Проблематика оповідання "Вовчиха" Ольги Кобилянської

І хоч Санда хотіла за Савку, нічого не могло допомогти матері змінити рішення: «Цілих дві неділі ходила Санда запухла, з очима, як цибулі, від плачу за Савкою, але не виплакала нічого» [5, 265].

Та ситуація з національним самоусвідомленням в сім’ї склалася по-різному. Коли для Зої те, о вона «полька» було гордістю й честю, її діти стикалися з певними проблемами в цьому плані, особливо сини: «Ех! Скільки разів давалися узнаки їм ті «поляки». Було яке весілля в селі в кого, збиралося парубоцтво відсвяткувати його, роблено приготування до всього, збиралися музики, то все потайки відбувалася нарада, котрого б то сим разом з «трьох Жмутів» набити, щоб не пхалися між них і не закручували дівчатам голови» [5, 250]. Православне парубоцтво, в свою чергу, вважало, що Жмути їм не рівня, що не мають вони знаходитися серед сільської молоді: «Нехай межи поляків ідуть і там собі польських багачок шукають, а не між нашими, – казали» [5, 250].

Та ставлення до трьох братів серед молоді було різне, дівчата, у свою чергу, не вважали Жмутів не гідними своєї компанії: «Між дівчатами велося навпаки. Хоч і знали вони, що парубоцтво не було трьом Жмутам прихильне, їм все-таки підхлібляло, коли котрий із «трьох» брав їх ту танець» [5, 250].

Така ворожнеча розповсюджувалася лише на свята й весілля. У буденному житті все було спокійно: «Поза тим наставав між ними мир, начеб нічого не було. Коли було стрічалися, здоровкались, і в роботі тут і там були помічні один однім, і де б і не йшло про громадські справи, все йшли як один муж» [5, 251].

Отже, ми можемо спостерігати як на двох різних поколіннях, батьків і дітей, відбивається проблема національності, коли для одних – це честь і гордість, а для інших – це зіткнення з проблемами серед однолітків.

Війна – страшна подія, як спіткала все село і обікрала кожну родину. Не виняток і сім’я Жмутів, яка мала трьох молодих синів: «Коли пішло одного разу громом по селі, що настає війна, в хаті Жмутів, як і в інших, настав жах і замішання: «Підуть хлопці? Обидва? Юзько й Янко? Миколу, може, лишать. І чи вернуться?» [5, 267].

Усе село, вся молодь ходили сумні і понурені. Що принесе ця війна? Як зміниться їхнє життя? Чи багато повернеться? Жмутам довелося тяжко, на війну забрали обох синів, що були при домі, ще не одружені: «Одного дня, – се було саме по заході сонця, – коли прийшли обидва брати, Юзько й Янко, покликані проти москалів, до хати прощатися з родичами…» [5, 257]. Горе спіткало родину, адже війна забирає двох синів, і не відомо чи верне. Тяжко було батькам відпускати синів, найгірші думки лізли в голову: «Я знаю, що не побачу тебе більше, – кликав крізь сльози батько» [5, 268].

Просили батьки хоча б одного лишитися, не кидати старих одних, та хлопці, якби їм не хотілось, мають йти виконувати обов’язок: «Мушу. Який й би я вояк, якби не йшов. Цісар кличе. Не плачте» [5, 268].

За часи війни час тягнувся повільно. Намагалися будь-якими способами довідатися про синів, чи живі ще. Санда з матір’ю більшу частину перебували в місті, у хаті лишили одного батька: «Старому чоловікові, – казала, – нічого не зроблять, а дівчину не можна тут лишати, можуть збавити» [5, 269].

Дочекалися, нарешті, батьки сина. Та лише одного: «Четвертого року вернув Юзько назад. Худий, поважний, обдертий, без давнього усміху на устах – без Янка» [5, 269].

Батько зустрів сина один, і хоч і радий він був, що син вернувся живий, та страждав, страждав за молодшим сином, про якого ні вістей нічого не було з самого початку війни: «Від тебе раз прийшло письмо? А від нього ні письма ні знаку. Де він? Де мій Янцьо?» [5, 270].

Жмути втратили сина, забрала війна, як і в багатьох інших родинах, страждали, не могли заспокоїтися, адже не відомо було, чи живий чи мертвий, чи в полоні: «… іде до церкви і роззирається там уважно по всіх. Як побачить чи парубка, чи старшого, чи жінку, чи дівчину, молодицю бідну, чи хлоп’ятко, що чим-небудь пригадувало б її померлого, чи пропалого сина, витягає свою перепічку, бере дві, три крашанки й дає йому.

• За мого Янця, – каже й цілує того, чи ту… в руку» [5, 272].

