Погляди Бориса Грінченка на дитячу літературу

Як прозаїк Б. Грінченко  відомий кількома повістями та низкою оповідань. Перший великий твір –  повість «Соняшний промінь» (1890) письменник присвятив діяльності народолюбної інтелігенції. Сонячний промінь, у ширшому  розумінні – символ знань, якими інтелігенти-культурники прагнуть просвітити селян для поліпшення їх становища. 

Повернувшись до великої  прози на рубежі двох століть, Грінченко  у повістях «Серед темної ночі» і  «Під тихими вербами» спробував подати панораму життя тогочасного села.

 Активно виступав  Б. Грінченко і в жанрі малої  епічної форми. Він – автор  п’ятдесяти оповідань, тематику яких можна звести до кількох основних груп: відтворення труднощів селянського життя («Украла», «На розпутті»), показ побуту донецьких шахтарів («Серед чужих людей», «Батько й дочка»), змалювання життя і прагнень української інтелігенції («Непокірливий»), життя: школи та твори про дітей («Сама, зовсім сама», «Дзвоник», «Олеся»). Тематика малої прози письменника мало чим відрізняється від його повістей. 

 Особливо вдавалися  Грінченку твори з життя дітей:  «Олеся» (1890), «Украла» (1891), «Кавуни» (1891). Вони відзначаються: авторським  гуманізмом, глибиною проникнення  у світ дитячої психології. Здавна  хрестоматійним стало оповідання  «Олеся», де йдеться про юну героїню, яка не побоялася завести татарський загін у драговину і потім заявити: «Я не поведу вас далі, хоч би ви й убили мене. Я вас, вороги, завела у цей ліс, і ви не вийдете відціль». Героїчний вчинок Олесі підносить патріотичну ідею відданості своєму народові, наголошує, що кожен має боронити свій край, не шкодуючи життя».

Як діяч народної освіти Грінченко писав підручники, педагогічні  розвідки тощо. Він є автором першої книги для читання в школі  українською мовою «Рідного слова». 

Дитячі оповідання Бориса Грінченка мають важливе пізнавальне та виховне значення. Вони вчать насамперед людяності, добра, дають уявлення про красу й потворність людської душі. Читаючи твори Бориса Грінченка для дітей мимоволі поринаємо у цікавий і захоплюючий світ дитячих образів, переймаємося їх болями, турботами, вчимося важливих життєвих істин, адже кожен твір несе повчальний зміст.

 

 

1.3. Авторська манера, мова та стиль автора.

Творча індивідуальність письменника – явище багатогранне, що включає в себе і біографію як ставлення до людей і життя взагалі, і світовідчуття, і духовний клімат, в якому сформувався письменник, і літературні традиції його часу і багато інших факторів. Це індивідуальний зміст письменника як носія єдності свідомості, вираженням якої є всі його твори.

Б. Грінченко, як І. Франко, В. Короленко, В. Стефаник, розробляючи проблеми життя і виховання дітей в тогочасних суспільних умовах, реалістично і всебічно відтворював психологію своїх маленьких героїв, спосіб їх мислення за допомогою діалого-монологічного мовлення, що виступало важливим фактором композиції дитячих оповідань.

За своєю архітектонікою відзначаються монологи, що засвідчують  реагування персонажів на складні явища  життя. З цієї точки зору заслуговує на увагу внутрішній монолог оповідача із твору «Ксеня»: «Давні-давні дитячі літа! Тоді легше жилося, легше дихалося!.. Материне пестування й любов, піклування батькове... дитячі забавки, радощі й горе – все докупи злилося...   І мов малювання любе ясно-радісне, – так тії дитячі літа перед очима встають. Але визначніш од усього на цьому малюванні відрізняється одна кохана постать... Це ти, Ксеню, тая постать, – ти, довіку дорога й кохана моєму серцю». (9, т.1, с. 291)

Щоб дослідити поетику  Грінченка-прозаїка, слід розкрити внутрішні  закономірності форми і змісту його оповідань, осмислити процес типізації й індивідуалізації характерів, зрозуміти естетичну програму автора – від задуму до її реалізації. А для цього необхідно з’ясувати функції не лише монологів, але й діалогів у дитячих оповіданнях письменника. Відтворивши психологічно напружені ситуації, передаючи гостре зіткнення протилежних думок, переживань, роздумів, письменник, уважний до діалогу, підпорядковує вирішенню художніх завдань різноманітні стилістичні форми експресивного мовлення.

Почуття повнокровного  художнього буття в дитячих оповіданнях  Б. Грінченка досягається не лише відображенням багатогранності життя, але й різноманітністю форм та інтонацій – від тонкого ліризму до справжнього драматизму.

