Наталка Полтавка

Міністерство освіти і науки України

Миколаївський державний університет

Ім. В.О. Сухомлинського

Факультет філології та журналістики

Кафедра теорії літератури та методики викладання

Творча робота

Іван Котляревський

«Наталка Полтавка»

Виконала: студентка

101-б групи

Яценюк Ольга

Перевірила:

Доцент кафедри

Водяна Поліна Михайлівна

Миколаїв-2009

Зміст:

1.   Основні відомості про автора та

досліджуваний твір……………………………………………………4-6

2.   Визначення теми, ідеї, жанру,

особливостей сюжету і композиції………………………………….7-10

3.   Характеристика образу головного героя.

Основні засоби типізації та індивідуалізації дійсності……...……10-13

4.   Педагогічна проблематика твору,

природа епічного конфлікту………………………………………..14-15

5.   Виписати у повному обсязі з текстом

( у контексті) по три зразки тропів (епітет,

порівняння, метафора, метонімія, символ,

паралелізм, гіпербола, літота, оксиморон, перифраз)……………15-19

6.   Ваше враження від твору.

У чому полягає його педагогічна актуальність?..............................20-21

7.   Використана література………………………………………….22

Іван Петрович Котляревський народився 9 вересня (29 серпня ст. ст.) 1769 року в родині дрібного дворянина, що служив канцеляристом у Полтавському магістраті. Тут, у Полтаві, серед мальовничої природи над Ворсклою, в обстановці, дуже близькій до сільської, і минули дитячі та шкільні роки Котляревського.

Полтава в ті часи спочатку була «полковим» містом, а потім (з 1796p.) стала повітовим центром малоросійської губернії. Лише з 1802 року, коли було утворено Полтавську губернію, місто починає зростати і впорядковуватися.

Певних відомостей про початкову освіту Котляревського немає. Гадають, що перші знання хлопець міг дістати у парафіяльній школі, яка існувала в Полтаві ще з XVII століття і в якій за тодішніми звичаями дітей навчав дяк. Згодом, у 1780 — 1789 роках, Котляревський вчиться у Полтавській духовній семінарії.

1789р. Котляревський залишає семінарію, не закінчивши її повного курсу; напевно, життєрадісного, жвавого юнака ніяк не приваблювала духовна кар'єра. Спочатку він служив чиновником у різних полтавських канцеляріях, пізніше був домашнім учителем у поміщицьких родинах на Полтавщині.

Дванадцять років (1796 — 1808) перебував Котляревський на військовій службі. Сіверський полк, в якому він служив, брав участь у задунайському поході російської армії 1806 — 1807 pp. під час російсько-турецької війни. За виявлену хоробрість у боях та за уміле виконання дипломатичних доручень його було декілька раз нагороджено, надано чин капітана. Але і в період військової служби Котляревський продовжував писати: про це свідчить його «Пісня на новий 1805 год князю Куракіну», написана у 1804 році.

Пішовши у відставку і не влаштувавшись на службу в Петербурзі, Котляревський через деякий час оселяється у Полтаві і займає в 1810р. посаду наглядача в Будинку для виховання бідних дворян.

Коли почалася Вітчизняна війна 1812 року, Котляревському як офіцерові було доручено сформувати 5-й козачий полк. Правда, йому не довелося брати безпосередньої участі в боях. І після розгрому наполеонівської армії Котляревському не раз давалися відповідальні доручення воєнного характеру: він виїжджав з депешами у ставку

російської армії, що містилася в Дрездені, двічі їздив у Петербург (1813р.) та в Кременчук (1818p.).

Повернувшись знову до Полтави, Котляревський із запалом віддається театральній діяльності. Він бере участь у влаштуванні любительських вистав, виконуючи ряд комічних ролей в популярних тоді п'єсах Княжніна.

У 1816p. його було призначено директором Полтавського театру. Зрозумівши, який величезний талант у актора-кріпака Щепкіна, що виступав у складі гастролюючої в Полтаві трупи Штейна, він близько сходиться з ним, допомагає викупити актора з кріпацтва.

В цей час Котляревський пише п'єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник», які й були з успіхом поставлені в 1819p. Спільна театральна діяльність Котляревського і Щепкіна протягом чотирьох років (1818 — 1821) дає відчутні результати: Полтавський театр стає провідним на Україні, про нього шириться добра слава.

