Пікаресні мотиви в новелістиці Сервантеса

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ Т.Г.ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ

 

кафедра теорії і практики перекладу з романських мов ім. Миколи Зерова

 

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

    «ПІКАРЕСКНІ МОТИВИ В НОВЕЛІСТИЦІ СЕРВАНТЕСА»

 

                                                                           Виконала:

                                                                           студентка II курсу

                                                                     першої іспанської групи

                                                                      спеціальності «переклад»

                                                                          Бакаржиєва Ірина Сергіївна

                                               Перевірила:

                            

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………3      

РОЗДІЛ І. Поява і розвиток жанру пікарески в іспанській літературі…..4                   1.1 Поняття «пікареска» та історія його виникнення…………………………..4

1.2 Зачинателі шахрайського роману в іспанській літературі………………....7

РОЗДІЛ ІІ. Пікарескні мотиви в новелах Мігеля де Сервантеса………..14

ВИСНОВОК…………………………………………………………………….23

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………25

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВТУП

Актуальність теми. Курсова робота дозволяє більш докладно дослідити творчість Мігеля де Сервантеса, зокрема особливості його новелістики. Його твори складають вагомий доробок всієї іспанської літератури, тому необхідно ретельніше розглянути використання автором пікарескних мотивів у своїх новелах. Вивчаючи його новелістику, можна наочно побачити проблеми тогочасного суспільства та думку автора щодо них.

Ступінь розробленості: даною темою займались З.І.Плавскін, С.Г. Піскунова, В.Г. Берковський.

Мета: дослідити пікаресні мотиви в новелах Сервантеса, особливості засобів автора у відтворенні образу пікаро.

Завдання:

1. Визначити які чинники  вплинули на формування «пікарески» як жанру на поч. XVII ст.

2. З’ясувати основні риси  «пікарески» в іспанській літературі

3. Виявити головні ознаки  образу пікаро в перших шахрайських романах іспанської літератури

4. Окреслити особливості  шахрайських мотивів в «Повчальних  новелах» Мігеля де Сервантеса

5. Порівняти образ пікаро в новелах Сервантеса з образом пікаро в творах зачинателів жанру.

Об’єкт: «Повчальні новели» Мігеля де Сервантеса Сааведра

Предмет: основні риси героя-пікаро в новелах Сервантеса, система образів в новелах, особливості композиції, часопростору, проблематика новел у контексті  жанру «пікарески».                                                                                                Методи дослідження: культурно-історичний, описовий, порівняльно-зіставний, метод аналізу.

РОЗДІЛ I. ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТОК ЖАНРУ «ПІКАРЕСКИ» В ІСПАНСКІЙ ЛІТЕРАТУРІ

     1.1 Поняття «пікарески» та історії його виникнення

          У кожній культурі є не тільки свої письменники - класики, а й свої класичні жанри: в Древній Греції - трагедія, в ренесансній Італії - новела, в Англії - романтична поема, у Франції і в Росії - роман. В Іспанії в епоху Бароко таким жанром стала пікареска (від слова «пікаро» - прозвисько героя жанру, приблизно відповідне до українського: шахрай, крутій, хитрун, махляр). Мова йде саме про класику - жанра, а не про класику - творця, яким в Іспанії кінця XVI - початку XVII століття - часу утвердження і розквіту пікарески - безсумнівно, був Сервантес, творець « Дон Кіхота». Перш за все виникнення цього жанру пов'язано з соціальними умовами, які зробили пікаро однієї з примітних постатей іспанського суспільного життя. Шахрайство або пікарескність - це породження і свідчення кризи Іспанії. Широкі маси населення країни в умовах застою економіки були позбавлені можливості займатися продуктивною працею і приречені на злидні та бродяжництво. Королі, хоча і видавали закони проти бродяжництва, по суті, не були зацікавлені у викоріненні зла, бо в жебраків і бродяг бачили резервну армію, яка могла служити інтересам абсолютизму і за океаном, і в нескінченних війнах у Старому Світі. Появі такого прошарку населення як пікаро сприяла політика пограбування колоній, яка породжувала ілюзорну віру у можливість швидкого збагачення і презирство до праці.

