Проблематика оповідання "Вовчиха" Ольги Кобилянської

 

 

 

 

ВСТУП

Ольга Юліанівна Кобилянська – видатна українська письменниця, була майстром малого жанру: оповідання, новели, поезії в прозі.     

Ольга Кобилянська називала себе просто i скромно – «робiтницею свого народу», але для української лiтератури вона стала окрасою, бо твори її, пройнятi глибоким лiризмом, драматизмом та життєвою правдою, є справжнiм лiтературним скарбом.

Народилася О. Кобилянська в містечку Гура-Гумора, що на Південній Буковині в Карпатах (тепер Румунія), в багатодітній сім’ї. З дитинства вона знала не лише українську, а й польську та німецьку мови, якими розмовляли в її родині. У Південній Буковині, заселеній переважно румунами й українцями, українських шкіл чи культурно-освітніх закладів у 1860–1880 рр. не було. Німецька школа не могла дати Кобилянській знань з історії та культури українського народу. Перші її літературні твори, написані німецькою мовою ще без чіткого уявлення, що значить слово «література», припадають на початок 1880-х років («Гортенза, або Нарис із життя однієї дівчини», «Доля чи воля?»).

    Ольга Кобилянська – людина з європейським мисленням. Проблеми, які вона порушувала у своїх творах, є актуальними і до сьогодні.

Вона торкалася багатьох проблем тогочасної України, серед яких: проблема емансипації жінки, проблема батьків і дітей, взаємин інтелігенції з селянством, свободи й обов’язку, взаємини природи з людиною, роль, місце та значення релігійних традицій у житті народу, питання змісту і цінності людського буття, проблеми добра і зла, виховання і сім’ї, особистість і суспільство, людини і землі, влади землі над людьми, братовбивства, життя і смерть, любов і ненависть, гріх і святість, злочин і спокута.

У даній курсовій роботі ми приділимо  увагу проблематиці оповідання «Вовчиха».

Ця тема недостатньо досліджена в літературознавстві, науковці здебільшого оминали увагою, які саме проблеми були висвітлені в оповіданні «Вовчиха», хоча творчість Кобилянської досліджували чимало вчених, серед яких І. Дзюба, М. Грушевський, Л. Луців, О. Маковей та ін. Такий стан дослідження заявленої теми зумовлює її актуальність.

Мета даної курсової роботи – проаналізувати проблематику оповідання «Вовчиха» Ольги Кобилянської.

Поставлена мета зумовила розв’язання таких завдань:

1. оглядово розглянути проблематику творчості О. Кобилянської,
2. дослідити проблематику оповідання «Вовчиха» в контексті творчості письменниці.

2) розкрити проблему моральних ідеалів героїв.

У роботі переважає описовий метод дослідження.

Об’єктом дослідження є оповідання «Вовчиха» О. Кобилянської, предметом – специфіка його проблематики.

Результати дослідження можуть бути використанні при вивченні творчості Ольги Кобилянської в загальноосвітніх школах та вищих навчальних закладах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1

 ПРОБЛЕМАТИКА  ТВОРЧОСТІ О. КОБИЛЯНСЬКОЇ

 

Ольга Юліанівна народилась 27 листопада 1863 р. у м. Гура-Гумора на Буковині (нині Гура-Гуморулуй, Румунія) в родині дрібного службовця. У

1891 році родина оселилася  у Чернівцях. Кобилянська закінчила чотирикласну школу з німецькою мовою навчання, а поза школою вчилася

української мови. Писати твори почала у 80-х р. спочатку німецькою мовою: її зацікавлення — морально-етична проблематика, становище жінки в суспільстві, проблеми взаємин інтелігенції з селянством.

На грані ХХ ст. у мистецтві значно піднявся ценз морально-етичної проблематики, вагому силу якої прогресивні митці України блискуче використовували для виховання свідомості народу. Вона була тісно пов’язана з суспільним і естетичним ідеалом, знаходила конкретне втілення в концепції людини.

