Основни особливости моделювання маскулинного свиту Б. Шоу

1.3. Поняття  фемінності, маскулінності та андрогінності

Фемінність і маскулінність, про які згадувалося у попередніх параграфах, поряд з ідентичність вважаються дуже істотними характеристиками особистості, що визначають гендерні особливості особистості, вважаються ознаками мужності чи жіночності. Розглянемо це детальніше.

Маскулінність - це система властивостей особистості, що традиційно вважаються чоловічими. Вони передбачають відповідність власній статевій приналежності, прийняття статево-рольових стереотипів, дотримання чоловічих норм, вироблення типових для чоловічої статі форм поведінки, способів самореалізації. Маскулінність пов'язується з такими якостями, як незалежність, активність, допитливість, схильність до ризику, здатність до досягнень. Внутрішній світ чоловіка вважається більш упорядкованим і систематизованим, ніж світ жінки. Серед негативних рис маскулінності найчастіше вважається брутальність, авторитарність, агресивність, надмірний раціоналізм [2; 71].

Фемінність - це властивість особистості, що передбачає відповідність жінки власній психологічній статі, дотримання жіночих статево-рольових норм, типової для жінки поведінки, цінностей, установок. Фемінність пов'язується з емоційністю, м'якістю, чуйністю, нормативністю, комунікативними навичками, сензитивністю, здатністю до эмпатії. Фемінна жінка вважається більш реалістичною, практичною, уразливою, безпосередньою і пасивною, ніж жінка з не такою однозначно домінуючою жіночністю. Виражена фемінність передбачає переважання несвідомого рівня саморегуляції, схильність до інтуїтивного осягнення дійсності, чітку материнську орієнтацію [2; 141].

Згідно суспільних стереотипів, які значною мірою визначають особливості соціальної поведінки людини, для чоловіка нормативною і бажаною вважається виражена маскулінність. Для сучасної європейської жінки, навпаки, надмірна фемінність не є в тій же мірі нормативною і бажаною, в якій маскулінність - для чоловіка.

Маскулінність не обов'язково притаманна чоловікам так само, як фемінність - не є виключно жіночою характеристикою. Такі фемінні властивості, як щиросердність, емоційність, інтуїтивність, вітальність, у значній мері властиві і чоловікам, набуваючи виразності у міру наближення до особистісної зрілості. З іншого боку, серед жінок нерідко зустрічаються такі маскулінні якості, як безкомпромісність, наполегливість, розвинута мотивація досягнення, ініціативність, високий інтелект і свобода від стереотипів. В житті сучасного суспільства зустрічається чимало фемінних чоловіків і маскулінних жінок. Звичайно в даному контексті йдеться переважно не про фізичні властивості, а про психологічні характеристики.

Тривалий час вважалося, що маскулінність та фемінність - це протилежні полюси однієї шкали, тобто висока маскулінність розглядається як низька фемінність (і навпаки). В сучасних психологічних концепціях статі і статево-рольової поведінки ці властивості розглядаються, як відносно незалежні один від одного конструкти. Тобто можливе одночасно високий розвиток обох характеристик, або одночасно низький рівень цих статево-рольових проявів. Поєднання високого розвитку фемінності та маскулінності в одній людині (незалежно від її статі) отримало назву андрогінність. У психології особистості андрогінія розглядається як особистісна характеристика, не пов'язана з порушеннями статевого розвитку або статево-рольової орієнтації. Розвинута андрогінія в людини, незалежно від її статі, передбачає багатий арсенал і гнучкість її рольової поведінки, високі соціально-адаптивні здібності й інші важливі якості. Наприклад, помічено, що обдарованим людям часто властива висока андрогінія [21;  12-13].