          Іспанці XVII ст. (у своїй більшості жителі нової столиці - Мадрида) більшість часу проводили в «Корралі» - театрах, розташованих на площах, в приймальнях знатних осіб, шукаючи якоїсь неважкої, але стабільної, прибуткової посади. Неробство і прожектерство, як основні національні пороки, викривали всі письменники - моралісти того часу. Однак в Іспанії Філіпа III (1598-1621) і Філіпа IV (1621-1665) – поруч з «новою комедією» Лопе де Вега і бурлескними романсами Гонгори, сатиричними баченнями Кеведо і дотепними повчаннями Грасіана розцвіла пікареска, яку пізніше (вже в XIX ст.) назвуть «шахрайським романом», хоча далеко не кожна пікареска може бути названа «романом».  Адже роман - це, як правило, історія життя вигаданого героя, а в більшості пікаресок «історія», власне розповідь, займає менше місця, ніж повчальні роздуми і міркування автора, сатиричні замальовки  навколишнього світу і різного роду «вставні» новели. Герой роману, принаймні, роману новоєвропейського, навіть герой негативний, - це особистість, індивідуальність, а персонажі більшості пікаресок - це антіособистості або особистості-фантоми, вони не є конкретними людьми, а є лише втіленням єдиного образу шахрая.     Іспанська пікареска - це, перш за все, цілком звичний для нас, але абсолютно новаторський для XVI -XVII ст. тип розповіді,  де головний герой виступає і як оповідач, і як дійова особа. Для даного жанру характерні такі ознаки: автобіографічна форма розповіді; відкрита, епізодична композиція; самі події, спільні для всього жанру і т. д. Найчастіше пікарески - це сповідь «навиворіт», націлена не стільки на покаяння, а на самовиправдання, не стільки на розкриття «людини внутрішньої», а на демонстрацію «людини зовнішньої» у всій непривабливості прожитого їм життя.  Форма розповіді від першої особи дає можливість читачеві переноситись на місце шахрая і мимоволі проймається до нього симпатією.

          Зміст такого роману - пікарески  являє собою історію мандрівок і пригод одного шахрая, хитруна, авантюриста, який зазвичай є вихідцем з нижчих верств суспільства і всі його вчинки мають тільки одну мету - досягнення багатства і благополуччя будь-яким шляхом - законним або незаконним. Пікаро - герой без моралі та принципів. Головний герой часто виправдовує свої нечесні вчинки необхідністю виживати в жорстокому і байдужому світі. Жертвами його витівок стають добропорядні обивателі, чиновники, а також такі ж шахраї, як і він сам. Дія відбувається  в повсякденному житті, де найбільш яскраво і повно відбивається картина світу сучасного суспільства. Пікарескний роман вперше вводить в літературу історичний час і простір, сучасну дійсність.

          Головною рисою шахрайського роману, в порівнянні з літературою того часу, яка була наповнена ідеалами служіння Богові та Королю, є іронія. Одне з визначень тропу говорить про те, що іронія - вид комічного: осміяння, що містить негативну, засуджувальну оцінку того, що критикується; тонка, прихована насмішка. Комічний ефект досягається за допомогою того, що говориться прямо протилежне тому, що мається на увазі. Пікарескний роман був одним з перших комічних жанрів нефольклорної літератури.         Типовим для шахрайського роману є й те, що художній час повісті не зводиться тільки до біологічного дорослішання головного героя. Паралельно з біологічним часом тече і трансформується і психологічний, моральний час пікаро. На початку розповіді герой майже завжди наївний і доброчесний, принаймні, таким себе вважає, але з розвитком сюжету і дорослішанням він поступово набуває рис, які більш властиві пройдисвітам. До того ж його розповідь завжди містить неприкриту правду життя з усіма її помилками, вадами і спокусами не тільки «своїми», а й усього оточуючого суспільства. Пікаро, а від його імені і письменник, викриває не тільки себе і собі подібних шахраїв, але всі верстви суспільства - від низів до самого верху. Через правдивий опис життя, автор подає читачеві власну картину світу, погляди і ставлення до тих чи інших засад і подій. Таким чином, він немов показує людям їхні недоліки з боку, іронізуючи або безпосередньо висміюючи розпусних служителів церкви, жадних чиновників, невірних дружин, дурних наречених, чоловіків - рогоносців та багатьох інших.

          Також необхідно зазначити, що автори пікарески зображують головним чином життя навиворіт, тоді сатирі та гумору нерідко властивий грубий «фізіологічний» характер. Тому часто використовуються просторічні і навіть грубі слова та інші засоби мовної виразності, в них ми можемо бачити відображення мовної картини світу, уявлень і реакцій на певні явища. (Плавскин «Історія зарубіжної літератури XVII століття»)   

          Узагальнюючи всі перераховані вище особливості жанру пікарески, можна зробити висновок, що це один з небагатьох жанрів в історії світової літератури, який відображає реальне сприйняття авторами сучасної їм дійсності, не прикрашаючи і не спотворюючи свого сприйняття. Автор лише перебільшує деякі явища і події, щоб читач зміг правильно з акцентувати свою увагу і зосередитися на тих думках і посиланнях, які пропонує йому письменник.

1.2 Зачинателі шахрайського роману в іспанській літературі

          Народження пікарескної літератури як жанру пов'язано з повістю «Життя Ласарильйо з Тормеса». Створена в другій половині 40-х – на початку 1550 рр. і дійшла до нас у чотирьох виданнях 1554р. На титульному аркуші жодного з цих видань імені автора немає: він сховався під маскою відправника змістовного «листа», адресованого толедським міським глашатаєм Ласаро якійсь важливій особі з числа священнослужителів. 

