Тема любові у творах Толстого "Війна та мир" та"Анна Кареніна"

 

 

ВСТУП

Темі любові приділяється багато уваги у світовій літературі. Твори Льва Толстого не стали виключенням, у своїх роботах він надав великого значення цій темі, особливо в романах «Війна і мир» та «Анна Кареніна».

Автора цих романів цікавить глибина любові, її могутня сила, з якою вона впливає на людей. Лев Толстой вважав, що така життєдайна любов криється в природі людини. У романах Льва Толстого можна прослідкувати цілі історії кохання, їхнє зародження, розвиток, перешкоди, які стають на шляху закоханих. Лев Миколайович Толстой – неперевершений майстер прози, причому прози великої та глибоко психологічної.

Над дослідженням теми любові і обов’язку у романах Л. М. Толстого працювало чимало лінгвістів-літературознавців: А. Буланов, В. Днєпров,

Н. Долиніна, Г. Курляндська, М. Федосюк та ряд інших.

Проблема кохання і обов’язку актуальна завжди, як вічні самі ці почуття. Саме це так майстерно зобразив у своїх творах великий російський класик Л. М. Толстой.

Мета курсової роботи – розкрити шляхи зображення Л. М. Толстим почуття любові і обов’язку  за допомогою героїв романів «Війна і мир» і «Анна Кареніна».

Об’єкт курсової роботи – дослідження розвитку почуття любові та обов’язку героїв у романах «Війна і мир» і «Анна Кареніна».

Предмет курсової роботи – моральні категорії любові та обов’язку в романах «Війна і мир» і «Анна Кареніна» Л. М. Толстого.

Для досягненння поставленої нами мети необхідно вирішити ряд завдань:

• охарактеризувати постать Наташі Ростової як такої, для якої любов – не тільки насолода, а й величезний обов’язок;

• проаналізувати, чому Елен Курагіна та її брат Анатоль викликають пристрасть, а не справжнє кохання;

•  з’ясувати, що таке кохання для Анни Кареніної; 

• розглянути як кохання розуміють чоловіки (П’єр Безухов та Андрій Болконський).

При написанні курсової роботи був використаний метод літературного коментаря, що дозволив проаналізувати образи головних героїв досліджуваних романів Льва Толстого, виявити способи реалізації почуття любові та обов’язку героями романів.

Курсова робота складається зі Вступу, у якому сформульовані предмет та об’єкт дослідження, висвітлена мета дослідження і перераховані завдання, які необхідно вирішити для досягнення поставленої мети;  трьох розділів, які присвячені розгляду теми любові та обов’язку у романах Толстого; Висновків, що підсумовують результати дослідження. Список літератури налічує двадцять два джерела.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. ЛЕВ ТОЛСТОЙ ЯК НАЙВИЗНАЧНІШИЙ ПИСЬМЕННИК СВОГО ЧАСУ

 

1.1. Місце Льва  Толстого у світовій літературі

ТОЛСТОЙ, Лев Миколайович (Толстой, Лев Николаевич – 28.08.1828, маєток Ясна Поляна Тульської обл. – 07.11.1910, станція Астапово Рязансько- уральської залізниці) – російський письменник.

«Великий списатель русской земли», як в останньому листі до Толстого (від 24 червня 1883 р.) назвав його І. Тургенєв, за народженням і вихованням належав до вельможного дворянського роду. Поміж пращурів письменника по лінії батька-соратник Петра І, П. Толстой, котрий одним із перших у Росії отримав титул графа. Учасником Вітчизняної війни 1812 р. був батько письменника, граф М. Толстой. По материнській лінії Толстой належав до давнього роду князів Волконських, поріднених із князями Трубецькими, Голіциними, Одоєвськими та іншими вельможними сім'ями. По матері Толстой був родичем О. Пушкіна. Їхній спільний пращур – відомий соратник Петра І боярин І. Головин.

Толстой ще в дитинстві почув сімейні легенди та перекази про війну 1812 р. і не таке далеке повстання декабристів. Уже в дитячі та підліткові роки у Толстого зародилася глибока зацікавленість вітчизняною історією. У Ясній Поляні Толстой бачив, як живе звичайний народ. Тут ще до того часу, як він познайомився з віршами Пушкіна, Толстой почув чимало народних казок, пісень, билин. Коли Толстому було дев'ять років, батько вперше повіз його у Москву, враження від зустрічі з якою були незабутніми. Перший період московського життя юного Толстого тривав менше чотирьох років. Він рано осиротів, втративши спочатку матір, а згодом і батька. Разом із сестрою і трьома братами Толстой переїхав у Казань. Там жила одна із батькових сестер, котра й опікувалася дітьми.

Мешкаючи у Казані, Толстой два з половиною роки готувався до вступу в університет, де навчався з 1844 р. спочатку на «східному», а згодом на юридичному факультетах. Відомий тюрколог професор Казембек, котрий готував його до іспитів, був здивований лінгвістичними здібностями юного Толстого. У зрілому віці Толстой вільно спілкувався англійською, французькою і сербською; знав грецьку, латинську, українську, татарську, церковнослов'янську; вивчав давньоєгипетську, турецьку, голландську, болгарську та інші мови.

