Лексико-семантична база антропонiмii села Бiлине Балтського району Одеськоi областi

     2.2. Відіменні прізвища  

     Прiзвища – це офіційні особові назви людей, які передаються у спадок від одного покоління до іншого (від батька синові й т. д.). Українські прізвища формувалися у минулому, активне їх виникнення припадає на XVII – I пол. XIX ст. [3, 529]

     Прiзвища, утворенi вiд чоловiчих та жiночих власних особових iмен, у всiх схiднослов’янських мовах становлять, порiвняно з iншими семантичними групами, значну групу лексики. Це цiлком закономiрно, оскiльки, як зазначає Ю. К. Редько, на початку розвитку людського суспiльства люди не мали прiзвищ, але навiть i в той перiод не могли обходитись без iменi. Коли виникла потреба у розрiзненнi людей, якi мали однаковi iмена, а згодом у створеннi постiйних прiзвищ, то першою базою для цього стали саме iмена.

     Відіменні прiзвища утворювалися рiзними способами: морфологічним (Шевченко, Ковальчук) і лексико-семантичним (Сава). Ми розглянемо тільки прізвища, утворенi лексико-семантичним способом.

     У словнику прізвищ помітне місце  посідають відіменні семантичні патроніми – прізвища, що виникли  в результаті переходу особових імен до розряду прізвищ без будь-яких змін імені: ім’я Хома – прізвище Хома, ім’я Кузь – прізвище Кузь. В українській ономастичній науці цей тип прізвищ вивчено недостатньо: не встановлено кількість цих прізвищ, причини їх виникнення; не визначено склад імен, відображених в антропоосновах; недостатньо описано їх структурно-словотворчі особливості.

     Твiрними основами вiдiменних семантичних патронiмiв були як чоловiчi так i жiночi iмена, хоча вiд чоловiчих iмен частiше виникали прiзвищевi утворення. Жiночi iмена не часто брали участь у твореннi прiзвищ, тому що чоловiк завжди був головою сiм’ї, а всi iншi члени родини йому пiдпорядковувались. Жiноче iм’я ставало родовою спадковою назвою у тому випадку, якщо чоловiк загинув чи покинув сiм’ю або, коли дружина була багатша за нього чи бiльш знатного роду, або переважала особистими якостями – розумом, енергією [3, 13]. Нами записано небагато прiзвищ, утворених вiд жiночих iмен, напр.: Cолоха, Ядвiга, Магдiй, Галик.

     Імена, вiд яких утворювались прiзвища, можна  подiлити на 3 групи:

1) дохристиянськi iмена;

2) запозиченi;

3) християнськi.

     Дохристиянських iмен, вiд яких утворювались прізвища, небагато, напр.: Бажан, Продан, Костриба, Рожен, Родим.

     У функції прізвищ зрідка виступають іншомовні імена: Кашпор (польск. Каспер), Ясуник, Яшан (польськ. Ян), Кубик (польськ. Якуб), Юзик, Юзь (польськ. Юзеф), Гасан (татар. Гасан), Ференц (угорськ. Ференц), Шеремет (тюркс.), Франко (нiм. Франко). Можливо, ці прізвища влились в антропонімікон області в період її активного заселення (ХVIII – І пол. ХІХ ст.), коли на запрошення царського уряду сюди на поселення прибули вихідці з різних європейських країн. Але можна припустити, що певна кількість цих прізвищ була занесена в процесі більш пізнього дозаселення краю (ХХ ст.) переселенцями з західноукраїнських областей, де прізвища цього типу особливо поширені [6, 139]. Можливо, прізвище Лейба походить від єврейського імені Лейб і належить асимільованим серед українців євреям.

     Найчастiше прiзвищем ставало християнське iм’я, але не будь-яке, а тiльки те, яке було для iндивiда найспецифiчнiшим, мало високий ступiнь iндивiдуалiзацiї у певному колективi й, отже, надiйно iдентифiкувало людину.

     Семантичні  патроніми, що побутують в Одеській області, виникали від особових імен двох типів: 1) повних імен (Сидор –  прізвище Сидор); 2) їх похідних варіантів (Сидорейко – прізвище Сидорейко).

     Прізвища  першого типу становлять невелику групу – у нашій картотеці: Богдан, Влас, Гордій, Денис, Давид, Клим, Курило, Лазар, Маковей, Нечипор, Прохор, Роман, Сава, Сидор, Тарас, Тит, Хома й інші. Більшість особових імен, зафіксованих в антропоосновах, відповідають нормам літературної мови, проте спостерігається і варіативність, зумовлена впливом особливостей місцевих говірок, розмовної мови, традицій називання, що склалися на певній території: Артим і Артем, Степан і Стефан, Єгор і Ягор і інші [15, 53].