Поняття андрогінії ввів в психологічну термінологію вже  згадуваний Карл Юнг, пояснюючи її поняттями  Аніма та Анімус. Американський психолог Сандра Бем створила психологічну методику вимірювання маскулінності і фемінності "Статево-рольовий опис" (the Bem Sex-Role Inventory), згідно з якою можна діагностувати чотири типи людей незалежно від їхньої фізіологічної статі: 1) маскулінні (з вираженими чоловічими якостями); 2) фемінні (з вираженими жіночими якостями); 3) андрогінні; 4) невизначені (без виражених якостей маскулінності і фемінності) [1; 197-200]; [16].

Особливості і  труднощі соціалізації чоловіків та жінок. Від самого народження дитини вона потрапляє в соціальне оточення, яке задає безліч стереотипів статево-рольової поведінки. З самого малку дитина чує від своїх батьків, вихователів: "Це не гарно, це не личить дівчинці (хлопчикові)"; "Не плач, хлопчики не плачуть!"; "Не бийся, так не гарно себе вести дівчинці!". З першими проявами усвідомлення себе представником певної статі дитина зв'язує це з цілою низкою ознак: з одягом, з правилами поводження, з проявами почуттів (чи з забороною таких). На природні диференціально-психологічні відмінності між статями, які безперечно мають місце, накладаються моделі чоловічих і жіночих ролей, які існують в суспільній свідомості, часом не маючи нічого спільного зі справжньою психофізіологічною природою статі.

Ці суспільні моделі існують не просто як система поглядів на норми статево-рольової поведінки. Вони виступають як соціальні експектації, очікування, вони відіграють активну роль в формування соціальної поведінки людини. Якщо реальна поведінки не співпадає з нормативами, то суспільство здійснює певний тиск на свідомість людини, використовує певні санкції. Інколи ці санкції є досить жорсткими (в архаїчних суспільствах за порушення статево-гендерної ідентичності та інші відхилення від суспільних стандартів винних карали вигнанням, або навіть більш суворими покараннями), проте в сучасному суспільстві подібні санкції носять переважно психологічний характер: осуд, негативні оцінки тощо. Як результат - людина переживає почуття провини, сором, внутрішні чи зовнішні рольові конфлікти, про які детальніше буде йти мова в наступних лекціях. Щоб уникнути неприємних переживань, людина прагне задовольнити суспільні очікування, засвоюючи більш чи менш адекватні форми гендерно-рольової поведінки.

Процеси гендерно-рольової соціалізації чоловіків і жінок мають багато відмінностей. Для жінки, згідно з історично сформованими патріархальними стереотипами, які, не зважаючи на суспільний прогрес, ще мають місце, переважає орієнтація на сім'ю та сімейні цінності, ведення домашнього господарства тощо. Для чоловіка, згідно тих самих стереотипів, нормативно бажаною є більша активність за межами сім'ї: професійна діяльність, суспільна активність. Не даремно, існує поговірка, що "для жінки сім'я - це друга робота, а для чоловіка робота - це друга сім'я". Згідно з таким розмежуванням важливою умовою самореалізації для жінки вважається успішний і вчасний шлюб. Жінка, яка не створила сім'ю, вважається невдахою, її називають "старою дівою". Чоловіка, який ніколи не одружувався, ніхто не називає невдахою, і для нього немає відповідного прізвиська. З іншого боку, успішність самореалізації чоловіка пов'язується з його кар'єрою, часто зі статусом в суспільстві.

Такі стереотипи впливають  на свідомість дитини, що тільки починає  шлях в суспільному житті. Так, дівчатка часто ростуть з переконанням, що вони не можуть бути такими цінними працівниками в професійній сфері, як чоловіки, що впливає на самооцінку і певною мірою "виправдовує" той факт, що серед жінок дуже мало лідерських ролей (тим менше, чим вище статус цієї ролі). За результатами деяких досліджень, дівчатка в школі мають більш низькі оцінки з математики, ніж хлопчики, не тому, що мають нижчі математичні здібності, а тому, що мають занижену самооцінку в цій сфері і стикаються з відповідними очікуваннями педагогів. Якщо врахувати, що існують цілком реальні соціальні і економічні умови, що закріплюють такі перекоси, то стає цілком зрозумілим, що існує серйозна соціально-психологічна проблема, пов'язана з соціально-психологічною самореалізацією жінки. Ці проблеми спричинили появу численних феміністичних рухів, покликаних допомогти жінкам в подоланні цих труднощів.

