Фразеологія творів Остапа Вишні

Слово “фразеологія”  походить від двох грецьких слів: “фразис” – “вираження” та “логос” –  “навчання”. Фразеологією чи фразеологічною одиницею називають стійке сполучення двох і більше слів, яке в процесі  мовлення відтворюється як готова словесна формула і звичайно являє собою  семантичну цілісність. У мові фразеологізми  функціонують нарівні з окремими словами і становлять частину  її лексики [4;88].

Серед мовознавців  поки що немає єдиної думки, які мовні  утворення слід зарахувати до фразеологізмів. Очевидно, слід розрізняти фразеологізми  у вузькому розумінні (власне фразеологізми, або фразеологізми) і в широкому розумінні (фразеологічні вирази).

Власне  фразеологізми своїм лексичним  значенням рівнозначні окремим  словам або словосполученням. Вони характеризуються образністю і водночас нерозкладністю лексичного значення, співвіднесеністю його з певним цілісним сигніфікатом.

Для власне фразеологізмів властиве певне емоційно-експресивне  забарвлення.

У фразеологічних виразах слова  більшою мірою, ніж у власне фразеологізмах, зберігають своє індивідуальне значення. Самі фразеологічні вирази, як правило, позбавлені певного емоційно-експресивного  забарвлення. Але вони, як і власне фразеологізми, функціонують у мовленні як готові, усталені поєднання двох і більше слів.

До фразеологічних виразів належать [3;80]:

мовні кліше  і штампи;

складні найменування;

прислів’я та приказки;

крилаті вислови.

Фразеологія формувалася протягом століть, акумулюючи в собі життєвий досвід народу. У фразеологізмах найбільшою мірою виявляється національна  специфіка мови, вони становлять найобразніше частину її лексики. Фразеологізми  з однієї мови на іншу, як правило, дослівно не перекладаються.

Дані мовні одиниці характеризуються тим, що із значенням волевиявлення чи іншого лексичного навантаження виступають як самостійні висловлювання, підпорядковуючи собі інші слова.

Фразеологічну одиницю можна оцінити як лексико - семантичний варіант (ЛСВ), тобто мовна одиниця, яка характеризується єдністю форми та значення, зберігаючи тотожність лексичного значення в межах властивій їй парадигмі і синтаксичних функцій [24; 37].

Отже, фразеологізми як особлива структурно - семантична одиниця має певні особливості, які відображають її як спосіб вираження багатозначності, тобто вони володіють певною полісемією, яка виводиться із їхньої граматико – синтаксичної структури.

За походженням  і способом творення фразеологічні  одиниці являють собою складну  єдність. Дані мовні одиниці утворились як лексичне сполучення слів, пов’язаних між собою в першу чергу денотативним значенням.

Як відомо, кожна граматична форма має декілька значень, з яких одне можна розглядати як головне, а інші – як переносні. Основна особливість семантичної структури фразеологічних одиниць полягає в їх особливій лексико – граматичній структурі. Відбувається певне розходження між традиційно – означуваним і ситуативно – означуваним на рівні морфології, що називається транспозицією ( чи іноді граматичною метафорою). Явище транспозиції має певну специфіку відносно кожної частини мови. Щодо фразеологічних одиниць, транспозиція виражається за допомогою персоніфікації чи уособлення, при якому явище природи, предмети чи тварини наділяються людськими почуттями, думками, мовою (антропоморфізм). Зміна розряду при транспозиції, персоніфікації виражається в зміні співвіднесеності із займенниками, зміні синтаксичної, лексичної і морфологічної валентності.

Загальне визначення фразеологізмів як стійких загальновживаних сполучень  слів, можна застосувати і до даних літературних прикладів, оскільки найчастіше висловлювання літературних героїв чи авторів творів в перефразі використовується в розмовній мові, зокрема в сленгу. Втрачаючи своє первинне денотативне значення, вони набувають особливої емоційності в поєднанні з полісемією. Тобто, можуть вживатися по відношенню до будь – яких інших явищ чи предметів, що потребують оцінки.

В фразеологічних одиницях відбувається взаємодія лексико  – граматичного значення, транспозиції і синтаксичних конструкцій, що і зумовлює їх особливості структурно – семантичного характеру.

Фразеологічні одиниці є цікавими для лінгвістів з огляду на їх найбільше поширення  в розмовній мові. Лінгвістична література приділяє досить уваги даному стилю  мовлення, в тому числі і вивченню фразеологізмів [11; 84].

