Скіфо-перська війна: міф Геродота чи історичний факт?

Заєць Дмитро

Студент групи ІП-34

Історико-юридичного факультету

Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя

Скіфо-перська війна: міф Геродота чи історичний факт?

Конкуренція Заходу та Сходу впродовж минулих епох набувала найрізноманітніших форм, починаючи від культурного і економічного суперництва і закінчуючи кровопролитними війнами з загарбницькими чи релігійними мотивами. Вперше протистояння між Європою та Азією в досі небачених масштабах відбувалися в греко-перських війнах 500 – 449 рр. до н. е. Але цим грандіозним подіям передував попередній, підготовчий етап суперництва європейського та азійського світів на континенті – скіфо-перська війна.

У VII ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е. в степових районах Північного Причорномор'я проживали іраномовні племена скіфів. У VІІ ст. до н.е. розвиток державотворення приводить їх до утворення потужного племінного союзу, який простягався від низин Дунаю до гирла Дону та Приазов'я і, крім степу, обіймав Лісостеп. На VІ ст. до н.е. припадає зустріч скіфів у війні з найбільшим завойовником того часу – Персією. Десь між 515 – 512 рр. до н. е. відбувся великий завойовницький похід Дарія І в Причорноморські степи, який закінчився перемогою скіфів.

Проблема скіфо-перського військового конфлікту досліджена переважно вітчизняною наукою в контексті історії України, в результаті чого було випущено з уваги загальноєвропейські та азійські процеси. Незважаючи на багаторічне вивчення перипетій даної війни, це питання і на сьогодні не має простого рішення і в даний час продовжує бути предметом наукової дискусії. Складність проблеми визначається перш за все станом джерел, а саме їх малою кількістю і пізнім походженням. Через це дана стаття спрямована на те, щоб комплексно визначити причини, перебіг та наслідки скіфо-перського конфлікту в усій його повноті та багатоплановості на основі узагальнення та критичного осмислення наявних джерел та наукових робіт з обраної теми.

Речових пам'яток, які можна було б пов'язати з подіями скіфо-перської війни у степах Північного Причорномор'я, відомо дуже мало. Це кілька предметів кінської вузди перського типу, бронзовий кований шолом конічної форми, виготовлений з окремих великих пластин. Найімовірніше, як трофей попав до скіфів меч, золоте руків'я якого прикрашено зображеннями у персько-мідійському стилі. Майже 200 років він зберігався як реліквія, що нагадувала про героїчні події давньої війни й була покладена у могилу невідомого великого царя Скіфії, похованого у кургані Чортомлик [5, С.55].

Вартими уваги є перські наскельні написи, такі, як Бехістунський та Накширустемський. На Бехістунській скелі Дарій увічнив події початку свого царювання. Ця скеля є з'являється останнім відрогом гірського ланцюга, який охоплює на сході долину Керманшаха, на північ від стародавнього Елама. Тут, на великій висоті, клинописним складовим листом був вирізаний великий напис в 400 рядків на стародавній перській мові і його переклади на еламську і аккадську мови. Бехістунський напис пов'язаний зі скіфо-перською війною тим, що зображує структуру Перської держави і її посилення після воцаріння Дарія І, тобто безпосередньо перед його походом у Північне Причорномор'я [7, С.682].

У так званому Накширустемському написі поданий список країн народів, які входили до складу Перської імперії. У тому ж написі збереглося свідоцтво про підкорення персами фракійців — народу, що жив вже в Європі, на захід від проток, що сполучають Чорне і Егейське моря [7, С.693]. Така згадка є прямим підтвердженням походу Дарія І через Малу Азію та протоку Дарданели в Європу, в ході якого і могла відбутися скіфо-перська війна.

На відміну від археологічних джерел письмові пам'ятки є значно багатшими на факти про конфлікт між скіфами та персами. Детальний опис усіх подій, пов'язаних зі скіфо-перською війною, міститься в «Історії» Геродота [IV, 1, 46, 83—87, 89, 92, 93, 97, 98, 102, 118—143; VI, 40—41; VI, 20, 59, 84 та ін.]. Згадки про війну є також у працях Ктесія Кнідського, Страбона, Йордана, Помпея Трога та деяких інших авторів [5, С.44].

