Автор: Пользователь скрыл имя, 15 Марта 2012 в 23:06, творческая работа
Іван Петрович Котляревський народився 9 вересня (29 серпня ст. ст.) 1769 року в родині дрібного дворянина, що служив канцеляристом у Полтавському магістраті. Тут, у Полтаві, серед мальовничої природи над Ворсклою, в обстановці, дуже близькій до сільської, і минули дитячі та шкільні роки Котляревського.
1. Основні відомості про автора та
досліджуваний твір……………………………………………………4-6
2. Визначення теми, ідеї, жанру,
особливостей сюжету і композиції………………………………….7-10
3. Характеристика образу головного героя.
Основні засоби типізації та індивідуалізації дійсності……...……10-13
4. Педагогічна проблематика твору,
природа епічного конфлікту………………………………………..14-15
5. Виписати у повному обсязі з текстом
( у контексті) по три зразки тропів (епітет,
порівняння, метафора, метонімія, символ,
паралелізм, гіпербола, літота, оксиморон, перифраз)……………15-19
6. Ваше враження від твору.
У чому полягає його педагогічна актуальність?..............................20-21
7. Використана література………………………………………….22
Метафора - це троп, у якому ознаки одного явища переносяться на інше явище за подібністю між ними.
1. «Старостів посилати за рушниками, та й кінець. Стара Терпилиха не зсунулась іще з глузду, щоб вам одказати.»
2. «Нехай вони будуть розумні, багаті і письменнійші од нашого возного, та коли серце моє не лежить до їх і коли мені вони осоружні!.. Та і всі письменні - нехай вони собі тямляться!»
3. «Петро не такий; серце моє за його ручається, і воно мені віщує що він до нас вернеться.»
4. «Де то не розказовав! Жаловався дуже, що всьому земству урвалася тепер нитка, та так, що не тілько засідателям, но самому комісарові уже не те, як давно було...»
Метонімія - перенесення значень слів з одного явища на інше, що перебуває з ним у певному зв'язку.
1. «Наталочко, дочко моя! Ти все для мене на світі! Прошу тебе:
викинь Петра з голови - і ти будеш щасливою. Але хтось мелькнув мимо вікна, чи не йде хто до нас?»
2. . «Випроводжав гостя: до мене заїжджав засідатель
наш, пан Щипавка; так. уже, знаєте, не без того, - випили по одній, по другій,
по третій, холодцем та ковбасою закусили, та вишнівки укутали, та й, як то кажуть, і підкріпилися.»
3. «Що? Одказала? Добре зробила. Тахтауловський дяк п'є горілки
багато і уже спада з голосу; волосний писар і підканцелярист Скоробреха, як кажуть, жевжики обидва і голі, …»
Паралелізм - аналогія, уподібнення, спільність характерних рис або чину.
1. «Мені полюбилась наша малоросійська комедія; там була Маруся, був Климовський, Прудиус і Грицько.»
2. «Москаль? Нічого ж і говорити! Мабуть, вельми нашкодив і
наколотив гороху з капустою.»
3. «Великая неправда виставлена пред очі публичності. За сіє
малоросійськая літопись вправі припозвать сочинителя позвом к отвіту.»
Гіпербола - очевидне перебільшення якихось рис людини, предметів або явищ з метою показати їх величин, розмах, виявити до них захоплення або презирство.
1. «Не в состоянії поставить на вид тобі сили любві моей. Когда би я іміл - теє-то як його - столько язиков, сколько артикулов в Статуті
ілі сколько зап'ятих в Магдебурзьком праві, то і сих не довліло би
навосхваленіє ліпоти твоєй! Єй-єй, люблю тебе до безконечності.»
2. «Петро не такий; серце моє за його ручається, і воно мені віщує що він до нас вернеться. Якби він знав, що ми тепер так бідні - о, з кінця світа прилинув би до нас на помощ.»
3. «Нігде - теє-то як його - правди дівати, я люблю Наталку всею душею, всею мислію і всім серцем моїм, не могу без неї жити, так її
образ - теє-то як його - за мною і слідить. Як ти думаєш? Як совітуєш в таковом моєм припадці?»
Літота - на противагу гіперболі показ одного якогось предмета чи явища у нарочито применшеному вигляді з метою показати його мініатюрність, підкреслити до нього презирливе чи лагідне явище.
1. «Не о сем, галочко, - теє-то як його - хлопочу я, но желаю із
медових уст твоїх слишати умилительноє названіє, сообразноє моєму чувствію.»
2. Воно так! Тілько великим грішникам часто і даром проходить, а
маленьким грішникам такого задають бешкету, що і старикам невпам'ятку.
3. «Батечки мої, умилосердітесь! Я не одступаю од свого слова.
