Скіфо-перська війна: міф Геродота чи історичний факт?

Неможливо з'ясувати чисельність скіфів та їхніх союзників, що безпосередньо брали участь у війні. Зрозуміло, що їхнє військо за чисельністю значно поступалося тому, що йшло за Дарієм. Припущення, висловлене Н.А.Гаврилюком щодо військ скіфів, які виступили проти персів у кількості 136 тис. чоловік, здається нереальним. Воно з певною умовою може бути прийняте лише для другої половини IV ст. до н. е. А за часів скіфо-перської війни, згідно з археологічними матеріалами, населення степів Причорномор'я ще не було численним [5, С.48-49].

Озброєння військ персів та їхніх супротивників демонструють значну їх близькість. Можливо, скіфський захисний обладунок був досконаліший за перський і його було більше. Сильнішими, ніж перські, були у скіфів лучники. Проте склад військ супротивників значною мірою відрізнявся. Цілком природно, що головну силу скіфів становила кіннота. Вона і кількістю, і якістю переважала перську. Саме цю обставину спеціально підкреслював Геродот. Скіфське військо було набагато мобільніше, ніж військо Дарія. Просуванню ж персів заважав величезний обоз та сила-силенна супроводжуючих військо нестройових та обслуговуючих.

Геродот повідомляє про завдання, поставлене перед скіфським військом на його раді, які визначали бойовий план війська: «Скіфи … порішили не зводити бою на відкритому полі, бо союзники не хочуть іти з ними разом, а сходити з дороги (персам), а як будуть наступати все далі, мають засипати всі криниці й джерела, що до них переходитимуть, нищити траву на землі й поділитися на дві частини. До першої, що на її чолі став як цар Скопасіс, прилучилися савромати. На випадок, як перс (Дарій) повернув би за ними, мали вони йти вздовж озера Меотиди до ріки Танаїс; якщо ж він відступав би, гнатися за ним. Це була одна частина (мешканців) царства, спрямована на ту дорогу, що я казав. Інші дві частини царства, велика, що її провадив Іданфірс, і третя, під проводом Таксакіса, злучилися докупи. До них мали прилучитися ще гелони й будини. Вони також мали втікати від персів на віддаль денного переходу й робити так, як наказано. Вони мали наперед заманити (персів) просто до країни тих, що не обіцяли допомогу, щоби й вони воювали; а якщо не хотіли б добровільно битися з персами, то щоби мусили боротися. Після того вони мають повернутися назад до свого краю й нападати, як визнають це за потрібне» [3, С.66-67]. Таким чином бойовий план скіфів передбачав тактичну хитрість, побудовану на основі знання місцевості і пристосування до неї.

Після «ради» військо було поділене на два з'єднання. Загальне керівництво прийняв на себе цар Іданфірс. Він сам очолив і перше з'єднання — головні сили власне скіфів. Крім частин Іданфірса, до нього входили загони скіфів на чолі з Таксакісом, гелони і будини. Крім кінноти, в об'єднанні були і піші воїни. Другим з'єднанням командував скіфський цар Скопасіс. Ядро цього з'єднання також складали скіфи, а з часом до них мали приєднатися савромати. Друге з'єднання було кінним і тому наймобільнішим.

Геродот пише, що перси, переслідуючи скіфів, пройшли із заходу на схід усю Скіфію і навіть форсували Танаїс, заглибившись у землі савроматів. Вони також досягли басейну Ворскли на півночі, дещо порушивши порядок генерального просування на схід. Цей варіант маршруту, який умовно можна назвати «довгим», підтримував Б.О.Рибаков [5, С.47; 10, С.53-60]. Але в цьому дискусійному питанні існують і інші концепції. Другий варіант маршруту по самій Скіфії можна було б назвати «коротким». Він головним чином ґрунтується на повідомленні Страбона про те, що перси не просунулись за межі «Гетської пустелі», тобто Буджакського степу, «...де Дарій, син Гістаспа... був захоплений у пастку й ризикував загинути із усім своїм військом від жаги; але він зрозумів небезпеку, хоча й пізно, і повернув назад» [5, С.47].

Близькі до Страбонової версії факти про тривалість походу персів по Скіфії протягом лише 15 тижнів наводить Ктесій Кнідський. Ще в другій половині минулого століття було висловлено сумнів з приводу того, що яскраво змальований Геродотом похід персів, їх мандри слідом за скіфами по землях їх «сусідів» протягом 60 днів не можуть відповідати дійсності. Кінцевим пунктом проникнення персів вважалася місцевість на узбережжі Меотиди (Азовського моря), куди впадають річки Берда або Кримка. Такий маршрут можна було б назвати «середнім». Цей, третій, варіант також підтримав Б. О. Рибаков. На його думку, саме сюди дійшла основна частина перського війська й звідси перська кіннота здійснила рейд, досить далеко на північ [5, С.47-48].