В «Історіях» Геродота йдеться про ворожнечу Сходу і Заходу, Азії та Європи, яка нібито почалася від викрадення жінок - Іо, дочки Інаха, Європи, сестри Кадма, Єлени, жінки Менелая. Тут згадується про «славні подвиги не лише еллінів, а й варварів», у даному разі персів, або, як Геродот їх часто називає за «суміжністю», мідійців. Тобто метою «Історії» було зобразити від початку й до кінця греко-перські війни в усій їхній багатоплановості. Саме четверта книга «Історії»  («Мельпомена») у першій своїй половині є важливою для історії Східної Європи дослов'янської епохи, адже розповідає про скіфів та їхню країну, різні версії походження скіфів, сусідні з скіфами племена, подається географічний опис Азії та Європи. В ній же розповідається про карну експедицію Дарія проти скіфів, таврів, агатирсів, неврів, андрофагів, меланхленів (меланхлайнів), будинів, савроматів, про просування персів у Скіфії [2, С.6-7].

З іншого боку залишається під сумнівом достовірність даних Геродота, про що свідчить кілька фактів, які досі не відкинуті історичною наукою. По-перше, він народився між 490 та 480 роками до н. є. Отже, про події перших десятиріч греко-перських воєн, а тим більше про скіфо-перський конфлікт міг лише чути з розповідей своїх старших сучасників і учасників цих подій. Можливо Геродотові були доступні якісь літературні джерела, що не збереглися до нашого часу. По-друге, що стосується його подорожі морськими і суходільними шляхами приблизно між 455 і 445 роками до н. є., під час якої Геродот збирав свідчення для своєї «Історії», то у дослідників постають такі питання. Як могли відбуватися Геродотові подорожі, коли ще не закінчилася війна грецької коаліції на чолі з Афінами та Спартою з могутньою перською державою? На які кошти міг подорожувати Геродот ще до того, як одержав грошову нагороду в Афінах? Яка була мета цих подорожей? Залишається невідомим, чи Геродот міг відвідати Північне Причорномор'я та місто Ольвію, чи він просто переказував повідомлення своїх грекомовних інформаторів. Прямих указівок на знайомство з тими далекими краями ми не знаходимо в його творі, а розповідь про карну експедицію перського царя Дарія проти скіфів свідчить скоріше про досить поверхову обізнаність, ніж про справжнє знайомство [2, С.6-9].

Майже усі проблеми стосовно скіфо-перської війни, над якими і досі працюють науковці, були поставлені століття тому в працях доцента Київського університету Ф.Г. Міщенка. Він же був першим перекладачем повної "Історії" Геродота єдино можливою тоді російською мовою. Український переклад скіфського зошита Геродота вперше здійснив І.Я. Франко ("Зібрання творів. К., 1986, т.47, "Причинки до історії України-Русі", розділ ІІ "Скіфи і Скіфія"). В радянський час проблемою інтерпретації даних Геродота займалися такі визначні вчені, як М.І. Артамонов, Б.М. Граков, О.І. Тереножкін, В.А. Еллінська, И.Б. Брашинській, С.П. Толстов та інші. Але створені ними карти Скіфії, й відповідно прокладений маршрут Дарія, значно відрізняються між собою. Пізніше вийшла надзвичайно важлива праця академіка Б.О. Рибакова "Геродотова Скіфія" (М., 1979), в якій після всебічного комплексного аналізу даних Геродота і на базі найновіших досягнень археологів та мовознавців постала нова карта Скіфії з розміщенням на ній усіх народів, які вона об’єднувала.

Українські видавництва за останні роки в свою чергу видали ряд цінних наукових праць і художніх творів зі скіфської тематики. Найбільшої ваги набула монографія відомого скіфознавця Є.В. Черненка "Скіфо-персидська війна" (К., 1983). Автор на основі ретельно зібраного матеріалу проаналізував причини й хід війни, її дату і розмах, сили сторін та їх тактику і стратегію. Текст супроводжується схемами, а також малюнками-реконструкціями М.В. Горелика [8, С.2-3].

В зарубіжній історичній науці проблему скіфо-перської війни вивчали Дж. Камерон, Д.М. Балсер, Мазетті та інші.