Але не треба думати, що труднощі гендерної соціалізації мають  лише жінки. Хлопчик в процесі  гендерного розвитку стикається з численними проблемами, в першу чергу пов'язаними з визнанням в оточенні однолітків, з лідерством, суперництвом тощо. Якщо для дівчинки проблема лідерства полягає в тому, що вона, з точки зору суспільних стереотипів, не повинна до нього прагнути, то для хлопчика - навпаки, суспільна думка змушує вважати його невід'ємною цінністю свого буття. Чоловік, не реалізований в сфері лідерства, часто тією ж громадською думкою вважається менш компетентним, ніж чоловік з високим статусом, інколи навіть - невдахою. Ця думка нерідко тисне на свідомість, змушує відмовлятися від покликання на користь сходження щаблями влади. Для хлопчика прагнення відповідати взірцям маскулінності (крім влади - це необхідність бути сильним, хоробрим, компетентним, емоційно стриманим тощо) є не стільки внутрішньою потребою, скільки суспільною нормою, і невідповідність їй спричиняє більш критичне ставлення до нього, ніж для дівчинки невідповідність стандартам фемінності. Особливі вимоги висуваються до чоловіка в сфері інтимних стосунків, наприклад, завжди мати потенцію (для порівняння - жінка таких проблем практично не має). Як результат всіх перелічених проблем - велика кількість стресових ситуацій, в які потрапляє чоловік, внутрішні конфлікти, неврози, проблеми зі здоров'ям тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ ІI. Маскулінність як вияв драматургії Б.Шоу (на прикладі п’єси „Пігмаліон”)

 

В останній третині ХХ століття історична криза звичного ґендерного ладу почала викликати зростаючу  стурбованість і невдоволення як чоловіків, так і жінок. Якщо в  ХІХ столітті в європейській суспільній свідомості з’явилося так зване  „жіноче питання”, то тепер можна стверджувати про появу особливого "чоловічого питання".

До середини 1980-х років  чоловічим проблемам присвячували переважно популярні книги і  дослідження медико-біологічного характеру. З часом кількість публікацій почала зростати, захоплюючи все нові теми й галузі знання. Найвідомішими з них є хрестоматія Майкла Кіммеля і Майкла Месснера "Чоловічі життя", а також бібліографія літератури про чоловіків і маскулінність, яку уклав австралійський вчений Майкл Фут. Детально досліджує історію й витоки маскулінності Ігор Кон у праці "Чоловіки, які змінюються у мінливому світі". Ґрунтовною є робота Сергія Ушакіна "Ілюзія мужності", в якій науковець звертається до фройдівської концепції нарцисизму, а також до теорії дзеркальної стадії Жака Лакана. 

Як і інші ґендерні категорії, "маскулінність" не має однозначного тлумачення. Зокрема науковець Ігор Кон виділяє три  різні значення:

- Маскулінність як дескриптивна, описова категорія означає сукупність поведінкових і психічних рис, властивостей і особливостей, об’єктивно притаманних чоловікам на відміну від жінок.

- Маскулінність як аскриптивна категорія позначає один з елементів символічної культури суспільства соціальних уявлень, установок і вірувань про те, чим є чоловік, які якості йому приписують.

- Маскулінність як прескриптивна категорія – це система приписів, які мають на увазі не середньостатистичного, а ідеального "справжнього" чоловіка, нормативний еталон чоловічности [12; 15].

Однак індивідуальні  властивості, стереотипи масової свідомості і соціальні норми, як і наші уявлення про реальне, бажане і належне, ніколи не співпадають. Тому існують не лише різні канони маскулінності, але й різні парадигми її вивчення, які на перший погляд виключають одне одного, але насправді є взаємодоповнюючими. Тим більше, що вони реалізуються різними науковими дисциплінами.

