною діалектикою" Мітін  мав на увазі вчення про партійність  філософії, класову боротьбу і комуністичне будівництво. Розробки діалектики як логіки припинилися. І хоча поняття "діалектична  логіка" вживалося в деяких філософських статтях 30-х-40-х років, в нього вкладалося лише те, що мовилося із цього приводу в ленінській статті "Ще раз про профспілки".

Світогляд Лосева сформувався  під впливом російського "релігійного  ренесансу" початку XX століття, В  російській релігійній філософії початку  століття дійсно можна знайти риси, що зближують її з діалектичною логікою. Ця, перш за все, увага до антиномія  розуму і упевненість, що ці антиномії  не можуть бути дозволений засобами формальної логіки. Проте релігійні філософи розглядали антиномії як свідоцтв обмеженості  розуму, який повинен поступитися  місцем вірі, а не як форми мислення про самі предмети, що мало місце  у Гегеля. Кажучи про обмеженість  розуму, багато російських філософів (С.Н. Булгаков, і П.А. Флоренський та ін.) приходили до апології міфологічного мислення. Але міфологія розглядалася ними як атрибут релігійної віри, як якесь "вікно в трансцендентний світ". На відміну від них Лосєв на сторінках "Діалектики міфу" доводить, що міфологія може бути і нерелігійної

Зрозуміло деборинці поспішили  відмежуватися від позиції Лосєва "Лосєв - діалектик - роз'яснював на зборі філософської громадськості  Деборін, - але його діалектика нічого спільний не має з матеріалістичною діалектикою". За свій іронічний  тон і недоречні аналогії Лосєв поплатився трьома роками виправних робіт і двадцятирічною неможливістю публікуватися. Але в 50-х-80-х роках, коли його роботи знов стали публікувати, він не змінив своєї прихильності до діалектичної логіки і як і раніше відстоював тезу про близькість діалектики і міфології. Тільки тепер йшлося не стільки про міфологічності сучасної діалектики, скільки про діалектичну стародавніх міфів.

Відродження діалектичної логіки почалося в другій половині 50-х років, тобто в часи т. з. "хрущевской відлига". В цей період ідеологічний тиск на науку майже припинився. Деяка лібералізація спостерігалася і у філософії. Особливо бурхливо стала розвиватися генетично  пов'язана з позитивізмом математична  логіка, оскільки вона виявилася найбільш видаленої від ідеології сферою філософської діяльності. Втім і у  сфері онтології і гносеології  монополія марксизму стала слабшати. Діалектико-матеріалістична термінологія і цитати з "класиків" нерідко  використовувалися для відтворення  ідей, що не мають нічого спільний з  марксизмом. Вся ця ситуація підривала  позиції офіційної ідеології, яка  вже не могла захищати себе лише прямим "фізичним насильством". На порядок денний знов встало питання  про інтелектуальний захист марксизму, і знов цей захист сталі шукати в загадковій гегелівській  науці.

В 60-е - 70-е роки розвиток діалектичної логіки придбав небачені раніше масштаби. В стані "діалектиків" не було єдності. Серед них були "помірні", що потрактували діалектичну логіку як теорію пізнання марксизму, а не як логіку в строгому значенні слова (Б.М. Кедрів, М.М. Розенталь). Були і "крайні", визнаючи існування особливих "діалектичних понять", думок і висновків, непідвладних законам формальної логіки (С.Б. Церетелі, В.І. Черкесів, В.І. Мальцев). Але навіть найпомірніші вважали, що діалектична логіка є світоглядною основою формальної логіки і що остання повинна погоджуватися з висновками першої.

Поступово в середовищі "діалектиків" виділився явний лідер. Таким  лідером став Е.В. Ільєнков. Ільєнков додав діалектичній логіці витончений і елітарний характер і згуртував  навкруги себе найзавзятіших її прихильників. Ільєнкові розвернули справжнє настання на математичну логіку, яка, на їх думку, протягає в радянську філософію "всякі кон'юнкції, диз'юнкції і інший неопозитивістський вчений непотріб". Зрозуміло подібні нападки викликали у відповідь реакцію. Серед філософів і логіків утворилася опозиція ильєнковцям, в яку входили такі відомі учені як В.А. Смірнов, І.С. Нарський, В.П. Копнін, В.А. Штофф і ін. Супротивники діалектичної логіки не могли прямо заперечувати її існування, оскільки це означало б незгоду з ленінськими формулюваннями, що в ті часи розцінювалося як державний злочин. Тому вони намагалися проінтерпретувати діалектичну логіку як якусь філософську методологію, що не має ніякого відносини ні до традиційної, ні до математичної логіки і зобов'язану зважати на вимоги останніх.

Суперечка між "діалектиками" і "логіками" йшла майже два  десятиріччя і закінчився повною поразкою діалектиків. Ільєнкові не отримали партійно-урядової підтримки, на яку мабуть розраховували. "Глибоко антинаукові по своїх загальних установках - пише М.В. Попович - ці філософські умонастрої суперечили потребам технічного прогресу і позиції їх захисників були похитнуті зростанням впливу науки в СРСР з його величезним військово-промисловим комплексом". До середини 80-х років діалектична логіка практично зійшла з сцени, а всякі згадки про неї стали сприйматися як прояви крайнього обскурантизму.