Античні автори та сучасні дослідники висувають декілька різних причин походу персів на Скіфію, часто суперечливих одна одній. До сьогодні це питання залишається дискусійним. Наприклад, Геродот в «Історії» записав таку причину походу Дарія І, як його бажання покарати скіфів, котрі більше 100 років тому заподіяли образу своїм вторгненням в Мідію, де завдали поразки в битві мідійцям [4, Т.ІV, С.1]. Але швидше за все, такий первісний принцип, як «око за око, зуб за зуб» слід вважати не причиною війни, а одним з її приводів. Увагу на це звертав ще Платон [5, С.45]. Інший античний автор Помпей Трог говорить про причини особисті  − не була дана згода на заручення дочки царя Іантира. Але ця обставина скоріше могла слугувати приводом до конфлікту, причини якого закладено значно глибше.

Радянський дослідник М.І.Артамонов причиною походу Дарія називає його мету поширити владу Перської імперії на європейський культурний світ та підпорядкувати чорноморські колонії, захопивши контроль над торговими шляхами, найперше джерело отримання хліба Грецією з північнопричорноморських центрів. Але навряд чи це було так, адже наприкінці VI ст. до н. е. експорт північнопричорноморського хліба ще не досяг значного рівня, та й перешкодити хлібному експорту можна було набагато простіше, перекривши вузькі протоки. Не треба було провадити досить важку і, як показали події, небезпечну та складну кампанію проти войовничих кочовиків [5, С.45].

В зарубіжній історіографії висловлена взагалі парадоксальна теорія – похід учинено з метою захоплення золота, цінностей та скарбів (Дж.Камерон; Д.М.Балсер). Навіть після повного розгрому скіфів сподіватись на отримання значних багатств було важко. Переможець міг захопити лише парадну зброю. Здобич не могла компенсувати величезних втрат та ризику, пов'язаних з небезпечним походом [5, С.46].

И.Б. Брашинській та Б.А. Рибаков висловили думку про те, що для Персії війна зі скіфами була покликана забезпечити захопленням їхньої території зручне географічне положення для нападу на інші сусідні держави. Цю концепцію можна поєднати з іншою, що похід Дарія – це спроба узяти під контроль скіфо-магессагетський степ, який був серйозною загрозою північно-східної половини імперії (В.А.Авдієв, С.П.Толстов). Ці дві концепції, на наш погляд, виглядають найбільш імовірними, адже переслідують далекосяжні стратегічні міркування.

Щодо датування скіфо-перської війни є різні думки. Сам Геродот повідомив лише про те, що «...після здобуття Вавілона Дарій вирушив у похід на скіфів» [4. Т.IV, С.1]. Найвірогідніше, ця подія мала місце після 521 р. до н. е. (саме тоді Дарій захопив Вавилон).

Геродот наступним чином розповідає про початок походу персів: «Тим часом Дарій вирушив із Суз і прибув до Калхедонії над Босфором, там, де був побудований міст… (Дарій) наказав поставити два стовпи з білого каменю й написати на одному ассірійською, а на другому грецькою всі народи, що їх вів за собою,— а провадив усіх тих, що над ними панує. З них нараховано, без залоги кораблів, сімсот тисяч із кіннотою; крім того, було ще шістсот кораблів» [3, С.56-57].

Таку саме чисельність війська називають Помпей Трог та Йордан. Цифру 800 000 воїнів вказує Ктесій. Безумовно, ці дані про кількість війська та флоту персів ніяк не можна вважати за реальні, тому що стародавні автори значно перебільшували чисельність військ, що брали участь у воєнних конфліктах. Але навряд чи варто сумніватися з приводу того, що для такої важливої акції, Дарій не залучив значних військових сил. Визначити їх кількість абсолютно точно неможливо. Цілком ймовірно, що військо могло  налічувати 30—50 тис. воїнів, бо саме таке військо без особливих труднощів міг узяти з собою цар. Величезний людський потенціал держави Дарія (близько 50 млн. населення) давав змогу це зробити. [5, С.48].

