Відтворення історичних подій у повісті Марка Вовчка «Маруся»

«Відтворення історичних подій у повісті Марка Вовчка «Маруся»

Українською мовою Марко Вовчок написала для дітей історичну повість «Маруся», в якій зображено події другої половини XVII ст. У повісті показано героїчний образ дівчини, що загинула смертю хоробрих у боротьбі за народні інтереси. Матеріалом для повісті Марка Вовчка “Маруся” послужили події 1667 року, коли український народ, невдоволений Андрусівським договором між Росією і Польщею, за яким Правобережна Україна залишалася під владою польської шляхти, повстав проти польських окупантів, козацької старшини і Вісник Запорізького державного університету №3,2001 2 царських воєвод: “Как всегда почти, к сожалению, бывает,.. в конце концов вышло по пословице: запрягли-то и прямо, да поехали криво”. На думку А.Ткаченка, мотив у літературі має безпосереднє словесне, образне закріплення в тексті; іноді автор і сам на це вказує – чи то підкресленими повторами ключового слова, чи епіграфом, що, ніби камертон, дає мотивну “ноту”. У повісті “Маруся” таку “ноту” авторка вводить до тексту за допомогою слів уявної оповідачки: “Старушка, которая мне рассказывала, уверяла, что будто в глуши есть немало великих честных дел, все равно как пышных цветов”. Уперше читач зустрічає образ головної героїні, переданий за допомогою яскравої портретної деталі: “Хозяйки не было в хате, дети поснули сидя, и он уже хотел было продолжать свою речь далее, как вдруг встретил устремленные на него глаза, словно два огромные алмаза, горящие участием и вниманием”. Відповідно до подальших портретних описів Марусі, вона – звичайна українська дівчинка, але, подаючи цю деталь (“глаза… горящие участием и вниманием”), авторка звертає увагу передусім на відображення внутрішнього світу Марусі. Історія постає перед очима дитини в образі людського страждання: “Маруся завидела какие-то палатки и шатры, над которыми вились клубы черного дыма и вырывались время от времени огненные языки красного пламени. Иногда по звонкому утреннему воздуху слабо доносились людские крики и стоны, чуть явственное жалобное мычанье домашних животных, и детский плач, и смешанный крик домашних птиц, и треск падающих развалин жилищ” Згодом, намагаючись осмислити побачене, Маруся не знаходить чіткої відповіді на питання про зміст історії: “Время от времени, измученная… тяжелыми мыслями, на которые не находилось у нее других ответов, кроме “воля божия”, “попущение божие”, она поднимала голову и оглядывалась кругом”. Доцільно, на наш погляд, буде відзначити, що Марусею значною мірою керують особисті мотиви, коли вона допомагає січовикові у його місії. Зокрема, авторка сама позначає курсивом ті місця тексту, на які хотіла б звернути читацьку увагу: “…каждый звук заронял вереницы видений о Чигирине, о пане гетмане, о нем…”. Прагненням гідно витримати випробування можна пояснити слова дівчинки: “Я не боюсь врага, а только боюсь неудачи”. Марко Вовчок послідовно підводить сюжет твору до фрази, яка складає еліптичну єдність із коротким історичним екскурсом на початку: “Повидали мы всего: и добра, и лиха, и правды, и кривды, бродили по берегам и по болотам; ну да, благодаренье господу милосердному, выбрались-таки на добрый шлях. Криво запрягли, да прямо поехали”. За авторським задумом, поява Марусі на історичній арені (хоча й несвідомої цього) змінює хід подій на краще, однак призводить до загибелі дівчинки.