Особливістю фразеологізмів є використання слів, які посилюють вираження певної емоції. Посилення емотивної функції, яка є причиною розповсюдженості в розмовній мові певних посилювачів, котрі можуть поєднуватися в різні словосполучення, зокрема фразеологізми, є різним в фамільярно – розмовному стилі та в літературно – розмовному.

Яскраво виражений, оціночний та експресивний характер має особливий, генетично досить неоднорідний прошарок лексики і фразеології, який називають сленгом, який знаходиться за межами літературної норми. Найважливішими властивостями сленгізмів є їх грубувато – цинічна експресивність, особлива образність. Про сленг існує дуже велика література. Підлітки досить часто вживають фразеологічні одиниці, особливістю яких є синонімічна аттракція, тобто велика кількість синонімів для позначення понять, які чомусь викликають сильну емоційну реакцію.

Отже, фразеологічні одиниці як стійкі сполучення слів з яскраво вираженою емоційністю та денотативністю найчастіше використовуються в розмовному стилі, що характеризується багатозначністю, і разом з тим конкретизацією певної емоції чи почуття. Часто фразеологізми використовують письменники та поети з огляду на їх стилістичний ефект. Взагалі особливістю фразеологічних одиниць є їх гетерогенність, тобто можливість входження в контакт з іншими мовними одиницями та значний стилістичний ефект, що дозволяє їх використовувати в різних стилях мови.

2.2 Основні групи фразеологізмів на прикладі творів Остапа Вишні.

З давніх-давен народ із покоління в покоління передавав усталені звороти – чудові перлини народної мудрості. Серед фразеологізмів можемо найти такі, що прийшли в українську мову ще із спільнослов’янської і давньоруської (водити за носа) [9] і засвоєні зовсім недавно (потрібний як стоп – сигнал зайцю). Немає такої ділянки, галузі життя, буття народу, які б не характеризувались усталеними зворотами.

У фразеологізмах виражаються явища розумової діяльності (ламати голову; сушити мозок; перебирати в пам’яті) [9], психічного стану (бути на сьомому небі; сам не свій; руки опустити; на дибки ставати), взаємин між людьми (посадити в калюжу; давати прочухана; носити камінь за пазухою), стану людського організму (носом клювати; зуб на зуб не попадає), дається оцінка людей явищ, дій (ні риба, ні м’ясо; на розум не багатий; як сніг на голову) та ін. [9]

Серед українських  фразеологізмів є традиційні формули  – власне українські каламбури (трошки гречки, трошки проса. трошки взута, трошки боса), образні порівняння (старий, як світ; чистий, як сльоза), доброзичливі побажання (великий рости; будь здорова, як вода, а багата, як земля), припрошування (гостинно просимо; чим багаті, тим і раді), різні примовки і т. ін. [9]

Велику  цінність становлять прислів’я і  приказки, які також належать до фразеології. Вони всебічно й багатогранно відтворюють різні сторони життя народу: возвеличують духовні цінності, таврують ганебне, висміюють вади, висловлюють співчуття, поради, вчать, наставляють і виховують людей. Наприклад: правда кривду переважить [9].

Фразеологічні звороти являють собою смислову і структурну єдність. Ступінь спаяності слів у фразеологізмі. Співвідносність їх із значенням усього звороту різні. За ступенем структурно-семантичної спаяності можна виділити дві групи фразеологізмів: неподільні словосполучення і розкладні щодо змісту усталені звороти. Значення частини неподільних фразеологізмів не мотивується значенням складників-слів (за вухом не свербить, на гарячому зловити, дати гарбуза), значення інших безпосередньо пов’язане із семантикою слів, що входять до їх складу (мозолити язика, знати пальці) [9].

Деякі неподільні фразеологічні одиниці характеризуються наявністю застарілих, не вживаних у сучасній літературній мові слів і граматичних форм та відсутністю живого синтаксичного зв’язку між їх компонентами: точити ляси, зняти бучу, збити з пантелику; от тобі й на, пиши пропало. Розкладні щодо змісту усталені звороти складаються із компонентів. що зберігають певну самостійність і можуть замінюватися іншими словами або являють собою семантично подільні усталені звороти із вільно поєднуваних слів. Сюди належать і приказки, прислів’я, афоризми. Наприклад: зачепити честь (самолюбство, гордість, інтереси); порушити питання (справу); охопити оком (поглядом, зором); сльозами горю не поможеш [9].

2.3 Фразеологічні одиниці з структурою  словосполучення і речення.

