Наталка Полтавка

Кульмінація закінчується словами возного: «Я одказуюсь од Наталки і уступаю Петру во вічноє і потомственное владініє з тим, щоб зробив її благополучною».

І тут же зараз — розв'язка: благословіння матір'ю На­талки і Петра; промовисті, афористичні репліки Миколи («От такові то наші полтавці! Коли діло піде, щоб добро зробити, то один перед другим хватаються»), виборного («Наталка — по всьому полтавка, Петро — полтавець, та й возний, здається, не з другої губернії»). Закінчується розв’язка пісня Наталки, по­тім — «співають гуртом» («Начинаймо веселиться, час нам сльози осушити»).

Композиція:

П’єса «Наталка Полтавка» складається з двох дій, в яких автор вмістив 22 пісні. Цей твір побудований просто. Дія в ньому розвиваєть­ся надзвичайно природно, легко й динамічно, розвивається по висхідній лінії, без зайвих сцен і картин, які б гальмували її, затримували розгортання сюжетної лінії. Відчувається злитість, органічна єдність всіх сцен, частин п'єси, взаємозв'язок їх. Жод­ну, навіть найнезначнішу сценку не можна вилучити, бо без неї п'єса багато б втратила: адже кожна дія, кожна репліка несе певне ідейно-художнє навантаження.

З композиційного погляду важливу роль відіграють долад­но введені пісні: вони допомагають глибше і виразніше розкри­ти характери дійових осіб, сприяють розгортанню основної сюжетної лінії, розвитку конфлікту.

Цікаво звернути увагу  і на розстановку дійо­вих осіб у п'єсі. Це теж стосується композиції твору. У п'є­сі всього шість дійових осіб, і кожна займає важливе місце в розгортанні дії. Всі вони поділяються на цілком протилежні дві групи: позитивні (Наталка, Петро, Терпилиха й Микола) і не­гативні (возний Тетерваковський і виборний Макогоненко). На одруження з Наталкою є два претенденти: Петро і воз­ний. Між кожним з них і Наталкою стоїть посередник: для Петра — це Микола, для возного — виборний. Окремо — образ матері.

Певну композиційну роль відіграють і ремарки (нагадує­мо учням, що таке ремарка, про що відомо їм ще з середніх класів)—авторські пояснення, зауваження в тексті драматич­ного твору за ходом дії, про час і обстановку на сцені, поведін­ку дійових осіб, міміку, жести, інтонацію їх тощо. В «Наталці Полтавці» вони лаконічні, але досить виразні.

Образ головної героїні.

Хто така Наталка?

Наталка — головна дійова особа п'єси. Це образ простої і чесної, роботящої і розумної української дівчини. Словами ви­борного (ява III першої дії) автор відкриває завісу над мину­лим Наталки. Ми дізнаємося, що колись вона з батьками жила в Полтаві, жили не бідно, в достатках.

Минуле Наталки.

Дитячі роки її проходили в товаристві «сироти Петра», що його Терпили прийняли «за годованця». (Петро був стар­ший від Наталки, вона любилася з ним, «як брат з сестрою»). Та невдовзі їх спіткало горе: старий Терпило, «понадіявшись на своє багатство», почав водити товари­ство і влаштовувати бенкети з різними купцями; скоро він пропив всі гроші,і все своє добро. А коли дізнався, що Петро хоче одружитися з Натал­кою, не дав свого благословення, а навіть вигнав Петра з дво­ру, заподіявши цим Наталці нестерпного болю. У великій бід­ності помер старий Терпило, а сирота Наталка залишилась з матір’ю-вдовою.

Отже, двоє тяжких нещасть впали на голову молодої На­талки — смерть батька і розлука з коханим. В такому трагіч­ному стані, вбита горем Наталка і переїжджає з матір'ю в се­ло. Тут вони купили собі хатку та стали скромно жити.

Самохарактеристика.

Словами пісні Наталка про себе каже:

Не багата я і проста, но чесного роду,

Не стижуся прясти, шити і носити воду.

Тут же ми дізнаємо­ся, що для неї, «безпомощної сироти», найбільшим багатством є її «добре ім'я». Це свідчить про її скромність, самоповагу.

Однією з важливих рис характеру Наталки є її працьови­тість. І це видно не лише з її слів, що вона не соромиться бу­денної селянської роботи — прясти, шити, носити воду, а й з то­го, що вперше Наталка виступає саме в праці — вона вийшла не гуляти, а з коромислом і відрами, щоб принес­ти з річки води.

Характеристика Наталки виборним.