Композиція дитячих  оповідань Б. Грінченка сприяє розкриттю всієї глибини психологічного підтексту, допомагає рельєфніше виразити ідею. Причому, письменник не демонструє її прямо, а примушує самих читачів своєрідно включатися в дію, допомагає повніше зрозуміти суть оповідання.

Автор настільки вживається у світ дитини, що інколи неначе дивиться на навколишню дійсність її очима, а  деякі фігури дорослих стають «прохідними»: наприклад, вчитель, батюшка, батько, мати і батько Грицька («Екзамен», «Дзвоник», Трицько») не є об’єктами спостереження автора, вони не індивідуалізовані персонажі.

Факти життя Б. Грінченка в дитинстві та юності сприяють глибшому проникненню в реальну життєву підоснову його оповідань, саме дитячі та юнацькі враження позначились на багатьох художніх творах Б. Грінченка взагалі і дитячих оповіданнях зокрема. Але наявний у них значний автобіографічний елемент все ж не можні вважати наскрізь документальним і беззастережно пов’язувати з особою письменника.

Оповідач в дитячих оповіданнях часто виявляється максимально наближеним до автора («Ксеня», Трицько», «Екзамен» та ін.). Тут головний герой і автор або одна особа, або несуть у собі багато спільного. Авторське «я», якщо підходити формально, проявляє себе з першої сторінки оповідання. Через ці оповідання проходить наскрізний образ автора-оповідача, його голос звучить постійно. «Я найменший був у батька й матері після двох синів та чотирьох дочок, зазначає письменник і оповідач одночасно, тож і любили мене обоє вони найдужче» (9, т. 1, с. 291). Або: «Гуртом сипнули школярі до класу і, стовпившись коло дверей, почали скидати свити, складаючи їх у купу на долівці в школі» (9, т. 1, с. 243).

Функціональність оповідача  проявляється в тому, що на нього  значною мірою покладається роль інформатора, очевидця відтворених подій, який стверджує їх достовірність. Про це свідчать такі оповідання Б. Грінченка, як «Ксеня», Трицько», «Екзамен» тощо. .

Дослідження позиції  героя-оповідача, його безпосередніх  зв’язків з автором сприяє виясненню змісту твору. Якщо оповідач сконденсував в собі позитивний ідейно-моральний заряд, то для сприйняття читачем твору не має суттєвого значення та чи інша міра його віддаленості від автора. Герой-оповідач дає можливість легко передати своєрідний погляд на світ, створити особливу тональність у творі, все сфокусувати під єдиним кутом зору. Всі відтворені події в дитячих оповіданнях Б. Грінченка пропущені через свідомість оповідача. Його світосприйняття і морально-психологічний стан зумовлюють, врешті-решт, емоційну тональність твору.

 

 

 

 

 

1.4. Аналіз казки «Сопілка»

Борис Грінченко більшість  своїх казок написав на основі легенд та переказів українського народу, які збирав із 1878 по 1895 роки. Казка  «Сопілка» теж написана на основі однієї легенди.

Казка насичена українськими образами-символами. Читач одразу зустрічається із образом хати – символом родини, тепла, затишку та любові:

У хаті білій край села,

Під гаєм аж густим,

Сім’я маленька жила:

Дідусь, бабуся з ним,

Та в них і діти ще були…

І в тій хатині всі

Вони тихесенько жили… [7, с. 21]

Одразу уявляється біла, чиста хата, із прибраним подвір’ям, із квітами під віконцями та гніздечками ластівок під стріхою – добра, мирна картина, родинний затишок, царина любові та поваги між усіма її членами. У такій оселі будь-яка непогода чи негаразди стають незначними.

Якщо розглянути образ  дівчини Галі, то відразу помічаємо  символ чистоти, доброти, незайманості, відкритості та доброти. Галя символізує собою радість та світло землі, сонця, красу весни, тепло літа та ласкавість осені:

Вона сміється – і навкруг

Мов сонечко сія.

Вона засмутиться – й немов

І сонце померка [7, с. 22].

Галя – це дитя природи, яку вона породила, аби прикрасити землю, відновити її, зробити якомога більше людей щасливими. Ось тому, у Грінченка дівчина Галя – образ-символ самозреченості та самовідданості, чистоти і щирої любові до навколишнього світу:

 

Дитячим серденьком своїм

Любила Галя всіх:

І тата, й маму, і сестер

Любила двох своїх [7, с. 22].

