Тема звитяги та служіння народу в поемах "Енеїда" Вергілія та "Енеїда" Котляревського

 
 

    ЗМІСТ

    ВСТУП……………………………………………………………………….3 

         1. Вергілій – творець національного грецького епосу…………………...5

         1.1 “Енеїда” - літературна обробка римської легенди про троянця Енея.5

     1.2 Звеличення Риму в поемі “Енеїда” Вергілія………………...…..…….8

     

        2. І.П. Котляревський – зачинатель нової української літератури……...13

        2.1 “Енеїда” – бурлескно-травестійна поема……………………………..13 

       3.Головні образи в поемах “Енеїда” Вергілія та “Енеїда”     І.П.Котляревського……………………………………………...………19

        3.1 Образ Енея……………………………………………………………...19

     3.2 Образи богів……………..……………………………………………..23 

    ВИСНОВКИ…………………………………………………………….…..28 

        СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….…29 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    ВСТУП 

    Поема «Енеїда» Вергілія — це давньоримська епопея, героїчний твір, класичний оригінал, що уславляє абсолютизм і доводить божественне походження римських імператорів. Поема Вергілія має дванадцять частин. Це твір класицизму. За Вергілієм, все підвладне волі богів, людина — це пасивна іграшка в руках богів.

      «Енеїда» Вергілія в урочистому й піднесеному тоні розповідає про доблесть Енея — предка роду Юліїв, прославляє політику Риму. В основі сюжету — найкращий античний міф: на десятий рік війни між троянцями та греками зруйнували Трою, а Еней із рештою троянців за велінням богів поплив до чужої землі, щоб там заснувати нове царство. Мандри Енея описав Вергілій.

    «Енеїда»  І. Котляревського — перший твір нової  української літератури, а сам  автор увійшов в історію нашої  культури як її засновник, що заклав фундамент літературної мови на народній основі. Письменник жив на межі двох століть — ХVІІІ і XIX. Саме тоді тривав розвиток барокового напряму в культурі й набував популярності бурлеск. А бурлескні твори пов’язані з пародіюванням високої, урочистої тематики. Особливо зручною для бурлескного пародіювання виявилася «Енеїда» давньоримського поета Вергілія. Пародії на Вергілієву «Енеїду» вийшли у Франції, Італії, Німеччині, Росії. У шкільні роки І. Котляревський вивчав твори Вергілія, знав бурлескні пародії твору в європейській літературі, а тому писав свій твір як переосмислення римського оригіналу до української дійсності, прагнув надати твору народно-національного колориту.

    І. Котляревський переробив епопею Вергілія на український лад. У поемі  І. Котляревського діють паралельно дві сюжетні лінії: реальні мандри запорозьких козаків після скасування Січі та канва сюжету поеми Вергілія.

    «Енеїда»  І. Котляревського зображує побут України  другої половини XVIII - XIX століття. Це сатирично-гумористичний  твір, пародія на «Енеїду» Вергілія. За жанром — бурлескно-травестійна поема, в якій у жартівливому стилі зображені життя та побут різних верств українського суспільства. Поема І. Котляревського утверджує велич українського народу, його волю прагнення і життєлюбство. Його герої — це люди здорові, життєрадісні, які діють в реальному житті. «Енеїда» І. Котляревського — це твір просвітитницького реалізму, написаний чотиристопним ямбом, має шість частин. Твори досліджували: К. Волинський [3], П.Г. Житецький [9], І. Кочур[14], Ю.М. Писаренко [19].

    Актуальність  – у творах проілюстрований патріотизм та служіння державі, а також автори творів порушують найактуальніші проблеми суспільного життя.

    Об’єкт дослідження – поема «Енеїда» Вергілія та «Енеїда» Котляревського

    Предмет дослідження - поетизація звитяги й патріотичного служіння державі в поемах "Енеїда" Вергілія та "Енеїда" Котляревського

    Мета  дослідження – дослідити особливості поетизації звитяги й патріотичного служіння державі в поемах "Енеїда" Вергілія та "Енеїда" Котляревського

    Завдання  дослідження:

    - дослідити «Енеїду» Вергілія як літературну обробку римської легенди про троянця Енея;

      - проаналізувати звеличення Риму в поемі “Енеїда” Вергілія;

     - розкрити особливості «Енеїди» І.П. Котляревського як бурлескно-травестійної поеми;

    - охарактеризувати  головні образи в поемах “Енеїда” Вергілія та “Енеїда” І.П. Котляревського.