Отже, в оповіданні О. Кобилянська намагалася висвітлити на прикладі однієї родини, як впливає війна на сім’ю й на суспільство в цілому.

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Дослідивши оповідання «Вовчиха» Ольги Кобилянської, можемо зробити висновки про специфіку його проблематики. Загалом Ольга Кобилянська в кожному своєму творі висвітлювала цілу низку актуальних проблем сучасності, серед яких: проблема емансипації жінки, проблема батьків і дітей, взаємин інтелігенції з селянством, свободи й обов’язку, взаємини природи з людиною, роль, місце та значення релігійних традицій у житті народу, питання змісту і цінності людського буття, проблеми добра і зла, виховання і сім’ї, особистість і суспільство, людини і землі, влади землі над людьми, братовбивства, життя і смерть, любов і ненависть, гріх і святість, злочин і спокута.

У «Вовчисі» авторка поставила собі за мету показати проблеми тогочасного буковинського села.

В оповіданні О. Кобилянська проникливо показала, як влада землі в умовах жорстокого імперського ладу згубно впливає на людину. У центрі твору образ «твердої як камінь» Зої Жмут, яка в гонитві за наживою втрачає здоровий глузд, стає вовчихою для власних дітей. Зої Жмут протиставляється її дочка Санда — поетична натура, у якої таке життя не змогло заглушити людських почуттів. Оповідання «Вовчиха», засуджуючи темні сторони селянського життя, зумовлені соціальною дійсністю, викриваючи згубну владу землі над селянином, жадоби його до збагачення, вияскравлювало кращі риси народного характеру.

У творі О. Кобилянська порушує багато актуальних проблем тогочасного життя, серед яких основні:

• проблема землі
• проблема батьків і дітей;
• проблема національного самовизначення;
• проблема національної ворожнечі;
• проблема війни. (Ви ж так і не розкрили, з чим пов’язана кожна проблема!)

Твір викликає у читача інтерес до життя тогочасного селянства, до того, як змінюються люди під впливом різних факторів на їхнє життя.

Отже, оповідання «Вовчиха» висвітлює актуальні проблеми буковинського села передвоєнного, зокрема у післявоєнний час.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бельченко О. Проблема  обов’язку в творчості о. Кобилянської. //Українське літературознавство. – 1984. – № 43. – С. 35 - 42

2. Данилюк. І. Проблема психології  надлюдини у творчості О. Кобилянської // Історія психології в Україні. – К.: Либідь, 2003. – С.138 – 143.

3.  Кобилянська О. Земля. – К.: Дніпро. – 1971, – 146 с.

4. Кобилянська О. Твори: в 5 Т. —  К., 1962.

5. Кобилянська О. В критиці та спогадах. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963. – 559 с.

6. Кобилянська О. Вибрані твори в трьох томах., Т.3. – К.: Державне видавництво художньої літератури,  1952. –  355 с.

7. Кобилянська Ольга. Слова зворушеного серця. Щоденники. Автобіографії. Листи. Статті та спогади. – К., 1982. – 359 с.

8. Латинський онлайн-словник // Електронне джерело. – Режим доступу: http://uk.glosbe.com/la/uk

9. Луців Л.  О. Кобилянська і Ф. Ніцше // Літературно науковий вісник. – Львів, 1928, – С. 3-30.

10. Луців Л. Природа Ольги Кобилянської // Літературно – науковий вісник, 1930, Кн.10.

11. Луців Л. О. Кобилянська. Ніцше і родова аристократія // Літературно – науковий вісник., Кн. 7-8. Львів, 1931.
12. Луців Л. Ольга Кобилянська. – Нью-Йорк; Джерзі Сіті: Свобода, 1965. – 351 с.
13. Магдалена Л.  Тема емансипації жінки у творах О. Кобилянської // Сім’я. – К. 1998. – № 3. –  С. 41–44.
14. Ніцше Ф. Так казав Заратустра. К.: Основи, – 1993. – 111 с.
15. Погребенник Ф. Ольга Кобилянська. – К., 1988, – 251 с.
16. Савчук Б. Жіноцтво в суспільному житті Західної України. – Івано-Франківськ, 1999.
17. Образ землі в однойменній повісті О. Кобилянської // Електронне джерело. – Режим доступу: http://www.ukrtvory.com.ua/10tu1079.html
18. Проблема жіночої емансипації у творчості Ольги Кобилянської // Електронне джерело – Режим доступу: http://diplomukr.com.ua/raboti/20221?mod=diploms
19. Фемінізм // Сучасний філософський словник. – Єкатеринбург, 1996.
20. Франко І. Молода Україна // Провідні ідеї й епізоди. Львів, 1910. – 9 с.