Взагалі Котляревський у ці роки був глибоко обізнаний з культурно-мистецьким життям країни, підтримував тісні зв'язки з рядом письменників, журналістів, науковців. Він дуже добре знав пам'ятки старовини, прекрасно розбирався в українському фольклорі та етнографії.

Котляревський багато допомагав вченим-історикам і етнографам — Б. Бантишу-Каменському, авторові кількатомної «Истории Малой России», I. Срезневському, В. Пассекові. У 1821р. його було обрано почесним членом «Вільного товариства любителів російської словесності».

В останні роки життя Котляревський майже не виїжджає з Полтави. У 1827р. йому довелося зайняти ще й посаду попечителя «богоугодного заведения» (так називалися тоді лікувальні заклади, притулки і богадільні).

У 1835р. через хворобу Котляревський залишає службу і йде у відставку. Останні роки життя він зовсім мало виходив з дому, але його безперервно відвідували друзі й знайомі. Незадовго перед смертю він відпустив на волю дві сім'ї своїх кріпаків і роздав родичам та знайомим усе своє майно.

Помер Котляревський 29 жовтня 1838 року. Був похований у Полтаві на міському кладовищі.На похорон зійшлося населення всього міста, виявляючи свою глибоку шану великому письменникові і простій, щирій, гуманній людині.

30 серпня 1903 року в Полтаві було урочисто відкрито пам'ятник першому класикові нової української літератури, виконаний відомим скульптором Л. В. Позеном.

У своїй промові на цьому святі М. Коцюбинський, характеризуючи роль І. П. Котляревського в розвиткові української культури, підкреслив, що «занедбане й закинуте під сільську стріху слово, мов фенікс з попелу, воскресло знову... і голосно залунало по широких світах» із його творів.

Ці слова М. Коцюбинського перегукувалися з поезією Т. Г. Шевченка «На вічну пам'ять Котляревському»:

Будеш, батьку, панувати,

Поки живуть люди;

Поки сонце з неба сяє,

Тебе не забудуть!  

П'єса «Наталка Полтавка» — це перший Драматичний твір но­вої української літератури, який, за влучним визначенням ви­датного українського драматурга Івана Карпенка-Карого, є «праматір'ю українського народного театру».

П'єса була написана в 1819 році, але майже два десятиріч­чя не друкувалася і поширювалася серед народу в рукописному вигляді.

Вперше «Наталка Полтавка» була поставлена 1819 року в Полтаві за участю знаменитого актора Михайла Щепкіна. який тоді працював у трупі Штейна, що гастролювала в Полтавщині.

З часу видрукування «Наталки Полтавки» 1838 році минуло понад півтора століття, а п’єса й опера (музика М.Лисенка) користуються незмінним успіхом. І нині «Наталка Полтавка» вабить, чарує нас своєю первозданною свіжістю.

Основним джерелом для написання «Наталки Полтавки» було життя українського суспільства. Літературознавці стверджують, що п’єса створена на основі справжнього життєвого факту. Автору, напевно, були відомі й інші подібні історії коли дівчат силоміць видавали заміж, і він узагальнив їх. Другим джерелом для письменника були українські лірично-побутові, обрядові, купальські та баладні пісні.

Мали на драматурга деякий вплив і літературні традиції, зокрема українські вертепні, шкільні драми, інтермедії XVIII ст. Вочевидь, скористався Котляревський досвідом і російських драматургів Плавильщикова, Ніколаєва та інших, в чиїх п’єсах головною перешкодою одруження героїв були станова і майнова нерівність.

Тема, ідея, жанр, сюжет, композиція.

Основна тема твору - зображення життя бідної української дівчини Наталки та її вірність коханню до Петра, відстоювання Наталкою свого права на щастя. Показ сирітства, соціальної нерівності та життя сільської бідноти в епоху розладу феодально-кріпосницького ладу.

Основна ідея твору - оспівування кохання Наталки та Петра, душевної красу простої людини-трудівника, народнопісенного багатство українців. Піднесення готовності Петра на самопожертву заради щастя Наталки та Наталки заради щастя матері. Засудження тогочасної панівної верхівки в образах возного Тетерваковського та виборного Макогоненка.

Жанр «Наталка Полтавка» відноситься до соціально-побутової драми.

Драма – це один із трьох родів літератури в якому дійсність відображається за допомогою дії або стану героя. Вона призначена для сценічного втілення.