У руслі етичних пошуків української літератури перехідної доби творчість О. Кобилянської знаменує одну з оригінальних і провідних (хоч і не позбавлених суперечностей) ліній розробки морально-етичної тематики, тісно пов’язаної з формуванням громадського статусу особистості, з її внутрішньою красою і життєздатністю в боротьбі з буржуазною мораллю безвиході, приниження людської гідності і честі, втрати суспільних і особистих чеснот. Письменниця демократичного напряму з пристрастю і пророчістю народного митця ставилася до вічних і завжди актуальних питань про добро і зло, взаємодію полярних сторін людського характеру, високе і низьке в суспільно і індивідуально зумовленій поведінці. Саме тому її твори виявилися на гребні громадських змагань, специфічно трактуючи глибині потреби часу в захисті плідних моральних істин людини, в необхідності пошуку нового в її етичному світі. Стрижневою в широкому колі морально-етичної проблематики, що порушувала О. Кобилянська в своїй творчості, була тема обов’язку. І це не випадково, бо в ній найбільш постає суспільний характер морального буття людини, відкриваються приховані пружини поведінки, мотиви її діяльності [1, 36].

Розуміючи значимість розкриття специфіки обов’язку в бурхливу епоху початку ХХ ст., О. Кобилянська талановито показала, як вимоги суспільства переломлюються через людську свідомість, впливаючи на поведінку героїв її творів. У художньому трактуванні об’єктивної та суб’єктивної сторін змісту обов’язку виявився непересічний дар буковинської письменниці випробовувати характери своїх героїв змаганням особистого й суспільного в їхніх долях. Як художник, вона заглибилась у розробку відповідальності людини перед самою собою, своєю людською суттю і суспільством. Проблема обов’язку в творчості О. Кобилянської набуває функції психологічної характеристики особистості, способу розкриття культури душі чи її недолугості, морального виродження, а також  причин, що призводили сучасників письменниці до цього. Заслуга позиції авторки полягає в тому, о вона показала «кризу особи» за умов капіталізму, викликану розривом між усвідомленням обов’язку перед іншими і неможливістю виконати його. Дисонанси на цьому ґрунті, прояви непорядності, руйнування сталих взаємин між людьми становлять зміст багатьох творів О. Кобилянської [1, 36].

Характерним прикладом може слугувати новела «Битва», де письменниця показала розрив між обов’язком берегти природні багатства і жорстокими законами капіталізму. Розглядаючи проблему взаємозв’язку природи і суспільства, ставлення людини до навколишньої природи під кутом зору обов’язку людини, її моральної відповідальності за розумне використання природних багатств, поєднуючи етичний, естетичний і соціологічний підходи, письменниця розкриває основні фактори, що формують характер людини. Саме у «Битві» з особливою силою виявлялося новаторство О. Кобилянської, її оригінальність у трактуванні об’єктивної сторони змісту обов’язку через вияв класових потреб героїв, змальованих засобом психологічного аналізу [1, 37].

У творчості авторки, зокрема в «Битві», найповніше передане високе моральне напруження, що виникає внаслідок боротьби мотивів, як результат внутрішніх протиріч представників різних соціальних груп, о виявляється в протилежних оцінках цінностей життя і природи.  Робітник – один із героїв «Битви» – усвідомлює громадський обов’язок боронити рідний край, але виконати його не може, бо не має підтримки з боку товаришів. Авторці важко було зобразити активно протестуючого героя, в свідомості якого склалася б гармонія особистого і громадського. Як письменниця-патріотка, вона заклала один із перших каменів у фундамент захисту природи, розумного її використання, виявивши сповна своє розуміння громадського обов’язку людини і митця [4, Т.2, 255].

Еволюція поглядів на розуміння обов’язку митця і суспільне призначення літератури протягом довгої літературної діяльності О Кобилянської зазнавала змін. Так, у 70-ті роки – в ранній період творчості – письменниця замислювалась над проблемою обов’язку дещо абстрактно, хоч і правильно вбачала філософський зміст покликання особистості у вихованні обов’язкових суспільних законів. Так у щоденникових записах 1884 р. проглядає болісний пошук істини, що таке обов’язок і в зв’язку з цим, як сповнити змістом людське буття, передусім своє. О. Кобилянська в щоденнику занотувала: «Добре, що «обов’язок», але для чого «обов’язок»? Най мені хто докаже, що моє життя єсть більше добро,  як нежиття! Й взагалі, для чого єсть людське життя?» [7, 74]. Уже через рік пошук сформувався в зрілу думку: жити для когось – ось обов’язок людини і митця. Отже, вже тоді письменниця намагалася усвідомити свої завдання як митця, визначити своє місце в суспільному житті, узгодити громадське й інтимне.

У художній інтерпретації проблема «митець і суспільство» вперше постала в алегорично-символічній новелі «Людина з народу» (1886).