Неможливість маршу скіфів та персів, що їх переслідували, по землях сусідів скіфів доводить одна обставина. Відомо, що сам похід відбувався в дуже стислі строки — протягом трохи більше двох місяців. Підрахунки довжини маршруту за етнографічними картами Скіфії, відтвореними відомими скіфологами та істориками М.І.Артамоновим, Б.М.Траковим, О.І.Тереножкіним разом з В.А.Іллінською, Б.О.Рибаковим, дали такі результати: загальна довжина походу сягала відповідно 3750, 3800, 5750, 4060 км. Звичайно, здійснити такий перехід численним військам заради більш ніж сумнівної мети у досить стислі строки абсолютно неможливо. Тому й проникнення персів у північні райони Великої Скіфії нереальне. Всі події походу відбувалися у порівняно вузькій степовій смузі неподалік від узбережжя Чорного та Азовського морів [5, С.53].

Науковий аналіз ходу скіфо-перської війни дав змогу вирізнити три її етапи. Перший почався з форсування Дунаю, коли «скіфи пішли назустріч Дарієвому війську, спочатку пославши кращу частину своєї кінноти (імовірно, це були підрозділи Скопасіса) на розвідку.». Без будь-яких визначних подій (у всякому разі, про це не згадує Геродот) вороги дійшли до Приазов'я. За цей час, напевно, із скіфами з'єдналися союзники, що значно зміцнило їх [5, С.54; 8, С.82].

Другий етап війни почався з того, що в Приазов'ї, можливо, десь поблизу сучасного м. Бердянська, Дарій дав перепочинок стомленим та виснаженим військам. Після 20 днів походу під пекучим сонцем, з голодним пайком, , під постійною загрозою скіфських нападів. Минула третина часу, відведеного Геродотом на похід. Ще стільки ж перси будували величезні укріплення. Можливо, це відбувалося неподалік від міста Кремни — відомого грецьким мореплавцям, куди могли підійти кораблі з провіантом.

Прийнявши на віру епізод з розповіді Геродота про блукання персів по глибинних районах Скіфії, про спалення ними дерев'яного міста Гелон у землях гелонів, Б.О.Рибаков пише, що в той час, коли головна частина війська Дарія перебувала у Приазов'ї, тимчасово перервавши похід, його кіннота («кінні корпуси») просунулася далеко на північ. На цей похід кінноти та побудову укріплень, що виявилися, мабуть, зайвими, було витрачено 20 днів. [10, С.154]

Але є вагомі заперечення проти саме такого тлумачення подій. Одне них спирається на те, що кіннота персів була значно слабшою за скіфську, про що  говорить і Геродот: «Скіфська кіннота постійно змушувала тікати кінноту ворога, а перші вершники, тікаючи, натрапляли на піхоту, і піхота приходила їм на допомогу» [3, С.69; 4, Т.IV, С.128]. Без підтримки піхоти, перська кіннота була приречена на загибель. Тому перехід на північ на досить значну відстань у обмежені строки стає неможливим, бо вкрай стомлена піхота вимагала тривалого відпочинку [5, С.54].

Зважаючи на те, що похід без зіткнення з ворогом затягувався й надії на перемогу танули, Дарій вирішує змінити характер війни. Він пропонує скіфам прийняти бій. Не приймаючи пропозиції, скіфи водночас переходять до рішучіших дій. Вони відволікають увагу персів подарунком (жаба, миша, горобець і три стріли), а тим часом до мосту через Дунай ідуть війська Скопасіса з метою умовити греків розвести міст. «Прийшли на міст і сказали так: «Мужі іонійські, ми прийшли принести вам свободу, як схочете нас послухати. Ми довідалися, що Дарій наказав вам пильнувати міст лише шістдесят днів, а як він впродовж того часу не прийде (назад), то ви не винні ні в чому ні перед ним (Дарієм), ні перед нами. Перечекайте ж тут ті дні й ідіть звідси». Іонійці пообіцяли це зробити, й вони (скіфи) повернулися скоро назад» [3, С.70]. Скіфи повірили обіцянці й повернулися до головних сил. Відбулося об'єднання сил Скопасіса з військами Іданфірса та Таксакіса разом з військами союзників. Скіфські та союзні війська, нарешті, зібрано докупи й вони готові перейти до рішучих, активних дій. Так починається третій етап війни.

Дарій упевнився в неможливості виграти війну у відкритому генеральному бою. Він залишає недобудовані укріплення й повертає назад до Істру, до рятівного мосту. [3, С.70]. Скіфи вживали заходів щодо затримки війська персів на строк, більший за той, що був обумовлений між греками та Дарієм. Знову до мосту йдуть загони Скопасіса. Умовами та погрозами вони вимушують іонійців почати розведення мосту, а самі повертаються до головних сил. Але греки обманули скіфів, розвівши міст лише частково. Найімовірніше, скіфи вирішили дати рішучий бій саме в цей час. Здогадався про це й Дарій. Проте ситуація змінилася. Якщо ще зовсім недавно він сам шукав битви, то зараз зрозумів необхідність уникнути її. Причиною уникнення битви Геродот називає неспроможність скіфів відшукати персів у випаленому степу [3, С.72].