         Практичне значення: результати дослідження можуть бути використані при викладанні лекцій та семінарів з зарубіжної та української літератури. 

1.  Вергілій – творець національного грецького епосу 

     1.1 Енеїда - літературна  обробка римської  легенди про троянця  Енея 

    Як  відомо, Верґілій написав свою славнозвісну «Енеїду» за ініціативою Августа. Він  бажав у найурочистішій формі  прославити імперію Августа, бо був її щирим прибічником. Грандіозне зростання Римської імперії потребувало як історичного, так і ідеологічного підґрунтя. Але самих історичних фактів у подібних випадках буває замало. Тут завжди на допомогу приходить міфологія, роль якої в тому й полягає, щоб звичайну історію перетворити на диво. Таким міфологічним обґрунтуванням усієї римської історії і є та концепція, яку використав Верґілій у своїй поемі. Він не був її винахідником, а лише свого роду реформатором, а головне — її талановитим виразником. Мотив прибуття Енея до Італії зустрічається ще у грецького лірика VI ст. до н. е. Стесихора. Римські епіки та історики теж не відставали в цьому від греків, і майже кожний із них віддавав данину цій легенді [ 5, с.239].

      «Енеїді» Вергілій віддав десять останніх років життя. Спочатку поет склав план і написав епопею прозою, а потім завіршував уподобані частини. Щоб оглянути місця, зображені в поемі, він вирушив у подорож до Греції та Малої Азії. Проте Трою йому не довелося побачити. Тяжко захворівши в Афінах, він припинив мандрівку. Август порадив хворому повернутися разом з ним до Італії, там 21 вересня 19 р. до н. є. й обірвалося життя Вергілія. Прах його було перевезено до Неаполя і там поховано при Путеоланській дорозі. На надгробній плиті викарбовано: „В Мантуї я народився, помер у калабрів. Неаполь прах береже. Оспівав череди, ниви, вождів.”[5, с.39].

    Вергілій  не встиг остаточно опрацювати своєї  поеми. За наказом Августа її було оприлюднено вже після смерті поета, можливо, в 17 році до н. є.

    Римський  народ визнав Вергілія першим своїм  поетом, римським Гомером. Про те, яку  загальну шану здобув автор «Енеїди» за життя, говорить хоча б свідчення  історика Таціта, що коли присутні в  театрі почули вірші Вергілія, вони всі підвелися і віддали їх авторові таку саму честь, як імператорові Августу.

    Основними джерелами міфів, з яких черпав сюжети Верґілій, вочевидь були перш за все  «Іліада» й «Одіссея» Гомера, а  також давньогрецький кіклічний  епос, зокрема троянський цикл, що примикав до «Іліади» й «Одіссеї». Немає сумніву, що Верґілій наслідував саме Гомера, він запозичує масу окремих слів, виразів і навіть цілих епізодів, відрізняючись від його простоти величезною психологічною складністю та нервозністю. Першу половину «Енеїди» цілком можна назвати наслідуванням «Одіссеї», другу ж— «Іліади» [ 11,с.158].

    Звернемося  до головного героя поеми —  Енея. Уже в «Іліаді» Гомера, а  також в його гімнах до Афродіти Еней — виходець однієї з гілок  троянського роду й найвідважніший воїн після Гектора, син троянця  Анфіса й Венери (Афродіти). Міф про Енея був відомий римлянам вже близько 500 р. до Р. Х. від етрусків. У V ст. він згадується в грецькій літературі як засновник Риму. Пізніше, виходячи з хронології, між діяннями Енея та заснуванням Риму було включено період правління династії албанських царів. Еней вважався міфічним родоначальником римлян, які у зв’язку з цим іноді звалися енеадами, зокрема, рід Юліїв, що бере свою назву від імені сина Енея Юла.

    Але прослідкуємо за сюжетом, як саме міфи та легенди переплелися в тісній канві подій поеми.

    Перші шість пісень поеми присвячені подорожуванням Енея від Трої до Італії, подальші шість  — війнам Енея в Італії з місцевими  племенами.

