Тема любові у творах Толстого "Війна та мир" та"Анна Кареніна"

Про Толстого як про великого майстра слова писали Леся Українка,

В. Стефаник, О. Кобилянська. І. Франко був одним із активних популяризаторів і дослідників творчості Толстого, сприяв виданню його творів у Західній Україні, опублікував статті «Л. Толстой», «Толстой і земство» й ін.

У XIX ст. переклади творів Толстого українською мовою виходили переважно у Західній Україні. У XX ст. всі його значні твори переклали

В. Щурат, Г. Хоткевич, О. Кундзіч, О. Хуторян, Є. Дроб'язко й ін., а в 1960 р. вийшло друком 12-томне зібрання творів Толстого українською мовою. Комедія Толстого «Плоди освіти», драми «Влада темряви», «Живий труп» широко представлені в українських театрах, а на оперній сцені – опера «Війна і мир» С. Прокоф'єва.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Критичні відгуки  на творчість Льва Толстого (на  романи «Війна і мир» і «Анна Кареніна»)

Роман «Анна Кареніна» почав друкуватися в журналі «Російський вісник» з січня 1875 року і відразу викликав у суспільстві та російській критиці бурю суперечок, протилежних думок і відгуків від побожного захоплення до розчарування, невдоволення і навіть обурення.

«От воскресенья и до сегодня наслаждался чтением «Анни Кареной», [20] – пише Толстому друг його молодості, прославлений герой севастопольської кампанії С. С. Урусов. Відомий перекладач і видавець М. В. Гребля писав, що роман «Анна Кареніна» –  це блаженство, і, читаючи, неможливо стримати сліз.

Про величезний успіх роману серед широких кіл читачів розповідають не тільки друзі та шанувальники Толстого, а й ті літератори демократичного табору, які не прийняли і різко критикувала роман.

«Анна Кареніна» мала великий успіх серед публіки. «Её все читали  и зачитывались нею» [21], – писав   непримиренний ворог нового роману критик-демократ М.О. Антонович.

Підсумовуючи свої враження історик і громадський діяч А. С. Пругавін писав, що російське суспільство «со страстной жадностью» читало цей роман.

Найважливіша відмінна риса справжнього мистецтва, любив повторювати Лев Толстой, його здатність «заражати почуттями» інших людей, змушувати їх сміятися і плакати, любити життя. Якщо б «Анна Кареніна» не мала цієї магічної сили, не було б і шляху для цього роману в прийдешні століття, не було б і вічно живого інтересу до нього читачів і критиків всіх країн світу.

Поступово відгуки стають докладніше. У них більше роздумів, спостережень.

З самого початку глибиною і тонкістю відзначилися оцінки роману поетом і другом письменника А. А. Фетом. Вже в березні 1876 року більш ніж за рік до завершення «Анни Кареніної» він писав автору: «А небось чуют они все, что этот роман есть строгий неподкупный суд всему нашему строю жизни. От мужика и до говядины-принца!»[22]. А. А. Фет вірно відчув новаторство Толстого-реаліста.

Для багатьох читачів Анна Аркадіївна Кареніна стала втіленням жіночої принадності й чарівності. Не дивно, що, бажаючи підкреслити привабливість тієї чи іншої жінки, її порівнювали з героїнею Толстого.

Перші розділи роману привели в захоплення А. А. Фета,

М. М. Страхова, М. С. Лєскова – і розчарували І. С.Тургенєва,

Ф. М. Достоєвського, В. В. Стасова, викликали засудження М. Є. Салтикова-Щедріна.

Коли в березні 1876 року в газеті «Новий час» її редактор

А. С. Суворін опублікував позитивну рецензію на роман, він отримав листа від гімназистів-восьмикласників, обурених поблажливістю ліберального журналіста до «безсмысленного» роману Толстого.

  Толстой виступає в ролі суворого викривача всіх гидот буржуазного суспільства, всієї аморальності та розтління його ідеології і «культури», бо те, що він затаврував у своєму романі, було властиве не тільки старій Росії, але і будь-якому приватновласницькому суспільству взагалі, а сучасній Америці особливо.

Не випадково американська редакція знущається над найбільшим створенням Толстого і друкує «Анну Кареніну» в грубо скороченому вигляді, як звичайний адюльтерний роман. Догоджаючи смакам бізнесменів, американські видавці позбавили роман Толстого його «душі», вилучили з нього цілі глави, присвячені соціальним проблемам.

Роман Толстого змусив багатьох жінок замислитися над власною долею. На початку 80-х років «Анна Кареніна» перетнула кордони Росії. Раніше всього, в 1881 році роман був переведений на чеську мову в 1885 році, він вийшов у перекладі на німецьку та французьку. У 1886-1887 роках – на англійську, італійську, іспанську, датська і голландську мови.

«Анна Кареніна» була однією з головних книг, які підкорили Європу. Перекладений на європейські мови в середині 80-х років, роман видається знову і знову. Тільки один перший переклад роману на французький з 1885 року по 1911 рік був перевиданий 12 разів. Одночасно в ці ж роки з'явилися ще 5 нових перекладів «Анни Кареніної».