Продовження походу Геродот змальовує так: «… (Дарій) перейшов до Європи. Іонійцям наказав він плисти Понтом аж до ріки Істра (тобто, Дунаю); як допливуть до Істра, мають там вибудувати міст і зачекати на нього… Коли вже флот переплив Кіанеї й прибув до Істра, заплив по ріці на два дні дороги від моря; там збудували міст на вузині Істра, де він починає ділитися на рукави. А Дарій, як переправився мостом через Босфор, рушив Фракією аж дійшов до джерела ріки Теара; (тут) затримався табором і став на три дні» [3, С.58]. Згадка про зупинку на березі р. Теара є нічим іншим, як вказівкою, що тут був створений укріплений район — опора для подальшого просування війська. Водночас у районі сучасного с. Орлівка в низинах Дунаю вже був побудований на суднах міст через ріку [5, С.49]. Про укріплення в цьому районі свідчить і той факт, що «не дійшовши ще до Істра, (Дарій) зайняв країну гетів-невмираків. Ті ж фракійці, що живуть у Сальмідессі, як і ті, що трохи вище Аполлонії й Месамбрії, звані скірміадами й ніпсеями, піддалися Дарієві без бою. Гети ж через нерозумність чинили опір, отже, їх було побито.» [3, С.59]

Після переправи з військом через Дунай Дарій І «звелів іонійцям зірвати міст і наказав іти за ним сушею, а так само й залозі (екіпажу) кораблів» [3, С.60], але чомусь змінив своє попереднє рішення щодо розведення мосту. У такому разі греки мали чекати його біля нерозведеного мосту протягом 60 днів. Саме такий термін визначив цар на проведення кампанії. За цей час він розраховував розбити скіфів, «замирити» скіфський Степ і продовжити просування на схід, намагаючись повернутися до Персії, мабуть, через Північний Кавказ або через Середню Азію. У разі невдачі він розраховував встигнути до кінця зазначеного строку повернутися до Дунаю і через міст піти до Фракії [5, С.49].

Під час переправи персів через Дунай, скіфи дізналися про просування ворога до кордонів Скіфії. «Скіфи зрозуміли, що не зможуть у бою власними силами вистояти проти Дарієвого війська, й послали послів до сусідів. Їх вожді зібралися на раду, бо йшло велике військо. На зборах були вожді таврів, агафірсів, неврів, андрофагів, меланхленів, гелонів, будинів і савроматів…[3, С.62] На збір, отже, царів тих описаних народів прийшли скіфські посли й подали їм звістку, що перс підкорив усіх на другій частині світу, а тепер побудував міст на перешийку Босфора й перейшов на цей материк. Він перейшов, переміг фракійців і збудував міст на Істрі, бо хоче це все взяти під свою владу. «Тож ви ніяк не тримайтеся збоку й не кажіть, щоб ми згинули. Ми, ведені спільною думкою, опираймося нападові. Не зробите цього? То будемо побиті й покинемо край або підкоримося (йому)» [3, С.65].

Отже, за словами Геродота, скіфи звернулися до присутніх на раді царів з пропозицією про спільний виступ проти персів і наполегливо підкреслювали загарбницький характер походу, нагадавши, що «...тепер, ледве він прийшов на наш материк, він поневолює всі народи, які зустрічає на своєму шляху» [5, С.50]. На жаль, думки правителів не були одностайними. Разом із скіфами виступити проти персів твердо обіцяли царі гелонів, будинів та савроматів. Натомість  решта лише у разі вторгнення у їхні землі персів збиралися діяти проти них: «…Але доки того не станеться, будемо сидіти вдома, бо гадаємо, що перси йдуть не проти нас, а проти тих, хтоо винні в їх образі» [3, С.66].

Невдовзі після «зборів» царів відбулася «рада» скіфів, на якій вони виробили план ведення війни. У ній повинні були взяти участь лише активні боєздатні сили. «Такі рішення прийняли скіфи і пішли назустріч Дарієвому військові, спершу виславши кращу частину своєї кінноти на розвідку... Всі їхні вози, на яких жили їхні діти та жінки, і всю їхню худобу, крім тих тварин, що були їм потрібні для харчування, вони собі залишили, а все інше вони послали попереду разом із возами, давши наказ їм рухатися весь час на північ» [3, С.66]. Цим самим значно підвищувалась мобільність військ. Крім чоловіків-воїнів до складу війська входили, ймовірно, боєздатні дівчата та незаміжні жінки. У війні, таким чином, мало взяти участь усе боєздатне населення Скіфії [5, С.50-51].