Друга картина першої дії починається теж показом героїні в праці — мати пряде, а Наталка шиє. Ніде ми не бачимо На­талку білоручкою-неробою. Працьовитість Наталки, як і інші риси характеру її, ще глибше розкривається словами виборно­го. Ми чуємо, як виборний розповідає возному про Наталку: «Золо­то — не дівка! Наградив бог Терпилиху дочкою. Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна,— яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших себе; яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить».

А згодом, в розмові з матір’ю і Наталкою, виборний доповнює характеристику: «Об розумі і добрім серці Наталки нічого говорити; всі матері приміром ставлять її своїм дочкам».

З першого ж знайомства з Наталкою  дізнаємося про гли­боко інтимну сторону її життя — закоханість в Петра. Це ко­хання чисте і глибоке, світле і самовіддане. За словами вибор­ного, вона Петра «без душі любить, через його всім женихам одказує». Ми дізнаємося, що материні сльози, умовляння, навіть докори зму­шують Наталку погодитись на нерівний, нещасливий шлюб з возним. Ми уявляємо, яким нещасливим і нестерпно-трагічним було б її життя з воз­ним, старим і нелюбим. Та в цьому розкривається ще одна ри­са Наталчиного характеру — готовність на самопожертву зара­ди старої, убитої недолею матері.

Одним невеличким, але досить виразним штрихом Мати до­мальовує нам образ Наталки: «Добра дитина». Саме ця доброта допомогла їй знайти правильний вихід із складного становища, коли кохання до Петра в її душі поєдналося з другим не менш глибоким почуттям — повагою і шаною до рідної матері — най­дорожчої в світі людини.

В її свідомості і в серці відбулося єди­ноборство цих почуттів: адже любов до матері змушувала доч­ку відмовитися від коханої, дорогої людини, милого її серцю Петра. Спочатку в ній перемагає любов до матері, потім і назавжди — до Петра.

Готовність Наталки на самопожертву.

Коли Наталка, шануючи матір, відважилася на самопожерт­ву звучить сумна, проймаюча серце тужлива пісня — «Чого вода каламутна»:

Мене ж мати та не била— самі сльози ллються:

Од милого людей нема, од нелюба шлються.

Прийди, милий, подивися, яку терплю муку!

Ти хоть в серці, но од тебе беруть мою руку.

Спіши, милий, спаси мене од лютой напасті!

За нелюбом коли буду, то мушу пропасти.

Почуття людської гідності, самоповаги, розум і шанобли­вість, рішучість і наполегливість у боротьбі за своє щастя,— всі ці риси характеру, властиві Наталці, ідуть від самого життя. Образ Наталки в цілому сприймається через її дії, вчинки, а також через мову.

Особливості мови Наталки

Мовна характеристика дійової особи допомагає всебічно і глибоко розкрити складні душевні переживання, настрої і праг­нення, звички, все єство людини. Мова Наталки це проста, звичайна розмовна українська мова тих часів. Ніде ми не чуємо в ній окриків чи лайки, нервового дрижання голосу чи недорікуватості, слів-паразитів (як, наприклад, у мові возного чи виборного) або незграбних синтаксичних конструкцій.

Зви­чайна селянська мова її пересипана дотепними прислів'ями і приказками. Ці мовні засоби Наталка вживає цілком доречно, відповідно до обстановки, і вони допомагають їй краще, ясніше ви­разити свої почуття — любові, задушевності, поваги і щирості, в одних випадках, чи зневаги, душевного болю, смутку і горя — в інших.

Так, щоб не образити поважаного в селі пана возного, але й дати йому гідну відповідь на його залицяння, Наталка під­кріплює свої слова прислів'ям, яке тут звучить особливо влуч­но і дотепно:

«Знайся кінь з конем, а віл з волом». А щоб пе­редати безрадісність своєї сирітської долі, вона каже виборному: «Ат живемо і маємося, як горох при дорозі: хто не схоче, той не вскубне».

Часом мова Наталки виливається в пісню, і тоді в її сло­вах чується глибокий ліризм, щира задушевність.

Привабливість образу

Наталка Полтавка — це перший в новій українській літера­турі позитивний, реалістично змальований образ жінки-селянки тих

далеких часів. Це, можна сміливо твердити, ідеальний образ української селянської дівчини з усіма її чеснотами.