На думку І.Кона, "у сучасній науці існують чотири різні парадигми  маскулінности: біологічна, психоаналітична, соціально-психологічна і постмодер-ністська. Перші дві парадигми є есенціалістськими, за замовчуванням припускаючи, що найважливіші властивості, які відрізняють чоловіків від жінок, є об’єктивною даністю, культура тільки оформлює і регулює їхній прояв. Другі дві парадигми – конструктивістські, вони вважають маскулінність продуктом культури і суспільних відносин, котрі нав’язують індивідам відповідні уявлення та образи". [12; 15]. Завданням нашого дослідження є простежити особливості постмодерністської парадигми маскулінності на прикладі драматургій Б.Шоу.

Доводячи маскулінну сутність своїх героїв, Б.Шоу руйнує дуже шкідливий стереотип, закорінений у національній свідомості, - ставлення до поета як до месії. Тому в творах показана така епатажна розбещеність поетів, що спровокувало масу розгублених відгуків від читачів, налаштованих на традиційну модель.

Незважаючи на те, що суміш насмішки переслідує читача з першої сторінки і до останньої, саркастично-цільного пано не спостерігається завдяки вмінню письменника наснажити твори амбівалентними елементами. Ані поведінка, ані думки молодих літераторів – “цвіту нації” – честі отій нації, звичайно ж, не роблять. Вбачаємо в творчості Б.Шоу використання “своєрідного, притаманного здебільшого сатирикам методу, при якому на наближеному до реалістичного тлі відбувається наближена до реалістичної дія, і тут читач сам повинен, аналізуючи прочитане, “висмикнути” як елементи дійсності, так і об’єкти критики” [13; 87]. Один з персонажів “критичного” плану – це доктор Хіггінс. Він проявляє свою сексуальну натуру з перших сторінок п’єси. Образ Хіггінса– це яскравий приклад карнавального прийому коронування та деколонізації Великого дослідника. Але античне забарвлення у п’єсі змушує шукати й відповідні глибини айсберга, психологічне пояснення маскулінної поведінки персонажів. Таке пояснення знаходить Ю.Немирич: “Зрештою, всі ми дуже самотні і всі ми про це знаємо” [14; 56]. Цей вислів розвивається в думках кожного персонажа твору, бо всі вони дають власні характеристики оточенню і друзям. Спочатку ці характеристики мають виключно негативний характер. Значущими виявляються короткі, майже цілком позбавлені причинно-наслідкового зв’язку апріорні твердження. Гендерні дослідження останніх трьох десятиліть ХХ століття виявили, що традиційні чоловічий стиль життя не відповідає сучасним соціальним обставинам. З’явилися праці про "кризу маскулінності", потребу фемінізації чоловіків, переваги "фемінних" психологічних рис. У п’єсі „Пігмаліон” автор яскраво малює багатоманітність канонів кризи  маскулінності, поведінку вільних, розкутих, не заідеологізованих, проте надто "жіночих справжніх чоловіків" – на прикладі доктора Хіггінса, який інтереси Ельзи ставить вище своїх власних.

У деяких епізодах п’єси проглядається така особлвість "чоловічого характеру" як аґресивність і схильність до насильства. Ця проблема викликає особливо палкі суперечки серед учених і публіцистів. Одні з них стверджують, що сама природа призначила чоловіків бути ґвалтівниками й аґресорами, бо таку поведінку акумулює та стимулює тестостерон, а спроби його модифікації еквівалентні, як зазначає Ігор Кон, "кастрації чи психологічній девірилізації чоловіків" [12; 42]. Інші ж дослідники, навпаки, вважають чоловічу аґресивність наслідком неправильного виховання хлопчиків і вимагають його зміни. Таке ототожнення маскулінності з насильством психологічно типове для слабких чоловіків, які не певні своєї маскулінності і яким здається, що на них усюди чекають небезпеки. Хіггінс загубився у цьому житті, він не відає куди йти і що робити.