Що хочете робіте з Петром, а Наталку, про мене, зв'яжіте і до вінця ведіте.»
Символ – це знак, який розкриває всю суть твору або окремого епізода.
1. «Коли другії облизня поймають, то і ми остерегаємся. Наталка
многим женихам піднесла печеного кабака; глядя на сіє, і я собі на умі.»
2. «Не прогнівайся, стара. Дочка твоя - теє-то як його -
нарушаеть узаконенний порядок. А понеже рушники і шовковая хустка суть доказательства добровольного і непринужденного єя согласія бить моєю сожительницею, то в таковом припадкі станете пред суд, заплатите пеню і посидите на вежі.»
3. Ой я дівчина Полтавка,
А зовуть мене Наталка:
Дівка проста, не красива,
З добрим серцем, не спесива
Оксиморон - свідоме поєднання різко протилежних понять, які логічно ніби виключають одне одного, але насправді разом дають нове уявлення.
1. «Бідность і багатство - єсть то божа воля;
З милим їх ділити - єсть щаслива доля.»
2. «По старості моїй живу через силу,
Не дождавшись Петра, піду і в могилу.»
3. «Мене ж мати та не била - самі сльози ллються;
Од милого людей нема, од нелюба шлються.»
Моє враження від твору:
П'єса Котляревського «Наталка Полтавка» — нове слово в українській літературі. її сила — в правді та простоті Твір носить народний характер.
Головні герої п’єси - вихідці з народу. Котляревському вдалося глибоко розкрити їхні переживання. Позитивними образами автор високо підніс глибокий розум,працьовитість, оптимізм, почуття гідності, наполегливість, чистоту стосунків та інші моральні якості простих людей. Таке зображення трудящих було новаторським, прогресивним, бо вселяло віру в краще майбутнє.
Народні та написані ним самим у народному дусі пісні, Котляревський використав не як фон, музичне обрамлення, а як один із найголовніших засобів розкриття вдачі, характеру людини. І це теж нове в українській літературі.
На мою думку, І. Котляревський у п'єсі «Наталка Полтавка» виявив неабияку драматургічну майстерність. У творі невелика кількість дійових осіб, вдало вибраний конфлікт, що надав чіткості боротьбі між персонажами, напруженість і природність розвитку сюжету. Композиція струнка, мова народна, виразна та індивідуалізована. Все це приправлене чудовим соковитим гумором і робить п'єсу високосценічною, образи — цікавими та життєвими, а ідею — добре зрозумілою навіть неосвіченим глядачам та читачам.
«Наталку Полтавку» і Котляревського називають «праматір’ю українського театру». Справді, саме з цього твору починається наша драматургія, саме ця полтавська дівчина відкрила галерею образів прекрасних українок, якими так захоплювався цілий світ. Важко знайти твір, який мав би таке довге і щасливе життя.
Мабуть, не має в Україні театру, де б не зверталися до цієї п’єси. Усе в ній приваблює: і чудова мова, і виразні діалоги, і зворушлива
історія кохання… Та є ще одна причина величезної популярності «Наталки Полтавки» - мелодійні пісні, створені видатним українським композитором М.В. Лисенком. Завдяки чарівній музиці «Наталка Полтавка» стала улюбленою оперою, яку хочеться не лише дивитися, а ще й слухати й насолоджуватися.
Прочитавши цей твір я була вражена тією кількістю почуттів, які вклав письменник у нього. Кожна сторінка розривала мою душу, кожна дія не давала мені спокою. Я наче пережила всі дні разом з
головною героїнею, але на відміну від неї я не могла стримувати свої сльози. Найвражаючим для мене було усвідомлення того що все, що
відбувалося це не авторська фантазія а справжнє минуле нашого народу уособленого в обличчі однієї родини.
Відгуки письменників про п'єсу
«Наталка Полтавка» була цілком новим, оригінальним явищем в українській літературі. Вона поклала початок національній
українській драматургії і національному українському театрові.
Євген Кирилюк
Багато води утекло в море забуття; в протяг такого довгого часу тисячі драматичних п'єс спочивають вічним сном, забуті навіки, а «Наталку» вивчили напам'ять мало не всі слухачі... Здавалось би, й «Наталці» пора спочить, а вона невгамовно лунає на сцені дивно милими піснями і буде лунать довго, довго...
Іван Карпенко-Карий
Використана література:
1. Борис Степанишин. Українська література 9 клас. – К.: Школяр, 2001.
2. Вивчення творчості І.П. Котляревського в школі: Посібник для вчителя/За редакцією Л.М. Кіліченко. – К.: Рад. шк.., 1991.
3. Іван Петрович Котляревський. Повне зібрання творів у двох томах, т. ІІ.
4. Є. Кирилюк. Живі традиції. Іван Котляревський та українська література. – К., 1969.
22