Соціально-побутова драма – це зображення дій, почуттів та страждань героїв, що виникли у певному середовищі.

Саме у драмі «Наталка Полтавка» дія розгортається у сільській родині, розкриваються почуття Наталки до Петра, наявне протиборство Наталки возному та матері. Формуються нові погляди на життя. В цій драмі наявне живе, точне та детальне зображення побуту та характерів Наталки, Петра, матері, возного, виборного та Миколи, яке розкривається саме через їхні вчинки та розмови між собою.

Сюжет твору:

Експозиція твору - початок першої дії, де ми знайомимося з місцем подій (село, хата Тернилихи), деякими дійовими особами

(Наталка, возний, виборний) і дізнаємося, що Наталка дуже любить Петра і че­кає його.

Зав’язка твору — це сцени, з яких довідуємося про на­мір возного одружитися з Наталкою і бажання виборного Макогоненка прислужитися в цьому (знаємо ж, що Наталка не хоче й думати про таке одруження, бо вона чекає свого кохано­го Петра). В сценах

розмови Наталки з возним, возного — з виборним ви­никає конфлікт — зіткнення прагнень возного (одружитися) і Наталки (небажання цього.

Ось це все і обумовлює зав'язку важливого сюжетного вуз­ла. Десь в наступних сценах він має бути розв'язаним. Але породжений конфлікт чим далі, тим більше розвивається, загострюється.

Розвиток дії :У «Наталці Полтавці» в розвитку дії між зав'язкою і кульмінацією виділяємо такі моменти:

а) розмова матері з дочкою (ява IV першої дії), з якої дізнаємося про ставлення Терпилихи до Петра;

б) умовляння виборним Терпилихи, щоб видала Наталку за возного; в) поява на сцені бурлаки Миколи, який стає потім посередником між Петром і Наталкою;

г) На­талка подає рушники возному;

д) повернення Петра і розмова його з Миколою.

З розвитком дії багатому возному допомагає заможний виборний Макогоненко, а бідному Петрові – бурлака Микола. Старшина села вмовляє Наталку погодитися на шлюб з паном возним і діє через матір, а другий посередник, Микола, влаштовує побачення Наталки з Петром, який повертається із заробітків, куди погнали його лиха доля і Наталчин батько, що не погодився віддати дочку за наймита. Та й стара Терпелиха мріє про багатого зятя.

Кульмінаційний мо­мент (від латинського сиїтеп — вершина) в художньому тво­рі — це те місце, де відбувається найгостріше зіткнення проти­діючих сил, це момент найвищого напруження в розвиткові по­дій, що розгортаються у творі. В п'єсі «Наталка Полтавка» відбувається кілька гострих моментів у розвитку дії, проте зітк­нення протидіючих сил, яке має вирішальне значення, відбу­вається під кінець п'єси.

Кульмінація — це одна якась сцена, найгостріша, найнапруженіша, і вона довготривалою бути не може. Природно, що розвиток основного конфлікту твору в кульмінації досягає свого апогею і наближається до розв'язання, тобто до перемоги однієї з протидіючих сторін. А таке місце в «Наталці Полтавці» легко віднайти. Адже дія набирає найвищого напруження в своєму розвитку саме в останній (XI) яві другої дії і саме в сцені, коли сходяться всі дійові особи і остаточно вирішується доля Наталки. Конкретніше: це місце, коли возний пропонує Петрові «убиратись

своєю дорогою» і не заважати весіллю, а Наталка раптом наважується зламати усталену віками традицію (якщо дівчина комусь подала рушники, тобто заручилась, то повинна обов'язково вийти за нього за­

між) — відмовляє возному: «...коли Петро мій вернувсь, то я не ваша, добродію», «...рушники нічого не значать».

Напруження дії підноситься до найвищої точки, коли Пет­ро віддає зароблені гроші Наталці, «щоб пан возний ніколи не попрекнув тебе, що взяв бідну і на тебе іздержався». Його про­щальні слова: «Прощай! Шануй матір нашу, люби свого судже­ного, а за мене одправ панахиду», — так розчулюють всіх, що Наталка теж натякає на можливість самогубства («І моїй жизні кінець не­далеко...»), а мати підбігає і з вигуком «Петре!» обіймає його (кілька хвилин тому називала ж його «шибеником», «пройди­світом»).