Малі фольклорні жанри в складі дитячої літератури;їх зміст і значення у вихованні дітей дошкільного віку

Пізнавальне значення загадок. (Українські загадки — не лише розвага для дітей. Вони мають пізнавальне значення. Для дітей — це перші кроки до від¬криття навколишнього світу, перші спостереження і перші порівняння на шляху до розгадки.)

Математичні загадки  

Ці загадки спокійно можна вирішити математичним способом, але їх формулювання, що приближене до звичайних життєвих ситуацій, неодмінно створить вам труднощі, якщо й зовсім не заплутає Вас.

Важливе значення на уроках математики в початкових класах мають загадки. Вони розширюють кругозір дітей, розвивають допитливість і допитливість, тренують увагу, пам'ять, мислення. Вони можуть бути використані вчителем під час позакласної роботи, на уроці, під час відпочинку, так як цікаві дітям. Практика показує, що застосування загадок на уроках математики дають позитивні результати, так як вони знайомлять дітей з навколишнім світом, розвивають логічне мислення.  
Наприклад:  
У нього чотири лапки,  
Лапки цап-царапки.  
Пара чуйних вушок.  
Він гроза для мишок.  
(КОТ)  
Каже вона беззвучно,  
Але зрозуміло і ненудно,  
Ти розмовляй частіше з нею,  
Станеш у десять разів розумніший.  
(КНИГА)  
При знайомстві з цифрою 4 можна використовувати загадку:  
Вспушіт вона свої боки,  
Свої чотири куточки,  
І тебе, як ніч настане,  
Все одно до себе притягне.  
(ПОДУШКА)  
Після того, як діти назвали відгадку, вчитель просить їх пригадати, яке число прозвучало у загадці, пояснює, як змальовується число 4, пропонує знайти його в касі цифр з рахункового матеріалу, назвати попереднє і наступне числа. Особливо корисні загадки, за текстом яких треба здогадатися, про яку цифру йде мова, і показати або написати її. Такі загадки допомагають запам'ятати графічне зображення цифр, вчать впізнавати їх за описом:  
Я так мила, я так кругла,  
Я перебуваю з двох гуртків.  
Як рада я, що я знайшла  
Собі таких, як ви дружків.  
(ВІСІМ)  
Вид її - як кома,  
Хвіст гачком, і не секрет  
Любить усіх вона ледарів,  
А ледарі її - ні.  
(ДВІЙКА)  
Завдання, що мають форму загадок, так само викликають великий інтерес, активність.  
Наприклад:  
Відгадайте-ка, хлоп'ята,  
Що за цифра-акробатка?  
Якщо на голову встане,  
Рівне на три більше стане.  
(ШІСТЬ)  
Загадка - це логічне вправа, при виконанні якого дитина навчається виділяти суттєві ознаки предмета, а так само визначати предмет з кількох перерахованих ознаках. Загадки можуть бути різного ступеня складності.  
Після того як діти відгадають загадку, можна запропонувати за допомогою сигнальних блокнотів показати число, яке зустрілося у загадці, визначити, скільки в ньому десятків і одиниць кожного розряду, попередні та наступні числа.  
Загадки можуть використовуватися при вивченні теми "Заходи часу":  
Дві сестрички один за одним.  
Пробігають коло за колом.  
Коротун - тільки раз,  
Та, що вище - щогодини.  
(СТРІЛКИ ГОДИН)  
На руці, і на стіні,  
І на вежі у височині  
Ходять з боєм і без бою.  
Всім потрібні - і нам з тобою.  
(ГОДИННИК)  
При знайомстві учнів з календарем доречно використовувати такі загадки:  
Річний кусточек  
Кожен день упускає листочок.  
Рік пройде - весь кущ западе.  
(КАЛЕНДАР)  
Виходило 12 молодців,  
Виносили 52 сокола,  
Випускали 365 лебедів.  
(МІСЯЦІ, ТИЖНЯ, ДНІ)  
Після відгадування загадки завдання вчителя - домагатися обгрунтованого, доказового відповіді на запитання: "Як ти здогадався? Поясни!". Така робота розвиває логічне мислення, математичну мову, вчить бачити в навколишньому світі загальні властивості і відмінності предметів і явищ.