Отже, роздумуючи над проблемою обов’язку, логікою художньої думки, О. Кобилянська доходить висновку, що література повинна стверджувати високі ідейні і моральні цінності, активно втручатися в життя суспільства, етично виховувати маси. «Поет і писатель, на мою думку, не має лиш фотографувати, але й виховувати й дальше вести»,  – скаже вона в «Балаканці» про руську жінку»  [5, Т. 5, 528].

За естетичною концепцією О. Кобилянської, найвищий прояв обов’язку людини полягає в боротьбі за кращу долю народу, у чесному й відданому служінню йому.

Поняття обов’язку, відтворене авторкою в художній тканині творів, багатогранне. Комплекс питань людського життя, розкритий у суспільному й інтимному плані, саме тому постає зримо й психологічно обґрунтовано. Два основні аспекти взаємно доповнюють одне одного, відкриваючи життєву і художню правду людини на початку ХХ ст. та головні проблеми, що її хвилюють.

Психологія ХХ століття є передусім психологією особистості. Розвиток ідеї особистості призводить до виникнення ідеї надлюдини, яку розробив німецький філософ Фрідріх Ніцше. У своєму міфі про надлюдину Ніцше впроваджує культ сильної особистості, яка наодинці бореться з вадами сучасності, й романтичну ідею «людини майбутнього». Філософія Ніцше вплинула на різні напрями західної думки ХХ ст. – філософію життя, прагматизм, екзистенціалізм, а також на письменників кінця ХІХ – початку ХХ століття [2, 138]. На українському ґрунті ідею надлюдини у своїх творах втілювала О. Кобилянська.

Досить яскраво показана психологія надлюдини а повісті «Царівна», яку Кобилянська почала писати в 1888р. в Кимполунзі, а закінчила в Чернівцях в 1895 р. окрім «Царівни», психологічний аналіз надлюдини О. Кобилянська дала в збірці «Покора» (1899) та повісті «Через кладку» (1905).

Про вплив Ніцше на творчість Кобилянської писали М. Грушевський, О. Маковей. Грушевський оцінюючи повість «Царівна», зазначав, що авторка «досить механічно» змодернувала «старосвітську історію про "сандрільону" – царівну-сирітку, що "поневіряла світом, таки доходить щастя" – при помочі національного і жіночого питання та філософії Ніцше» [4, Т.1, 177].  Ідеї, які використовувала О. Кобилянська у своїх творах, запозичувалися не лише у творчих людей, котрі мали на неї вплив, вони черпалися також з особистого життя письменниці. Авторка «Царівни», зазначає М. Грушевський, засвідчила свій талант надзвичайно сильно в психології, адже більшість її творів написано з народного життя. І сама Кобилянська стверджувала: «Так майже кожний нарис має щось із справдішнього життя в собі. Не менше – і більші оповідання. Мої особисті переживання відіграли немалу роль в моїх писаннях. «Царівна» писана кровією мого серця» [4, Т.5, 236].

Безперечна заслуга Кобилянської полягає в тому, що вона ввела в українську літературу нові типи людей етично-естетичного спрямування, а вслід за тим зуміла розкрити основні риси та особливості психології надлюдини. Іван Франко в «Молодій Україні» зазначав, що в усякому разі «Царівна» – це перша у нас повість, основана не на інтригах і любовних пригодах, а на психічному аналізі буденного життя пересічних людей. Серед групи молодих письменників, вихований на взірцях європейської літератури, Франко виокремив Ольгу Кобилянську, яка «головну вагу творчості поклала на психологію, головною метою твору штуки зробила розбудження в душі читача певного настрою способами, які подають новочасні студії психології і так званої психофізики» [20, 79].Таким чином, Ольга Кобилянська вдало втілила у своїх творах образ сильної особистості, яка попри несприятливі обставини не занепадає духом, а прагне до самоствердження. Ідеї, сформульовані Кобилянською в художніх творах, значною мірою заповнили дефіцит у царині професійного психологічного знання.