     Найчисленнішу групу становлять прізвища, ідентичні  різним здрібніло-пестливим варіантам  особових імен. Найперше привертає  увагу велика кількість суфіксів тих імен, що виконують роль прізвищ. Ці суфікси не виконують словотворчої функції у прізвищах, але виявлення їх цікаве тим, що дозволяє побачити ті форманти, які були засобом індивідуалізації людини в минулому. Розгляд прізвищ цього типу за суфіксами також розкриває різницю між апелятивами, іменами і власне прізвищевими суфіксами.

     У процесі перетворення імен у прізвища виявилась неоднакова активність суфіксальних імен. Найчастіше у прізвища переходили імена із зменшено-пестливими суфіксами, як-от: -к-о: Вакумко, -ик: Луцик, -ець: Іванець, -усь: Гаврусь, -ась: Микитась, -ок: Явтушок, -а: Дема, -уш-а: Гнатуша, -уш: Тимуш, -ус-я: Марусяк, Катруся, -иц-я: Лук’яниця і ін. Прізвища з поліморфемними суфіксами -очк-о: Демочко, -очк-а: Гапочка, -ечк-о: Фесечко, -ичк-о: Яничко, -ичк-а: Пасичка, -інк-о: Петрінко, -уньк-о: Петрунько та інші не характерні для місцевої антропонімії. Очевидно, такі імена, виражаючи високий ступінь пестливості, вживались переважно у вузькому сімейному колі й лише у випадках виходу їх за межі сімейних могли перетворюватися у прізвиська, а потім і в прізвища.

     Згрубіло-зневажливі імена рідше ставали основою для прізвищ. На досліджуваній території зафіксовано 15 типів таких прізвищ. З них частіше зустрічаються прізвища, ідентичні іменам з суфіксом -ан (Федан), -ун (Карпун), -аш (Григора), -ур ( Федур) -ух (Гнатух), -ух-а (Семенуха), -ас (Ромас), що можна пояснити більшою активністю цих імен у минулому. Інші типи представлені незначною кількістю прізвищ, часто одним-двома прикладами, як-от: -аш ( Матяш), -д-а (Семенда), -ог-а ( Митрога), -он (Саврон) [7, 97].

     Виникнення  відіменних семантичних патронімів різних типів залежало від багатьох чинників. Так, на перехід особового імені до розряду спадкових назв впливала популярність чи, навпаки, непопулярність імені. Імена маловживані, непопулярні в певному колективі були надійним фактором індивідуалізації людини. Через свою непопулярність вони не виробили системи похідних варіантів і ставали прізвищами в повній формі (Саламон, Сервил). Загальновживані імена, які в період творення українських прізвищ використовувались часто, могли переходити до прізвищ як у повній формі (Кузьма), так і в усіченій (Кузь), усічено-суфіксальній (Кузя) чи суфіксальній формі (Кузьмечко).

     Відіменні прізвища можуть брати початок з  того часу, коли в ролі найменування людини використовувалось два імені  – неканонічне й канонічне. Останнє як менш зрозуміле вживалося лише в офіційних випадках і могло потрапити в записи на правах прізвища [4, 70]. Можливим є утворення цих прізвищ від форм родового відмінка батька чи матері, що використовувались для ідентифікації людини, наприклад: Василь син Тита. З часом для спрощення номінації апелятив “син” опускається, а форма родового відмінка переходить у називний: Влас син Тита – Влас Тита – Влас Тит [2, 50].

     Семантичні  патроніми могли виникнути і  від групових прізвиськ за ім’ям  головного засновника: Дем’яни, Панаси. Флексія множини служить для позначення нащадків за ім’ям одного з предків – діда, баби. Шляхом зворотної деривації від них утворювались похідні (вторинні) антропоніми у формі однини, що точно повторювали особове ім’я предка. Пізніше ці назви закріплювались за окремими членами роду як спадкові назви: групове прізвисько Порфири (за ім’ям діда) – прізвиська одного з членів роду Порфир – прізвище Порфир [13, 25].

     Очевидно, існують і інші шляхи виникнення відіменних семантичних патронімів, ідентичних повним особовим іменам чи їх похідним варіантам. Виявлення цих  шляхів залежить від вивченості загальнонаціональної антропонімії. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                   ВИСНОВКИ 

      Об'єктом  дослідження були близько 500 прізвищ жителів Білинської сільської  ради. Проведене дослідження лексико-семантичної бази прізвищ села Білине дає змогу зробити такі загальні висновки:

1. Антропоніми, досліджені на території  Білинської сільської ради, – це, в основному, власне, українські назви людей, що склалися на вітчизняній етнічній території Щодо лексико-семантичної бази прізвищ, білинці мають ті ж глобальні, тобто універсальні ознаки, які притаманні прізвищам кожного суспільства і забезпечують якомога більшу індивідуалізацію його носія, допускаючи мінімальне варіювання: Шумов-Шумова.
2. Досліджена семантика прізвищ свідчить про досить широкий значеннєвий діапазон. Нам вдалося з'ясувати значення більшості досліджуваних прізвищ і визначити семантичні групи, твірна основа яких вказує на: ім'я, від якого утворено прізвище; професію чи рід занять; назви співців, музикантів, церковнослужителів; перебування перших носіїв у Запорізькій Січі; етнічну належність; предмети побуту, українську кухню тощо. Значна частина прізвищ утворена від вуличних прізвиськ. Твірна основа частини антропонімічних найменувань є досить прозорою і тому з поясненням особливих проблем не виникало.
3. Аналіз лексико-семантичної бази прізвищ села Білине показує, що лексичною базою як прізвищевих назв, так і прізвищ, виступають характерні для всієї української системи розряди онімної лексики  й семантичні групи апелятивів.
4. Серед досліджуваних прізвищ більшість  становлять прізвища відапелятивного походження. Допрізвищева лексика таких антропонімів грунтається в межах категорій nomina personalia та nomina impersonalia. Відіменні ж становлять меншу частину досліджуваних прізвищ.
5. Умежах категорії nomina personalia найчисленнішими лексико-семантичними групами виступають назви осіб за професією та родом діяльності (72)  та назви осіб за їх внутрішніми властивостями (57). Серед них переважають назви осіб за рисами їх характеру, вдачею (23).
6. Найчисленнішими в категорії  nomina impersonalia є прізвіща, що сформувалися на базі ЛСГ «назви тварин» (69) серед яких основну підгрупу складають назви диких птахів (23).
7. Найпоширенішими віапелятивними прізвищами села Білине: Воробйов(22), Бойко (24), Бражнік (27), Заболотній (17), Козак (22), Ковальчук (12), Кузнецов (11), Білоус (15), Малишко (17), Мельник (19), Скрипник (14), Крамар (13), Піддубний (18), Грибовський (21), Мороз(10), Маслов (25).
8. У селі Білине зафіксовано 70 відіменних прізвищ (285 носіїв), більшість із яких походить від християнських імен православного календаря. Найпоширеніші відіменні прізвища села Білине: Хома (18), Бажан (15), Франко (13), Сидор (9), Сидорейко (14), Богдан (19), Маковей (21), Лазар (20), Гнатуша (17), Петрінко (20), Микитась (12).

            Отже, антропонімія села Білине є складовою частиною загальнонаціональної антропосистеми української мови, поєднує в собі як загальноукраїнські, так і  регіональні особливості. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 

1. Баган М. Чи багато забаганок у Багана? Про  етимологію прізвища // Українська мова та література. – 2005. – № 48.
2. Бевзенко С. Із спостережень над старокиївською антропонімією // Давньоруська ономастична спадщина в східнослов'янських мовах. – К., 1986.

3. Великий тлумачний словник сучасної української мови. – К.: Ірпінь, 2001.

4. Глинський Г. Твоє ім'я – твій друг. – К., 1985.
5. Горпинич В. О., Корнієнко І. А. Антропонімія Дніпровського Припоріжжя і суміжних регіонів України / За ред. д. філол. н., проф. В. О. Горпинича // Ономастика і апелятиви. – Вип. 25. – Д. – Миколаїв: Іліон, 2006. – 237 с.
6. Єременко М. Край шляху Муравського. – Запоріжжя, 2006.
7. Єфименко І. Дещо про походження сучасних українських прізвищ. // Дивослово. – 2002. – №11.
8. Керста Р. Й. Особові назви, утворені від загальних назв на означення професії, роду занять // Питання історії української мови / Відп. ред. Л. Л. Гумецька. – К.: Наук. думка, 1970.
9. Керста Р. Українська антропонімія XVI ст.: Чоловічі іменування. – К., 1984.
10. Коваль А. П. Життя і пригоди імен. – К.: Вища школа, 1988.
11. Крохмаль І. М. Українські прізвища як культуро-мовне явище // Вивчаємо українську мову та літературу – 2006 – №15.
12. Кузнєцов Ю., Орлик П. Слідами феї Моргани. – К.: Радянська школа, 1990.
13. Масенко Л. Т. Українські імена та прізвища. – К., 1990.
14. Познанська В.Д. Назви професій як джерело творення прізвищ південної України // Лінгвістичні студії. Збірник наукових праць. – Донецьк, 1996. – Вип.2. – С.232 – 239.   
15. Редько Ю. К. Сучасні українські прізвища. – К.׃ Наук. думка, 1966. – 216 с.
16. Сокол І. Про що розповідають прізвища // Дивослово. – 2003. – №3.

17. Худаш М. З історії української антропонімії. – К., 1977.