Щодо природи, то образи-символи  квіток, трави, метелика, бджоли та вітру покликані пробудити та відновити природу. «Квіти, квіти й квіти» символізують собою нескінченну плодючість землі. Образ-символ молодої, зеленої трави уособлює в собі здоров’я, захист від злих сил. «Метелик в’ється по квітках; бджола дзвенить крилом», символізують працю заради природи, нескінчений зв’язок у природі та її відновлення задля подальшого життя. Образ вітру символізує собою дух, дихання, що «тихесенький біжить, цілується з листом», і цим самим надає руху тому, що саме нездатне рухатись, символ невловимості та швидкості.

Суто українським національним образом є образ мавки – різновиду русалок. Мавки – це суто український образ, оскільки місцем їх поселення вважаться західна частина Полісся та Галичина. Мавки у Грінченка символізують зло, злі духи, які приносять шкоду і можуть навіть загубити. Люди побоювались ходити до лісу вночі чи залишатись там допізна, «бо, кажуть, бігають мавки у лісі в пізній час…» [7, с. 23].

Також у творі присутній  образ очей, символ-образ розуму та духу. В язичницьких віруваннях сонце і місяць символізували очі неба, що стежили за земним. У Грінченка, очі Галі, у найстрашніші хвилини її життя виражають біль, печаль та докір своїм вбивцям:

А глянула на них –

Докір німий у очах був

Журливих і ясних…[7, с. 24]

Така стійкість до страждань та мук дуже символічна для української дівчини, і в  цілому для України. Цим автор  прагнув показати, що незважаючи на страждання, та муки, що їх доводиться терпіти через свою довіру та правду, радше померти, а ніж благати про пощаду у своїх вбивць. «Журливих» бо страждання приносять рідні та кохані люди, і Галі справді важко від того гріха, що його беруть не себе сестри.

Яскравим і головним символом в казці виступає калина, з якої пастух вирізав сопілку. Калина – символ України, вірна супутниця людини від народження до останніх днів. Вона була потрібна в різних обрядах, коли приходили вітати батьків з народженням дитини, приносили хліб, як символ достатку, корінь життя, гроші, як символ багатства і обов’язково калину, як символ краси, здоров’я рідної землі.

Калина – це образ-символ дівочості, краси, пристрасті та кохання, недарма насінина калини по формі нагадує серце, а ягідка червона немов кров. У Грінченка калина має сумну символіку:

… І вони

Її сховали там,

Де кущ калиновий пишавсь,

Схилившись гіллям… [7, с. 24]

Вона символізує розлуку, втрату частинки краси та крові, саме тому ягоди калини яскраво червоні, в гілки мов тендітні дівчачі  руки, що простягаються в мольбі та жалю:

І де калинонька смутна

Схиляється й шумить

Вона шумить, а з неї спів

Тихесенький дзвенить [7, с. 24].

Також у Грінченка  калина символізує собою деякий зв’язок із «тамтешнім світом», оскільки саме вона стає процвітає із таємниці Галі та двох її сестер, росте докором її у їх злодіянні та квітом правди.

Було таке повір’я, що коли з калини зробиш сопілку, то в родині з’явиться син – продовжувач роду. А тому, хто не посадив калини на своєму подвір’ї, а ще гірше – викорчував її – ні йому, ні його дітям ніколи не почути найніжнішої в світі пісні, її може подарувати сопілка з маминої калини.

Калинова сопілка в  народі оспівана як казковий образ. У  легендах і казках сопілка чує  і бачить те, що люди від інших  хотіли приховати. У казці тужливо  співає сопілка, розповідаючи про тяжкий злочин, коли дві сестри третю, наймолодшу через заздрощі убили:

Ой, помалу-малу, ти, сестронько, грай,

Та не врази мого серденька  вкрай!...

Ой ви мене, сестри, з  світу згубили,

Під кущем у лісі мене положили,

У холодній ямі мене поховали,

Ще й ногами землю  зверху протоптали… [7, с. 24]

Сопілка тут символізує правду, яку не можна більше приховувати, яка сльозами капає з гілок  калини, благаючи про те, щоб її почули. Щоб відчули той біль, та ті страждання, які випали на долю молодої дівчини. Спів сопілки це символ не тільки краси душі, кохання, а й узагальнений символ мистецтва та його впливу на людину.

Останнім образом казки  є образ горя та розпачу нещасних батьків – сльоза – символ невимовного горя, мук та болю:

Вони умерли із журби

Та з сліз своїх  гірких [7, с. 25].

Біль та втрата батьків своєї улюбленої доньки наскільки сильні, що змушують їх у розпачі вигнати двох винних доньок та проклясти їх. Але за повір’ям, сльоза гасить злі бажання, омиває душу, тому ці сльози над могилою молодшої доньки стали прощенням для двох старших, оскільки святі та чисті сльози – це символ очищення від гріхів, мук та беззаконня.