          Повість складається з семи невеликих розділів  - «міркувань», в яких описується доля героя з малих років: Ласаро походив з бідної сім’ї мельника та прачки. Ще з дитинства він був змушений зануритися в гущу життя, ставши поводирем у сліпця, і до того моменту, як, вступивши на «коронну службу» міським глашатаєм в Толедо, він купує будинком і причалює, за його власним висловом, до «тихої пристані». За ці роки Ласарильйо, змінивши багатьох господарів і випробувавши чимало мінливостей долі, з простодушного хлопчика перетворюється на запеклого шахрая. Його школою було знайомство з способом життя і думок своїх господарів, в яких він бачив втілення моралі всього суспільства. На скільки б не відрізнялися один від одного бідний сліпець і продавець папських булл, пихатий ідальго і священик, - всі господарі Ласарильйо володіють однією загальною властивістю: їх сутність знаходиться в разючому протиріччі з тим, за кого вони хочуть себе видати . Вже тут, таким чином, з'являється одна з основних тем пізнього європейського Відродження - протиріччя між сутністю і видимістю, між «природою» і «одягом», за висловом У. Шекспіра. Сліпець прикидається добрим, насправді він жорстокий; священик постає перед усіма людиною щедрої душі, хоча в житті він скупердяга, який мучив голодом Ласарильйо; тільки в одного героя залишаються деякі співчуття - ідальго, що нехтує зусиллями фаворитів, але і той, будучи жебраком, піддається спокусі здаватися забезпеченим; продавець папських булл, прикидаючись побожним, нахабно експлуатує віру в своїх корисливих цілях; за зовнішнім благочестям останнього «покровителя» Ласарильйо, настоятеля храму Спасителя, ховається огидна розпуста. Не "корисні поради", до яких охочі багато з господарів Ласаро, а приклад їх життя сприяє вихованню з бідняка, вимушеного вдаватися до хитрощів, щоб не померти з голоду, до закоренілого пройдисвіта, готового заради матеріального благополуччя поступитися людською гідністю і після одруження на коханці настоятеля покірно терпіти зраду дружини.

          Автор повісті рішуче відкидає замкнутість художнього простору і часу. Простір і час повісті історично і соціально конкретні: воно відкрите в історичний час і соціальний простір Іспанії XVI століття. Портрети господарів Ласарильйо у зв'язку з цим набувають типове значення; маленька повість перетворюється на реалістичне полотно, яке сатирично зображує характерних представників іспанського суспільства, від нижчих прошарків до можновладців, а через них і все суспільство. З особливою наполегливістю книга викриває духовенство, показуючи, як воно експлуатує релігійні почуття людей.

          Безсумнівним досягненням реалістичного мистецтва автора є образ центрального персонажа. Насамперед образ позбавлений статичності, показана еволюція характеру Ласарильйо. Спочатку він зображений зі співчуттям, в його характері на перший план проступають активність і винахідливість, вміння не впадати у відчай при будь-яких невдачах; в кінці книги відкривається зворотний бік цих якостей, автор іронічно викриває хижацьку, паразитичну мораль свого героя. Головне завоювання реалізму в повісті - це показ активного впливу середовища, суспільства на формування характеру центрального персонажа. Реалізм автора, пофарбований іронією і скепсисом, володіє великою викривальною силою. Повість «Життя Ласарильйо з Тормеса » користувалася успіхом у іспанських читачів і породила цілу літературу наслідування, так званих «ласарільяд».                     

          У повісті про Ласарильо в концентрованому вигляді представлені істотні риси шахрайського жанру. Виділяється переважно «автобіографічна» форма пікарескного роману: шахрай складає власний життєпис, після того як досяг благополуччя. Подібна форма зумовлює ніби роздвоєння образу героя: з одного боку, це пікаро, що проходить сувору школу життя; з іншого - оповідач, навчений життєвим досвідом і здобуває з цього досвіду повчання. На ці дві точки зору накладається авторська позиція, що знаходить вираз в повісті головним чином в іронічному висвітленні подій і персонажів. Починаючи з «Ласарильйо», шахрайський роман будується як своєрідний «роман виховання» героя, де «школою» виступає саме життя, з яким герой стикається в його різних проявах, переходячи від господаря до господаря або від пригоди до пригоди. Звідси - досить елементарна конструкція оповідання, в якому окремі епізоди пов'язані між собою образом центрального героя, єдиного персонажа, що проходить через всю книгу. Разом з тим саме «відкритість» композиції дозволяє розгорнути панораму дійсності, створити галерею соціальних типів.

          Образ Ласарильйо - це один з типів пікаро, якого можна назвати «шахраєм мимоволі»; тільки наприкінці він стає закоренілим пікаро. У більш пізніх романах риси «шахрая мимоволі» в образі пікаро відступають на задній план; герой набуває рис «шахрая за покликанням», для якого життя пікаро - це засіб самоствердження або звільнення, хоча б тимчасового і ілюзорного, від громадських пут. (Плавскин «Проза среднего и позднего Возраждения»: испанская література.)