Погляди Бориса Грінченка на дитячу літературу

Отже, дослідивши казку  Бориса Грінченка «Сопілка» ми виявили  безліч образів-символів, за допомогою  яких автор насичує твір, роблячи  його цікавим і довершеним. У казці  «Сопілка», яку Грінченко написав на основі давньої народної казки-легенди, поет прагнув відобразити образи дівочості, родинності, правди, добра та зла, горя та розпачу. Використані ним образи-символи хати, калини, сопілки, дівчини Галі створюють в уяві читача суцільну картину українського селянського побуту та життя, образу мислення.

Головний образ казки  Добро та Зло – символ світла та темряви, цілком характерний для  образу народної казки, дає можливість маленьким читачам відрізняти добре від поганого, приміряючи на себе обидва образи та знайти шлях до добра.

Казки виховують в  нас любов до землі, рідної домівки, батьків. Саме тому, Борис Грінченко  хотів донести до нас чималий  підтекст, за допомогою своїх образів-символів.

 

 

1.5. Внесок письменника у дитячу літературу

Перу Б. Грінченка належить чимало творів для дітей і про  дітей. Глибокий знавець дитячої  психології, Грінченко написав ряд  оповідань, в яких відображено духовний світ селянської дитини. Ідучи від  конкретних життєвих прикладів, Б. Грінченко  майстерно узагальнював їх, а довголітня вчительська праця допомагала йому розкривати поведінку дітей у найрізноманітніших ситуаціях. Він дбав, насамперед, про виховну роль своїх творів, прагнув піднести високі гуманістичні ідеали, вчити юних читачів добру. 

Виховання з дитини особистості було метою Грінченка – педагога. Заради цього письменник формує особливий стиль дитячих оповідань, зрозумілий дітям, який несе багато пестливих елементів і народної творчості. Саме з фольклору починається ознайомлення дитини з літературою. Кожній віковій категорії притаманне своє світосприйняття, тому твори Грінченка призначені не для маленьких, а для дітей молодшого та середнього шкільного віку. Його твори встигають запобігти формуванню негативних рис характеру і тому є актуальними і до сьогодні. 

У дитячих оповіданнях  Б. Грінченко змальовував дітей, що занадто рано подорослішали, їм довелося стати і за працівників, і за няньок рідним або нерідним малятам. У них  немає щасливого дитинства, іграшок, дитячих забав. Весь час відбирають турботи дорослого жорстокого життя, точніше боротьби за це життя. Вони звикають до неї з дитинства, але залишаються людяними, чуйними, доброзичливими. Саме це і бажав довести Грінченко. Людина може залишитися людяною, незважаючи на обставини, головне, щоб серце було добрим.

Усе своє педагогічне  життя Б. Грінченко присвятив проблемі створення нової української школи, яка б ґрунтувалася на гуманістичних засадах і привела б український народ до національного відродження. Наприклад, у своїй праці «Якої нам треба школи» педагог робить висновок про необхідність навчання дітей рідною мовою, бо «діти, що вчаться своєю рідною мовою, розумніші, більше в їх хисту, й душею вони моторніші, ніж ті, кому затуркують голову мовою чужою. З чужомовної науки дитина дуже часто стає якоюсь недотепною, важкою на думку».

Педагог наполягав на тому, що нова школа повинна надати освіті розвивальний, виховний характер. Він не вважав, що головним завданням школи є наповнення учнівських голів певною сумою знань. Уся суть народної школи полягає, на думку педагога, у тому, щоб виховати розум дитини, розвинути, зміцнити його, зробити дитину придатною для подальшої діяльності.

Борис Грінченко стояв  на тій позиції, що всі знання, які  учень набуває у школі, повинні  бути засобом для розвитку розумової  сили учнів, і всі предмети навчального курсу повинні строго відповідати цій меті.

Місія Б. Грінченка, істинного просвітителя української нації, не завершилася по його смерті. Після довгих років забуття він знову повернувся до нас з великою інтелігентністю своєї душі, винятковою працездатністю, щирим бажанням, щоб і завдяки його зусиллям цей складний і суперечливий світ став трохи кращим. Недаремно І. Франко так високо оцінив діяльність Б. Грінченка:  «...у всьому, що пише, проявляє побіч знання мови української, також гарячу любов до України».

ВИСНОВКИ

Постать Бориса Грінченка займає вагоме місце серед когорти українських  письменників. Насамперед він відомий  як письменник, але разом з тим  був перекладачем і критиком, вченим і публіцистом, педагогом та громадським діячем.

Як прозаїк Борис Грінченко  – автор близько півсотні оповідань  і нарисів, кількох повістей, зокрема  «Серед темної ночі» та «Під тихими вербами». У малій прозі письменника  можна виділити такі теми: селянське  життя в морально – етичних, побутових  і психологічних вимірах («Без хліба», «Дядько Тимоха», «Хатка в балці» та інші); оповідання про дітей («Грицько», «Ксеня», «Олеся») та їх навчання («Дзвоник», «Украла»); проблематика вчителів і школи («Екзамен», «Непокірний»); твори з шахтарського життя («Батько та дочка», «Панько») тощо.