До кожного  фразеологізму входить, як правило, не менше двох складників. Це можуть бути повнозначні слова з службовими і без них (все тече, все міняється; решетом воду носити; серце з перцем), повнозначне і службове слово (не промах, з пелюшок, на порі) і навіть тільки службові слова (або- або, від і до, за й проти) [9].

Структурно-граматична організація фразеологічних одиниць  надзвичайно різноманітна. Проте слова в них пов’язані за правилами української граматики й усталені звороти мають структурні відповідники серед вільних сполучень слів. Наприклад: громада - великий чоловік і Надія - передова доярка або в серці похололо і в лісі потемніло. За структурно-граматичним оформленням виділяють дві основні групи фразеологічних одиниць: фразеологічні одиниці, співвідносні із:

1) словосполученням

2) реченням [1; 105]

Фразеологічні звороти, співвідносні з словосполученнями. можуть мати структуру як підрядного, так і сурядного словосполучення, тобто такого, що складається із незалежних одне від одного слів. Фразеологічні одиниці типу урядних словосполучень – найчастіше поєднані сполучниками сурядності (переважно єднальними) повторювані повнозначні слова – іменники, прикметника. дієслова, прислівники. Наприклад: молодий та зелений; ні живий ні мертвий; ні кує ні меле [9].

Фразеологізми типу підрядних словосполучень складаються, як і всі звичайні словосполучення, з головного (стрижневого) слова і одного чи кількох залежних слів або словосполучень. Наприклад: підносити до неба; змінити гнів на милість; тримати в чорному тілі. Головним словом найчастіше буває іменник або дієслово.

Фразеологічні одиниці, головним словом у яких є іменник, другим складником можуть мати узгоджений з ним прикметник, дієприкметник, порядковий числівник, займенник (на всю губу), а також іменник у непрямому відмінку з прийменником чи без нього (птиця високого польоту) [9].

Досить  поширені в українській мові фразеологічні  одиниці – словосполучення, головним словом яких є дієслово. Залежним у них найчастіше виступають іменники в різних формах з пояснювальними словами і без них: не давати спуску; наробити шелесту; підносити до небес; робити з мухи слона. Залежне слово може бути виражене прикметником у ролі іменника, займенником, неозначеною формою дієслова, прислівником: загнати на слизьке, давати прикурити, зводити нанівець.

Досить  багата українська мова на фразеологізм типу порівняльних зворотів – різновиду приказок: як сир у маслі, як у містку дірка, як корова язиком злизала. Фразеологічні одиниці, що мають форму речення, можуть являти собою повідомлення, що й виступає реченням, або називати певне явище і входити до складу речення як його член. Самостійними повідомленнями є прислів’я, приказки, крилаті вислови та ін. Наприклад: згода дім будує, а незгода руйнує; бачили очі, що купували; миру не ждуть – мир завойовують [16; 215]

Фразеологічні одиниці типу речення, що входять до складу речення, виконуючи функцію певного члена. Наприклад: у нього грошей – кури не клюють [9]. Фразеологізми, спільні для української і російської мов, та фразеологічні відповідники. У скарбниці обох близько споріднених мов багато спільних усталених зворотів. Частина їх прийшла в фразеологію із спільної основи - давньоруської мови, інші з’явилися пізніше як наслідок постійних контактів між братніми мовами. Спільними для обох мов є фразеологізми. створені на праслов’янському мовному ґрунті і поширені в усіх або більшості слов’янських мов (водити за ніс; мати зуб), та фразеологічні одиниці давньоруського походження (перемивати кісточки,). Багаті українська та російські мови на спільні фразеологічні одиниці, засвоєні з давньоруських пам’яток, літописів тощо. Наприклад: лисиці брешуть на щити [9].

Спільними для обох братніх мов є фразеологічні  одиниці біблійного походження, які повністю втратили релігійний зміст: терновий вінок [9]. У процесі розвитку української і російської мов фонд спільних фразеологічних одиниць зростає внаслідок як взаємообміну, так і в зв’язку з тим, що вони нерідко створюються паралельно, відбиваючі аналогічні висновки із спостережень над життям. і зараз можна назвати безліч фразеологічних одиниць, що в російській та українській мовах побудовані за однією моделлю на однаковому лексичному матеріалі. Наприклад: легкий хліб – лёгкий хлеб, бити себе в груди – бить себя в грудь [9]

Українська  мова засвоїла чимало російських фразеологізмів. У фразеологічному запасі російської та української мов чимало спільних усталених зворотів, що походять з інших мов. Багато спільних для обох мов фразеологізмів античного походження: ахіллесова п’ята, золота середина [9].