    Перша пісня розповідає нам про морську  бурю та переслідування Енея Юноною, яка  є заступницею Дідони, а за римською міфологією, богинею шлюбу, материнства і жінок взагалі. Але Еней під захистом іншої богині — Венери, своєї матері. Прибувши до Карфагена, Еней зустрічає її царицю — Дідону. Її образ, характер, поведінку Вергілій будує, керуючись різними міфами про цей персонаж. За римською міфологією, вона — цариця, засновниця Карфагена, дочка царя Бона, вдова жерця Геракла Акербаса, якого вбив брат Дідони Пігмаліон, щоб захопити його багатства. За міфами, Дідона, захопивши скарби, зі своїми супутниками втекла до Африки й зупинилася коло фінікійської колонії Утіка. Місцевий берберський цар Ярба пожалував їй трохи землі — скільки займе шкура вола. Хитра Дідона, порізавши цю шкуру на вузькі смужки, обклала ними значний шматок землі й заснувала місто-фортецю Карфаген. Цитадель міста так і називалась: Бірса («шкура»).

    Але повернімося до Енея. Дідона влаштувала бенкет, і на ньому Еней розповідає про загибель Трої. У його розповіді Вергілій поєднав легенди про дерев’яного коня, якого ахейці залишили біля воріт Трої з найкращими воїнами всередині, і про грецького шпигуна Синона, і про Лаокоона, якого вбили змії. Вергілій дуже вдало опрацював ці міфи, детально вималював події.

    Тікаючи з Трої разом із сином та дружиною, Еней рятує свого хворого батька Анхіса. Тут Верґілій узяв міф про володарів зарданів, онука Ас-сарана, брат якого Ід був дідом троянського царя Пріама. Під чарами Зевса Афродіта закохалася в красеня Анхіса, від якого й народила нашого героя Енея. За те, що Анхіс розповів людям про кохання богині, він був уражений ударом блискавки й паралізований. Тому й не дивно, що Еней виніс його з палаючої Трої на спині [ 22,с. 320].

    Славнозвісним є епізод зустрічі Енея з Сивіллою та відвідання ними загробного світу. Приїхавши до Італії, Еней зустрічає в храмі Аполлона Сивіллу. У грецькій міфології це — пророчиця, що в екстазі передбачає майбутнє (особливо нещастя). Первісно Сивілла (Сибілла) — власне ім’я однієї з провидиць. За традицією, першою Сивіллою, від якої отримали своє ім’я всі інші, була троянка, дочка Дардана й Несо.

    Еней  разом із Сивіллою спускаються до підземного царства, щоб дізнатися  від померлого Анхіса пророцтво  про майбутнє. Підземний світ у  Вергілія зображений дуже детально. Тут переплітаються грецькі й римські міфи, легенди, а особливо їхні персонажі — різноманітні міфічні чудовиська, такі як Цербер, Титани, кентаври та інші. В Аїді ми бачимо пекельні ріки, через які душі померлих перевозить міфічний Харон.

    Зображення  Вергілієм пекла настільки образне, яскраве, цілісне, що захоплювало багатьох літературних митців різних епох. Одним із найяскравіших прикладів наслідування цього епізоду є пекло в «Божественній комедії» Данте, який у свої провідники вибрав саме Верґілія.

    «Енеїда»  не була закінчена Вергілієм, у ній немає зображення тих подій, що трапилися після війни троянців і рутулів.

    Уся міфологія, однак, не подана в «Енеїді» повністю, бо заснування Риму віднесено  до майбутнього й подаються тільки пророцтва.

    Вергілій використав увесь арсенал греко-римської міфології, щоб створити пишні шати для нової влади. Але його безсумнівний талант зробив твір безсмертним, про що свідчать численні його наслідування, переклади, переспіви, незгасаючий інтерес до його творчості безмежної кількості шанувальників, бо він зробив дуже вагомий внесок як в античну, так і у світову літературу . 

     1.2 Звеличення Риму  в поемі “Енеїда” Вергілія 

    Великий поет, творець національного римського епосу, Вергилій жив у блискуче століття Серпня, користувався за життя величезною славою і зберігав при цьому особисту скромність, невибагливість у побуті і високу громадянську і просто людську мораль. Навіть з зовні він не був схожий на поета, як ми зазвичай представляємо їх собі. "Він був великого зросту, великої статури, особою смуглявий, був схожий на селянина і не відрізнявся міцним здоров'ям.. Він був усе життя.. чистий і мовою і думкою.. Коли він, приїжджаючи зрідка до Риму, виходив там на вулиці, люди починали ходити за ним по п'ятах і показувати на нього, він ховався від них в найближчому будинку", - пише Светоний [ 37,с. 84].