Види математичних загадок:

• Загадки – добавлянки;
• Загадки – ситуації;
• Загадки – пастки.

2.  Усна народна творчість — джерело мудрості для письменників. (В основу творів відомих українських письменників покладено фольклор. Саме в цьому криється секрет їхнього успіху і популярності.)

Віршовані загадки як спосіб висловити приховану думку. (У творчій спадщині поета-байкаря Л. Глібова є чимало віршованих загадок.)

 Близько ста років тому у єдиному на той час в Україні дитячому журналі «Дзвінок» почали друкувати «Загадки і жарти дідуся Кенира». Дотепний автор сипав веселими віршами, байками, загадками, казками та жартами. За підписом «дідусь Кенир» стояв талановитий ніжний поет-лірик, блискучий байкар, творець дитячих загадок, зокрема таких оригінальних за формою, як акростих, улюбленець української дітвори Л. Глібов.  

Чому він назвав себе дідусь Кенир? Кажуть, що його батько купив колись собі такого співучого Кенира, щоб послухати його спів, сходились сусіди. На запитання «Куди йдете?», вони казали: «До Івана Кенира». Так і прозвали батька – Кенир.

 Особливості загадки Л. Глібова: більша за обсягом, написана у формі діалогу (дідусь Кенир звертається до дітей), подається поетична відповідь на поставлене запитання, використання конкретних деталей, характеристик предмета, жартівливі вставки, динамічність. до особливостей віршованих загадок Глібова, вказавши на фольклорну основу: алегоризм, використання фольклорних сюжетів, художніх засобів, характерних для усної народної творчості).

Л. Глібов збагатив українську дитячу літературу. Його вірші, засновані на фольклорних джерелах, відзначаються художньою майстерністю, проникливим ліризмом, яскравими поетичними барвами, виразною, жвавою народною мовою, вони збагачують нашу уяву, розвивають розумові здібності, почуття гумору, несуть позитивний настрій.

3. Прислів'я і приказки - є одним із найдавніших жанрів усної народної творчості. Впродовж багатьох століть вони підтверджували спроможність народу відбирати й осмислювати найхарактерніші, найбільш типові сторони явищ природи, праці, побуту, родинного й суспільного життя і в результаті ставали основою багатовікового життєвого досвіду, взаємин між людьми та навколишнім світом.

Нині важко визначити, з якого періоду людської історії розпочинається цей різновид народної мудрості. Очевидно, найдавніші прислів'я та приказки пов'язані з усвідомленням людиною свого місця у навколишньому природному та соціальному середовищі. Набутий досвід передавався з покоління в покоління. При цьому відбувався процес перевірки достовірності висловлених міркувань, процес зіставлення, шліфування та ін. Численні явища природи залишалися для людей незрозумілими, утаємниченими, а інколи й ворожими. Тому люди вірили в те, що сили природи можна у якийсь спосіб умилостивити, схилити до того, щоб вони не чинили людям зла. На цьому ґрунті з'являлися народні заклинання, замовляння. З віками, коли людина пізнавала природу глибше, такий засіб спілкування, як заклинання і замовляння, втрачав свій сенс, але в мові ці образні вислови залишилися.

У процесі розвитку людської спільноти традиційно встановлювалися певні норми поведінки людини в суспільстві, вироблялися етичні правила, своєрідні закони моральної поведінки. Вони набували форми влучних афористичних висловів. Джерелами прислів'їв було реальне життя й побут людей. Це яскраві перлини народної мудрості, які не втратили свого сенсу й донині.                            І.Я. Франко називав прислів'я та приказки "багатим і важним скарбом... у скарбівні нашої мови... її коштовними перлинами"1. Український поет і фольклорист М.Т. Рильський порівнював народне слово з дорогоцінним алмазом, який слід доглядати, шліфувати, "щоб дедалі більше граней у ньому переливалось і виблискувало, відбиваючи все незрівнянне багатство наших днів". Російський письменник О.М. Горький, який пройшов велику школу народної мудрості, так характеризував набутий усної народної творчості і зокрема прислів'їв: "Струмені самородного джерела народної поезії пробиваються в прислів'ях наших, де видно незвичайну повноту народного розуму, який зумів зробити своїм знаряддям: історію, насмішку, дотепність, влучність живописного споглядання".

