Малі фольклорні жанри в складі дитячої літератури;їх зміст і значення у вихованні дітей дошкільного віку

Котилася торба  З великого горба.  А в тій торбі  Хліб-паляниця.  Кому доведеться,  Той буде жмуритися.	Бігли коні під мостами  З золотими копитами.  Дзень, брязь - вийшов князь!  Тут циганка ворожила,  Шматок сала положила.  Ось воно є - щастя твоє!
Летів рій бджілок   зі ста лічилок.   Зійшлися діти,   давай лічити,   бо кожна бджілка,   немов лічилка:   кого укусить -   жмурити мусить.	Раз, два, три, чотири, п'ять!  Вийшов зайчик погулять.  Як нам бути, що робити?  Треба зайчика зловити.  Будем знову рахувати:  Раз, два, три, чотири, п'ять.  Зараз я іду шукать!

 

 

 Різновиди лічилок та їх застосування.

Більшість лічилок у дитячому виконанні звучить як вірші, тільки «смішні». Діти так і ставляться до них, як до веселих віршів, часто змішуючи зі скоромовками, утішками тощо. Основна особливість лічилки — чіткий ритм, можливість кричати окремо всі слова. Найпоширеніший вид народної лічилки призначений безпосередньо для розрахунку гравців.

Велика група лічилок указує на тих, хто буде учасником гри. Останній, хто залишився після розрахунку, водить.

До цього ж виду лічилок належать такі, де немає прямої словесної вказівки на те, хто водить або виходить після рахування. Його замінює останнє виразне слово. У цій групі особливо виділяються безглузді лічилки, з абсурдним сюжетом і звуком та словосполученням.                                                                                                                        Схожі лічилки існують у дитячому фольклорі різних народів.

Наступна група лічилок — ігрова — призначена одночасно і для рахування, і для гри. Саме ці лічилки закінчуються питаннями, завданнями, вказівками та іншими вимогами.                                                                                                                                              Лічилки — це здавна придуманий для дітей спосіб здійснення об’єктивної справедливості. Ніби сама доля розпоряджається розподілом ролей. А коли це так, то виграш у грі залежить тільки від граючого. Дитина під час гри повинна бути меткою, кмітливою, пам’яткою, догадливою, спритною тощо. Всі ці якості в дитячій свідомості розвиває лічилка.

Лічилка виникла у глибокій старовині. У ті часи багато видів роботи були не тільки важкі, а й небезпечні для життя. Одним із способів розподілу на таку роботу ставала лічилка.

Лічилку використовували в реальному житті, тому вона є не самостійним літературним жанром, а прикладним, оскільки має практичне завдання — допомогти в розподілі на роботу.

Крім того, у давнину, коли люди вірили у чарівну силу слова, лічилка, вірогідно, виконувала ще одну серйозну роль, адже за звуковою структурою нерідко була схожою до заклинань.

Класифікація лічилок за формою:

1. Власне лічилки;

2. Лічилки-каламбури (містять  незрозумілі слова);

3. Лічилки-замінники віршів (не містять ні незрозумілих, ні  рахункових слів).

За призначенням:

1. Лічилки-задачі;

2. Лічилки для вибору  ведучого;

3. Лічилки для вибору  учасників гри.

Для композиції лічилки властиві такі форми: зачин, який виражається найчастіше в рахунку; процес, який починається фактично від самого зачину, тримається за нього і розвиває тему; вихід.

«Як фольклорний жанр лічилки не переобтяжені художніми тропами та складністю структурного елементу, проте їх вирізняє з-поміж інших дитячих творів передусім наявність заключних рядків, характер яких безпосередньо залежить від особливостей та умов виконання. Ці нюанси, на думку фольклористів, не мають суттєвого значення для кінцевого результату лічби, а лише урізноманітнюють шлях до нього; вони є своєрідним орнаментом, що робить малюнок лічилки й саму дію ще яскравішими. У творах, де переважають беззмістовні слова, так звані «зауми», ці заключні рядки спонукають учасника гри до виходу з кола гравців, або вказують на необхідність жмуритись…»

 

6. Закли́чки (від слова закликати) — музично-поетичні твори, в основі яких — віру­вання в магічну силу слова.

«Заклички – короткі поетичні твори, пов'язані з вірою давніх людей в магічну дію слова, в яких звучать звертання до природних явищ, стихій, об'єктів, з метою вплинути на погоду, довкілля чи саму людину» (Зоряна Лановик, Мар'яна Лановик).

Належать до народної творчості давнішої фольклорної верстви. На початковому етапі функціонування втілювали вербальну магію дорослих, потім через християнізацію традиційної культури ця віра поступово втрачала сенс і залишалася жити у світі уявлень дітей.

Адресатом закличок є головні небесні світила та метеорологічні явища. Звернення до сонця, дощу, хмар, вітру, пов'язані здебільшого із землеробською працею українців. Спершу слова супроводжували певними магічними діями, відгомони яких ще помітні у деяких сучасних текстах.

Заклички багато в чому змінилися від прадавніх часів, але їхня суть та сама — прохання, щоби випав дощ, вийшло сонце чи щезли хмари. Тривале функціонування закличок серед дітей викликало виникнення вже позбавлених стародавніх вірувань зразків. Тепер заклички — власне дитяча творчість. Вони звучать найчастіше у період розквіту природи — навесні.

Композиційно більшість закличок складається з експозиції та своєрідного епілогу, в якому сконцентровано бажання здійсненого (припинення або падання дощу, виглянення сонця, прогнання хмари та ін.). Мелодика закличок — речитативно-декламаційна. Їх рецитують як дитячі гурти, так і окремі виконавці одноголосо з деякими пантомімічними елементами (рухами рук, голови, тулуба тощо). Поряд із примовками вони — найрепродуктивніший жанр у сучасній дитячій репертуарі Тернопільщини.

Заклички — це невеликі пісеньки, призначені для виспівування групою дітей. Часом вони супроводжуються ігровими діями, які імітують процес селянської праці.

Всі явища і сили природи функціонують у закличці як живі істоти. Дитина сама вступає з ними в контакт, змову: сонце просить про щедре літо; грім — не лякати худобу; дощ — поливати; обіцяє за справну роботу подарунок.

Незвичайні властивості явищ природи подано в закличці як перелік тієї благодаті, тих дарів, яких від них чекають і які вони дійсно несуть.

Закличка — не просте звернення до природних стихій, а виражена в слові, ритмі, інтонації гамма відчуттів — переживання, захоплення, ніжність. Емоції радості, довіри, переконаності в хорошому закладені в самій структурі вірша — у хвилеподібних повторах, у зміні картинок-прохань, у ритмі — жвавому, завзятому, у звучанні кожного рядка, кожного слова.

Усі явища природи мають закріплені за ними ласкаві імена — сонечко золоте, весна красна, червоне літечко.

Закличка створює в дитині віру у важливість і значущість слова. Ця віра зміцнюється самою дією заклинання.

Заклички

     * * *                                                       * * * 
Прийди, весно,                      Дощику, не накрапай, 
Прийди, красна!                  Наших діток не займай. 
До нас іди,                             Хочуть діти 
Сонечко буди.                      Радіти, 
Хай воно гріє,                      А не вдома 
А травичка                         Сидіти. 
Зеленіє.

     * * *                                                      

Богослови мати, весну закликати!

Весну закликати, зиму проводжати!

Зимонька з возочку, літечко в човничку.