Проблема емансипації жінки входить у життя й у літературу в 40-ві роки XIX сторіччя. Спочатку жінка заявила про свою волю кохати того, кого велить їй серце, потім відстоювала свої права в сім'ї, а незабаром на перший план вийшла й потреба активної участі в суспільному житті, освоєння нових професій. У латинській мові слово «emancipare» означає: 1) звільнити сина від батьківської влади й цим оголосити його самостійним; 2) формально відмовлятися від чого-небудь, відчужувати, уступати [7]. Корінь слова «емансипація» можна витлумачити як «звільнення від певної ролі». Майже протягом цілого сторіччя емансипація виконує роль активного елемента: піддані дискримінації, у першу чергу жінки, вимагають права звільнення від нав'язаної їм ролі. Вони хочуть самі взяти те, що їм не передають добровільно. Поняття «емансипація» означає в самому широкому значенні спробу людини звільнитися від кола обов'язків, які суперечать її індивідуальним потребам. Що цікаво, погляди О. Кобилянської у час її життя виглядали більш радикальними і революційними, ніж сьогодні, але, в якійсь мірі, і творчість О. Кобилянської і творчість Лесі України сприяли становленню феміністичних позицій не тільки в Україні, але і по всій Європі [18].

Ольга Кобилянська як представниця нової генерації, зробила спробу зруйнувати панівну ідеологію в сфері культури. Завдячуючи її діяльності в українську літературу проникли такі форми й структури європейського творчого досвіду, як інтелектуальна, індивідуальна і культурна рефлексії, символізм та елементи психоаналізу, – ті елементи, які згодом дозволять молодшим письменникам модернізувати, осучаснити українську літературу в 10-20-х роках ХХ століття. Ользі Кобилянській вдалося відкрити для загалу жіночу реальність, яка не вписувалась у традиційне патріархальне уявлення. Вона асимілювала феміністичну ідею через власну творчість у літературний процес, що модернізувався під впливом ніцшеанської філософії. Участь О. Кобилянської у феміністичному дискурсі сприяла творенню нового образу жінки – інтелектуальної, самодостатньої особистості. Перші класичні повісті О. Кобилянської “Людина” й “Царівна” започаткували новий етап української прози. Це був, по-перше, опис життя середнього класу, а, по-друге, - психологічна проза, в якій внутрішній сюжет відігравав більшу роль, ніж зовнішній. Вона обстоювала певні нові ідеї, зокрема емансипації та фемінізму. “Нова жінка” О. Кобилянської – людина сильна характером, позбавлена романтичної імперсональності, спроможна на одинокий виклик суспільству. Саме цих рис бракувало жіночим образам у чоловічій народницькій літературі. Феміністичне прочитання літературного тексту характерне також для більшості повістей Ольги Кобилянської, де застосовуються різні підходи для висвітлення взаємин чоловіка і жінки, сили однієї чи другої статі, проводячи експеримент через призму художнього психологізму. В історії українського жіночого руху Ольга Кобилянська чи не першою не тільки свідомо поставила собі за мету переосмислення жіночої долі та перетворення жінки на центр літературної творчості, а й почала виробляти науково-публіцистичний дискурс, який би дозволив вмістити специфічно жіночий досвід в український суспільний і літературний контекст, таким чином намагаючись розробити нову ідеологію як жіночої участі у суспільному русі, так і жіночої літературної творчості. Тому постать Ольги Кобилянською все частіше постає центральною у розвідках, присвячених українській жіночій літературі. Кобилянська у своїх повістях зобразила героїню, котра у своєму часі та у своїх умовах репрезентувала тип інтелігента, який раніше був представлений у повістях І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Б. Грінченка, І. Франка. Це жінка-емансипантка, свідома власної автономності, жінка, готова боронити своїх людських прав і своїх, неприйнятних для загалу, переконань. Вона мріє "... передусім бути собі ціллю, для власного духу працювати, як бджола, збагачувати його, довести до того, щоб став сяючим, прегарним ... Свобідний чоловік із розумом – се мій ідеал". Загалом поняття "новизни" жіночих образів розуміємо подвійно: як певні нові світоглядні ідеї й переконання жінок і як статус, зумовлений відсутністю в літературній традиції зображення образів певної категорії. У Ольги Кобилянської "нові жінки" –  це передусім інтелігентки, що прагнуть духовного зростання й незалежності, через що вступають у конфлікт з оточенням, яке не здатне зрозуміти їхніх поривань. Три повістіт – "Людина", "Царівна" й "Через кладку" –  поступово розкривають еволюцію поглядів їх авторки на так зване "жіноче питання". На межі століть відмінності феміністичних процесів Західної України (Галичини й Буковини) та Наддніпрянщини згладжуються, завдяки емансипаційній діяльності нового покоління суспільно-культурних діячів, тобто покоління Лесі Українки та Ольги Кобилянської. Це покоління ставить жіночу ідею на висоту найбільш відповідальних проблем тогочасної суспільної дійсності [18].