Прислів'я та приказки були й залишаються енциклопедією народного життя. Ми не знайдемо такої ділянки побуту, взаємин між людьми і природним довкіллям, які б не знайшли відображення в народній мудрості. Видатний педагог К.Д. Ушинський писав, що в прислів'ях "як у дзеркалі відтворені всі сторони життя народу: домашня, родинна, рільнича, лісна, громадська, його потреби, звички, його погляди на природу, на значення всіх явищ життя". У прислів'ях народ знаходив підказки на всі випадки життя. Особлива увага приділялась людині, її поведінці у природному та соціальному середовищі.

«Прислів'я – це короткі сталі афористичні вислови, в яких у художній формі виражено судження народу про життєві явища… Прислів'я справедливо вважають вираженням народної мудрості і народної філософії… На відміну від інших жанрів прислів'я охоплюють найрізноманітніші аспекти дійсності…

Прислів'я досить стійкі, менше від інших жанрів піддаються варіантності. Основою цього є той факт, що вони правдиво відтворюють життєві спостереження і дають оцінку певним явищам. Стійкість підсилюється і тим, що прислів'я є творами афористичними і легко запам'ятовуються.

Характерна ознака прислів'їв та приказок виявляється в можливості передавати загальне в конкретному» (Михайло Грицай).

«Відносячись до одного жанру, прислів'я і приказки відрізняються певними структурними особливостями. Прислів'я – довершений за змістом вислів, який становить граматично й інтонаційно оформлене судження, як правило, у формі складного речення, що має двочленну структуру: «Поженешся за двома зайцями – жодного не здоженеш». За визначенням В.Даля, прислів'я – це коротка притча, в якій висловлено судження, присуд, повчання. Приказка, за Далем, – це простий вислів без притчі, без судження, без висновку. Приказка – це образний вислів чи мовний зворот, який влучно характеризує людину, її вчинки, явища життя і т. ін., і є елементом ширшого судження: «Гнатися за двома зайцями». Прислів'ям властиве повне вираження думки, приказка висловлює думку неповно, часто є частиною прислів'я» (Мар'яна Лановик, Зоряна Лановик).                                       «Принципи творення образу в прислів'ях мають свою специфіку. Оскільки судження тут виражається однією фразою і тому немає змоги дати розгорнуте змалювання явищ життя, автори прислів'їв шукають місткої образності. Саме тому в творах цього жанру використані з великою віддачею різні поетичні засоби»  (Михайло Грицай).

Отже, прислів’я та приказки мають такі особливості:

1. повчальність;

2. важливість змісту;

3. стислість і влучність;

4. яскравість і поетичність;

5. громадський і побутовий досвід людей;

6. малий обсяг.

— «Розмова без приказки — як м’ясо без солі»,— говорять африканці. Дійсно, влучним, дотепним словом часто можна розпочати цікаву жваву розмову.           Але прислів’я й приказки необхідно вживати доречно, відповідно до їх прямого та переносного змісту, щоб не образити співрозмовника.

«Пареміографія – це частина фольклору, яка об'єднує найкоротші жанри, що в образній формі відтворюють найістотніші явища і реалії дійсності: прислів'я, приказки (приповідки) та їх жанрові різновиди – вітання, побажання, прокльони, порівняння, прикмети, каламбури, тости. Це – словесні мініатюри, що в процесі формування закріпились як своєрідні усталені формули, образні кліше» (Мар'яна Лановик, Зоряна Лановик).