Таким чином похід Дарія І закінчився невдачею. Скіфи не були розгромлені, Скіфія не була «замирена».

І все ж на сьогодні залишається дискусійним питання щодо маршруту походу перського війська. Геродот говорить, що «Дарій вирушив із Суз і прибув до Калхедонії над Босфором», а потім переправився через Боспор Фракійський, заволодів переправою через Дунай і звідти вчинив похід у Скіфію [3, С.56,60]. Завдяки Геродоту в історичній науці поширилася домінантна теорія про напрямок генерального походу персів — з Персії через Малу Азію, Фракію за Дунай вглиб Скіфії й тим самим шляхом назад.

Але нещодавно Б.О.Рибаковим була висловлена думка про інший напрямок походу, про навіть не один, а два походи Дарія на європейських скіфів, про помилку Геродота, що поєднав в один два різні за часом походи. Суть згаданої думки полягає в тому, що у розповіді Геродота йдеться про напрямок походу не в зазначеному вище порядку, а через Кавказ, на Північний Кавказ[10, С.73].

Проте підстав для вирізнення «північнокавказького варіанту походу дуже і дуже мало. По-перше, вказівки щодо деякої «фантастичності побудов» у розповіді Геродота можна віднести і тільки до «північно-чорноморського», і, як додаток до нього, до «північнокавказького» походів. По-друге, у розповіді Геродота немає вказівок на переправи військ Дарія через повноводні скіфські ріки, за винятком Істру та Танаїсу. Згадки лише про ці ріки можна пояснити тим, що саме вони обмежовували Скіфію на заході й на сході в уяві самого Геродота. Говорячи про них, він, мабуть, хотів ще раз підкреслити грандіозність походу Дарія, який пройшов через усю Скіфію. По-третє, весь комплекс джерел, пов'язаних з скіфо-перською війною, переконливо свідчить — театром військових дій була південна частина території Великої Скіфії, в межах, чітко окреслених Геродотом від Дунаю до Танаїсу [5, С.46].

Таким чином основними причинами поразки війська Дарія і перемоги персів були: непристосованість перського війська до війни в умовах суцільного степу, досконалість непрямої стратегії ведення бою скіфів була, боязнь Дарія, що іонійські греки зруйнують міст через Дунай, який вони охороняли, озброєння, військова організація і підготовка скіфського війська знаходилася на вищому рівні розвитку, ніж у персів.

Єдиним результатом цього походу для Дарія було завоювання Херсонеса Фракійського і Чорноморських проток, що створило можливість вторгненню персів на Балкани і ставило під загрозу економічну самостійність греків. Однак плани подальших завоювань довелося відмінити у зв'язку із повстанням грецьких міст Малої Азії (500-494 рр. до н.е.). Невдача скіфського походу надихнула опозиційні до Персії групи в Малій Азії, на чолі яких стояв Аристагор - тиран Мілета [9, С. 4-5].

Наслідки перемоги над персами у війні 512 року до н.е. мали величезне значення для внутрішнього життя Скіфії. Вона сприяла консолідації народів, що входили до її складу, зміцненню військової потужності та господарської інтеграції країни, утвердженню зародків рабовласницької державності й подальшому розвитку скіфської культури. Ця перемога спричинила найвище піднесення могутності Скіфії у наступні два століття, на які припадають усі найвидатніші пам‘ятки – гігантські степові піраміди Солоха, Чортомлик, Олександропіль та інші й, у кінцевому рахунку, забезпечила довготривалість самого скіфського імені. Але перемога скіфів майже не вплинула на міжнародну ситуацію. Вона лише відтягнула початок греко-перської війни.

Джерела та література:

1. Авдиев В.А. История Древнего Востока. – М.: Высшая школа. – 1970. – С.483-496

2. Білецький А.О. Геродот "Історії в дев'яти книгах"// Геродот. Історії. К.: Наукова думка, 1993. - С.: 5 - 13.

3. Геродот із Галікарнасу. Скіфія. – К.: Довіра, 1992. – 72 с.

4. Геродот. История в девяти книгах/ Перевод и примечания Г.А.Стратановского. – Л., 1972.

5. Давня історія України. – Т.2. – Скіфо-антична доба. – К.: Наукова думка, 1997.

6. История Древнего мира/ Под ред. И.М.Дьякова и С.И.Ковалева. – М.: Учпедгиз, 1962. – 695 с.

7. История Древнего мира: Древний Восток, Египет, Шумер, Вавилон, Западная Ахия/ Под ред. А.Н.Балабан, И.Е Войнич, Н.М.Волчек.- Минск, 1999.

8. Нариси стародавньої історії Української РСР/ Ред. кол. С.М.Бібіков, Д.І.Бліфельд, А.В.Добровольський. – К., 1959. – 632 с.

9. Петрук В. Коментар до Геродота та деякі інші роздуми з приводу скіфської теми в українській літературі//Літературна Україна. - № 43(4296). - 27 жовтня 1988 р.

10. Рибаков Б.О. Геродотова Скифия. – М., 1979.