Ряд чудово вірних суджень про роман «Війна і мир» знаходимо в статтях Н. С. Лєскова, що друкувалися без підпису в 1869–1870 роках в газеті

«Біржові відомості». Лєсков назвав «Війну і мир» «найлучшим историческим романом», «гордостью современной литературы». Високо оцінюючи художню правду і простоту роману, Лєсков особливо підкреслював заслугу письменника, «который сделал больше, чем мог» для вознесіння народного духу на гідну його висоту.

Змістовна стаття відомого військового діяча і письменника

М. І. Драгомирова, що друкувалася в 1868 – 1870 роках в «Збройовому збірнику». Драгомиров казав, що « Війна і мир» повинна стати настільною книгою кожного військового: військові сцени і сцени військового побуту можуть скласти одне з найбільш корисних додатків до будь-якого курсу теорії військового мистецтва. Особливо високо оцінив Драгомиров вміння Толстого, розповідаючи про «вигаданих», але «живих» людях, передати «внутрішню сторону бою». Полемізуючи з твердженнями Толстого про стихійність війни, Драгомиров справедливо зауважував, що сам Толстой представив чудові картини наприклад, об'їзд Багратионом військ перед початком Шенграбенского битви, які малюють здатність істинних полководців керувати духом війська.

У цілому ж «Війна і мир» отримала найбільш глибоку оцінку у відгуках видатних російських письменників-сучасників Толстого. Як велику, літературну подію сприйняли «Війну і мир» Гончаров, Тургенєв, Лєсков, Достоєвський, Фет.

Тож, у цьому розділі ми дослідили, що величезна кількість критичних робіт присвячено творам найвідомішого творця свого часу, Льва Толстого. Критики розділись у своїх думках: хтось схвалював романи, вважаючи ці роботи неперевершеними літературними доробками, проте були й такі, які не прийняли та не зрозуміли ці твори.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ. ПОЧУТТЯ ЛЮБОВІ ТА ОБОВ’ЯЗКУ У РОМАНІ Л. ТОЛСТОГО «ВІЙНА І МИР»

 

2.1. Наташа Ростова  – образ, в якому втілене поєднання  любові та обов’язку

Вперше ми зустрічаємося з Наташею – тринадцятирічною дівчинкою, коли вона вбігла до кімнати, де сиділи гості. Наташа – «порох», вона вся переповнена жагою до життя, за один день своїх іменин встигає пережити і відчути стільки, що часом навіть дивуєшся: хіба це можливо? Героїня все прагне зробити сама, відчувати за всіх, все бачити, в усьому брати участь.

І ось друга зустріч з героїнею Толстого. Князь Андрій приїжджає в Відрадне – маєток Ростових. Він переживає важку душевну кризу, здається, ніщо не може розрадити його. Але трапляється щось, що ніби пробуджує його від сну. Зустрівши вперше Наташу, він здивований, стривожений: «Чего она так рада?» 1 Він заздрить умінню дівчини бути щасливою.

 Ніч, проведена у Відрадному, відіграла велику роль у долі  Болконського. Вона загострила сприйняття  того, що він побачив і відчув  вдень. Світлий, щасливий, поетичний  світ Наташі допомагає князю  Андрію по-новому відчувати життя.

Письменник оцінює своїх героїв за одним критерієм: наскільки вони близькі до народу, до природи. Ми жодного разу не бачимо ні Ганну Павлівну Шерер, ні Жюлі Курагіну серед лугів, в полі або в лісі. Вони ніби застигли в нерухомості, їх майже не стосується поняття «люди, як річки».

Наташа зовсім інша. «Суть её жизни – любовь», – пише Толстой. Любов визначає її життєвий шлях і тоді, коли вона стає дружиною і матір’ю.

 Полюбивши, вона бажає щастя  зараз же, негайно. Кохана людина повинна бути з нею поруч завжди, скрізь. Любити кожну хвилину і бути коханою – єдина її потреба. Немає поруч князя Андрія, – значить, час зупиняється. Минають дні даремно.

1. Тут і далі цитується за Л. Толстой Война и мир / Собрание сочинений: В 22

томах., – М., 1963. Том 1,2.

 

Не така героїня Толстого, щоб чекати свого часу. Кожну секунду буття вона повинна чимось наповнити. Відчуваючи себе вільною (про це стільки раз говорив їй князь Андрій), сімнадцятирічна Наташа нікого не боїться. Вона не знає людей, не уявляє, якими вони можуть бути підступними, підлими. Брат і сестра Курагіни, Елен і Анатоль, для яких не існує нічого святого, ніби відчувши душевний сум’яття молодий Ростової, тут же намагаються скористатися її довірливістю. Негативну роль зіграв в цьому і П’єр, який як і раніше жив під одним дахом з Елен. Адже Наташа вірила йому, вважаючи, що така людина, як граф Безухов, не зміг би з’єднати свою долю з поганою жінкою. Так, потрапивши в оточення цієї красивої жінки, Наташа мимоволі піддається його впливу і, люблячи Болконського, захоплюється Курагіним, вірячи в те, що він людина благородна і одружиться з нею.