Жанрові різновиди паремій (за Мар'яною і Зоряною Лановик):

1.Вітання – сталі вислови-кліше, які говорять при зустрічі знайомої людини. Окрему групу становлять святкові вітання, тобто усталені фрази, якими вітають один одного лише у певні свята.                                                                                                    2. Побажання – словесні мініатюри зичення добра, щастя, матеріального статку.                                                                                                                                                           3. Тости – застільні побажання, висловлені господарям дому або гостям.                 4. Побажання-подяки.                                                                                                                      5. Прощання.                                                                                                                                             6. Формули-побажання до певних нагод: з нагоди народження дитини, застосовані у похоронному обряді.                                                                                                7. Прокльони – своєрідні форми вираження почуття незадоволення, обурення, досади, гніву з висловленням побажання зла чи загибелі іншій людині.                     8. Присяги – словесні формули, якими людина підтверджує правоту своїх слів із зазначенням, що у разі обману чи невиконання обіцяного, лихо чи нещастя повинно впасти на неї.                                                                                                                            9. Приказки-застереження – формули, якими один співрозмовник спиняє іншого (або й самого себе), щоб не сказати зайвого.                                                          10. Прикмети – сталі вислови, в яких певні явища природи відповідно до змін пір року пов'язуються з кліматичними чи погодними змінами, які впливають на наслідки хліборобської праці.                                                                                                        11. Народні порівняння – стійкі словесні формули, в яких одні предмети, явища або дії зіставляються з іншими предметами, явищами або діями на основі спільності. подібності, спорідненості.                                                                                        12. Афоризми – короткі влучні оригінальні вислови, в яких узагальнена, глибока думка висловлена у стислій лаконічній формі, подеколи несподівано парадоксальній.                                                                                                                                   13. Каламбури – сталі фрази, побудовані на зіставленні чи поєднанні непоєднуваних, несумісних понять та явищ, що набуває форми нісенітниці. Вони вживаються здебільшого  в сатиричному, іронічному контексті.                                 14. Діалогічні каламбури чи стягнені анекдоти, які в лаконічній формі в кількох репліках передають комічну ситуацію. Як й інші каламбури, вони побудовані на мовних парадоксах чи використанні прийому невідповідності.                                    15. Казкові зачини і кінцівки.                                                                                                     16. Дитячі примовки, скоромовки, дражнилки (жанри дитячої пареміографії).

Прислів'ях та приказках, у яких зосереджено досвід і мудрість народу, що стосуються проблем виховання людини.

Розумове виховання                                                                                                                          "Голова без розуму, як ліхтар без свічки"; "Свій розум — цар у голові"; "У кого розум — у того й щастя"; "Що в мудрого на гадці, те в дурного на язиці"; "Не краса красить, а розум"; "По одягу зустрічають, по розуму проводжають"; "На свій розум надійся, та й за чужий тримайся"; "Золото без розуму—сміття"; "Наука для людини — як сонце для життя"; "Де більше науки, там менше муки"; "Вчення в щасті прикрашає, а в нещасті утішає"; "Талановитими людьми стають лише у праці"; "Хто закінчує вчитися, той перестає жити".                                                                  

Про вчителя                                                                                                                                   "Священна праця вчителя — щоденна"; "Учитель, як батько й мати, вчить честь шанувати;" "Вчителя й дерево пізнають з плодів"; "Професія вчителя прекрасна, мов на небі сонце ясне"; "Де праця вчителя завзята, там країна на героїв багата;" "Учитель — добра і розуму повелитель"; "Щоб учителем стати, треба щире серце мати".

4. Прислів‘я та приказки є енциклопедією народного життя. Вони не тільки відображають різні об‘єкти діяльності людей, а й дають оцінку, живуть разом з народом його турботами й болями, радіють його успіхам, палко захищають і стверджують добро, нещадно карають зло. У прислів‘ях та приказках відтворені всі сторони людського життя: домашня, родинна, потреби, звички та народні погляди на природу.                                                                                                                        Сучасні дослідники прислів’їв А. Багмет, М. Дащенко, К. Андрущенко здійснили поділ прислів’їв на такі групи:

1. Трудові взаємини людей.
2. Соціальний лад.
3. Громадські відносини.
4. Життя та властивості людини:
5. а) Життя, б) Властивості людини.
6. Побут.
7. Життєва мудрість.
8. Гумор.
9. Уявлення, почуття, переживання людини та інше.
10. Природа.

5. Своєрідним вступом до колективних дитячих ігор є лічилки – мініатюрні вірші з чітким ритмом і повною римою; вони допомагають визначити роль учасників гри чи розміщення їх за групами. Виконуються лічилки, як правило, речитативом.