Толстому йшов дев'ятнадцятий рік, коли він розпочав вести щоденник, який продовжував до смерті (у Повному зібранні творів щоденник займає 13 томів). Заняття за державними програмами та підручниками обтяжували Толстого-студента. Він захопився самостійною роботою з історичної теми і, покинувши університет, поїхав із Казані у Ясну Поляну. Потім він відправився у Москву, де наприкінці 1850 р. розпочалася його письменницька діяльність: незакінчена повість із циганського побуту (рукопис не зберігся) й опис одного прожитого дня («Історія вчорашнього дня»). Тоді ж він розпочав повість «Дитинство» («Детство»). Незабаром Толстой вирішив поїхати на Кавказ, де його старший брат Микола, офіцер-артилерист, служив в армії. Молодому Толстому бажалося побачити війну своїми очима і перевірити власну відвагу. Вступивши в армію юнкером, він потім склав іспит на молодший офіцерський чин. Епізоди Кавказької війни Толстой змалював в оповіданнях «Наскок» (1853), «Рубання лісу» (1855), «Розжалуваний» (1856), у повісті «Козаки» (1852—1863). На Кавказі письменник закінчив повість «Дитинство», у 1852 р. опубліковане в журналі «Сучасник» («Современник»).

Із початком Кримської війни Толстой перевівся з Кавказу у Дунайську армію, яка воювала проти турків, а потім у Севастополь, оточений об'єднаними силами Англії, Франції і Туреччини. Командуючи батареєю на бастіоні, Толстой проявив неабияку відвагу і був нагороджений орденом Анни. Восени 1856 p. Толстой вийшов у відставку і незабаром відправився у піврічну закордонну подорож, відвідавши Францію, Швейцарію, Італію і Німеччину. У 1859 р. Толстой відкрив у Ясній Поляні школу для селянських дітей, а потім допоміг відкрити понад 20 шкіл у навколишніх селах. Письменник видавав педагогічний журнал «Ясна Поляна» (1862).

Уже перші твори Толстого – повісті «Дитинство», «Отроцтво» («Отрочество») і «Юність» («Юность»), кавказькі та севастопольські воєнні оповідання, «Ранок поміщика» свідчили, що в російську літературу прийшов новий видатний художник. За задумом автора, «Дитинство», «Отроцтво» і «Юність», а також повість «Молодість» («Молодость»), яка, проте, не була написана, повинні були скласти роман «Чотири епохи розвитку». Змальовуючи становлення характеру Миколи Іртеньєва, Толстой прискіпливо досліджує, як впливало на його героя середовище – спочатку вузький родинний світ, а потім усе ширше коло його нових знайомих, однолітків, друзів, суперників. Уже у першому закінченому творі, присвяченому ранній і, як твердив Толстой, найкращій, найпоетичнішій порі людського життя – дитинству, він із глибоким сумом пише про те, що поміж людей зведені жорстокі перешкоди, які роз'єднують їх на різноманітні групи, розряди і кіла. Особливо важким для Іртеньєва виявилося отроцтво. Змальовуючи цю «епоху» у житті героя, письменник вирішив показати поганий вплив на Іртеньєва. У сценах університетського життя із симпатією зображені його нові знайомі та друзі студенти-різночинці, підкреслюється їхня розумова та моральна вищість над героєм-аристократом, котрий дотримується кодексу comme il faut (світської людини).

На самому початку письменницького шляху Толстого, у його творчість входить тема роз'єднання людей. У трилогії «Дитинство», «Отроцтво», «Юність» чітко проявляється етична неспроможність ідеалів світської людини. Кавказькі воєнні оповідання письменника й оповідання про Севастопольську оборону вражали не лише суворою правдою про війну, а й правдою про офіцерів-аристократів, котрі прийшли у армію заради чинів, грошей та нагород. У «Ранку поміщика» і «Полікушці» трагедія російського дореформеного села приводила до думки про аморальність кріпацтва.

Повість «Козаки», яка завершує перше десятиліття літературної діяльності Толстого, привернула до себе увагу свіжістю і яскравістю фарб і звучністю тону. Картини життя її героїв, їхні цільні характери письменник пов'язав із особливостями історії гребенського козацтва, яке не зазнало злигоднів кріпацького ладу. У цьому творі письменник спробував поєднати романну форму з епопеєю, помістивши типового толстовського героя, рефлексуючого, невдоволеного собою молодого дворянина Оленіна, у народне середовище.

Восени 1862 р. 34-річний граф Толстой одружився з дочкою лікаря придворного відомства 18-річною Софією Андріївною Бере. Перші сімейні радощі створили у Толстого відчуття знайденого миру та великого щастя. Захопившись господарством, він примножив свої маєтки, купив землю у Самарській губернії. Натомість дозвілля Толстой віддавав літературі і, перш за все, роману «Війна і мир», який він писав із «хворобливою впертістю» і хвилюванням упродовж семи років.