 Наташа сама судить  себе. Вона відчуває, що переступила  моральну межу. Але змінити обставини  вже не в силах. І героїня  пише записку княжні Марії, в  якій повідомляє, що не може  бути дружиною князя Андрія. Пробачити  собі ту мить, коли не змогла  подолати те, що губило її почуття, вона не зможе ніколи. Така її суть: все, що робить, робить щиро і чесно. Жити, підкоряючись темним і сліпим силам в собі, вона ніколи не зможе. Так чи нам її судити, коли вона сама собі нещадний суддя?

 Важко бачити її  страждання після смерті князя  Андрія. Вона, відірвана від сім’ї, відчуває себе дуже самотньою. У житті батька, мами, Соні все  залишалося так, як раніше, благополучно. На її ж долю, сталося непоправне. Хіба могли вони тепер бути  разом?

 Але ось нове горе, яке спіткало сім’ю – загинув Петя, хлопчик, який і на війні грав у війну. Спочатку Наташа, занурена в себе, не зрозуміла почуття матері. Але з усіх дітей тільки дочка поруч. Вся надія на неї. Підтримуючи мати, вона сама відроджується до життя. «… Любовь к  матери показала ей, что суть её жизни – любовь – еще жива в ней. Проснулась любовь, и проснулась жизнь », – пише Толстой.

Так, Наташа Ростова багато пережила. Душевні страждання, звичайно, змінили її зовнішній вигляд, почуття стали глибшими, прояв їх більш стриманим. І жінка, яка постає перед нами в кінці роману, байдужа до проблеми жіночої емансипації. Л. М. Толстой показав нам Наташу і в прекрасний період її життя, коли важливіше дитини для неї немає нічого. А її ставлення до чоловіка? Не все розуміла вона в діяльності П’єра, але для неї

він – найкращий, чесний і справедливий. І ми не сумніваємося в тому, що Наташа, залишивши все, поїде за ним до Сибіру.

І хоча ми не у всьому згодні з Толстим в трактуванні цього жіночого образу, який був його ідеалом, але з упевненістю можемо сказати: багато поколінь будуть вчитися у Наташі Ростової її вмінню робити добро, здатності жити, любити, відчувати красу навколишнього світу, бути вірною дружиною, люблячою матір’ю, ростити гідних синів і дочок Вітчизни.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Сутність кохання  для Андрія Болконського та  П’єра Безухова

 «В это время в гостинную вошло новое лицо. Это был молодой князь Андрей Болконский» – так у салоні Анни Павлівни Шерер з'являється головний, хоча й не найулюбленіший автором герой роману. Князь Андрій бездоганний і модний. Бездоганна і його французька. Навіть ім'я «Кутузов» він вимовляє з наголосом на останньому складі, як француз. Бездоганні сухі риси його обличчя, мундир ад'ютанта і тиха, повільна хода. Завершує картину світова скорбота в очах.

І тиха хода, і нудьга в погляді, і манера тримати себе з оточуючими – все видає в ньому прихильника, що починає входити в світський європейський і російський побут дендизму. І дійсно, князь Андрій надзвичайно дистанційований  від відвідувачів салону. Його обличчя псує гримаса, зауважує Толстой. Йому все набридло.

Але подібне ставлення до світу не зачіпає людей, симпатичних йому. Він змінюється, зустрівши П'єра. Посмішка князя Андрія стає «несподівано доброю та гарною». А їхня подальша бесіда – розмова двох добрих товаришів, навіть, незважаючи на те, що П'єр молодше Болконського, розмова велась на рівних. Князь Андрій зображений у романі повністю сформованою людиною, на відміну від П'єра Безухова, становлення якого відбувається всі сім років романного життя. Таким сформованим, готовим Толстой проводить князя через головні подія європейської та вітчизняної історії, через любов і смерть. Всі його випробування, всі сюжетні рухи зводяться до пошуків моменту істини.

Чого варте його сватання до Наташі Ростової. Князь полюбив шістнадцятирічну дівчинку. Зробив їй пропозицію і отримав згоду на шлюб. Після цього він спокійнісінько оголошує молодій нареченій про своє рішення їхати за кордон на рік – подорожувати. Любов невинної чорноокої дівчинки не розбудила Болконського. Його душа, як і раніше спить.

І всі сім років переслідує князя найпрекрасніший сон його життя. Небо Аустерліца. Одні з кращих сторінок роману. "Прекрасная смерть", – дивлячись на князя Андрія, вимовляє Наполеон.

Пробудження не наступає ні тут, ні пізніше, ні навіть в «славный день Бородино». Все було не справжнім: смерть, любов і, як наслідок, саме життя.

Андрій Болконський помер. Але в цій події не залишилося місця трагічному. Його смерть стала «моментом істини» його життя. З ним прощаються герої роману. Але занадто світло, спокійно і урочисто написані ці рядки. У них немає скорботи. Хіба що питання: "Де він тепер?"

 А за що ми любимо  П’єра, не дивлячись на всі  його помилки? Перш за все за  те, що він звинувачує у своєму  нещастю не когось іншого, а  себе, мучиться, але шукає свою  вину.