В ній — жодної негативної риси; жодного негативного вчинку не бачи­мо з її боку. Дехто з дослідників творчості Котляревського вва­жає, що цей образ — етнографічно-фольклорний, який втілює в собі найідеальніші в тогочасній уяві народу моральні риси простої, селянської дівчини (розум, доброту і щирість серця, красу і відчуття власної гідності, шанобливість і працьовитість, чесність, слухняність тощо).

Образ Наталки — класичний в українській літературі. Він захоплює і чарує нас своєю життєвою правдивістю.

Народжена генієм Котляревського дівчина з Полтави стала типовим образом гарної і щиросердечної української дівчини, і ось уже друге століття Наталка не старіє, а живе і полонить серця мільйонів людей своєю красою, добрим характером, гли­биною почуттів, людяною поведінкою, душевним благородством, моральною чистотою і своєю нев'янучою, вічною молодістю.

Проблематика.

В основі сюжету п'єси лежить цілком життєвий конфлікт. Конфліктом в художньому творі називаємо суперечність, зіткнення, що лежить в основі боротьби між дійовими особами і зумовлює розвиток подій у художньому творі; чим гостріший конфлікт, тим напруженіше розвивається дія, тим цікавішим є твір.

Основною сюжетною лінією п єси «Наталка Полтавка» є виникнення, розвиток і за­гострення конфлікту між Наталкою, бідною селянською дівчи­ною, і возним Тетерваковським, багатим паном, але нелюбим Наталці.

П'єса Котляревського зовні, за своєю сюжетною схемою, справді

не становить собою чогось оригінального. Побутово-соціальний

конфлікт, поданий у ній, як бачимо, досить часто зображався в російській драматургії. Закохані — Петро і Наталка — не можуть одружитися через свою бідність. Багатий претендент на руку Наталки пан возний має всі дані, щоб перемогти опір Наталки і навіки розлучити її з Петром. Несподівана поява Петра, його великодушність — різко змінюють ситуацію. Петро і На­талка

«торжествують», а розчулений возний зрікається своїх претензій. Причому треба додати, що конфлікт у п'єсі Котляревського «зм'якшений. Наталка не кріпачка, отже не є жертвою переслідування

з боку пана чи якогось пан­ського посіпаки. Вона дочка в минулому досить заможного полтавського міщанина Терпила,і хоч, зоставшись з матір'ю, терпить велику нужду, проте лишається людиною віль­ною. З другого боку, пан возний у відношенні до Наталки не має лихих

намірів. Він добивається її згоди на шлюб «на законном основанії»; ужити якихось незаконних за­собів до того, щоб змусити її вийти заміж за себе, не може, хоч би й хотів того.

Проте соціальна основа конфлікту від того не зменшується. У п'єсі реалістично розкрита життєва драма дівчини-біднячки в класовому суспільстві. Наталка змyшенa приглушити найглибші свої почуття, бо не має права вибору подружжя, і мусить продавати себе нелюбій людині, щоб підтримати свою матір-біднячку. Привабливість п'єси саме в тому, що подібний конфлікт був підказаний письменни­кові самим життям. Котляревський не  нав'язує  Наталці почуттів, які не були властиві сільській дівчині.

Душевний конфлікт Наталки постає в тому, що в її серці борються почуття кохання до Петра і почуття глибокої пошани й

співчуття до матері. Ця риса в характері Наталки так само правдиво зображає моральні прикмети сільської дівчини тих часів, бо пошана до батьків вважа­лась за одну з "найпозитивніших" моральних прикмет як дівчини, так і парубка.

Художні засоби.

Епітет - художнє означення, яке образно чи емоційно змальовує ознаки певного явища.

1.   «Хлопець виріс славний, гарний, добрий, проворний і роботящий; він од Наталки був старший годів три або чотири…»

2.   «…Кромі того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, - яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою…»

3.   «Так, добродію, пане возний! Перестаньте жартовати надо мною,безпомощною сиротою.»

4.   «Сердечний приятелю! Візьмися у Наталки і матері хожденіе іміти по моєму сердечному ділу.»

Порівняння - це пояснення одного явища чи предмета за допомогою іншого, схожого на нього.

1.   «Гріх вам над бідною дівкою глумитися; чи я вам рівня? Ви пан, а я сирота; ви багатий, а я бідна; ви возний, а я простого роду; та й по всьому я вам не під пару.»

2.   «Ат, живемо і маємося, як горох при дорозі: хто не схоче той не вскубне.»

3.   «На нас, бідних і безпомощних, як на те похиле дерево, і кози

скачуть.»

4.   «В надежду на бога. Лучче посідію дівкою, як піду замуж за таких
женихів, як на мені сватались. Уже нічого сказать - хороші люди!»