Навесні 1873 p. Толстой розпочав і через чотири роки закінчив роботу над романом про сучасність, назвавши його за іменем головної героїні – «Анна Кареніна» («Анна Каренина»). У цьому творі, як згадувала дружина письменника, він любив «мысль семейную».

Після закінчення двох найзначніших творів у творчості Толстого настала певна криза, спричинена пошуками відповіді на «вічні питання»: у чому сенс життя? що є людина? для чого живе? куди прямує у своєму незнанні? Сумніваючись і віруючи, Толстой писав у своїх щоденниках: «Вот когда от души говорю: помоги, господи! Хочу, ничего не хочу для себя. Готов на страдания, на унижения, только бы знать сам с собой, что делаю то, что должно. Какое легкое или страшно трудное слово: что должно. Кажется, ничего больше не нужно и не хочется писать» [18]. Духовний перелом відбувся на межі 80-х pp. Вистраждавши свій новий світогляд, письменник знайшов у ньому опору для життя і подальшої творчості.

У 80-х pp. з'явилися повісті Толстого «Смерть Івана Ілліча» («Смерть Ивана Ильича») і «Холстомір» («Холстомер. История лошади»). Вони вразили читачів поєднанням глибокого психологізму з викривальним пафосом. У «Смерті Івана Ілліча» письменник розповів про внутрішній світ нічим не примітного чиновника, котрий вважає, що він улаштував своє

життя: «Жизнь Ивана Ильича и в новом городе сложилась очень приятно: фрондирующее против губернатора общество было дружное и хорошее; жалованья было больше, и немалую приятность в жизни прибавил тогда вист, в который стал играть Иван Ильич» [14, с.7]. Невиліковна хвороба і страх близької смерті змушують його прозріти: «И он стал перебирать в воображении лучшие минуты своей приятной жизни. Но — странное дело — все эти лучшие минуты приятной жизни казались теперь совсем не тем, чем казались они тогда» [14, с.26]. У «Холстомірі» та «Смерті Івана Ілліча» Толстой використав художній прийом своєрідної ретроспекції: спочатку у них ідеться про фінал життєвої долі головних героїв, а вже згодом, у фіналі, змальовується все їхнє попереднє життя. Цей прийом письменник використав і в повісті «Крейцерова соната» (1887-1889). У ній, а також в оповіданні «Диявол» (1889-1890) і повісті «Отець Сергій»(1890–1898) гостро поставлені проблеми кохання та шлюбу, чистоти сімейних стосунків.

На основі соціального та психологічного контрастів побудована повість Толстого «Господар і робітник» («Хозяин и работник», 1895), стилістично пов'язана із циклом його «народних оповідань», написаних у

80-х pp. Усі гостропроблемні твори 80-90-х pp., а також статті і трактати «пізнього» Толстого, присвячені найзлободеннішим питанням сучасності, об'єднані думкою про неминучість «розв'язки» соціальних суперечностей. «Какой будет развязка, не знаю, – писал Толстой в 1892 г., – но что речь идет к ней и что так продолжаться, в таких формах, жизнь не может, – я уверен» [18, с.719 ]. Цією ідеєю сповнений роман «пізнього» Толстого «Воскресіння» («Воскресение», 1889–1899).

Тривалий час працюючи над архітектурою «Воскресіння», письменник створив панорамну композицію, що дала йому можливість показати всі верстви російського суспільства, ввести свого спостережливого героя – князя Дмитра Івановича Нехлюдова у різні сфери бюрократичної держави. Зустрічаючись із можновладцями із чиновницької, військової, церковної, поліцейської каст, Нехлюдов доходить висновку, що вони є єдиною корпорацією «людоедов», цілковито глухих, байдужих до лих і потреб народу. Такими є всі «господарі життя», починаючи від царських сановників, обер-прокурора Синода, сенаторів, міністрів, губернаторів і закінчуючи тюремними начальниками.

Величезний вплив Толстого на світовий літературний процес є загальновизнаним і беззаперечним. Толстой відіграв значну роль в історії українських та російських культурних зв'язків. Він цікавився життям українського народу, його культурою, не раз бував в Україні – у містечку Летичеві (Хмельниччина), у 1879 р. – у Києві, де відвідав Києво-Печерську лавру, Софійський і Михайлівський собори, духовну академію, ознайомився з археологічним музеєм. Київські враження відображено у праці «Дослідження догматичного богослов'я». У 1884 p. Толстой приїхав у Чернігів, гостював у художника М. Ге на хуторі Іванівському (тепер с Шевченка). В листах до Олександра III і Миколи II та публіцистичних творах з обуренням писав про жорстокі репресії проти учасників селянських заворушень у Харківській і Полтавській губерніях. Толстой знав поезію

Т. Шевченка, особливо високо цінував його «Наймичку». Йому було близьке вчення українського філософа Г. Сковороди, якого він називав мудрецем. Письменник був особисто знайомий і листувався з Марком Вовчком, Д. Яворницьким, зустрічався із М. Заньковецькою, М. Кропивницьким. Образи українців виведено в оповіданнях «Рубання лісу», «Севастополь у серпні 1855р.», «Два діди»й ін. На основі української легенди «Святий і чорт» написане його народне оповідання «Старий у церкві».