Оповідання Бориса Грінченка  виявили ґрунтовну обізнаність  автора з життям і психологією  українського селянина, пов’язані з педагогічною працею автора. Письменник зумів заглянути в душу дитини, перейнятися її болями, турботами.

Видатний письменник та педагог Б. Грінченко прожив коротке, але надзвичайно яскраве життя, в якому були і радощі і сумніви, зробивши за цей час дуже вагомий внесок в українську літературу та педагогіку. Його педагогічне надбання і понині використовується, а казки стали найкращим засобом навчання та формування мислення й світогляду.

Діяльність Б. Грінченка  – один з прикладів невтомного громадянського служіння народові України. Вершиною наукової і культурно-просвітницької діяльності письменника став укладений ним чотиритомний «Словарь української мови», що здобув високу оцінку фахівців.

Його ім’я стоїть поряд з іменами М. Коцюбинського, Лесі Українки, І. Франка, В. Самійленка, А. Кримського та інших видатних митців кінця XIX – початку XX ст.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Антологія українського оповідання. – К.: Держ. Видавництво художньої літератури, 1960. – т. 1-4.

2. Бойцун І. С. Трагічна доля дітей в творчості Бориса Грінченка та Євгена Гуцала// Проблеми творчої спадщини Б.Грінченка. Тези доповідей — Луганськ, 1993. — 64с.

3. Брайко О. Особливості сюжетобудови дитячої новелістики В. Винниченка // Укр.. мова та літ. – 2004. — №14. — с. 10–11.

4. Буз, Л. Дитячі оповідання М.Коцюбинського і Б.Грінченка: поетика портрета / Людмила Буз // Література. Фольклор. Проблеми поетики: збірник наукових праць. К. : Твім інтер, 2004. Вип. 17.

5. Винниченко В. Краса і сила (Упор., автор. приміт. ФедченкоП., автор. передм. І. Дзеверін. — К.: Дніпро, 1989.

6. Гаєвська Л. О. Б. Грiнченко i художня еволюцiя української прози // Радянське лiтературознавство. — 1989. — № 1. — С. 50–61.

7. Грінченко Б. Казки для молодшого шкільного віку. — К.: «Веселка», 1990, 75с.

8. Грінченко Б.Д. Під тихими вербами /Упоряд. І приміт. Т. Г. Третяченко. — К.: Рад школа, 1991. — 494с.

9. Грiнченко Б. Д. Твори: У 2 т. — К.: Вид-во Ак. наук УРСР, 1963. — Т. 1. — 603 с.

10. Дмитренко М. Українська фольклористика: історія, теорія, практика. — К.: «Народознавство», 2001. — 576 с.

11. Історія української літератури ХІХ століття: У 3 кн. Кн..3: Навч. посібник / За ред. М. Т. Яценка. — К.: Либідь, 1997. — с. 241–271.

12. Кіліченко Л.Н. Українська дитяча література: Навч. посібник. — К.: Вища школа. Головне вид-во, 1988. — 264с.

13. Левчик Н. Борис Грінченко // Історія української літератури XIX ст. УЗ кн. Кн. 3. — К., 1997.

14. Малець Л. Світ дитячої душі у творчості Володимира Винниченка (за матеріалами збірки «Намисто») // Укр.. мова та літ. —1997. — ч. 4. с.2–4.

15. Мацевко Л. Засоби характеротворення в малій прозі Володимира Винниченка // Дивослово. — 2000. — ч.2. — с.45-47.

16. Пiльгук I. Класична спадщина Бориса Грiнченка: Передмова // Грiнченко Б. Твори: У 2 т. — К.: Вид-во Ак. наук УРСР, 1963. — Т. 1.

17. Погрібний А.Г. Борис Грінченко. Нарис життя і творчості. — К.: Дніпро, 1988. — 268 с.

18. Погрібний А. Борис Грінченко в літературному процесі кінця XIX – початку XX століття. — К, 1990.

19. Скобелєва-Сологуб Н. Володимир Винниченко: про дітей і для дітей // Слово і час. — 1999. — №7. — с.60–64.

20. Стельмахович М.Г. Народна педагогіка — К.: «Радянська школа», 1985. — 312с.

21. Ушинський К. Д. Про народність в громадському вихованні // Вибрані пед. твори. в 2-х томах. - Т. 1. — К.: «Радянська школа», 1983. — С. 43–103.

22. Хропко П. Проза Бориса Грiнченка: Передмова // Грiнченко Б. Вибранi твори. — К.: Днiпро, 1987. — С. 5–17.

23. Яременко В.В. Борис Грiнченко (До 100-рiччя з дня народження) // Україн. мова i лiтература в школi. — 1963. - № 10. — С. 16–25.